Постанова № 36090056, 17.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2013 року Справа № 910/11636/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Плюшка І.А.,суддівКочерової Н.О. (доповідач), Самусенко С.С.,розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.10.2013р.у справі№ 910/11636/13 господарського суду міста Києва за позовомДержавного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт"допублічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна"простягнення 35 038,46 грн.за участю представників сторін:

від позивача: Плакушко О.С., дов. від 14.10.2013

від відповідача: Усенко А.М., дов. від 08.01.2013

ВСТАНОВИВ:

У червні 2013 року Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт" звернулось до господарського суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" про стягнення 35 038, 46 грн., з яких 32 725, 58 грн. - сума основного боргу (невиплачена частина страхового відшкодування), 2 312, 88 грн. - сума пені.

В обґрунтування вимог позивач, як власник пошкодженого страхувальником відповідача транспортного засобу, зазначав, що відповідач виплатив йому лише частину страхового відшкодування, не погодивши з ним в порушення п.30.1. ст. 30, п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" ні розмір страхового відшкодування, ні факт визнання пошкодженого автомобіля фізично знищеним, у зв'язку з чим відповідно до п.п. 36.2., 36.5. ст. 36 вказаного Закону зобов'язаний здійснити на користь позивача виплату невиплаченої частини страхового відшкодування в межах встановленого полісом ліміту відповідальності страховика та пеню за період прострочення такої виплати з 23.12.2012р. по 12.06.2013р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.09.2013р. (суддя Ярмак О.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

При цьому, місцевий господарський виходив з того, що розмір страхового відшкодування було визначено та виплачено відповідачем позивачу обґрунтовано, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки згідно проведеного на замовлення відповідача звіту про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, ремонт пошкодженого тз перевищив його вартість до ДТП, що є підставою для визнання транспортного засобу фізично знищеним. Крім того, за висновком суду, у заяві про виплату страхового відшкодування від 24.09.2012р. позивач в порушення п. 35.1. ст. 35 вказаного Закону не вказав розміру майнової шкоди та не зазначив відомостей на підтвердження понесеної шкоди.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2013р. (колегія суддів у складі: Жук Г.А. - головуючий, Мальченко А.О. Остапенко О.М.) апеляційну скаргу Державного підприємства "Миколаївський морський торгівельний порт" задоволено. Рішення господарського суду міста Києва від 10.09.2013р. скасовано. Позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "Страхова компанія "Країна" на користь ДП "Миколаївський морський торгівельний порт" 32 725, 58 грн. страхового відшкодування, 2 312, 88 грн. пені, 1 720, 50 грн. витрат по сплаті судового збору та 860,25 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач визнав автомобіль позивача фізично знищеним всупереч п.30.1. ст.30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що пошкоджений страхувальником відповідача автомобіль позивача є відремонтованим. Крім того, за висновком суду, відповідач в порушення п.36.2. ст.36 вказаного Закону, не узгодив з позивачем суму страхового відшкодування, що підлягала виплаті.

У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Країна" просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 14.09.2012р. на перехресті вулиць Стеценка та Саратовська в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Тойота", д.н. ВЕ3680АХ, який є державною власністю і знаходиться на балансі позивача, та автомобіля марки автомобіля "БМВ", д.н. АА2141НЕ, під керуванням Скиби А.С., внаслідок якої було пошкоджено автомобіль "Тойота", д.н. ВЕ3680АХ.

Відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 10.10.2012р. у справі № 3/2610/78772012 громадянина Скибу Андрія Сергійовича визнано винним у вчиненні зазначеної ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України у вигляді штрафу у сумі 340,00 грн.

Цивільно-правова відповідальність Скиби А.С., винного у вчиненні ДТП, застрахована публічним акціонерним товариством "Страхова компанія "Країна" (відповідач) згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/6478978 від 11.05.2012р. Відповідно до вказаного полісу страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду, заподіяну майну, склала 50 000 грн., франшиза - 510, 00 грн.

17.09.2012р. позивач повідомив відповідача, як страховика винної у вчиненні ДТП особи, про страховий випадок, а 24.09.2012р. звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування.

Відповідно до висновку № 8692/12-54 експертного автотоварознавчого дослідження від 10.10.2012 року, проведеного Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, розмір матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу автомобіля "Тойота", д.н. ВЕ 3680 АХ, склав 83 910, 45 грн.

01.11.2012р. позивач уклав договір № 167-Р на здійснення технічного обслуговування і ремонту автомобіля "Тойота", д.н. ВЕ3680АХ. Вартість ремонту вказаного автомобіля склала 49 930, 00 грн., що підтверджується протоколом узгодження договірної ціни на ремонт ТЗ, актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ДО-0003869 від 21.01.2013р. та рахунком-фактурою № ДО-0003869 від 18.10.2012р.

23.01.2013р. позивач оплатив вартість відновлювального ремонту автомобіля "Тойота", д.н. ВЕ3680АХ, в сумі 49 930, 00 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення № 176 від 23.01.2013р.

14.11.2012р. відповідач перерахував на рахунок позивача страхове відшкодування в сумі 17 274, 42 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 121.

Листом № 2235 від 15.11.2012р. позивач просив відповідача сплатити страхове відшкодування в повному обсязі, а саме в сумі 50 000 грн., а також просив повідомити та підтвердити доказами, на якій підставі відповідачем прийнято рішення про саме такий розмір страхового відшкодування та надати розрахунок розміру страхового відшкодування за даним страховим випадком.

У відповіді № 8513 від 27.11.2012р. відповідач зазначив, що відповідно до звіту ТОВ "Естімейт Плюс" № 1307 від 28.09.2012р., складеного на замовлення відповідача, вартість відновлювального ремонту автомобіля склала 111 634,21 грн., при цьому ринкова вартість автомобіля дорівнює 100 336,50 грн., що дає підстави вважати вказаний транспортний засіб фізично знищеним, оскільки його ремонт є економічно необґрунтованим.

Пунктом 36.7. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку.

Позивач не погодився з частковою сплатою страхового відшкодування та визнанням автомобіля "Тойота", д.н. ВЕ3680АХ, фізично знищеним та, керуючись п.п. 36.2, 36.5, 36.7. ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення невиплаченої частини страхового відшкодування та пені за період прострочення такої виплати з 23.12.2012р. по 12.06.2013р. у даній справі.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовано Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій відповідач визнав транспортний засіб позивача фізично знищеним та здійснив виплату страхового відшкодування у відповідності до ч.2 ст. 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" в розмірі 17 274, 42 грн., що є різницею між вартістю транспортного засобу до та після ДТП.

Відповідно до п. 30.1 ст.30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим та власник транспортного засобу згоден з визнанням його фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Однак, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами: договором № 167-Р від 01.11.2012р., актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ДО-0003869 від 21.01.2013р., рахунком-фактурою № ДО-0003869 від 18.10.2012р. та платіжним дорученням № 176 від 23.01.2013р. позивач здійснив відновлювальний ремонт пошкодженого 14.09.2012р. при ДТП автомобіля "Тойота", д.н. ВЕ3680АХ, вартість якого склала 49 930, 00 грн.

Відповідно до п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складників та відновлення їх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що визнання відповідачем автомобіля позивача фізично знищеним суперечить п.30.1. ст.30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що пошкоджений страхувальником відповідача автомобіль позивача є відремонтованим.

Разом з цим, колегія суддів касаційної інстанції не бере до уваги посилання позивача у касаційній скарзі на те, що вищезазначені договір № 167-Р від 01.11.2012р., акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ДО-0003869 від 21.01.2013р., рахунок-фактура № ДО-0003869 від 18.10.2012р. та платіжне доручення № 176 від 23.01.2013р. є неналежними доказами вартості відновлювального ремонту тз, оскільки такі доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що відповідно до ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України не є компетенцією суду касаційної інстанції. Разом з цим слід зазначити, що експертні висновки є лише попередніми оціночними документами, в яких зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що має бути витрачена на відновлення транспортного засобу. Натомість саме вказані документи у даній справі є доказами, що підтверджують розмір реальних витрат, необхідних для проведення відновлювального ремонту пошкодженого при ДТП транспортного засобу.

Крім того, згідно п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в редакції станом на момент ДТП, страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Однак, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач в порушення п. 36.2. ст.36 вказаного Закону, не узгодив з позивачем суму страхового відшкодування, що підлягала до виплати.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що відповідач зобов'язаний відповідно до вимог п. 22.1 ст. 22, ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відшкодувати позивачу в межах ліміту відповідальності страховика невиплачену частину страхового відшкодування в розмірі 32 725, 58 грн., оскільки відповідно до укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу (поліс № АВ/6478978) відповідач здійснив страхування такого страхового ризику, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, та взяв на себе обов'язок з відшкодування шкоди завданої під час експлуатації автомобіля " БМВ", д.н. АА2141НЕ.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 992 ЦК України встановлено, що у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Відповідно до 36.5. ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що апеляційний господарський суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги у даній справі щодо стягнення 32 725, 58 грн. страхового відшкодування та 2 312,88 грн. пені за період з 23.12.2012р. по 12.06.2013р.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що оскаржувана відповідачем постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2013р. у справі № 910/11636/13 - без змін.

Головуючий І. Плюшко

Судді Н. Кочерова

С. Самусенко