Постанова № 36094448, 12.12.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2013 р. Справа № 804/16094/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Юркова Е.О.

при секретарі - Сап'яні С.А.

за участю: представники позивача - Корнилюк Г.О., Козлов О.В.,

Авдеєва О.І.

представники відповідача - Сімонова І.В., Бурковська О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.08.2013 р. № 0000111420 Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів;

- відшкодувати Державному підприємству «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» судовий збір у розмірі 172 грн. 05 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставність та необґрунтованість висновків акту перевірки № 61/21.2-14308304 від 24.07.2013р., на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, яке винесено без урахування фактичних обставин справи та в порушення приписів податкового законодавства.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги із викладених вище підстав підтримали у повному обсязі та просили позов задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали у повному обсязі, в задоволенні адміністративного позову просили відмовити, в обґрунтування заперечень зазначили, що перевірка Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля була проведена на виконання повноважень податкового органу, при наявності порушень позивачем податкового законодавства та спірне податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно, у зв'язку із чим підстави для задоволення позову відсутні.

Вислухавши представників позивача та представників відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявності підстав для його задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до акту № 61/21.2-14308304 від 24.07.2013р. - Державне підприємство «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля (далі за текстом - ДП «КБ «Південне» або позивач) зареєстроване Виконкомом Дніпропетровської міської ради 18.03.92р., розпорядженням №254-р., свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи Серії А01 №040057. В новій редакції Статут Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К.Янгеля» затверджено наказом Національного космічного агентства України від 04.05.07р. №138, державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 22.05.07р. Зміни до статуту зареєстровані 09.12.08р. та 29.12.08р. Підприємство засновано на державній власності і підпорядковано Державному космічному агенству України (код за ЄДРПОУ 00041482). Засновником є держава в особі Державного комітету України з оборонної промисловості та машинобудування згідно з наказом від 04.12.91р. № 96. Код ДП «КБ «Південне» за ЄДРПОУ: 14308304. Місцезнаходження ДП «КБ «Південне» відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію: 49008, м. Дніпропетровськ, вул. Криворізька, 3. ДП «КБ «Південне» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 13.02.96р. за №30. Станом на дату підписання акта перебуває на обліку в СДПІ з обслуговування ВП у м. Дніпропетровську МГУМ.

Судом встановлено, що 24.07.2013 року фахівцем Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі за текстом - СДПІ з обслуговування ВП у м. Дніпропетровську МГУМ або відповідач) на підставі п.п.78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування Державним підприємством «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» (код за ЄДРПОУ 14308304), від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за листопад 2012 року у сумі 2 278 328 грн., січень 2013 року у сумі 1 615 961 грн., відображених у податкових деклараціях з ПДВ, поданих за відповідний звітний (податковий) період, листопад 2012 року (вх. № 9080459772 від 20.12.2012р.), січень 2013 року (вх. № 9008531248 від 20.02.2013р.) згідно із затвердженим планом перевірки, наведеним у додатку 1 до акта перевірки. Направлення від 04.07.2013р. № 4/21.2, та копію наказу СДПІ з обслуговування ВП у м. Дніпропетровську МГУМ від 04.07.2013 року № 10 вручено 04.07.2013 року під розписку Ряснянському Юрію Миколайовичу, головному бухгалтеру ДП «КБ «Південне». Перевірку проведено з відома Першого заступника Генерального конструктора ДП «КБ «Південне» - Курячого Євгена Віталійовича та в присутності головного бухгалтера ДП «КБ «Південне» Ряснянського Юрія Миколайовича. У журналі реєстрації перевірок ДП «КБ «Південне» вчинено запис 04.07. 2013 року за № 147.

Вказаною перевіркою встановлені порушення:

- остаточний висновок щодо правомірного нарахування від'ємного значення податку на додану вартість за листопад 2012 року у сумі 2 278 328 грн., за січень 2013 року у сумі 1 615 961 грн., буде зроблено після отримання матеріалів зустрічних звірок та після фактичного виконання робіт віднесених до рядка 4 декларації ПДВ за листопад 2012 року, січні 2013 року «Операції з постачання послуг за межами митної території України та послуг, місце постачання яких визначено відповідно до пунктів 186.2, 186.3 статті 186 розділу V Кодексу за межами митної території України» включено суми по отриманих авансових платежах від нерезидентів;

- на порушення п.198.1, 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України ДП «КБ «Південне» завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за листопад 2012 року у сумі 3979, 46 грн., січень 2013 року у сумі 30 141,80 грн.;

- на порушення п.46.5 ст. 46, п.п. 192.1.1 п. 192.1. п. 192.3 ст. 192. п. 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України, та п.п 14.1, п.п 14.5 п. 14 розділу III Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.11 № 1492, підприємством ДП «КБ «Південне» порушено порядок ведення податкового обліку, в частині невірного заповнення додатку 1 до декларації з ПДВ за листопад 2012 року, та січень 2012 року та заповнення додатків 5 та 8 до декларації з ПДВ за січень 2013 року, реєстру отриманих податкових накладних за січень 2013 року.

За результатами перевірки складено акт №61/21.2-14308304 від 24.07.2013р. «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування Державним підприємством «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» (код за ЄДРПОУ 14308304) від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за листопад 2012 року, січень 2013 року» та було винесено податкове повідомлення-рішення форми «В4» від 02.08.2013р. №0000111420 на суму 34 121 грн.

Не погодившись із висновками, викладеними в Акті, та з винесеним на його підставі ППР, позивачем, відповідно до ст. 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України), було оскаржено вказане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку. Позивач 18.11.2013р. вхід. № 7884 отримав рішення вих. № 15185/6/99-99-10-01-П5

від 13.08.2013 р., яким його доводи було відхилено.

Суд вважає що висновки відповідача, які викладені в акті перевірки позивача №61/21.2-14308304 від 24.07.2013р. є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Розділом ІІІ Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на прибуток підприємств.

Відповідно до п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Згідно п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст.200 Податкового кодексу України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум коштів до складу витрат та сум ПДВ до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Так, судом встановлено, що 11.04.2012 року між ДП КБ «Південне» (Покупець) та приватним підприємцем ОСОБА_8 (Постачальник) було укладено Договір поставки №1/02 від 11.04.2012 року.

Предметом вказаного Договору є регулювання відносин між Покупцем та Постачальником з поставки електротехнічної продукції, чорних і кольорових металів, метало обробленого інструменту, нержавіючих металорукавів, гсм, запірної арматури. Постачальник зобов'язується поставляти, а Покупець приймати і оплачувати Продукцію, перераховану в специфікаціях, які є Додатком до цього Договору, на умовах, викладених в цьому Договорі.

Згідно умов Договору поставки 1/02 від 11.04.2012 року Постачальник поставляє Продукцію на умовах, зазначених у специфікаціях (ІНКОТЕРМС, редакція 2010 року). Постачальник здійснює поставку Продукції партіями по конкретних замовленнях Покупця, згідно оформлюваним на кожну партію специфікаціями. Постачальник поставляє Продукцію в терміни, зазначені в специфікаціях. Дострокова поставка допускається. Постачальник одночасно з Продукцією, передає Покупцеві відвантажувальні документи. Покупець приймає Продукцію і передає Постачальнику документи, які свідчать про приймання.

Реальність здійснення фінансово-господарських відносин між ДП КБ «Південне» та приватним підприємцем ОСОБА_8 підтверджується наступними первинним документами, а саме: копією платіжного доручення № 8217 від 07.11.2012р. - на 1 арк.; копією рахунку-фактури № СФ-00512 від 29.10.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № 44 від 14.11.2012р. - на 1 арк.; копією податкової накладної № 44 від 07.11.2012р. - на 1 арк.; копією товарно-транспортної накладної № 44 від 15.11.2012р. - на 1 арк.; копією платіжного доручення № 8218 від 07.11.2012р. - на 1 арк.; копією рахунку-фактури № СФ-00514 від 29.10.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № 43 від 14.11.2012р. - на 1 арк.; копією податкової накладної № 43 від 07.11.2012р. - на 1 арк.; копією товарно-транспортної накладної № 42 від 15.11.2012р. - на 1 арк.; копією платіжного доручення № 8219 від 07.11.2012р. - на 1 арк., копією рахунку-фактури № СФ-00513 від 29.10.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № 45 від 14.11.2012р. - на 1 арк.; копією податкової накладної № 45 від 07.11.2012р. - на 1 арк.; копією товарно-транспортної накладної № 43 від 15.11.2012р. - на 1 арк.; копією платіжного доручення № 8261 від 08.11.2012р. - на 1 арк.; копією рахунку-фактури № СФ-00526 від 05.11.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № 66/11 від 20.11.2012р. - на 1 арк.; копією податкової накладної № 66 від 08.11.2012р. - на 1 арк.; копією товарно-транспортної накладної № 76 від 20.11.2012р. - на 2 арк.; копією платіжного доручення № 8263 від 08.11.2012р. - на 1 арк.; копією рахунку-фактури № СФ-00502 від 24.10.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № 65 від 12.11.2012р. - на 1 арк.; копією податкової накладної № 65 від 08.11.2012р. - на 1 арк.; копією товарно-транспортної накладної № 34 від 12.11.2012р. - на 1 арк.; копією платіжного доручення № 8264 від 08.11.2012р.- на 1 арк.; копією рахунку-фактури № СФ-00503 від 24.10.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № 64 від 12.11.2012р. - на 1 арк.; копією податкової накладної 64 від 08.11.2012р. - на 1 арк.; копією товарно-транспортної накладної № 36 від 12.11.2012р. - на 1 арк.; копією платіжного доручення № 8265 від 08.11.2012р. - на 1 арк.; копією рахунку-фактури № СФ-00523 від 01.11.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № 63 від 12.11.2012р. - на 1 арк.; копією податкової накладної № 63 від 08.11.2012р. - на 1 арк.; копією товарно-транспортної накладної № 39 від 12.11.2012р. - на 1 арк.; копією платіжного доручення № 8266 від 08.11.2012р. - на 1 арк.; копією рахунку-фактури № СФ-00522 від 01.11.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № 61 від 12.11.2012р. - на 1 арк.; копією податкової накладної № 61 від 08.11.2012р. - на 1 арк.; копією товарно-транспортної накладної № 37 від 12.11.2012р. - на 1 арк.; копією платіжного доручення № 8267 від 08.11.2012р. - на 1 арк.; копією рахунку-фактури № СФ-00521 від 01.11.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № 62 від 12.11.2012р. - на 1 арк.; копією податкової накладної № 62 від 08.11.2012р. - на 1 арк.; копією товарно-транспортної накладної № 32 від 12.11.2012р. - на 1 арк.; копією платіжного доручення № 8408 від 15.11.2012р. - на 1 арк.; копією рахунку-фактури № СФ-00501 від 24.10.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № 86 від 19.11.2012р. - на 1 арк.; копією податкової накладної № 86 від 15.11.2012р. - на 1 арк.; копією товарно-транспортної накладної № 31 від 19.11.2012р. - на 1 арк.; копією платіжного доручення № 8409 від 15.11.2012р. - на 1 арк.; копією рахунку-фактури № СФ-00537 від 12.11.2012р. - на 1 арк.; копією платіжного доручення № 8410 від 15.11.2012р. - на 1 арк.; копією рахунку-фактури № СФ-00524 від 02.11.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № 85 від 19.11.2012р. - на 1 арк.; копією податкової накладної № 85 від 15.11.2012р. - на 1 арк.; копією товарно-транспортної накладної № 27 від 19.11.2012р. - на 2 арк.; копією платіжного доручення № 8411 від 15.11.2012р. - на 1 арк.; копією рахунку-фактури № СФ-00525 від 05.11.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № 87 від 19.11.2012р. - на 1 арк.; копією податкової накладної № 87 від 15.11.2012р. - на 1 арк.; копією товарно-транспортної накладної № 24 від 19.11.2012р. - на 1 арк.; копією платіжного доручення № 8501 від 19.11.2012р. - на 1 арк.; копією рахунку-фактури № СФ-00538 від 13.11.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № 101 від 20.11.2012р. - на 1 арк.; копією податкової накладної № 101 від 19.11.2012р. - на 1 арк.; копією товарно-транспортної накладної № 46 від 20.11.2012р. - на 3 арк.; копією платіжного доручення № 8502 від 19.11.2012р. - на 1 арк.; копією рахунку-фактури № СФ-00541 від 15.11.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № 102 від 20.11.2012р. - на 1 арк.; копією податкової накладної № 102 від 19.11.2012р. - на 1 арк.; копією товарно-транспортної накладної № 44 від 20.11.2012р. - на 1 арк.; копією платіжного доручення № 8618 від 22.11.2012р. - на 1 арк.; копією рахунку-фактури № СФ-00543 від 19.11.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № 123 від 28.11.2012р. - на 1 арк.; копією податкової накладної № 123 від 22.11.2012р. - на 1 арк.; копією товарно-транспортної накладної № 91 від 28.11.2012р. - на 2 арк.; копією платіжного доручення № 8660 від 26.11.2012р. - на 1 арк.; копією рахунку-фактури № СФ-00546 від 21.11.2012р. - на 1 арк.; копією платіжного доручення № 8661 від 26.11.2012р. - на 1 арк.; копією рахунку-фактури б/н від 21.11.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № 132 від 29.11.2012р. - на 1 арк.; копією податкової накладної № 132 від 26.11.2012р. - на 1 арк.; копією товарно-транспортної накладної № 19 від 29.11.2012р. - на 1 арк.; копією платіжного доручення № 8684 від 27.11.2012р. - на 1 арк.; копією рахунку-фактури № СФ-00549 від 22.11.2012р. - на 1 арк.; копією платіжного доручення № 8687 від 27.11.2012р. - на 1 арк.; копією рахунку-фактури № СФ-00544 від 21.11.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № 141 від 29.11.2012р. - на 1 арк.; копією податкової накладної № 141 від 27.11.2012р. - на 1 арк.; копією товарно-транспортної накладної № 29 від 29.11.2012р. - на 2 арк.; копією платіжного доручення № 8685 від 27.11.2012р. - на 1 арк.; копією рахунку-фактури № СФ-00550 від 22.11.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № 142 від 27.11.2012р. - на 1 арк.; копією податкової накладної № 142 від 27.11.2012р. - на 1 арк.; копією товарно-транспортної накладної № 25 від 27.11.2012р. - на 1 арк.; копією платіжного доручення № 8769 від 29.11.2012р. - на 1 арк.; копією рахунку-фактури № СФ-00548 від 21.11.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № 156 від 30.11.2012р. - на 1 арк.; копією податкової накладної № 156 від 29.11.2012р. - на 1 арк.; копією товарно-транспортної накладної № 40 від 30.11.2012р. - на 1 арк.; копією договору № КБП-1 від 17.11.2.011р. з додатками - на 7 арк.; копією платіжного доручення № 3350 від 23.05.2012р. - на 1 арк.; копією рахунку-фактури № СФ-0000052 від 14.05.2012р. - на 1 арк.; копією податкової накладної № 7 від 23.05.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № РН-0000029 від 21.08.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № РН-0000035 від 18.09.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № РН-0000037 від 28.09.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № РН-0000034 від 31.08.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № РН-0000036 від 21.09.2012р. - на 1 арк.; копією виписки по рахунку - на 1 арк.; копією розрахунку № 3 від 19.03.2013р. - на 1 арк.; копією платіжного доручення № 102 від 25.10.2012р. - на 1 арк.; копією рахунку-фактури № СФ-0000090 від 03.10.2012р. - на 1 арк.; копією податкової накладної № 7 від 25.10.2012р.- на 1 арк.; копією видаткової накладної № РН-0000045 від 19.11.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № РН-0000046 від 20.11.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № РН-0000047 від 21.11.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № РН-0000048 від 22.11.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № РН-0000049 від 06.12.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № РН-0000050 від 24.12.2012р. - на 1 арк.; копією видаткової накладної № РН-0000051 від 28.12.2012р. - на 1 арк.; копією податкової декларації за січень 2013 з додатком - на 3 арк.; копією податкової декларації за квітень 2013 з додатком - на 3 арк.

Фактичне отримання позивачем товарів/послуг від зазначеного контрагента за укладеним договором підтверджується наявними при проведені перевірки та описаними в акті перевірки актами виконаних робіт, накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, та первинними документами які долучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст.ст. 46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповід альність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, норми Податкового кодексу України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладений з контрагентом ПП ОСОБА_8 правочин мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Судом встановлено, що в Акті перевірки зазначається про начебто ненадання всіх необхідних первинних документів з придбання матеріалів від приватного підприємця ОСОБА_8, але при цьому не наведено переліку документів, які були затребувані до перевірки та які були фактично пред'явлені.

Відповідачем також стверджується, що фактично єдиним документом, який підтверджує реальність здійснених господарських операцій є товарно-транспортна накладна (далі - ТТН) за формою 1-ТН, проте, дане твердження є безпідставним.

Так, наказ Міністерства статистики України та Міністерства транспорту України від 07.08.1996р. № 228/253, яким було затверджено «Інструкцію про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи» було скасовано наказом Державного комітету статистики України, Міністерства транспорту та зв'язку України від 03.11.2006р. № 507/1059 «Про скасування наказу Міністерства статистики України та Міністерства транспорту України від 07.08.1996р. № 228/253». Таким чином, з часу скасування Інструкції № 228/253 вже є безпідставним твердження про обов'язковість застосування ТТН в якості єдиного первинного документу, який оформлюється вантажовідправником на автомобілі і є підставою для списування матеріалів.

Посилання відповідача на наказ Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995р. № 488/346 також є безпідставним, адже даним наказом затверджено лише форму ТТН № 1-ТН, а не обов'язковість її складання.

Безпідставним є і посилання відповідача на наказ Міністерства транспорту України

№ 363 від 14.10.1997р., яким затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила), адже ці правила не встановлюють порядок податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність тільки перевізників. Так, відповідно до преамбули Правил вони визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників. Згідно з п. 1 Правил, Замовник - це вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів, а Перевізник - це особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування.

Таким чином, Правила визначають права, обов'язки і відповідальність замовника послуг з перевезення та перевізника при здійсненні послуг з перевезення вантажів.

Крім того, додатковим підтвердженням того, що Правила регулюють тільки відносини між перевізником та замовником послуг з перевезення є пп. 11.7. Правил, який регулює порядок оформлення ТТН, в якому зазначено, що два екземпляри ТТН, засвідчені підписом вантажоодержувача, обов'язково передаються Перевізнику, який у випадку взаємовідносин позивача з ПП ОСОБА_8 відсутній.

Що стосується подорожнього листа, то відповідно до ст. 1 Правил, подорожній лист - це первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство. З огляду на наведене визначення, подорожній лист не може розглядатися, як первинний документ, що підтверджує реальність здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей.

Отже, ТТН є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, лише у випадку укладення договору перевезення та слугують підставою для проведення розрахунків за таким договором. У даному ж спорі не оцінюється правомірність формування позивачем даних податкового обліку за операцією з перевезення товарів, а тому надання чи ненадання ТТН не є доказом реальності здійсненої господарської операції.

Крім того, суд вважає, що з твердженням відповідача про обов'язковість ТТН не можна погодитися і з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; ПК України; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України; чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною. Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання ПК та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

З огляду на вищенаведені положення Податкового кодексу України, Правила не відносяться до податкового законодавства України, оскільки вони прийняті на виконання пункту 3 розділу першого Програми заходів щодо забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадань і безпеки пасажирів на транспорті, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 05.01.1995р. № 7 (далі - Програма), а не ПК України. Також Правила не відносяться до нормативно-правових актів, прийнятих на підставі ПК України. Крім того, відповідно до преамбули наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363, яким затверджені Правила, вони розроблені з метою забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадань і безпеки пасажирів на транспорті, і отже, не пов'язані з податковим законодавством:

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що наявність чи відсутність ТТН, подорожніх листів не може свідчити про реальність господарських операцій, про їх товарність або безтоварність, адже ці документи лише фіксують факт перевезення товарно-матеріальних цінностей, але не факт здійснення господарських операцій з їх придбання.

Також, в п. 44.1. ст. 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. В той же час, в п. 44.1. ст. 44 ПК України не міститься чіткого переліку первинних документів, на підставі яких платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань. В свою чергу, підпунктом 4.1.4. ст. 4 ПК України встановлена презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Крім того, попри те, що ТТН не є документами, що використовуються для обліку товарно-матеріальних цінностей, їх копії були надані перевіряючим, однак контролюючі органи залишили цей факт позаувагою.

Твердження відповідача в Акті про ненадання позивачем належних доказів на підтвердження реальності господарських операцій не відповідає дійсності. Адже придбання позивачем матеріалів від приватного підприємця ОСОБА_8 підтверджується не ТТН, як на тому наполягає відповідач, а такими первинними документами, як договір, платіжні доручення, видаткові накладні, податкові накладні, про що вказано і в самому Акті. Всі зазначені документи повністю відповідають поняттю «первинні документи», що визначені у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та наказі Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і підтверджують отримання матеріалів.

Також в акті перевірки відповідач зазначає про використання придбаних матеріалів в оподаткованих та звільнених операціях за листопад 2012 року, в якому загальна сума податкового кредиту складає 6 039 грн. 46 коп. В Акті перевірки наведений відсоток розподілу податкового кредиту, який використовувався тільки на протязі 2012 року і складає 67%. Незважаючи на те, що в Акті, в розрахунку заниження сум ПДВ наводяться дані по податковому кредиту включно по січень 2013 року, зроблений позивачем перерахунок в грудні 2012 року не взято до уваги при розрахунку заниження сум ПДВ, хоча дані перерахунку наведено в Акті перевірки. Відсоток оподаткованих операцій значно знизився з 67% до 35,02%, а отже, сума податкових зобов'язань у розрахунку заниження сум ПДВ повинна бути значно нижчою.

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.

Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочинів позивача з контрагентами.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємства -контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагент був зареєстрований у встановленому законом порядку.

Також, в п. 3.13 Акту перевіркм зазначається, що на порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України позивачем включено до складу податкового кредиту звітного періоду суми ПДВ по заяві зі скаргою на постачальника на підставі податкових накладних, перша подія по яких сталася в періоді іншому, ніж звітний, внаслідок чого завищено податковий кредит за січень 2013 року на суму ПДВ 30 141,80 грн., у. т. ч.: травень 2012 року на загальну суму ПДВ в розмірі 66 997,00 грн., по постачальнику ТОВ «БК «Січеслав» на суму ПДВ 13 399,40 грн.; жовтень 2012 року на загальну суму ПДВ в розмірі 83 712,00 грн., по постачальнику ТОВ «БК «Січеслав» на суму ПДВ 16 742,40, грн.

Через це нібито відбулось завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за січень 2013 року на суму 30 141,80 грн., та відповідно залишок від'ємного значення було, на думку відповідача, неправомірно включено до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації) за лютий 2013 року у сумі 30 141,80 грн.

Проте, п.198.6 ст. 198 ПК України встановлює неможливість віднесення до податкового кредиту суми податку у зв'язку з придбанням товарів не підтверджених податковими накладними. Але абзацем 11 п. 201.10 ст. 201 ПК України встановлено, що у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право подати заяву зі скаргою на такого постачальника, що і було зроблено позивачем.

Крім того, абзацем 3 п. 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Отже, позивач після отримання податкових накладних мав право на включення сплачених, згідно з податковими накладними, сум ПДВ до податкового кредиту протягом 365 календарних днів з дати їх складання.

В абзаці 11 п. 201.10 ст. 201 ПК України не має посилання, що заяву зі скаргою треба подавати у «податковий період у якому складено податкову накладну», як це вказано у Акті перевірки. Норми ПК України навпаки свідчать про те, що покупець має право подати заяву зі скаргою на постачальника лише з податковою декларацією за той звітний період, у якому заява включена до складу податкового кредиту.

Додатковим підтвердженням правильності вищенаведеного висновку позивача є Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо обліку та реєстрації платників податків та удосконалення деяких положень» від 24 жовтня 2013 року № 657-VII (далі - Закон), який набирає чинності з 1 січня 2014 року. Пунктом 43 частини І Закону вносяться зміни до пункту 201.10 статті 201 ПК, а саме: абзац одинадцятий після першого речення доповнюється реченням такого змісту: «Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі».

Тобто, лише після набрання чинності Законом до ПК буде внесено норму, яка встановлюватиме менший, порівняно з п. 198.6. ст. 198 ПК, термін, протягом якого покупець товарів/послуг матиме право на включення у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суми ПДВ, сплаченої ним відповідно до податкової накладної, щодо якої продавцем товарів/послуг порушено порядок реєстрації в Єдиному реєстрі.

З урахуванням наведеного суд вважає, що висновки відповідача, про завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за листопад 2012 року у сумі 3 979 грн., за січень 2013 року у сумі 30 142 грн. є безпідставними.

Крім того, у квітні 2013р. згідно з п. 192.1 ст. 192 ПК України позивач отримав від ТОВ «БК «Січеслав» Розрахунок коригування кількісних і вартісних показників № 3 від 19.03.2013р. до податкової накладної № 7 від 25.10.2012р., внаслідок чого була зменшена сума ПДВ на 4 836,83 грн. (відбулось повернення постачальником суми попередньої оплати товарів). Отримане підприємством коригування було відображено у Додатку 1 до податкової декларації з ПДВ за квітень 2013р.

Враховуючи наявність у позивача всіх належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, в діях позивача відсутнє порушення: п.198.1, 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України щодо завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за листопад 2012 року у сумі 3979, 46 грн., січень 2013 року у сумі 30 141,80 грн.; п.46.5 ст. 46, п.п. 192.1.1 п. 192.1. п. 192.3 ст. 192. п. 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України, п.п 14.1, п.п 14.5 п. 14 розділу III Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.11 № 1492, щодо порушення порядку ведення податкового обліку, в частині невірного заповнення додатку 1 до декларації з ПДВ за листопад 2012 року, та січень 2012 року та заповнення додатків 5 та 8 до декларації з ПДВ за січень 2013 року, реєстру отриманих податкових накладних за січень 2013 року.

В судовому засіданні був повністю доведений позивачем факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Також, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З урахуванням вищезазначеного, податкове повідомлення-рішення №0000111420 від 02.08.2013р., прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Отже, адміністративний позов Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля підлягає задоволенню.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 1720,50 грн.

Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивачем під час подання адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі 172 грн. 05 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 8543 від 21 листопада 2013р.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 172 грн. 05 коп. підлягає присудженню на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 11, 70-71, 86, 94, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів форми «В4» №0000111420 від 02.08.2013р. винесене у відношенні Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля суму судового збору в розмірі 172 грн. 05 коп. сплачену згідно платіжного доручення № 8543 від 21 листопада 2013р.

Копію постанови направити сторонам по справі.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та в строки, встановленні статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови викладений 17.12.2013р.

Суддя Е.О. Юрков