Ухвала суду № 36120486, 18.12.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2013 р.Справа № 815/3824/13-а

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М. М.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федусика А.Г.,

суддів - Вербицької Н.В. та Градовського Ю.М.,

при секретарі - Пальоній І.М.,

за участю: позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2, перекладача - ОСОБА_3 та представника Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - Максимової Олександри Олександрівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, за участю третьої особи без самостійних вимог - відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання протиправним, скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі ГУДМС) та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі ГУМВС), за участю третьої особи без самостійних вимог - відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі ВГРІФО ГУМВС) та з урахуванням зміни позовних вимог просив визнати протиправним та скасувати рішення ВГРІФО ГУМВС від 18 травня 2012 року та зобов'язати ГУДМС поновити посвідку на постійне проживання в Україні серії ОД №8140 громадянина В'єтнаму - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що ОСОБА_1 на законних підставах та правомірно проживає в України з 1988 року, і відповідно до вимог міграційного законодавства отримав посвідку на постійне проживання в України. Крім того, позивачем зазначено, що заяву про видачу посвідки на постійне проживання в Україні ним подано в строки, визначені абз.4 п.4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", а тому оскаржуване рішення відповідача є протиправними, та таким що підлягає скасуванню, а сама посвідка на постійне проживання поновленню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року адміністративний позов задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував рішення ВГРІФО ГУМВС, що викладені у пунктах 2, 4 Висновку про перевірку законності документування посвідкою на постійне проживання позивача від 18 травня 2012 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду, ГУДМС подана апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Соціалістичної Республіки В'єтнам, прибув в Україну в 1988 році за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02 квітня 1981 року та працював в Одеському взуттєвому товаристві.

Згідно Довідки Управління у справах національностей та міграції Одеської обласної державної адміністрації №147 позивач був включений в Єдиний список, складений згідно рішення координаційної ради з міграційних питань від 04 грудня 1998 року щодо громадян В'єтнаму, більшість з яких прибуло до СРСР на професійне навчання та на роботу за урядовою лінією згідно угоди між В'єтнамом та колишнім СРСР від 02 квітня 1981 року та його зареєстровано згідно розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 26 липня 2000 року за № 570/А-2000 "Про впорядкування перебування та працевлаштування в'єтнамських громадян в Одеській області".

В 2002 році позивач звернувся до ВПР та МР УМВС України в Одеській області з заявою про видачу посвідки на постійне проживання в Україні.

У лютому 2002 року ВГПІС УМВС України в Одеській області складено висновок про залишення позивача на постійне проживання в України.

На підставі поданої заяви та інших документів, 05 травня 2002 року позивачу ВГРІФО УМВС України в Одеській області видано посвідку на постійне проживання серія ОД №1365/02 з безстроковим терміном дії.

27 лютого 2009 року ВГРІФО ГУМВС України в Одеській області позивачу видано нову посвідку на постійне проживання серії ОД №8140, дійсну безстроково.

Разом з тим, в травні 2012 року висновком ВГРІФО ГУМВС про перевірку законності документування посвідкою на постійне проживання громадянина В'єтнаму - ОСОБА_1 рішення про залишення позивача на постійне мешкання в Україні скасовано, а ОСОБА_1 вважати таким, що не має дозволу на імміграцію в Україну. Також, наведеним рішенням посвідку про постійне проживання визнано недійсною.

Винесення зазначеного висновку, а також скасування рішення про залишення позивача на постійне мешкання в Україні та визнано недійсною посвідку про постійне проживання і стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду.

Вирішуючи спірне питання частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що висновок про відсутність доказів проживання позивача на території України з 1988 року по час звернення із заявою про отримання посвідки на постійне проживання в України, є безпідставним та таким, що порушує права позивача, передбачені Законом України "Про імміграцію". Також, судом вказано, що наявність передбачених ст.12 Закону України "Про імміграцію" підстав для анулювання дозволу на імміграцію не встановлено, а доказів протилежного відповідачами не надано. Разом з тим, суд першої інстанції вважав, що вимоги позивача про поновлення посвідки на постійне проживання в Україні не підлягають задоволенню з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів про примусове вилучення або добровільну здачу посвідки на постійне проживання в Україні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає його правильним з огляду на наступне.

Відповідно до абз.3 ч.4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" (далі Закон) вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12 - 15 цього Закону.

Частиною 1 розділу V Прикінцевих положень Закону встановлено, що цей Закон набирає чинності через місяць з дня його опублікування. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що Закон від 07 червня 2001 року був офіційно опублікований в газеті "Урядовий кур'єр" № 119 від 07 липня 2001 року.

Складаючи висновок про те, що громадянин В'єтнаму ОСОБА_1 є особою, що не має дозволу на іміграцію в України, а також скасовуючи рішення про залишення позивача на постійне мешкання в Україні та визнаючи посвідку на постійне проживання недійсною ВГІРФО ГУМВС виходив з того, що позивачем не було надано жодного документу, який би підтверджував документально факт його проживання на території України.

Разом з тим, в матеріалах справи знаходяться рішення Київського районного суду м.Одеси від 27 червня 2003 року по справі за №2-3923/2003, яким встановлено факт прибуття позивача в Україну за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР та постійного проживання позивача на території України з 1988 року, а також довідка №147 Управління у справах національностей та міграції Одеської обласної державної адміністрації, згідно якої позивач внесений в загальний список стосовно в'єтнамських громадян, більшість, яких прибуло в СРСР для навчання або на роботу. Наведеною довідкою також, встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований Управління у справах національностей та міграції Одеської обласної державної адміністрації.

Крім того, матеріали справи містять заперечення ГУДМС, в яких відповідач зазначає, що ОСОБА_1 подав заяву про видачу посвідки на постійне місце проживання після закінчення шестимісячного строку, встановленого абз.3 ч.4 розділу V Прикінцевих положень Закону. Однак, наведені твердження колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки з того ж таки заперечення вбачається, що підтвердити вищенаведені висновки ГУДМС не має змоги в зв'язку з тим, що особова справа позивача була вилучена прокуратурою Одеської області. Натомість, матеріали справи містять заяву позивача про надання посвідки на проживання та висновок ВГРІФО ГУМВС про перевірку законності документування посвідкою на постійне проживання громадянина В'єтнаму - ОСОБА_1, з яких випливає, що позивач про видачу йому посвідки на постійне проживання в Україні звернувся 04 лютого 2002 року, тобто, в межах шестимісячного строку, останнім днем звернення якого є 07 лютого 2002 року.

Окрім іншого, згідно п.22 Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою КМУ від 26 грудня 2002 року за № 1983 для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу.

Отже, необхідною умовою для початку процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію є винесення відповідного подання, проте, з матеріалів справи вбачається, що підставою для перевірки законності видачі посвідки на постійне проживання позивачу став лист 3 управління Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ, що, в свою чергу, є порушенням порядку розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію.

А тому, враховуючи все вищевикладене колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про скасування рішення ВГІРФО ГУМВС, що викладені у пунктах 2, 4 висновку про перевірку законності документування посвідкою на постійне проживання позивача від 18 травня 2012 року є обґрунтованим та таким, що узгоджуються з нормами Конституції та Закону.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання ГУДМС поновити посвідку на постійне проживання позивача в Україні, оскільки в судовому засіданні під час апеляційного перегляду було встановлено, що посвідка на постійне проживання у ОСОБА_1 не вилучалась, а скасування рішення ВГІРФО ГУМВС, що викладене у пунктах 2, 4 висновку про перевірку законності документування посвідкою на постійне проживання позивача від 18 травня 2012 року, фактично поновлює дію наведеної посвідки на постійне проживання позивача в Україні серії ОД №8140 від 27 лютого 2009 року.

Колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та надана правова оцінка.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Колегія суддів не може погодитися з посиланням апелянта на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому що всі процесуальні норми, передбачені адміністративним судочинством були виконані без порушень прав кожної сторони при розгляді справи.

Доводи, викладені у апеляційній сказі були предметом дослідження судом першої інстанції та свого підтвердження не знайшли.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому КАС України.

Головуючий:А.Г. Федусик Суддя: Суддя: Н.В. Вербицька Ю.М. Градовський