Рішення № 36070127, 12.12.2013, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/8992/13-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

12 грудня 2013 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

у складі: головуючого - судді Пустовіт З.П.

при секретарі: Гоноболіній О.І.

з участю позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, третьої особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бердянську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Хартрон-Віоліс», треті особи: ОСОБА_4, управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про переведення, визнання незаконним та скасування наказу про встановлення нового штатного розкладу в частині, зобовязання видати довідку про доходи, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2013 року позивач звернулася до Бердянського міськрайонного суду з позовом до відповідача, треті особи ОСОБА_4, управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради, в якому просила скасувати незаконний наказ від 06.07.2012 року №15а про тимчасове переведення з 01.10.2012 року по 31.12.2012 року її на посаду бухгалтера з посадовим окладом 1200 грн., стягнути з ТОВ «Хартрон-Віоліс» на її користь заборгованість по заробітній платі за період з 03.12.2012 року по 29.04.2013 року в розмірі 8087,16 грн., зобовязати відповідача видати їй довідку про її заробітну плату за 12 місяців з урахуванням виплаченої заборгованості по заробітній платі, стягнути на її користь компенсацію за затримку виплати заробітної плати за період з 29.04.2013 року по 12.08.2013 року в розмірі 9803,50 грн., моральну шкоду в розмірі 4000,00 грн. та понесені витрати на правову допомогу в розмірі 1000,00 грн. В обґрунтування позову посилалася на те, що в період з 10.11.2005 року по 29.04.2013 року вона працювала головним бухгалтером ТОВ «Хартрон-Віоліс» з посадовим окладом згідно штатного розпису 4000,00 грн. У липні 2012 року вона тяжко захворіла та вимушена була піти на лікарняний, на якому перебувала 76 днів, крім цього у звязку з необхідністю у додатковій реабілітації в листопаді 2012 року вона пішла у відпустку без збереження заробітної плати. У листопаді 2012 року колишній директор підприємства ОСОБА_5 запропонував їй ознайомитися і підписати заднім числом наказ від 16.07.2012 року №15а про її тимчасове переведення з 01.10.2012 року по 31.12.2012 року на посаду бухгалтера із зменшенням посадового окладу до 1200 грн. Вона була змушена його підписати, бо директор повідомив, що в противному разі вона буде звільнена за станом здоровя. Коли вона повернулася до роботи 03.12.2012 року, її не було допущено до робочого місця. У січні 2013 року їй була надана чергова відпустка на 26 календарних днів, проте відпускні на час виходу у відпустку не були виплачені. Після її повернення у березні 2013 року з відпустки та у звязку з тим, що вона не використала відпустку за 2011 рік, вона написала заяву на надання невикористаної відпустки на 26 календарних днів. У квітні після повернення з відпустки ситуація не змінилася: її продовжували не допускати до робочого місця, тому вона 25.04.2013 року надіслала поштою заяву про звільнення за особистим бажанням, доповідну записку на імя нового директора ОСОБА_4 та розрахунок заборгованості по заробітній платі. 26.04.2013 року вона знову написала заяву про звільнення за власним бажанням з 29.04.2013 року, на підставі якої був виданий наказ від 26.04.2013 року №5/04 «Про звільнення головного бухгалтера». На час звільнення відповідач не здійснив з нею повного розрахунку: не виплатив заробітну плату за грудень 2012 року, січень-квітень 2013 року, компенсацію за дні невикористаної відпустки у 2013 році. Відповідач 20 червня 2013 року частково здійснив розрахунок в сумі 7312 грн. З сумою розрахункових коштів вона не згодна. За її підрахунком заборгованість по заробітній платі складає 18793,93 грн., а з урахуванням утримань з неї, підприємство зобовязано виплатити їй 15399,75 грн., а саме: за грудень 2012 року 3277,60 грн., за січень 2013 року 3130,28 грн., в тому числі відпускні 164,83 грн., за лютий 2013 року 2633,49 грн., в тому числі відпускні 1977,97 грн., за березень 2013 року - 2968,70 грн., в тому числі відпускні 1329,90 грн., за квітень 2013 року - 3389,68 грн., в тому числі відпускні 1139,92 грн. та компенсація за невикористану відпустку в сумі 759,94 грн. З урахуванням частково сплаченої заробітної плати заборгованість по заробітній платі, яка підлягає стягненню з відповідача, становить суму 8087,75 грн. (15399,75 7312). Невиплата відповідачем заробітної плати за цей період та не проведення з нею розрахунку при звільненні є грубим порушенням законодавства про працю і вона має право на стягнення в порядку ст.117 КЗпП України компенсації. Виходячи із середньоденної заробітної плати 140,05 грн., розрахованої нею виходячи із заробітної плати за останні два місяці перед звільненням, за 70 днів затримки на момент її звернення до суду середній заробіток складає 9803,50 грн. Протизаконними діями відповідача їй було завдано моральної шкоди, оскільки відповідач не провів з нею розрахунку при звільнені, відповідачем не виплачувалася заробітна плата на протязі пяти місяців, що змушувало її вживати додаткові заходи щодо звернення до управління праці та соціального захисту населення виконкому Бердянської міської ради, до суду, за отриманням правової допомоги, що привело до змін у способі її життя. Розмір завданої шкоди вона оцінює у 4000 грн.

Далі на протязі розгляду справи позивач неодноразово подавала заяви про збільшення позовних вимог, виклавши пункти 3,4,6 позову в новій редакції та збільшуючи розмір компенсації за час затримки розрахунку при звільненні станом на 03.10.2013 року до 14985,35 грн., станом на 22.10.2013 року до 16806,00 грн. Крім цього, в заяві про збільшення позовних вимог від 10.10.2013 року позивач додатково заявила ще одну позовну вимогу щодо визнання незаконним та скасування п.4 наказу від 31.08.2012 року №16 про встановлення нового штатного розкладу на період з 01.09.2012 року по 31.05.2013 року, зазначивши в обґрунтування вимоги те, що п.4 цього наказу порушує її трудові права і є незаконним, оскільки про зміну існуючих умов оплати праці в бік погіршення працівники повинні бути попереджені не пізніш, як за два місяці до їх зміни. З цим наказом вона не була ознайомлена, бо перебувала на лікарняному з 18.07.2012 року по 01.11.2012 року, а після її виходу її з цим наказом не ознайомлювали.

У заяві про збільшення позовних вимог від 27.11.2013 року, залишивши всі інші вимоги без змін, збільшила розмір компенсації, заявлений нею в порядку ст.117 КЗпП України, до 21987,85 грн.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1В та її представник ОСОБА_2 підтримали позов із зазначених у ньому підстав. На запитання додатково уточнили, що заборгованість по заробітній платі за період з грудня 2012 року по квітень 2013 року з урахуванням відпускних та компенсації за невикористану відпустку, розрахована позивачем, виходячи із її посадового окладу 4000,00 грн., оскільки вона просить визнати незаконним та скасувати наказ №15а від 16.07.2012 року незаконним. Так само з цього розміру окладу у 4000,00 грн. нею розраховувалися і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відповідно до цього ж розміру окладу вона просить видати нову довідку про дохід для розрахунку виплат на випадок безробіття, оскільки вона отримала довідку про доходи для представлення в центр зайнятості, в якій указана мінімальна заробітна плата. З наказом №15а від 16.07.2012 року її було ознайомлено заднім числом, у жовтні 2012 року, а про наказ №16 від 31.08.2013 року їй стало відомо при розгляді справи. Не заперечувала, що у 2011 року підприємство теж переходило на зимовий період і знижувало оклади постійним працівникам.

Представник відповідача ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_4 заперечували проти задоволення позову, посилаючись на те, що при ознайомленні з наказом №15а від 16.07.2012 року позивач власноручно могла поставити дату ознайомлення. При цьому зміна умов праці наставала з жовтня 2012 року, а наказ було видано у липні 2012 року, тобто з дотриманням вимог КЗпП України. Щодо наказу №16 від 31.08.2012 року, то відповідно до акту №4 від 05.10.2012 року у присутності директора та його заступника позивач була ознайомлена з ним, проте ОСОБА_1 відмовилася від його підписання. Позивач посилається на невиплату їй заробітної плати за період з грудня 2012 року, проте є відповідні акти про її відмову від отримання заробітної плати та власноручна заява від 26.04.2013 року. 20 травня 2013 року позивачу була перерахована сума розрахункових коштів в розмірі 7312,07 грн., проте Банком платіжне доручення було повернуто без виконання, оскільки наданий позивачем рахунок виявився недійсним, тому 20.06.2013 року їй повністю була перерахована вся сума заборгованості, виходячи з встановленого окладу 1200,00 грн. Щодо вимог про заборгованість по заробітній платі за грудень 2012 року, то вони є безпідставними, оскільки в цей час позивач згідно її заяви перебувала у відпустці без збереження заробітної плати по 31.12.2012 року. Вважають, що позивачу не сподобався сам факт зменшення її заробітної плати, тому після звільнення вона за допомогою суду вирішила збільшити свою заробітну плату. Щодо нанесення їй моральної шкоди в розмірі 4000,00 грн., то у її підтвердження позивачем не надано суду належних доказів, тому просили у задоволенні позову відмовити повністю повністю.

Представник третьої особи - управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради у своїх заявах до суду просив розглянути справу за його відсутності.

Заслухавши позивача, її представника, представника відповідача, третю особу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач в період з 10.11.2005 року по 29.04.2013 року працювала в ТОВ «Хартрон-Віоліс» на посаді головного бухгалтера та бухгалтера, звільнившись за власним бажанням, що підтверджується копією трудової книжки, копією наказу про звільнення №5/04 від 26.04.2013 року.

Остаточний розрахунок з позивачем ТОВ «Хартрон-Віоліс» був проведений 20.06.2013 року, що підтверджується копіями платіжних доручень №135 від 20.06.2013 року на суму 4794,19 грн. як заробітна плата та відпускні та копією платіжного доручення №138 від 20.06.2013 року на суму 2517,88 грн. як оплата лікарняних листків за вересень-жовтень 2012 року, а всього на загальну суму 7312,07 грн. Дана обставина не заперечувалася і учасниками процесу.

При цьому, як слідує із копій актів №1/2 від 12.02.2013 року, №1/3 від 07.03.2013 року №1/4 від 19.04.2013 року, позивач відмовлялася від отримання заробітної плати у відповідний згідно акту місяць, тому суми її заробітної плати відповідно до копій відомостей на виплату грошей за січень квітень 2013 року були депоновані, а отже у суду немає підстав вважати, що на протязі грудня 2012 року, січня-квітня 2013 року позивачу не виплачувалася заробітна плата, до того ж, відповідно до наказу №25 від 02.11.2012 року, в період з 02.11.2012 року по 31.12.2012 року позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати. Посилання позивача на те, що це є неможливим, бо це суперечить вимогам Закону України «Про відпустки», і вона з 3.12.2012 року знаходилася на робочому місці, суд не може прийняти до уваги, оскільки саме на такий період позивач власноруч писала заяву на відпустку, яка адміністрацією підприємства була задоволена, і у підтвердження цьому є відповідний наказ, який неоскаржений та не скасований. Факт її роботи в цей період не підтверджений належними доказами.

Судом встановлено, що позивач в обґрунтування наявності заборгованості по заробітній платі за відрахуванням отриманої нею суми розрахункових коштів у розмірі 7312,07 грн., посилається на незаконність виданого директором ТОВ «Хартрон-Віоліс» наказу №15а від 16.07.2012 року про тимчасове, з 01.10.2012 року по 31.12.2012 року, переведення її на посаду бухгалтера з посадовим окладом 1200,00 грн., та сама нараховує собі цю заборгованість в розмірі 8087,16 грн., в тому числі відпускні та компенсацію за невикористану відпуску, виходячи з посадового окладу в розмірі 4000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, з наказом №15а від 16.07.2012 року про зміну умов праці, повязаної із зменшенням посадових окладів і переведенням на нижчу посаду позивач, відповідно до положень ст.32 КЗпП України, була ознайомлена, про що свідчить її підпис на ньому без будь-яких зауважень з її боку щодо несвоєчасності ознайомлення.

Сама позивач не заперечувала, що і у 2011 році підприємство через сезонний характер роботи, повязаної з організацією літнього відпочинку, так само переходило на інші умови праці і зниження посадових окладів.

Тому в разі її незгоди на продовження роботи в нових умовах, оскільки колишні умови не могли бути збережені, вона б підлягала звільненню за п.6 ст.36 КЗпП України, проте такої незгоди позивач не висловлювала.

Втім навіть за умови її ознайомлення з цим наказом лише у жовтні 2012 року, як наполягає позивач, її вимоги про визнання цього наказу незаконним та його скасування не підлягали би задоволенню за пропуском нею встановленого ст.233 КЗпП України тримісячного строку на звернення до суду, який вона не просила поновити.

Проте вона не довела незаконність наказу, тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

У звязку з цим заявлені нею вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості за період з грудня 2012 року по квітень 2013 року в сумі 8087,16 грн. є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Як видно з матеріалів справи, позивач до свого позову долучила копію довідки №3 від 20.06.2013 року про середню заробітну плату (дохід) (для розрахунку виплат на випадок безробіття), виданої їй ТОВ «Хартрон-Віоліс» згідно додатку 3 до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу), проте в позовній заяві вона просить зобовязати відповідача видати їй нову довідку, зазначивши в ній нараховану нею власноруч заробітну плату, виходячи з окладу 4000,00 грн.

Враховуючи, що суд не знайшов правових підстав для визнання незаконним і скасування наказу №15а від 16.07.2012 року, її вимоги щодо стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 8087,16 грн. та щодо зобовязання відповідача видати зазначену вище довідку про дохід є похідними від першої вимоги, а тому задоволенню не підлягають також.

Так само суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання та скасування п.4 наказу від 31.08.2012 року №16 про встановлення нового штатного розкладу на період з 01.09.2012 року по 31.05.2013 року, оскільки її посилання на те, що вона про нього узнала тільки під час розгляду справи в суді, не можуть бути взяті судом до уваги за наявності наказу №15а від 16.07.2012 року, з яким вона була ознайомлена, про встановлення їй окладу в розмірі 1200 грн., а також акту №4 від 05.10.2012 року про відмову від підпису наказу №16 від 31.08.2012 року після ознайомлення з останнім. Посадовий оклад позивачеві був зменшений не з вересня 2012 року, а з жовтня 2012 року відповідно до наказу №15а від 16.07.2012 року.

Крім цього суд звертає увагу на те, що пунктом 4 наказу №16 від 31.08.2012 року встановлено штатний розпис з 01.09.2012 року по підприємству взагалі, який включає 5 посад восьми працівників із встановленням їм нових посадових окладів, проте позивач не уповноважена діяти від імені всіх постійних працівників ТОВ «Хартрон-Віоліс», ставлячи вимогу про скасування всього пункту №4, а суд, відповідно, вирішувати права щодо всіх працівників відповідача, які до суду не зверталися з питання законності встановлення їм нових посадових окладів.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобовязаний в день звільнення видати працівнику належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи, що з позивачем остаточний розрахунок належних їй при звільненні сум в розмірі 7312,07 грн. відповідачем проведений лише 20.06.2013 року, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в порядку ст.117 КЗпП України підлягають частковому задоволенню, враховуючи її заробітну плату згідно довідки ТОВ «Хартрон-Віоліс» (а.с.99),зокрема, за лютий та березень 2013 року відповідно 240,00 грн. та 3068,69 грн. При цьому середньоденний заробіток становить 82,72 грн. (240,00 + 3068,69 /40).

За 34 робочих дні затримки розрахунку при звільненні середній заробіток, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить суму 2812,48 грн. (82,72 х 34 = 2812,48) без урахування утримань з прибутку та інших обовязкових платежів.

При цьому суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача та третьої особи на те, що самим позивачем спочатку в її заяві неправильно був вказаний банківський номер рахунку, оскільки відповідач не в день звільнення, а лише 20.05.2013 року намагався перерахувати через установу Банку належні позивачеві розрахункові кошти, а після їх повернення знову лише через місяць здійснив перерахунок коштів, належних позивачеві. Крім цього представник відповідача та третя особа не заперечували, що позивач мала заробітну платіжна картку під час роботи на підприємстві, проте чомусь їй не було здійснено перерахунок розрахункових коштів у передбачені законодавством строки.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З вище викладених обставин суд дійшов чітко встановлених фактів, що відповідач порушив вимоги ст.ст.47,116 КЗпП України щодо виплати розрахунку при звільненні.

Позивач, маючи тяжку хворобу та інвалідність, на протязі тривалого строку, не маючи належного матеріального забезпечення, позбавлена була можливості нормального свого утримання та лікування, а тому суд вбачає, що вона дійсно має підстави вважати себе особою, щодо якої не дотримано основоположних прав та свобод, гарантованих ст.ст.43, 48 Конституції України, що привело до виникнення у неї душевних страждань.

Проте з огляду на характер порушених прав, їх тривалості та формі завданих душевних страждань, часткової недоведеності підстав моральної шкоди, суд вважає, що сума компенсації за отримані душевні страждання підлягає зменшенню до 500,00 грн., яка буде відповідати тяжкості наслідків порушення прав позивача, формі провини відповідача та принципу справедливості та розумності.

В інший частині позов щодо відшкодування моральної шкоди суд вважає не доведений і тому в його задоволенні слід відмовити.

Отже, з урахуванням вище викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенні: стягненні на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 2812,48 грн. та моральної шкоди в розмірі 500,00 грн., в іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Крім цього, суд вважає, що у відшкодування судових витрат, повязаних з наданням правової допомоги, розмір якої не суперечить Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних і адміністративних справах», у підтвердження сплати якої суду надані належні і допустимі докази: акт виконаних робіт, рахунки-фактури №СФ-00000108 від 16.09.2013 року та №СФ-0000096 від 18.07.2013 року, банківські квитанції на оплату юридичних послуг на суми 1000,00 грн. та 500,00 грн., з відповідача на користь позивача слід стягнути 1500,00 грн.

Відповідно до положень ч.1 ст.88 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в мінімально встановленому Законом України «Про судовий збір» розмірі відповідно з позовних вимог майнового та немайнового характеру в розмірі 458,80 грн. (229,40+229,40).

Керуючись ст.ст.10,11, 57-60, 62, 64, 79, 84,88, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 47, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Хартрон-Віоліс (код ЄДРПОУ 13617860, р/р 26008301308665 в АТ «ОТП БАНК, м.Київ, МФО 300528) на користь ОСОБА_1 (ІІН НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 квітня 2013 року по 20 червня 2013 року в розмірі 2812 ( дві тисячі вісімсот дванадцять ) гривень 48 копійок.Виплату середньої заробітної плати провести за вирахуванням на підприємстві податку на прибуток і інших обов'язкових платежів.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Хартрон-Віоліс на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 500,00 (пятсот) гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Хартрон-Віоліс на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 1500,00 (одна тисяча пятсот) гривень.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Хартрон-Віоліс на користь держави судовий збір в сумі 458,80 грн.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Бердянський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя:

ОСОБА_6