Рішення № 36119094, 03.12.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2013 р. Справа № 914/4035/13

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва, при секретарі судового засідання М.Скірі, розглянув матеріали справи

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ромстал Україна», м. Київ;

до відповідача: Приватного підприємства «Центр технологій будівництва», м. Львів;

про: стягнення 9 436 грн. 98 коп.

У судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Подолян О.В. - директор, представник на підставі довіреності № 0111/13 від 01.11.2013 року;

відповідача: не з'явився.

Обставини розгляду справи. Ухвалою суду від 30.10.2013 року прийнято до розгляду позовну заяву та порушено провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ромстал Україна» до Приватного підприємства «Центр технологій будівництва» про стягнення 9 450 грн. 52 коп. Розгляд справи призначено на 19.11.2013 року.

У судовому засіданні 19.11.2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві. Відповідач явки представника у судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Судом відкладено розгляд справи на 03.12.2013 року.

У судовому засіданні 03.12.2013 року представник позивача підтримав заяву про уточнення розміру позовних вимог, зокрема про зменшення розміру заборгованості у зв'язку з частковою сплатою боргу відповідачем. Судом прийнято до провадження заяву про зменшення розміру позовних вимог і спір вирішується з урахуванням нової ціни позову - 9 436 грн. 98 коп.

У відповідності до положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Від фіксації судового процесу технічними засобами представник позивача відмовився.

Представнику сторони, що брав участь у судових засіданнях, роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо його прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

У судовому засіданні 03.12.2013 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору. Спір між сторонами виник у зв'язку з невиконанням відповідачем договірних зобов'язань. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ромстал Україна» (надалі по тексту рішення - позивач, постачальник згідно з договором) звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Центр технологій будівництва» (надалі по тексту рішення - відповідач, покупець згідно з договором) про стягнення 9 450 грн. 52 коп. заборгованості, з яких 6 174 грн. 19 коп. основного боргу, 2 215 грн. 01 коп. пені, 617 грн. 42 коп. штрафу, 443 грн. 90 коп. 3 % річних.

Підставою стягнення вказаної суми позивач називає договір поставки, умови якого відповідач порушив, а саме не оплатив отриманий товар у строки, визначені договором, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у вказаному вище розмірі.

Під час розгляду справи відповідачем здійснено часткову оплату боргу, у зв'язку з чим зменшено розмір позовних вимог.

Станом на момент прийняття рішення заборгованість відповідача з урахуванням штрафних санкцій та річних становить 9 436 грн. 98 коп.

Відповідач проти позовних вимог не заперечив, у судові засідання не з'являвся, відзиву на позовну заяву не подав, здійснив часткову оплату боргу.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне. 28.04.2011 року сторони уклали договір поставки з відстроченням платежу № 2804/11 (надалі по тексту рішення - договір).

Згідно з п. 2 договору постачальник зобов'язався поставляти покупцеві товари, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товари у відповідності до положень цього договору. Як зазначено в п. 3.1 договору, постачальник здійснює поставку товару покупцеві на підставі рахунку, який є разом із цим договором підставою для здійснення постачальником замовлення товару. Постачальник зобов'язаний надати покупцеві належним чином оформлену видаткову накладну, що підтверджує поставку товару (п. 3.3.1).

Відповідно до п. 5 договору ціна на товар зазначається у рахунках-фактурах. Загальна заборгованість за товар не повинна перевищувати 30 000 грн. Рахунок на товар за даним договором виставляється в гривнях, виходячи з вартості товару в євро за курсом, визначеним постачальником, що може відрізнитися від офіційного курсу НБУ, на день виставлення рахунку.

Договором сторони визначили порядок розрахунків у п. 6. Зокрема, форма оплати - оплата з відстроченням платежу. Строк відстрочення платежу з оплати товару складає 14 календарних днів з дати відвантаження товару.

Як підтверджується матеріалами справи, а саме копіями видаткових накладних № ЛВ-0000259 від 28.04.2011 року на суму 6 145 грн. 07 коп., № ЛВ-0000260 від 29.04.2011 року на суму 470 грн. 67 коп., № ЛВ-0000262 від 29.04.2011 року на суму 1 247 грн. 66 коп., постачальник поставив, а покупець отримав товар на загальну суму 7 863 грн. 40 коп. У порушення умов договору покупець не в повному обсязі оплатив прийнятий товар.

У порядку досудового врегулювання спору позивач надсилав відповідачу претензію від 14.06.2013 року про сплату 9 861 грн. 19 коп., з яких сума основного боргу 6 674 грн. 19 коп., 667 грн. 42 коп. штрафу, 2 103 грн. 91 коп. пені, 415 грн. 67 коп. 3 % річних.

Станом на момент звернення позивача до суду з позовом до відповідача сума основного боргу становила 6 174 грн. 19 коп. Однак, під час розгляду справи відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості у розмірі 1 000 грн., що підтверджується випискою банківського рахунка за 06.11.2013 року, долученою представником позивача до матеріалів справи при поданні заяви про зменшення розміру позовних вимог. Як наслідок, сума основного боргу зменшилась до 5 174 грн. 19 коп., а ціна позову змінилась і становить 9 436 грн. 98 коп., з яких 5 174 грн. 19 коп. боргу, 986 грн. 46 коп. штрафу (10 %), 2 215 грн. 01 коп. пені, 617 грн. 42 коп. штрафу, 443 грн. 90 коп. 3 % річних.

Судом враховані часткове погашення боргу відповідачем під час розгляду справи, заява про зменшення розміру позовних вимог і положення абз. 2 п. 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», в якому зазначено, що про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, якщо відповідну заяву прийнято господарським судом, зазначається в описовій частині рішення, і подальший виклад рішення, в тому числі його резолютивної частини, здійснюється з урахуванням такої заяви. При цьому у господарського суду відсутні підстави для припинення провадження у справі в частині, на яку зменшився розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Докази оплати решти боргу відповідачем у матеріалах справи відсутні.

Дані факти матеріалами справи підтверджується, сторонами не заперечувались та документарно не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, зокрема, є договори.

Із матеріалів справи судом встановлено, що між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі договору поставки від 28.04.2011 року.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки. Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»). Оскільки договором сторони визначили інший порядок оплати, покупець зобов'язаний був його дотримуватись.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності з умовами договору покупець зобов'язався оплатити прийнятий товар, враховуючи відстрочення на 14 днів з дати відвантаження товару. Отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (див. постанову Вищого господарського суду України від 20.09.2012 № 12/5026/556/2012).

Як встановлено з матеріалів справи, покупець не здійснив оплату вчасно (12, 13 травня 2011 року) і у повному розмірі (7 863 грн. 40 коп.), у зв'язку з чим вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, передбаченого законом.

Як встановлено судом вище, заборгованість у розмірі 5 174 грн. 19 коп. за отриманий і лише частково оплачений товар залишається непогашеною і підлягає стягненню з відповідача.

Крім суми основного боргу, позивач у відповідності до умов договору, цивільного та господарського законодавства нарахував на суму основного боргу пеню, штраф і 3 % річних. Так договором, а саме п. 9.1, передбачено, що у випадку порушення покупцем строків платежів, визначених цим договором, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Крім пені, за порушення умов договору покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10 % від суми вартості поставленого товару. П. 9.3 сторони визначили, що нарахування та сплата неустойки за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань за цим договором здійснюється без обмеження певним строком, протягом усього періоду від дня, коли грошові зобов'язання повинні бути виконані, до дня їх фактичного виконання.

Відповідно до п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України). Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню. Такий вид забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України. Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності (див. постанову Верховного Суду України від 27.04.2012 та постанову Вищого господарського суду України від 12.06.2012 у справі № 06/5026/1052/2011).

При цьому, відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Так як договором сторони встановили інший порядок нарахування пені, суд враховує умови договору, погоджені сторонами і обраховує пеню за весь час прострочення.

У силу приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (абз. 4, 5 п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Враховуючи наведені положення, позивач просить стягнути 986 грн. 46 коп. штрафу (10 %), 2 215 грн. 01 коп. пені, 617 грн. 42 коп. штрафу, 443 грн. 90 коп. 3 % річних. Здійснивши перерахунок сум, вказаних позивачем, у відповідності до умов договору та вимог законодавства, суд вбачає законні підстави для задоволення вимоги про стягнення 617 грн. 42 коп. штрафу у розмірі 10 % від суми вартості поставленого товару, 443 грн. 90 коп. 3% річних та 2 215 грн. 01 коп. пені. Сума штрафу в розмірі 986 грн. 46 коп., зазначена позивачем як 10 % від суми вартості поставленого товару, є необґрунтованою та не підтвердженою жодними доказами, тому задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене, надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

Позов задоволити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Центр технологій будівництва» (79005, м. Львів, Галицький район, вул. Костомарова, буд. 18, кв. 3а, код ЄДРПОУ 33894582) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ромстал Україна» (04080, м. Київ, Оболонський район, вул. Новокостянтинівська, будинок 4-А, код ЄДРПОУ 32346937) 5 174 грн. 19 коп. основного боргу, 617 грн. 42 коп. штрафу, 2 215 грн. 01 коп. пені, 443 грн. 90 коп. 3% річних та 1 531 грн. 25 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Відмовити в задоволенні позовної вимоги в частині стягнення 986 грн. 46 коп. штрафу.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91 - 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 06.12.2013 року.

Суддя Р.Матвіїв