Рішення № 36124712, 13.12.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5365/13 13.12.13Суддя Отрош І.М., розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства

Дніпровського району м. Києва

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго"

про стягнення 1226777 грн. 02 коп.

Представники:

від позивача: Лазаренко Ю.Г. - представник за довіреністю № 202 від 01.10.2013 ;

від відповідача: Турченко Д.Л. - представник за довіреністю № 64 від 01.10.2013;

від третьої особи: Король О.М.-представник за довіреністю № 91/2012/12/18-3 від 18.12.2012.

Встановив :

21.03.2013 до Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" з вимогами про стягнення з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва заборгованості за договором на послуги водопостачання та водовідведення від 08.07.2003 № 02723/2-04 у розмірі 3261998 грн. 77 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору на послуги водопостачання та водовідведення від 08.07.2003 № 02723/2-04 не виконав взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.07.2012 по 31.10.2012 у розмірі 3155678 грн. 46 коп., крім того у зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором позивачем нараховано пеню у розмірі 87748 грн. 08 коп., 3 % річних у розмірі 17549 грн. 62 коп. та інфляційні втрати у розмірі 1022 грн. 61 коп.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.05.2013 у справі № 910/5365/13, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2013, позовні вимоги задоволено частково, з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" стягнуто 1962389 грн. 32 коп. основного боргу, 60230 грн. 82 коп. пені, 12046 грн. 17 коп. 3 % річних та 40693 грн. 33 коп. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.10.2013 постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2013 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2013 у справі № 910/5365/13 скасовано в частині відмови в позові, в цій частині справу № 910/5365/13 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.11.2013 справу № 910/5365/13 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.11.2013, а також залучено до участі у справі Публічне акціонерне товариство «Київенерго» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

25.11.2013 до відділу діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшли письмові пояснення по справі.

29.11.2013 до відділу діловодства Господарського суду м. Києва від представника третьої особи надійшли письмові пояснення на вимогу ухвали суду від 15.11.2013.

29.11.2013 до відділу діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду від 15.11.2013.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, для дослідження та оцінки доказів по справі у судовому засіданні 29.11.2013 оголошено перерву до 13.12.2013.

10.12.2013 до відділу діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли документи на виконання вимог суду.

12.12.2013 до відділу діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшли додаткові пояснення по справі та клопотання про зменшення пені до 1000 грн.

12.12.2013 до відділу діловодства Господарського суду м. Києва від представника третьої особи надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судове засідання 13.12.2013 з'явились представники сторін і третьої особи та надали пояснення по суті справи.

Представник позивача надав пояснення по суті справи, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача надав пояснення, відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог та просить суд відмовити позивачу в задоволені позову. В обґрунтування заперечень на позов представник відповідача посилається на те, що укладеним між сторонами договором на послуги водопостачання та водовідведення від 08.07.2003 № 02723/2-04 не врегульовано питання постачання та оплати питної (холодної) води, яка використовується для гарячого водопостачання.

Представник третьої особи надав усні пояснення у справі, відповідно до яких підтримав вимоги, заявлені позивачем.

У судовому засіданні 13.12.2013 була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази та матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

08.07.2003 року між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» (постачальник за договором) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (абонент за договором) укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення № 02723/2-04, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язався розраховуватися за вищезгадані послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994.

Відповідно до наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 «Про затвердження Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України», визнано такими, що втратили чинність, наказ Держжитлокомунгоспу від 01.07.1994 N 65 "Про затвердження Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.07.1994 за N 165/374, та наказ Держжитлокомунгоспу від 02.12.1992 N 67 "Про порядок видачі технічних умов на підключення споживачів до систем господарсько-питного водопостачання і каналізації".

У відповідності до положень статуту Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (нова редакція), затвердженого позачерговими загальними зборами акціонерів Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (протокол від 20.12.2010), визначено, що Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (ідентифікаційний код 03327664) є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал».

Згідно з пунктом 7.1. договору встановлено, що даний договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

У відповідності до пункту 2.2. договору абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до договору

Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильника здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента (п. 3.1. договору).

Відповідно до пункту 3.4. договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п. 21.2. Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України № 65 (п. 5.29 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України № 190).

Згідно з пунктом 2.3 договору абонент в кінці кожного кварталу направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення) за останній місяць для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту.

Положеннями пункту 3.1 договору встановлено, що кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представниками постачальника спільно з представником абонента.

У відповідності до положень пункту 3.4. договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента.

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом (п. 3.5. договору).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 N 630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

У Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення визначено, що централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.

Закон України «Про питну воду та питне водопостачання» визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.

В статті 1 цього Закону визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Тобто стаття 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Згідно з пунктом 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190 (далі - Правила), розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом). При цьому, вода питна - вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству. На сьогоднішній день в Україні вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.05.2010 № 400.

Відповідно до пункту 2.1 розділу 2 вказаних ДСанПіН 2.2.4-171-10, вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода), - вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства (з водопроводу - водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб населення, а також для виробництва продукції, що потребує використання питної води.

Таким чином, відповідач є споживачем послуг з постачання питної води, якість якої відповідає зазначеним ДСанПіН 2.2.4-171-10, та водовідведення (згідно із Законом - це юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.05.2013 у справі № 910/5365/13, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2013, встановлено факт наявності у Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва заборгованості за договором на послуги водопостачання та водовідведення від 08.07.2003 № 02723/2-04 з оплати отриманих в період з 01.07.2012 до 31.10.2012 послуг з водопостачання та водовідведення у розмірі 1962389 грн. 32 коп.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.05.2013 у справі № 910/5365/13 з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва стягнуто 1962389 грн. 32 коп. основного боргу, 60230 грн. 82 коп. пені, 12046 грн. 17 коп. 3 % річних

Постановою Вищого господарського суду України від 31.10.2013 постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2013 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2013 у справі № 910/5365/13 в частині стягнення з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва 1962389 грн. 32 коп. основного боргу, 60230 грн. 82 коп. пені, 12046 грн. 17 коп. 3 % річних та 40693 грн. 33 коп. витрат по сплаті судового збору залишено без змін та скасовано в частині відмови в позові, в цій частині справу № 910/5365/13 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно з частиною 1 статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Твердження, відповідача викладені у відзиві позовну заяву, щодо того, що акти про зняття показів водолічильників свідчать не про факт прийняття відповідачем холодного водопостачання як послуг, а про фактичний об'єм холодного водопостачання,суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

В матеріалах справи містяться Акти "Про зняття показань з приладу обліку", які складені та підписані сторонами за спірний період, в яких зафіксовано обсяг наданих послуг за договором. Відповідач проти правильності визначення такого обсягу та вартості наданих послуг у порядку, передбаченому п. 3.5 договору, заперечень не надавав. Зокрема, відповідні докази направлення відповідачем позивачу письмового повідомлення про незгоду щодо певної кількості або вартості отриманих послуг у спірний період, а також відповідні докази направлення відповідачем свого представника з обґрунтовуючими документами до позивача для проведення звіряння та підписання акту, останнім до матеріалів справи не додані.

На виконання приписів Вищого господарського суду України, ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.11.2013 залучено до участі у справі Публічне акціонерне товариство «Київенерго», в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, а також зобов'язано сторін надати суду докази того, що теплові пункти (котельні) в будинках, що віднесені до дислокації відповідача, перебувають на балансі Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району.

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» та Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва, на виконання вимог суду, надали перелік теплових пунктів Дніпровського району м. Києва, що знаходяться на балансі Структурного відокремленого підрозділу «Київські теплові мережі» Публічного акціонерного товариства «Київенерго» та перелік теплових пунктів Дніпровського району м. Києва, що знаходяться на балансі на балансі Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва.

Відповідно до пункту 3.1 Правил встановлено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Пунктом 3.13. Правил передбачено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреб, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Проте, як вбачається із пункту 3.13 Правил порядок розрахунків за питну воду, що використовується для потреб гарячого водопостачання який ним встановлений та згідно до якого розраховуватись за питну воду, що в подальшому була використана для приготування гарячої води, має власник теплових пунктів, підлягає застосуванню лише у випадку наявності відповідних договорів на постачання питної води для підігріву укладених між підприємством питного водопостачання (ПАТ «АК «Київводоканал») та власником чи балансоутримувачем теплових пунктів (ПАТ «Київенерго»). Суду ненадано доказів того, що між Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» та Публічним акціонерним товариством «Київенерго» укладено відповідні договори, що також заперечується останніми.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.02.2010 у справі № 2а-12540/09/2670 за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до Міністерства з питань житлово-комунального господарства України про визнання нечинним та скасування п. 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190 (залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.09.2011). Так, вказаною постановою встановлено, що п. 3.13 Правил не є зобов'язальною нормою, а тому у Публічного акціонерного товариства «Київенерго» як енергопостачальної організації, на балансі та в управлінні якої перебувають теплові пункти, котельні, теплові розподільчі мережі, немає обов'язку щодо укладення додаткових договорів для здійснення розрахунків з виробником (ПАТ «АК «Київводоканал») за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуватися за відповідний обсяг стічних вод. При цьому, адміністративний суд зазначив, що вказаний пункт Правил лише регулює правовідносини сторін у разі укладення таких договорів.

Разом з тим, у даній справі спір виник з приводу оплати послуг з водопостачання та водовідведення, обсяги яких сторонами визначено актами у відповідності з умовами договору (копії наявні в матеріалах справи), а не у зв'язку із оплатою обсягів води, яка є сировиною для виробництва гарячої води, як про це зазначає відповідач у своєму відзиві на позов та доповненнях до нього. А відтак, правовідносини сторін регулюються умовами договору, виходячи із складених двосторонніх актів.

Фактично умовами укладеного між сторонами договору не передбачено розподіл послуг, які надаються позивачем відповідачу, на постачання холодної води та постачання холодної води на підігрів. При цьому згідно договору показники знімаються з приладів обліку, зареєстрованих позивачем (пункт 3.1. договору).

На виконання вимог ухвали суду представником позивача були надані копії підписаних представником відповідача нарядів на встановлення (зміну) лічильників води.

Судом встановлено, що сторонами було дотримано передбаченого договором порядку зняття показів із зареєстрованих приладів обліку. Відповідач проти правильності визначення обсягу та вартості наданих послуг, у порядку встановленому п. 3.5. договору, не заперечує.

Таким чином, при розгляді позовних вимог направлених на новий розгляд судом встановлено,що за період з 01.07.2012 до 31.10.2012 абонент в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повної, своєчасної та систематичної оплати спожитих ним послуг, у зв'язку з чим станом на 01.11.2012 в останнього виникла заборгованість перед постачальником за отримані в період з 01.07.2012 до 31.10.2012 послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 1193289 грн. 14 коп. Факт, обсяги та вартість наданих послуг підтверджується доданими до позовної заяви копіями актів про зняття показань з приладу обліку та платіжних доручень-вимог. Крім того, факт порушення умов договору не спростований відповідачем, зокрема відповідачем не надано суду доказів оплати отриманих в період з 01.07.2012 до 31.10.2012 послуг з водопостачання та водовідведення у розмірі 1193289 грн. 14 коп.

Перевіривши наданий позивачем арифметичний розрахунок заборгованості за надані послуги у період з 01.07.2012 до 31.10.2012 у розмірі 1193289 грн. 14 коп., суд вважає його обґрунтованим, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення у період з 01.07.2012 до 31.10.2012 у розмірі 1193289 грн. 14 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором на послуги водопостачання та водовідведення, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 27517 грн. 26 коп., 3 % річних у розмірі 5503 грн. 46 коп. та інфляційні втрати у розмірі 467 грн. 16 коп.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною третьою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

У відповідності до п. 4.2. договору передбачено, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором у розмірі 1193289 грн. 14 коп., позивачем була правомірно нарахована пеня.

12.12.2013 до відділу діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення пені до 1000 грн. Розглянувши зазначене клопотання, суд приходить до висновку про відмову у його задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю.

Перевіривши наданий позивачем арифметичний розрахунок пені у розмірі 27517 грн. 26 коп., нарахованої за кожним місяцем надання послуг окремо з урахуванням часткової оплати та норм частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (за липень - в період з 18.07.2012 до 31.10.2012, за серпень - в період з 14.08.2013 до 31.10.2013, за вересень - в період з 17.09.2012 до 31.10.2012, за жовтень - в період з 18.10.2012 до 31.10.2012), суд вважає його обґрунтованим, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 27517 грн. 26 коп., підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних нарахувань не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд встановив, що розрахунок інфляційних нарахувань, наданий позивачем є неправильним, оскільки відповідно до норм чинного законодавства, індекс інфляції зараховується за весь час прострочення зобов'язання. Отже, позивач має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція).

Поняття індексу інфляції передбачено Інструкцією про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 27.12.2007 № 480 із змінами та доповненнями.

Відповідні індекси розраховуються Державною службою статистики України, починаючи з серпня 1991 року щомісячно і публікуються, зокрема, у газеті «Урядовий кур'єр». Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на Державну службу статистики України ці показники згідно зі ст.19, 21 та 22 Закону України «Про інформацію» є офіційними.

Відповідно до офіційних даних Державної служби статистики України за період з липня 2012 року по жовтень 2012 року сукупний індекс інфляції складає 0.997 %, тобто мала місце дефляція. Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 467 грн. 16 коп. визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором у 1193289 грн. 14 коп., позивачем були правомірно нараховані 3 % річних. Перевіривши наданий позивачем арифметичний розрахунок 3 % річних у розмірі 5503 грн. 46 коп., нарахованих за кожним місяцем надання послуг окремо з урахуванням часткової оплати (за липень - в період з 18.07.2012 до 31.10.2012, за серпень - в період з 14.08.2013 до 31.10.2013, за вересень - в період з 17.09.2012 до 31.10.2012, за жовтень - в період з 18.10.2012 до 31.10.2012), суд вважає його обґрунтованим, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 5503 грн. 46 коп., підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з пунктом 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Окрім того, згідно з положеннями пункту 14 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 11.10.2010 N 2 "Про деякі питання практики застосування розділу XII2 Господарського процесуального кодексу України" порядок і розміри справляння судового збору із заяв про перегляд судових рішень, а також повернення сплачених сум судового збору з цих заяв визначено Законом України "Про судовий збір", зокрема, абзацом третім частини першої, пунктом 1 частини другої статті 3, пунктом 11 частини другої статті 4, статтею 5, пунктами 2 і 4 частини першої статті 7 цього Закону. Розподіл зазначених сум між сторонами здійснюється за загальними правилами частин першої - четвертої статті 49 ГПК, а повернення їх у передбачених названим Законом випадках - у порядку, що встановлюється центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики, яким є Міністерство фінансів України".

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 та ч. 1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов в частині вимог, направлених на новий розгляд, задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (02002, м. Київ, вул. Челябінська, 9-Г, ідентифікаційний код 03366612) на користь публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, ідентифікаційний код 03327664) заборгованість за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.07.2012 до 31.10.2012 у розмірі 1193289 (один мільйон сто дев'яносто три тисячі двісті вісімдесят дев'ять) грн. 14 коп., 3 % річних у сумі 5503 (п'ять тисяч п'ятсот три) грн. 46 коп. та пеню у розмірі 27517 (двадцять сім тисяч п'ятсот сімнадцять) грн. 26 коп., а також судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 24526 (двадцять чотири тисячі п'ятсот двадцять шість) грн. 20 коп., судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від 21.05.2013 у справі № 910/5365/13 у розмірі 12263 (дванадцять тисяч двісті шістдесят три) грн. 10 коп. та судовий збір за подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2013 у справі № 910/5365/13 у розмірі 12263 (дванадцять тисяч двісті шістдесят три) грн. 10 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 18.12.2013

Суддя І.М. Отрош