Постанова № 36119137, 16.12.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"16" грудня 2013 р. Справа №902/1268/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Бучинська Г.Б. ,

суддя Маціщук А.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Шендріков Д.О.; Селецький О.В.;

від відповідача: не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Військової частини А-0215

на рішення господарського суду Вінницької області від 29.10.2013р.

у справі №902/1268/13

за позовом Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"

до відповідача Військової частини А-0215

про про стягнення 2852416 грн. 50 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 29 жовтня 2013 року по справі №902/1268/13 частково задоволено позов Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» до відповідача Військової частини А-0215 про стягнення 2852416,50 грн. в т.ч. 2530302, 32 грн. основного боргу, 91065, 58 грн. пені, 177121, 16 грн. штрафу, 48871, 90 грн. 3% річних та 5055, 54 грн. інфляційних втрат.

Стягнуто з Військової частини А-0215 на користь Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» 48871, 90 грн. 3% річних та 51684, 59 грн. судового збору. Припинено провадження у справі в частині стягнення 2530302, 32 грн. основного боргу, відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмета спору. Відмовлено в задоволенні 91065, 58 грн. пені, 177121, 16 грн. штрафу та 5055, 54 грн. інфляційних втрат.

При винесенні оскарженого рішення, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладеного 14.09.2012р. між Військовою частиною А-0215 (відповідач, замовник) та Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (позивач, постачальник) договору про закупівлю товарів за державні кошти №214/12/USE-17.3-306-Д.

Вирішуючи спірні правовідносини, судом першої інстанції було встановлено, що позивач свої договірні зобов'язання виконав в повному обсязі, а саме передав в/ч А-1912 товар піропатрони капсульні ПК-21М-2 на суму 2530302 грн. 32 коп., що підтверджується актом прийому №75/75 від 13.12.2012р.

Місцевим судом встановлено, що на підставі вище вказаного акта між представниками державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" та військовою частиною А-1912 складено акт прийому поставленого товару відповідно до договору про закупівлю товарів за державні кошти №214/12/USE-17.3-306-Д від 14.09.2012р. на суму 2530302 грн. 32 коп., який підписаний командиром військової частини А-1912 та головним бухгалтером державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт".

Також, суд першої інстанції при прийнятті рішення встановив, що між позивачем та військовою частиною А-1912 підписано видаткову накладну на відпуск товару за договором на суму 2530302 грн. 32 коп., а в подальшому позивачем ще й оформлено рахунок-фактуру №532, в якому зазначено постачальника та замовника товару; договір про закупівлю товарів за державні кошти №214/12/USE-17.3-306-Д від 14.09.2012р.; найменування та суму товару.

Однак, відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманого товару не виконав, у зв`язку з чим у останнього утворилася заборгованість перед позивачем в сумі 2530302 грн. 32 коп.

В подальшому місцевим судом встановлено, що в ході розгляду справи основний борг в сумі 2530302 грн. 32 коп. відповідачем було погашено після порушення провадження у даній справі. Вказаний факт підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №566 від 11.09.2013р., довідкою щодо руху коштів по взаєморозрахунках з військовою часиною А-0215 за період з 14.09.2012р. по 25.10.2013р. за договором про закупівлю товарів за державні кошти від 14.09.2012р. та інформацією головного управління держаної казначейської служби у Вінницькій області (вх. №08-46/12995/13 від 29.10.2013р.), в якій зазначено про здійснення відповідачем оплати патронів на підставі поданого останнім доручення.

У зв`язку з погашенням відповідачем основного боргу в сумі 2530302 грн. 32 коп., після порушення провадження у даній справі, місцевий господарський суд, з врахуванням норм чинного законодавства, припинив провадження у цій частині на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Вирішуючи питання про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача сум пені в розмірі 91065 грн. 58 коп та 7% штрафу в розмірі 177121 грн. 16 коп., нарахованих позивачем на підставі ч.2 ст.231 ГК України, місцевий господарський суд врахував норми чинного законодавства та з посиланням на практику Верховного Суду України зазначив, що нарахування вказаних вище сум пені та штрафу на підставі ч.2 ст.231 ГК України може здійснюватися лише за прострочення виконання не грошового зобов`язання, а оскільки предметом розгляду даного спору є порушення грошового зобов`язання, то такі вимоги до задоволення не підлягають.

Враховуючи положення ст.625 ЦК України, господарський суд першої інстанції здійснив перерахунок 3% річних та дійшов висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3 % річних за період з 01.01.2013 року по 23.08.2013 року в сумі 48871 грн. 90 коп.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, місцевий суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 5055 грн. 54 коп., оскільки місцевим судом встановлено, що позивачем вибірково обрано періоди нарахування інфляційних втрат, а саме ті місяці, в яких була інфляція, водночас ті місяці, у яких була дефляція, ним при обрахунку вказаних втрат не враховано, що потягло за собою штучне завищення розміру інфляційних втрат.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції Військова частина А-0215 звернулася до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області від 29.10.2013р. по справі №902/1268/13 скасувати в частині стягнення з відповідача 48871, 90 грн. 3% річних та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у цій частині.

Апелянт вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято внаслідок неповного з'ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує, що при ухвалені судового рішення судом не взято до уваги специфіку здійснення платежів розпорядниками бюджетних коштів. Здійснює посилання на ст.49 Бюджетного кодексу України відповідно до якої, здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів, проводиться органами Державної казначейської служби України, на підставі платіжних доручень за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у межах залишків на рахунках для обліку відкритих асигнувань. Наголошує, що Військовою частиною А-0215 у грудні 2012 року до Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області надано платіжне доручення від 24.12.2012 №1336 на суму 2 530 302, 32грн. для оплати бюджетного фінансового зобов'язання перед ДК "Укрспецекспорт" за договором від 14.09.2012р. №214/12. Однак, як вказує відповідач, Головне управління Державної казначейської служби України зазначений вище платіж не виконало. Звертає увагу апеляційної інстанції, що відповідач вчинив усі дії, передбачені законом, та вжив усіх, залежних від нього заходів для проведення оплати з Позивачем, а тому, на думку скаржника, підстави для визнання відповідача таким, що прострочив виконання зобов'язання відсутні.

Скаржник вказує, що про причини не проведення платежів у грудні 2012 року зазначено у листах ДКС України від 29.12.2012р. №14-03/1758-177 та ГУДКС України від 04.01.2013р. №09.1-70/8-121. Зазначає, що оскільки, основною причиною не виконання платіжного доручення Військової частини А-0215 була необхідність проведення ДКС України в першочерговому порядку розрахунків за захищеними видатками бюджетів, а іншого порядку розрахунку між сторонами законодавством не передбачено, то дану обставину слід розцінювати, як дію непереборної сили (надзвичайних і невідворотних обставин), що виникла поза волею відповідача.

У зв'язку з вказаним вище, скаржник наголошує, що немає підстав для застосування приписів статті 625 Цивільного кодексу України щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання та стягнення з Відповідача 3 % річних.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що "необхідність проведення в першочерговому порядку розрахунків за захищеними видатками бюджетів" в розумінні положень ст.617 ЦК України та ст.218 ГК України не вважається надзвичайною і невідворотною обставиною. На підтвердження своїх заперечень вказує, що відповідач стверджуючи про подання 24.12.2012р. до Головного управління Державної казначейської служби у Вінницькій області платіжного доручення №1336 на оплату бюджетного фінансового зобов'язання перед позивачем за договором від 14.09.2012р. №214/12 не надав належних доказів такого подання ні до початку судового засідання, ні під час розгляду справи судом першої інстанції. Також, наголошує, що відповідачем не було надано суду доказів повернення Головним управлінням Державної казначейської служби у Вінницькій області платіжного доручення №1336 від 24.12.2012 з обґрунтуванням такого повернення (у разі наявності факту повернення). Крім того, наголошує, що відповідач, який іменується військовою частиною А-0215, а по суті є розпорядником коштів другого ступеня, не забезпечив виконання обов'язків під час завершення бюджетного року, передбачених розділом 9 Положення про фінансове господарство розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня (другого ступеня) за кошторисом Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 05.11.2009р. №550 (копія додається). Акцентує увагу апеляційної інстанції, що невиконання відповідачем договірних зобов'язань стало наслідком невиконання ним обов'язків під час завершення бюджетного року, передбачених нормативним актом, затвердженим Міністром оборони України. Щодо тверджень викладених скаржником в апеляційній скарзі на рахунок неправомірності стягнення місцевим судом 3% річних, позивач здійснює посилання на практику Верховного Суду України та зазначає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.

На підставі наведеного позивач просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу Військової частини А-0215 без задоволення. Скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 29.10.2013р. у даній справі в частині відмови позивачу у стягненні з відповідача штрафних санкцій в сумі 91065, 58 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення даної позовної вимоги.

Крім того, до відзиву на апеляційну скаргу позивачем додано письмові пояснення в яких останній просить апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 29.10.2013р. у даній справі в частині відмови позивачу у стягненні з відповідача штрафних санкцій та прийняти нове рішення про задоволення позовної вимоги щодо стягнення штрафу, пені та інфляційних втрат. На підтвердження своїх доводів позивач здійснює посилання на ч.6 ст.231 ГК України згідно якої штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Наголошує, що оскільки, відповідачем не виконано узятий на себе обов`язок з оплати товару, а в договорі не передбачено штрафні санкції за порушення відповідачем грошового зобов`язання, то до останнього може бути застосовано санкції передбачені ч.6 ст.231 ГК України.

16 грудня 2013 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" Шендріков Д.О. заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обгрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 29.10.2013р. у справі №902/1268/13 є незаконним та таким, що підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні штрафних санкцій з відповідача.

Представник позивача - Селецький О.В. підтримав позицію Шендрікова Д.О. та просить суд рішення господарського суду Вінницької області від 29.10.2013р. у справі №902/1268/13 скасувати в частині відмови у стягненні штрафних санкцій з відповідача, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Представник Військової частини А-0215 в судове засідання не з`явився.

Враховуючи приписи ст.ст.101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі (а.с.158, 159), колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Разом з тим, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, встановивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 14.09.2012р. між військовою частиною А-0215 (відповідач, замовник) та державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (позивач, постачальник) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №214/12/USE-17.3-306-Д (надалі-Договір) (а.с. 9-16).

Згідно із п.1.1 Договору постачальник зобов'язується у 2012 році поставити замовникові товар, зазначений у пункті 1.2 Договору та у специфікації товару (додаток №1 до Договору). Замовник зобов`язується прийняти та оплатити такий товар.

Відповідно до п.1.4 Договору постачальник здійснює поставку товару за договором після отримання від замовника письмового повідомлення про готовність до виконання умов договору, яким замовник визначає обсяги закупівлі товару.

Сума договору становить 2530302 грн. 32 коп., у тому числі ПДВ (20%) у розмірі 421717 грн. 05 коп. Ціна одиниці товару та сума договору можуть бути зменшені за взаємною згодою сторін (п.п.3.1, 3.3 Договору).

Пунктами 4.1, 4.2 Договору встановлено, що розрахунки за товар здійснюються за фактом поставки згідно з чинним законодавством протягом 2012р. бюджетного року, на підставі наступних документів: рахунку фактури; видаткової накладної; акту прийому поставленого товару (додаток №4 до договору); акту прийому (форма №4, затверджена наказом міністерства оборони України №690 від 24.12.2010р.). Рахунок-фактура та податкова накладна оформлюються на військову частину А-0215 (м. Вінниця). Податкова накладна надається замовнику відповідно до чинного законодавства, що діє на час проведення розрахунків.

Відповідно до п.4.5 Договору розрахунки за поставлений товар з постачальником замовник здійснює через відповідні реєстраційні рахунки відкриті в головному управлінні державної казначейської служби України у Вінницькій області.

Термін дії договору до 31.12.2012р., а в частині гарантійних зобов'язань - до повного їх виконання (п.10.2 Договору).

Додатками №1-5 до Договору сторони погодили найменування товару (піропатрони ПК-21М-2); ціну товару; зразок акта виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків, акта прийому поставленого товару; зразок витягу з формуляру (а.с.17-22).

Додатковою угодою №1 до договору сторони виклали п.5.1 Договоу в наступній редакції: "Постачальник здійснює поставку товару (п.5.4 Договору) до 14.12.2012р., після надання замовником постачальнику повідомлення про готовність до виконання умов договору. Замовник може надавати таке повідомлення на поставку, як повного обсягу товару, так і на партію товару" (а.с.23).

Судом встановлено, що взяті на себе зобов'язання відповідно до умов Договору позивач виконав належним чином, передавши в/ч А-1912 товар піропатрони капсульні ПК-21М-2, що підтверджується актом прийому №75/75 від 13.12.2012р. на суму 2530302 грн. 32 коп. (а.с.25-27).

На підставі вище вказаного акта між представниками державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" та військовою частиною А-1912 складено акти прийому поставленого товару відповідно до договору про закупівлю товарів за державні кошти №214/12/USE-17.3-306-Д від 14.09.2012р. на суму 2530302 грн. 32 коп. (а.с.28). Вказаний акт підписаний командиром військової частини А-1912 та головним бухгалтером державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт".

Крім того, апеляційним судом встановлено, що між позивачем та військовою частиною А-1912 підписано видаткову накладну на відпуск товару за договором на суму 2530302 грн. 32 коп. (а.с.29). В подальшому позивачем оформлено рахунок-фактуру №532, в якому зазначено постачальника та замовника товару; договір про закупівлю товарів за державні кошти №214/12/USE-17.3-306-Д від 14.09.2012р.; найменування та суму товару (а.с.30).

Таким чином, зважаючи на вище викладене, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по оплаті отриманого товару в сумі 2530302 грн. 32 коп.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо оплати поставленого товару, позивачем неодноразово на його адресу направлялися листи з вимогою сплатити наявну заборгованість за договором про закупівлю товарів за державні кошти №214/12/USE-17.3-306-Д від 14.09.2012р. (а.с.31-33).

У відповідь на вказані вимоги позивача відповідачем було надіслано листи, якими гарантовано погашення наявної заборгованості за договором після надходження коштів на відповідні цілі (а.с.34-36).

Не погоджуючись з відповідями відповідача, позивачем 14.06.2013р. надіслано йому претензією №USE-13/3-7612 з вимогою негайно погасити наявну заборгованість за договором (а.с.37-42).

08.07.2013 року командуванням Повітряних Сил Збройних Сил України на вказану претензію позивача надано відповідь №350/1/1071/ПС, в якій зазначено, що останнім проводиться робота щодо погашення існуючої кредиторської заборгованості за вказаним договором та борг буде погашено після надходження коштів на відповідні цілі.

Однак, відповідачем погашення заборгованості здійснено так і не було.

З врахуванням наведеного вище позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості згідно договору про закупівлю товарів за державні кошти №214/12/USE-17.3-306-Д від 14.09.2012р.

Аналізуючи встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції враховує наступні норми чинного законодавства.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України. господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до матеріалів справи дії сторін, зокрема, передача позивачем товару відповідачу за видатковими накладними, прийняття товару останнім, свідчать про виникнення між ними правовідносин з поставки.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 693 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Колегією суддів апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що під час розгляду даної справи в суді першої інстанції основний борг в сумі 2530302 грн. 32 коп. відповідачем було погашено в повному обсязі. Наведена обставина підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №566 від 11.09.2013р., довідкою щодо руху коштів по взаєморозрахунках з військовою часиною А-0215 за період з 14.09.2012р. по 25.10.2013р. за договором про закупівлю товарів за державні кошти від 14.09.2012р. та інформацією головного управління держаної казначейської служби у Вінницькій області (вх. №08-46/12995/13 від 29.10.2013р.), в якій зазначено про здійснення відповідачем оплати патронів на підставі поданого останнім доручення.

Пленуму Вищого господарського суду України у пункті п.4.2 постанови від 26.12.2011року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз`яснює, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. При цьому припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Відсутність предмета спору по суті є припиненням спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Отже, на підставі викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки, сума основного боргу була сплачена відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, то вірним є висновок місцевого господарського суду щодо відсутності спору між сторонами про стягнення основної заборгованості в сумі 2530302 грн. 32 коп., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Разом з тим, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 91065 грн. 58 коп. - пені, 177121 грн. 16 коп. - штрафу, 5055 грн. 54 коп. - інфляційних втрат та 48871 грн. 90 коп. - 3% річних, за результатами розгляду якої суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Порушення зобов'язань за договором тягне за собою застосування встановлених законом санкцій.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачени ГК України, іншими законами та договором, дана закономірність встановлена частиною другою статті 193, частиною першою статті 216 та частиною першою ст.218 ГК України.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню, що передбачено частиною першою статті 230 ГК України).

Згідно із ч.1 ст.231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Пунктом 2 ст.231 ГК України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором. За порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцяти днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У п.2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011р. №01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" вказано, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (постанови від 06.12.2010 N42/563; від 20.12.2010 N 06/113-38).

Крім того, в пункті 5 "Висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.111-16 ГПК України за 2010- 2011 рр." від 01.04.2012р. розділу "Спори щодо виконання господарських зобов'язань. Відповідальність за порушення зобов'язань", зазначено, що, виходячи із положень ч.2 ст.231 ГК України, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз.3 ч.2 ст.231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів про стягнення штрафних санкцій (постанови Верховного Суду України від 06.12.2010р. у справі №42/562 та від 20.12.2010р. у справі №06/113-38; від 28.02.2011р. у справі №23/22).

Між тим, згідно вимог ст.111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Здійснивши системний аналіз обставин даної справи, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що в даному випадку між сторонами мало місце саме порушення грошового зобов'язання за договором про закупівлю товарів за державні кошти №214/12/USE-17.3-306-Д від 14.09.2012р. У зв`язку з вказаним, судова колегія дійшла висновку, що нарахування позивачем відповідачу 7 % штрафу на підставі ч.2 ст.231 ГК України за порушенння останнім грошового зобов`язання є неправомірним, оскільки застосування приписів даної статті можливе лише при наявності всіх вищеперерахованих обов`язкових умов, в їх сукупності, та лише за прострочення виконання негрошового зобов`язання, а відтак суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовної вимоги Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» в частині стягнення з Військової частини А-0215 - 177121 грн. 16 коп. штрафу.

В той же час суд першої інстанції необгрунтовано відмовив в задоволенні вимоги про стягнення 91065 грн. 58 коп. - пені з тих самих підстав, що і стягнення штрафу (ч.2 ст.231 ГК України), оскільки позивач обгрунтовував стягнення штрафу ч.6 ст. 231 ГК України.

Досліджуючи правомірність вимоги про стягнення пені, судом апеляційної інстанції встановлено, що сторонами у Договорі про закупівлю товарів за державні кошти №214/12/USE-17.3-306-Д від 14.09.2012р. не встановлено розміру пені за прострочення виконання грошового зобов`язання, що суперечить ст.ст. 547,551 Цивільного кодексу України, та позбавляє позивача права на нарахування відповідачу пені за прострочення виконання грошового зобов`язання останнім.

За наведаних обставин, невірне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, щодо підстав відмови у стягненні 91065 грн. 58 коп. пені не призвело до прийняття непрвальниго рішенняі не не є підставою для його скасування в цій частині.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом (Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265) і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін"). На цьому, зокрема, наголошує Вищий господарський суд України в постанові від 15.09.2010 року у справі № 11/14-10.

Окрім того, в п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року зазначається, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 N 62-97р]. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

З наведеного вбачається, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Даної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові №5023/129/12 від 03.12.2012р.

Таким чином, визначальним, на думку суду, є нарахування позивачем інфляційних втрат за весь період прострочення відповідачем зобов'язання, тобто за період з січня 2013р. по серпень 2013р., так як інфляційні втрати самі по собі є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів. За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України.

З листа Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" вбачається, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується. Таким чином не врахування позивачем при розрахунку інфляційних втрат періодів, в яких була дефляція, тягне в свою чергу за собою завищення інфляційних втрат, а відтак і порушення прав відповідача, так як індекс інфляції за своєю суттю є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України.

Поряд з цим, наданий до позову розрахунок інфляційних втрат свідчать про те, що позивач проводить розрахунок інфляційних за зобов'язанням грудня 2012р. за період з січня-червня 2013р. (тобто, за період, коли сукупний індекс інфляції становив 100,001998 %). В той же час, як вбачається з матеріалів справи, заборгованість за договором виникла у січні 2013 р., а з позовом позивач звернувся до суду 05.09.2013р.

З офіційних повідомлень Державної статистики України вбачається, що індекси споживчих цін (індекси інфляції) у липні, серпні 2013р. становили: у липні - 99,9% та у серпні 99,3%. Зазначені показники не були враховані позивачем при розрахунку інфляційних втрат.

Судова колегія апеляційної інстанції наголошує, що розрахунок суми заборгованості із врахуванням встановленого індексу інфляції повинен здійснюватися згідно приписів ст. 625 ЦК України та вищевказаних Інформаційних листів Вищого господарського суду України і Верховного суду України, а саме за весь час прострочення виконання зобов`язання (січень 2013р. - серпень 2013р., тобто в даному випадку з моменту виникнення заборгованості до моменту звернення з позовом до суду).

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем інфляційних втрат, судом апеляційної інстанції встановлено факт відсутності збільшення суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а відповідно й відсутність збитків у позивача від інфляційних процесів, які виникли в державі.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд цілком погоджується з висновком місцевого суду на рахунок того, що позивачем вибірково обрано періоди нарахування інфляційних втрат, а саме включено в розрахунок ті місяці, в яких була інфляція, а місяці, у яких мала місце дефляція, ним в розрахунок інфляційних втрат не враховано, що, в свою чергу, є штучним завищенням розміру інфляційних втрат. А тому, позовна вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 5055 грн. 54 коп. правомірно залишена місцевим господарським судом без задоволення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та з врахуванням вищенаведеного, обгрунтованим є висновок місцевого господарського суду, що позивачем правомірно нарахувано відповідачу 3% річних в сумі 48871 грн. 90 коп. за період прострочення з 01.01.2013р. по 23.08.2013р., які підлягають стягненню з останього.

Разом з тим, доводи скаржника на рахунок неправомірності стягнення з нього 3% річних не приймаються Рівненським апеляційним господарським судом до уваги, оскільки частиною 1 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

При цьому, посилання відповідача на непроведення платежу за отриманий товар з вини органів Державної казначейської служби України не можуть бути взяті до уваги, оскільки вказані обставини є взаємовідносинами між відповідачем та його фінансовою установою з розрахуноково-касового обслуговування відповідача, і не можуть бути підставою для звільнення останнього від виконання зобов'язання та відповідальності перед позивачем.

З врахування вищенаведеного, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні, а тому останнє слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105, Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 29.10.2013р. у справі №902/1268/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Військової частини А-0215 - без задоволення.

2.Справу №902/1268/13 надіслати господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Маціщук А.В.