Рішення № 36080790, 11.12.2013, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/6865/13-ц

Провадження № 2/750/2272/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.12.2013 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова в складі:

головуючого судді Супруна О.П.,

при секретарі Носенко М.Ю.,

з участю позивача ОСОБА_1, позивача ОСОБА_2, представника позивачів адвоката ОСОБА_3М, відповідача ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5, представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Чернігівської міської ради, Комунального підприємства «Деснянське» Чернігівської міської ради про встановлення факту проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу, визнання права користування житловим приміщенням та вселення,

в с т а н о в и в :

22 липня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулись з позовом до ОСОБА_4, в якому, уточнивши його 14 жовтня та 13 листопада 2013 року, просять визнати право на користування житловим приміщенням квартирою № 22 у будинку № 2-Б по вул. Волковича у м. Чернігові, за ОСОБА_2 з 04 березня 2007 року, за ОСОБА_1 з 01 травня 2012 року, а також встановити факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 08 лютого 2003 року по 27 серпня 2013 року однією сімєю без реєстрації шлюбу та вселити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до спірної квартири.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачі зазначили, що мешкали у квартирі АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_4, який є наймачем квартири. ОСОБА_2 знаходилась у фактичних шлюбних відносинах із відповідачем вже 13 років та проживала у даній квартирі з моменту її отримання у користування відповідачем. ОСОБА_1 проживала у квартирі з 2012 року. Будь-яка угода про порядок користування житловим приміщенням не укладалась. За час спільного проживання сторони вели спільне господарство, ОСОБА_2 за власні кошти здійснювала оплату комунальних послуг, придбавала техніку для потреб сімї. Дозвіл позивачам на реєстрацію місця проживання у спірній квартирі відповідач надавати відмовляється, а отже вони позбавлені можливості звернутись до відповідних органів, що здійснюють реєстрацію місця проживання у звязку з тим, що одним із обовязкових документів, які необхідні для здійснення реєстрації, є письмова згода власника житла. На даний час життя позивачів повязано із проживанням у м. Чернігові, іншим житлом вони не забезпечені, будь-якого житла на праві користування або на праві приватної власності не мають, а тому звернулись до суду із даним позовом.

В обґрунтування вимог щодо встановлення факту проживання однією сімєю чоловіка та жінки без шлюбу, ОСОБА_2 зазначила, що шлюб між нею та ОСОБА_7 розірвано за рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова у 2000 році, проте зареєструвала розірвання шлюбу у органах РАЦС лише 07 лютого 2003 року, перебуваючи при цьому у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_4 з 13 вересня 1999 року та проживаючи разом з ним у його квартирі АДРЕСА_2. Хоча законом прямо не врегульоване питання набуття права на користування житлом громадського чи державного житлового фонду фактичної дружини (чоловіка) наймача квартири на підставі тривалого з ним проживання у фактичних шлюбних відносинах у даній квартирі та користування всіма правами члена сімї наймача, проте за аналогією закону, який визначає право фактичної дружини (чоловіка) на поділ спільно набутого майна, на утримання, вважає, що як фактична дружина відповідача набула права на користування спірним житловим приміщенням.

Ухвалою суду від 29 серпня 2013 року ОСОБА_5, Чернігівську міську раду та Комунальне підприємство «Деснянське» Чернігівської міської ради залучено до участі у справі в якості третіх осіб.

Ухвалою суду від 13 листопада 2013 року ОСОБА_5 залучено до участі у справі в якості співвідповідача.

Ухвалою суду від 13 листопада 2013 року Чернігівську міську раду та Комунальне підприємство «Деснянське» Чернігівської міської ради залучено до участі у справі в якості співвідповідачів.

У судовому засіданні позивачі та їх представник позов підтримали та просили його задовольнити у повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позовні вимоги не визнали, просили в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представники Чернігівської міської ради та КП «Деснянське» Чернігівської міської ради до суду не зявились, про час та місце розгляду справи оповіщались у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши пояснення позивача, їх представника, відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, представника відповідача ОСОБА_4, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та необхідність відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судовому засіданні встановлено, що 27 лютого 2007 року виконавчим комітетом Чернігівської міської ради ОСОБА_4 видано ордер на жиле приміщення №54 серії Д з сімєю на двох осіб на право зайняття житлового приміщення, житловою площею 31,7 кв.м, що складається з двох ізольованих кімнат за адресою: АДРЕСА_3. Ордер видано на підставі рішення міськвиконкому №23 від 22 лютого 2007 року. До складу сімї входить дочка ОСОБА_4 ОСОБА_5 (а.с. 73).

З 09 вересня 2011 року місце проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1зареєстроване ІНФОРМАЦІЯ_1, про що у паспорті громадянина України зроблено відповідну відмітку (а.с. 49, 115).

Як вбачається з довідки №б/н від 13 квітня 2007 року,виданої ОСОБА_4 Комунальним підприємством «Деснянське» Чернігівської міської ради, він дійсно проживав та зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_2. До складу його сімї входила дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3. Відповідачі були зареєстровані за даною адресою з 27 березня 2007 року (а.с. 162).

Згідно даних про мешканців у спірній квартирі АДРЕСА_4, за даною адресою зареєстровані: власник - ОСОБА_4 з 27 березня 2007 року, дочка - ОСОБА_5 з 27 березня 2007 року та з 09 вересня 2013 року ОСОБА_8 онук (а.с. 168).Відповідна відмітка про реєстрацію місця проживання зроблена у паспорті громадянина України ОСОБА_5. (а.с.169).

24 жовтня 2013 року знявся з реєстрації місця проживання у спірній квартирі та зареєструвався у квартирі АДРЕСА_5 (а.с. 171).

З 2007 року по серпень 2013 року у спірній квартирі, за твердженнями відповідачів, тимчасово, з дозволу ОСОБА_4 мешкала ОСОБА_2, а з 2012 року її дочка, ОСОБА_1

Позивачі стверджують, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 1999 року по серпень 2013 року проживали однією сімєю без реєстрації шлюбу спочатку у АДРЕСА_6, а з лютого 2007 року у АДРЕСА_7, вели з ним спільне господарство, мали взаємні права і обовязки.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України, сімю складають особи, які спільно проживають, повязані спільним побутом, мають взаємні права та обовязки.

Згідно зі ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сімєю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є обєктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України у п. 20 Постанови № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при застосуванні ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

З аналізу норм діючого законодавства вбачається, що ознаками фактичних шлюбних відносин є: факт спільного співжиття жінки та чоловіка; взаємна матеріальна допомога та підтримка; взаємне визнання та виявлення подружніх відносин перед третіми особами; наявність спільного побуту, ведення спільного господарства,наявність у сторін спільного бюджету,проведення сторонами спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сімї, спільне виховання дітей та інші обставини, що свідчать про проживання жінки та чоловіка однією сім'єю.

Доказами фактичних шлюбних відносин можуть бути не лише показання свідків, а й заяви, анкети, квитанції, ділова та особиста переписка, інші документи, з яких вбачається, що сторони вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного, довідки житлових організацій про спільне проживання та ведення господарства.

За приписами ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 показали, що ОСОБА_2 з ОСОБА_4 проживали однією сімєю з 1999 року по 2013 рік, оскільки вони часто бачили їх разом як у спірній квартирі, так і на роботі.

Свідки ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 категорично заперечували факт проживання позивача ОСОБА_2 з ОСОБА_4 однією сімєю та ведення ними спільного господарства та стверджували про існування сімї гоняна А.Ж. з колишньою дружиною.

Зокрема, свідок ОСОБА_18, колишня дружина відповідача, показала, що після розірвання ними з ОСОБА_4 шлюбу сімейні стосунки не припиняли, разом купували майно, мали спільні кошти. Так, у 2001 році вони придбали автомобіль, яким відповідач безперешкодно користувався і користується.

Отже, показання свідків на стороні позивача спростовуються показаннями свідків на стороні відповідача, що унеможливлює достовірно встановити характер відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Фотографії, надані на підтвердження сімейних стосунків сторін (а.с. 123-144), також спростовуються наданими суду ОСОБА_4 фотографіями на підтвердження його стосунків з ОСОБА_18

Копії квитанцій про оплату комунальних послуг за спірну квартиру, копії угод та конвертів (а.с. 4-38) не доводять факту, що його просить встановити позивач, оскільки з них вбачається лише факт проживання ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_8, чого не заперечує ОСОБА_4

Отже, позивачем не надано беззаперечних доказів, які б доводили факт спільного її співжиття з відповідачем, взаємної матеріальної допомоги та підтримки, наявність спільного побуту, спільного виховання дітей та інших обставин, що свідчили б про їх проживання однією сім'єю, а тому суд не знаходить достатніх підстав для задоволення позову в частині встановлення факту проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу.

Щодо позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права на користування квартирою № 22 у будинку № 2-Б по вул. Волковича у м. Чернігові та вселення суд вважає їх необґрунтованими, крім перелічених, з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність зазобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом ст. 65 ЖК УРСР, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Отже, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обовязки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача. Крім того,особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо вони вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Таким чином, під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Такі висновку корегуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 11 липня 2012 року у справ № 6-60цс12 за позовом Карадазького природного заповідника НАН України до ОСОБА_19, ОСОБА_20 про припинення договору найму та виселення й за зустрічним позовом ОСОБА_19, ОСОБА_20 до Карадазького природного заповідника НАН Українипро визнання членами сімї наймача, визнання права користування жилим приміщенням.

В ході судового розгляду встановлено, що згоду ОСОБА_5 на вселення до спірної квартири жоден з позивачів не отримували, чого самі і не заперечували, беззаперечних доказів вселення на постійне місце проживання до даної квартири та ведення ОСОБА_2 разом з ОСОБА_4 спільного господарства не надали, мають постійне місце реєстрації за адресою: вул. Зарічна, буд. 8, смт. Олишівка Чернігівського району Чернігівської області. При цьому, про тимчасовий характер проживання позивачів у спірній квартирі ОСОБА_4 вказав і дільничному інспектору, що підтверджується висновками про результати перевірок від 13 та 20 вересня 2013 року.

Враховуючи все вищевикладене, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням на предмет їх належності, допустимості, достовірності, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання факту проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_4 однією сімєю без реєстрації шлюбу з 08 лютого 2003 року по 27 серпня 2013 року, а отже і для задоволення вимог про визнання права користування квартирою № 22 у будинку № 2-Б по вул. Волковича у м. Чернігові та вселення до неї.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212 - 215, 294 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

в задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Чернігівської міської ради, Комунального підприємства «Деснянське» Чернігівської міської ради про встановлення факту проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу, визнання права користування житловим приміщенням та вселення відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Чернігівської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.П. Супрун