Постанова № 36119152, 17.12.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 09» грудня 2013 р. Справа №922/3987/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Лисокобилка А.Ю.,

за участю представників:

позивача - Артюх А.Л., за довіреністю від 15.06.2012 року;

відповідача - Новосельцев В.І., за довіреністю від 31.07.2013 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Приватного акціонерного товариства «Лізингова компанія «Сприяння», м.Харків (вх.№3538Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 05.11.2013 року у справі №922/3987/13,

за позовом Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області, м.Харків,

до Приватного акціонерного товариства «Лізингова компанія «Сприяння», м.Харків,

про стягнення 2966967,08 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.11.2013 року (суддя Шатерніков М.І.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Лізингова компанія «Сприяння» на користь Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області заборгованість за основним боргом за договором №79-08/К про надання кредитної лінії від 19.09.2008 року в сумі 1725000,00 грн., заборгованість по простроченим відсоткам за користування кредитом за період серпень 2010 - липень 2013 року за договором №79-08/К про надання кредитної лінії від 19.09.2008 року в сумі 1241967,08 грн.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Лізингова компанія «Сприяння» на користь державного бюджету України 59339,34 грн. судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернуся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 05.11.2013 року по справі №922/3987/13 та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що з пункту 1.5 договору застави майнових прав №15/9 від 25.06.2010 року вбачається, що вказаний договір укладено з метою забезпечення виконання заставодавцем (ПАТ «Земельний банк») вимог заставодержателя (Управління НБУ в Харківській області) за кредитним договором рефінансування №15 від 06.11.2008 року. Отже, договір застави майнових прав №15/9 від 25.06.2010 року за своєю правовою природою є забезпечувальним правочином, за рахунок якого кредитор у зобов'язанні, що випливає з кредитного договору №15 від 06.11.2008 року (Управління НБУ в Харківській області), у разі порушення боржником (ПАТ «Земельний банк») зобов'язання за вказаним кредитним договором має право задовольнити свої кредиторські вимоги за договором рефінансування. Апелянт вважає, що договір відступлення права вимоги за своєю правовою природою є правочином щодо заміни сторони (кредитора) у зобов'язанні і, з огляду на положення ст. 546 Цивільного кодексу України, не відноситься до правочинів, які можуть укладатися на забезпечення виконання зобов'язань. Відтак, виходячи із забезпечувальної суті договору застави майнових прав №15/9 від 25.06.2010 року, до відносин сторін у вказаному договорі повинні застосовуватися положення актів цивільного законодавства, які регулюють відносини застави, а не цесії. Проте, суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та не надав доводам відповідача належної правової оцінки.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.11.2013 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Лізингова компанія «Сприяння» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

02.12.2013 року позивач надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№11462), в якому просить залишити рішення господарського суду Харківської області по справі №922/3987/13 від 05.11.2013 року без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

До початку судового засідання 04.12.2013 року відповідач надав через канцелярію суду письмові пояснення до апеляційної скарги (вх.№11601), в яких зазначає, що обставини, встановлені судовими рішеннями під час розгляду справи №5023/5582/11, на які посилається Управління НБУ в Харківській області як на такі, що мають значення для вирішення цієї справи і не доводяться при її вирішенні знову, є висновками господарських судів, а не фактами, що мають преюдиціальне значення для цієї справи. При цьому, апелянт не заперечує того, що під час розгляду справи №5023/5582/11 господарськими судами зроблено висновок про відсутність у ПАТ «Земельний банк» права вимоги за кредитним договором №79-08/К від 19.09.2008 року на тій підставі, що внаслідок укладення договору уступки права вимоги вони перейшли до Національного банку України. Однак, питання про правову природу здійсненої уступки права вимоги судами не досліджувались, а відтак вважати, що на підставі п. 4.1 договору застави майнових прав №15/9 від 25.06.2010 року відбулася заміна кредитора у зобов'язанні за кредитним договором №79-08/К від 19.09.2008 року, а не реалізація заставодержателем майнових прав згідно ст. 23 Закону України «Про заставу», підстав немає.

У судовому засіданні 04.12.2013 року оголошувалася перерва.

Представник відповідача 06.12.2013 року надав до суду письмові пояснення до апеляційної скарги (вх.№11710), в яких вказує, що підстави для стягнення з відповідача у заявлений у цій справі спосіб грошових коштів в сумі 2966967,08 грн. з метою задоволення вимог Управління НБУ в Харківській області як заставодержателя за зобов'язаннями, що виникли у ПАТ «Земельний банк» на підставі кредитного договору №15 від 06.11.2008 року, відсутні, оскільки таке стягнення після введення 02.08.2010 року до ПАТ «Земельний банк» ліквідаційної процедури не може бути здійснене поза межами ліквідаційної процедури, адже це суперечить положенням ст. ст. 91, 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та порушує права інших кредиторів банку, що, з огляду на приписи ст. 13 Цивільного кодексу України, є порушенням.

09.12.2013 року засідання суду продовжено.

Представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, з урахуванням доповнень до неї, у повному обсязі та просив її задовольнити.

Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав, викладених у його відзиві.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, заслухавши пояснення представників сторін, а також перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вказує позивач, і це встановлено судом першої інстанції, 06.11.2008 року між Національним банком України в особі Управління Національного банку України в Харківській області та Публічним акціонерним товариством «Земельний банк» (правонаступник Харківського акціонерного комерційного Земельного банку) був укладений кредитний договір №15. За умовами вказаного кредитного договору ПАТ «Зембанк» надано кредит на суму 50000000,00 грн. на термін з 06.11.2008 року до 26.08.2009 року з оплатою відсотків у розмірі 17 процентів річних.

05.01.2010 року додатковим договором №1 до кредитного договору №15 внесено зміни, якими пролонговано термін погашення кредиту до 26.08.2010 року та збільшено процентну ставку за кредитом у розмірі 18 процентів річних.

25.06.2010 року додатковим договором №2 до кредитного договору №15 внесено зміни до п 1.2, відповідно до яких додатково в забезпечення виконання зобов'язань ПАТ «Зембанк» за кредитним договором Національному банку України надані майнові права за кредитним договором №79-08/К від 19.09.2008 року, укладеним між ПАТ «Зембанк» та АТЗТ «Лізингова компанія «Сприяння», зі всіма змінами до нього, про що укладено договір застави майнових прав №15/9 від 25.06.2010 року.

Господарським судом також встановлено, що ПАТ «Зембанк» були порушені умови кредитного договору щодо повернення наданого кредиту, а також сплати відсотків за його користування.

Як убачається із матеріалів справи 19.09.2008 року між Публічним акціонерним товариством «Земельний банк» та Акціонерним товариством «Лізингова компанія «Сприяння» укладено договір №79-08/К про надання кредитної лінії.

Згідно з умовами цього кредитного договору (предмет договору, пункти 1.1, 1.2) банк надає відповідачу відновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування в розмірі 2000000,00 грн. на умовах забезпеченості, повернення, платності та цільового використання. Кредит надається строком з 19.09.2008 року по 20.09.2010 року.

Відповідно до п. 1.3 кредитного договору № 79-08/К процентна ставка за користування кредитом становить 21,0 процентів річних.

Додатковою угодою №4 від 18.09.2009 року до договору №79-08/К від 19.09.2008 були внесені зміни до п.1.3, встановлено розмір процентної ставки за користування кредитом: з 19.09.2008 - 21 відсоток річних; з 18.09.2009 - 24 відсотки річних. Також, зазначеною додатковою угодою сторонами викладено п. 3.7 кредитного договору в новій редакції, яким обумовлено, що в разі порушення позичальником встановленого п. 1.2 кредитного договору № 79-08/К від 19.09.2008 року повернення кредиту або порушення строків, вказаних додатковими угодами щодо повернення окремих траншів, наданих в межах поновлюваної кредитної лінії в розмірі 2000000,00 грн., позичальник, тобто, відповідач, надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи зі ставки 24 відсотки річних, порядок нарахування й виплати яких встановлюється згідно з п. 3.5, 3.6 даного договору до повного погашення кредиту.

Судом першої інстанції встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Земельний банк» свої зобов'язання за кредитним договором виконало та надало кредитні кошти, що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками за особовим рахунком згідно кредитного договору №79-08/К від 19.09.2008 року за період з 19.09.2008 року по 01.02.2013 року. Проте, Приватне акціонерне товариство «Лізингова компанія «Сприяння» свої зобов'язання за кредитним договором з урахуванням додаткових угод до нього належним чином не виконало, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 2966967,08 грн., з них: 1725000,00 грн. за кредитом та 1241967,08 грн. за процентами, що підтверджується наявним у справі належним розрахунком.

25.06.2010 року між Національним банком України в особі Управління Національного банку України в Харківській області та Публічним акціонерним товариством «Земельний банк» укладено договір застави майнових прав №15/9.

Сторони погодили, що предметом застави за договором застави майнових прав №15/9 від 25.06.2010 року є майнові права за кредитним договором №79/К від 19.09.2008 року зі всіма змінами до нього, укладеним між заставодавцем і боржником (майнові права), відповідно до якого боржник повинен повернути заставодавцю кредит в сумі 2000000,00 грн., станом на дату укладення договору залишок заборгованості - 1775000,00 грн., з кінцевим терміном повернення 20.09.2010 року, сплатою процентів за користування ним за ставкою 24,00 проценти річних.

Відповідно до п. 1.6 договору застави майнових прав №15/9 від 25.06.2010 року за рахунок заставленого майнового права вимоги заставодержателя задовольняються в повному обсязі, уключаючи суму основного боргу, нараховані проценти та пеню.

Переважне право позивача щодо задоволення його вимог до ПАТ «Зембанк» з майнових прав переважно перед іншими кредиторами відповідно до приписів Закону України «Про заставу» та ст. 73 Закону України «Про Національний банк України» сторони закріпили в п. 2.1.1. договору застави майнових прав.

Окрім того, господарським судом при винесенні рішення узято до уваги встановлені висновки судів у справі № 5023/5582/11 як преюдиційні факти, зокрема, висновки щодо заміни кредитора в зобов'язанні, що випливає з кредитного договору № 79-08/К від 19.09.2008 р., та перехід права вимоги за вказаним договором на підставі п. 4.2 договору застави майнових прав до позивача ще до 01.07.2010 р., тобто, до введення ліквідаційної процедури ПАТ «Земельний банк».

З посиланням на статті 1, 4 та 23 Закону України «Про заставу» господарський суд дійшов висновку, що, враховуючи умови договору застави майнових прав №15-9 від 25.06.2010 року та приписи Закону України «Про заставу» заставодержатель - Національний банк України в особі Управління Національного банку України в Харківській області, має право одержати задоволення з вартості майна, майнового права за кредитним договором №79-08/К на одержання коштів. При цьому, заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави.

Колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України виконання основного зобов'язання може бути забезпечено заставою. Статтею 572 цього Кодексу встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Стаття 4 Закону України «Про заставу» визначає, що предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Згідно ст. 23 Закону України «Про заставу» при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

У п. 4.2. договору застави майнових прав № 15/09 сторони визначили, що у частині уступки права вимоги цей договір укладено з відкладальною умовою відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України. Права вимоги переходять до позивача наступного дня після настання строку виконання зобов'язань ПАТ «Зембанк» за кредитним договором, якщо вони не будуть виконані повністю або частково, або після настання випадку, передбаченого п. 3.1.4 вказаного договору.

Проте, позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, не обґрунтував та не надав належних доказів у підтвердження настання відкладальних умов, передбачених п. 4.2. договору застави майнових прав, з настанням яких виникає право вимоги за договором кредиту №79-08/К. Тобто, позивач не довів наявності обставин, за наявності яких у позивача виникає право вимоги до Приватного акціонерного товариства «Лізингова компанія «Сприяння».

Так, в матеріалах справи відсутній текст кредитного договору №15 від 06.11.2008 року, укладеного між Національним банком України в особі Управління Національного банку України в Харківській області та ПАТ «Земельний банк» і додаткових договорів до нього. Не надано таких документів до суду і для огляду.

Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач не надав до суду доказів у підтвердження наявності заборгованості за кредитом та процентами у ПАТ «Земельний банк» перед Національним банком України в особі Управління Національного банку України в Харківській області, адже в матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості.

Згідно п.3.1.4 договору застави майнових прав № 15/09 заставодержатель має право звертати стягнення на предмет застави (отримання вимоги, що випливає із заставленого права) і реалізувати заставлені майнові права, і задовольнити за їх рахунок свої грошові вимоги за кредитним договором у повному обсязі до настання терміну виконання заставодавцем відповідних зобов'язань, у разі: неповернення заставодавцем згідно з умовами кредитного договору заборгованості за кредитом, процентів за користування ним та пені в разі їх дострокового витребування заставодержателем; одноразової прострочки заставодавцем сплати процентів за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору на строк більше ніж п'ять днів; невиконання заставодавцем обов'язків, передбачених підпунктами 3.4.1, 3.4.7, 3.4.8 цього договору.

У відповідності до п.4.3. договору застави майнових прав № 15/9 заставодержатель має право на стягнення та реалізацію предмета застави згідно з умовами договору застави, якщо у боржника немає коштів на погашення заборгованості за кредитним договором № 79-08/К від 19.09.2008 р.

За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Кредитним договором від 06.11.2010 року №15 з урахуванням змін та доповнень строком повернення ПАТ «Зембанк» кредиту зазначено 26.08.2010 року (як зазначив позивач та проти чого не заперечував відповідач). Враховуючи, що: постановою НБУ від 02.08.2010 р. відкликано ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Земельний банк»; у відповідності до приписів ст. 91 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» (у редакції, що діяла на момент відкликання ліцензії) строк виконання усіх грошових зобов'язань банку вважається таким, що настав, внаслідок чого строк виконання зобов'язань ПАТ «Земельний банк» саме за договором № 15 вважається таким, що настав з 02.08.2010 року; тому звернення стягнення на майнові права, що передані за договором застави майнових прав від 25.06.2010 р.№15/9 і які випливають з кредитного договору № 79-08/К від 19.09.2008 р., мають відбуватися з дотриманням особливостей реалізації майнових прав банку-боржника в ході ліквідаційної процедури банку.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано до суду доказів того, що він звертався до заставодавця - ПАТ «Земельний банк», з вимогою про повернення заборгованості за кредитом, процентів за користування ним та пені тощо за договором № 15 до введення ліквідаційної процедури у відношенні банку.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, встановив, що відповідач прострочив виконання зобов'язання за договором №79-08/К про надання кредитної лінії від 19.09.2008 року з додатковими угодами до нього, однак неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором №79-08/К не є підставою вважати, що позивач набув права звернути стягнення на заставлені майнові права за договором №15/9 від 25.06.2010 року про заставу майнових прав.

Господарський суд Харківської області надав правову оцінку договору №15/9 від 25.06.2010 року про заставу майнових прав, а саме, що чинним законодавством України не заборонено укладення таких договорів, що він відповідає приписам закону і не визнаний недійним, однак, судом не досліджувалося та не надавалася оцінка, а позивачем не обґрунтовувалося наявності обставин, з якими закон та умови договору застави майнових прав пов'язують наявність права у Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області звертатися до відповідача з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором №79-08/К.

Колегія суддів зазначає, що рішенням господарського суду Харківської області від 31.08.2011 року по справі №5023/5582/11, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.08.2011 року та постановою Вищого господарського суду від 21.12.2011 року, задоволено позов ПАТ «Лізингова компанія «Сприяння» до ПАТ «Земельний банк» і визнано відсутнім у останнього право вимоги за зобов'язаннями, які виникли у ПАТ «Лізингова компанія «Сприяння» на підставі кредитного договору №79-08/К від 19.09.2008 року.

Однак, спір по справі №5023/5582/11 вирішувався між іншими сторонами, зокрема, ПАТ «Лізингова компанія «Сприяння» та ПАТ «Зембанк», а встановленим фактом, який може бути застосовано в порядку ст. 35 Господарського процесуального кодексу України є відсутність у ПАТ «Земельний банк» права вимоги за зобов'язаннями, які виникли у ПАТ «Лізингова компанія «Сприяння» на підставі кредитного договору №79-08/К від 19.09.2008 року.

При цьому, колегія суддів зазначає, що судами по справі №5023/5582/11 не встановлювалися факти, які мають істотне значення для розгляду даної справи, а саме: не досліджувалися обставини виконання умов договору №15 від 06.11.2008 року, наявності по ньому заборгованості, розміру такої заборгованості та період виникнення заборгованості.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Натомість, позивач, посилаючись на судові рішення у справі №5023/5582/11 звертає увагу суду саме на висновки судів, а не на факти, що мають преюдиціальне значення для цієї справи.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що господарським судом Харківської області прийнято рішення від 05.11.2013 року по справі №922/3987/13 за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, при неповному з'ясовані обставини, що мають значення для справи, тому апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Лізингова компанія «Сприяння» підлягає задоволенню, рішення господарського суду Харківської області від 05.11.2013 року підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з його необґрунтованістю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Враховуючи те, що Харківський апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення і прийняття нового на користь відповідача, судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає відшкодуванню з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст.ст. 91, 101, п. 2 ст. 103, п. 1, п. 2 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Лізингова компанія «Сприяння» задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 05.11.2013 року у справі №922/3987/13 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області - відмовити.

Стягнути з Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області (61057, м.Харків, пл. Театральна, 1, код ЄДРПОУ 09351445) на користь Приватного акціонерного товариства «Лізингова компанія «Сприяння» (61002, м. Харків, вул. Чубаря, 3/5; ідент. код 24347487) 29669,67 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Повний текст постанови складено 16 грудня 2013 року.

Головуючий суддя Пуль О.А.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Хачатрян В.С.