Постанова № 36070973, 12.12.2013, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2013 року Справа № 904/7101/13

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Паруснікова Ю.Б. - доповідач

суддів: Білецької Л.М., Тищик І.В.

при секретарі судового засідання: Гаврилову О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю б/н від 11.08.2011 р.

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Хліб» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2013 р. у справі № 904/7101/13 (суддя Ярошенко В.І.)

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Дніпропетровськ

до Публічного акціонерного товариства «Хліб», м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості у розмірі 464 444,83 грн., -

ВСТАНОВИВ:

28 жовтня 2013 року рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/7101/13 позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Хліб» на користь ФОП ОСОБА_2 суму основного боргу у розмірі 409 206,00 грн., пеню у сумі 24 927,99 грн., інфляційні втрати у розмірі 3 922,57 грн., 3 % річних у сумі 13 327,48 грн. та 9 027,68 грн. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Непогоджуючись з даним рішенням господарського суду, відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Апеляційна скарга мотивована незгодою відповідача з рішенням господарського суду Дніпропетровської області через порушення останнім норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на наступне:

- позивачем порушено порядок досудового врегулювання спору та порядок пред'явлення претензії, чим порушено право боржника врегулювати спір шляхом переговорів;

- поставки товару підтверджуються позивачем видатковими накладними, які мають юридичну дефектність, оскільки складені з порушенням чинного законодавства і не містять всіх обов'язкових реквізитів визначених ст. 9 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

- позивач не долучив до матеріалів справи копії довіреностей покупця на право отримання товарно-матеріальних цінностей, а тому постачальником не може бути складено інші первинні документи щодо відпуску товару.

- акти звірки взаєморозрахунків за станом на 31.08.2013 р. та 31.05.2013 р. є недійсними, оскільки не містять посилання на жодний договір, з якого виникли б зобов'язання по сплаті заборгованості та підписані з боку ПАТ «Хліб» без зазначення посади та ПІБ особи, яка їх підписала.

19.11.2013 р. ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду відновлено строк на подачу апеляційної скарги, а розгляд справи призначено у судовому засіданні на 12.12.2013 р. о 10:15 год.

Представник відповідача (скаржник) у судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не сповістив, про місце, час та дату розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином (а. с. 113).

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, згідно якої просив залишити рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2013 р. у справі № 904/7101/13 без змін, а апеляційну скаргу ПАТ «Хліб» без задоволення.

Крім того, представник позивача подав до суду апеляційної інстанції додаткові докази, а саме: довіреності видані відповідачем на отримання товару уповноваженими особами, товарно-транспортні накладні на перевезення товару та акти звірки взаєморозрахунків (а. с 118-250 том 2, а. с. 1-76 том 3).

Згідно п. 9 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин.

Оскільки під час вирішення питання про порушення провадження у справі та перенесення розгляду справи місцевим господарським судом додаткові докази не витребувані, то причину їх неподання до суду першої інстанції слід визнати поважною.

12.12.2013 р. у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставинам справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права вважає, що рішення господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення за наступних підстав.

09.12.2012 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - позивач, або постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Хліб» (далі - відповідач, або покупець) укладено договір поставки № 57 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар - муку (далі товар), а покупець прийняти і оплатити товар в порядку і на умовах, передбачених даним договором.

Згідно з п. 1.2. договору, найменування/асортимент, кількість, ціна вказуються в накладних, які є також специфікаціями.

Згідно з п. 2.1. договору, ціна і загальна вартість товару, який підлягає передачі покупцю вказуються в накладних, з урахуванням ПДВ.

Згідно з п. 2.2. договору, оплата за поставлений товар по даному договору здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом безготівкового перерахунку коштів на розрахунковий рахунок постачальника, протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання товару.

Моментом передачі товару покупцеві є підписання товарної накладної (п. 3.6 договору).

Згідно п. 4.1., 4.2. договору, приймання-передача поставленого товару здійснюється уповноваженими представниками сторін. Право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі покупцеві товару і підписання відповідних документів про приймання товару.

Так, на виконання умов вищезазначеного договору, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 6 930952,00 грн., що підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними (а. с. 38-147 том 1, а. с. 72-84 том 2), товарно-транспортними накладними (а.с. 150-250 том 2, а.с. 1-76 том 3) та довіреностями виданими відповідачем уповноваженим особам на отримання товару (а. с. 118-131том 2).

За поставлений позивачем товар, відповідач розрахувався частково у розмірі 6 251746,00 грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 148-200 том 1, а. с. 1-63 том 2).

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 409 206,00 грн., про що сторони дійшли згоди, підписавши двосторонній акт звірки взаєморозрахунків за станом на 31.08.2013 (а. с. 36 т 1).

Правовідносини, які склалися між сторонами в даній справі, породжують права та обов'язки пов'язані з поставкою товару.

Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На час розгляду справи, відповідач не заперечував факт отримання товару за наявними в матеріалах справи видатковими накладними, докази повної оплати або повернення переданого товару на суму 409 206,00 грн. суду не надав.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що за порушення строків оплати, визначених в п. 2.2. договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період існування заборгованості за кожен день прострочення платежу.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 30 275,54 грн. за період з 07.03.2013 р. по 04.09.2013 р. по кожній видатковій накладній окремо.

Перевіривши розрахунок позивачем суми пені, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про її часткове задоволення у сумі 24 927,99 грн. за період з 07.03.2013 р. по 04.09.2013 р., з огляду на невірне визначення позивачем кількості днів прострочення відповідачем платежу.

Також, за порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховані інфляційні втрати у сумі 8 137,44 грн. та 3 % річних у сумі 16 825,85 грн. за період з 26.12.2011 р. по 04.09.2013 р.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 та листом Верховного Суду України від 03.04.1997 р. N 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» визначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання та у зв'язку з порушенням позивачем порядку нарахування втрат від інфляції та 3 % річних, місцевим господарським судом правомірно, з урахуванням здійсненого ним у відповідності до вимог чинного законодавства розрахунку, задоволено частково позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача втрат від інфляції за період з 26.12.2011 р. по 04.09.2013 р. у сумі 3 922,57 грн. та 3% річних за період прострочення виконання грошових зобов'язань з 26.12.2011 р. по 04.09.2013 р. у сумі 13 327,48 грн. по кожній видатковій накладній окремо.

Доводи апелянта про порушення позивачем порядку досудового врегулювання спору, колегією суддів відхиляються, оскільки згідно ч. 1 ст. 5 ГПК України, сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

Таким чином, претензійний порядок вирішення спору є правом суб'єктів господарювання, а не обов'язком і не виключає права звернення кредитора безпосередньо до суду без дотримання претензійного порядку.

Також, відхиляються колегією суддів заперечення скаржника щодо поставки позивачем товару за видатковими накладними, які мають юридичну дефектність і не містять всіх обов'язкових реквізитів, з огляду на наступне.

Видаткові накладні містять всі обов'язкові реквізити, визначені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у тому числі й особистий підпис уповноваженої особи на отримання товару, що засвідчено штампом відповідача.

Між тим, прийняття товару за договором, підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками про часткову оплату заборгованості з боку відповідача та додатково поданими позивачем доказами: товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання товару.

З огляду на наявність в матеріалах справи поданих позивачем додаткових доказів (довіреностей на отримання відповідачем товару) та прийняття цих додаткових доказів до розгляду у справі колегією суддів, безпідставними є посилання скаржника на відсутність в матеріалах справи копій довіреностей покупця на право отримання товарно-матеріальних цінностей.

Посилання апелянта на недійсність актів звірки взаєморозрахунків за станом на 31.08.2013 р. та 31.05.2013 р., які не містять посилання на договір та підписані з боку ПАТ «Хліб» без зазначення посади та ПІБ особи уповноваженої на їх підписання, є безпідставним, оскільки чинним законодавством акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку, а у розумінні ст. ст. 9, 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами, договором, накладними, рахунками тощо (Постанова Вищого господарського суду України від 16.12.2010 у справі № 17/717).

Таким чином, складання акту звірки є бажаною, але не обов'язковою дією, за наявності належним чином оформленої первинної документації, що підтверджує відвантаження (поставку) товару постачальником та отримання його покупцем.

З урахуванням вищезазначеного, наявність між сторонами господарських правовідносин, підстави їх виникнення, ступінь та належність виконання цих зобов'язань кожною зі сторін, підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами: товарно-транспортними накладними, видатковими накладними, банківськими виписками про часткову оплату товару.

З урахуванням вищезазначеного доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу і задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2013 року у справі № 904/7101/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Хліб» без задоволення.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 17.12.2013 р.

Головуючий Ю.Б. Парусніков

Судді Л.М. Білецька

І.В. Тищик