Ухвала суду № 36061602, 10.12.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/3947/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Мультян М.Б.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Ватаманюка Р.В. Залімського І. Г.

при секретарі: Ковальчук О.В.

за участю представників сторін:

позивача: Заєць Ю.П.

відповідача: Кочута О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділляагрозахист" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення з податку на додану вартість в сумі 223863,00 грн. , -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "Поділляагрозахист" звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративноим позовом до Вінницької ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі акту позапланової виїзної документальної перевірки №193/НОМЕР_1 від 14.08.2013 року було прийнято податкове повідомлення-рішення №0005112201 від 06.09.2013 року. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірним, просили визнати податкове повідомлення-рішення недійсним.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 05.11.2013 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05.11.2013 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні представники відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просили постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05.11.2013 року скасувати, дали пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала у повному обсязі, проти її задоволення заперечила, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ "Поділляагрозахист" зареєстроване виконавчим комітетом Вінницької міської ради 18.10.2011 року як юридична особа. Вінницькою ОДПІ була проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Поділляагрозахист" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування суми з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з контрагентами ТОВ "Спецагроресурс" за вересень 2012 року, червень 2012 року та ТОВ "НИК 7" за травень 2012 року, за наслідками якої складено акт №193/22/37898486 від 14.08.2013 року.

На підставі акту перевірки №193/22/37898486 від 14.08.2013 року Вінницькою об'єднаною Державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Вінницькій області винесено податкове повідомлення-рішення від 06.09.2013 року №0005112201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 179090,00 грн. та за штрафними санкціями на 44773,00 грн.

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції керувався тим згідно з п.п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, крім іншого, у разі здійснення операцій, в тому числі, придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними.

У відповідності до п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 ст.200 ПК України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з п. 200.3 ст. 200 ПК України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну з відповідними реквізитами.

У періоді, що перевірявся, позивач співпрацював з контрагентами ТОВ "Спецагроресурс" та ТОВ "НИК 7". В акті перевірки викладено порушення, виявлені при проведенні господарських операцій позивачем з ТОВ "Спецагроресурс" та ТОВ "НИК 7".

Обґрунтовуючи висновки акту перевірки, податковий орган послався на відсутність товаро-транспортних накладних, як єдиного і необхідного доказу переміщення товару, а також отримання довідок Вінницькою ОДПІ від ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровськ №125/224/38112627 від 13.09.2012 року щодо результатів зустрічної звірки ТОВ "НИК 7" (а.с.22-61, том 2), та №131/224/38112611 від 24.09.2012 року (а.с.3-19, том 2) та №179/224/38112627 від 26.10.2012 року (а.с.227-247, том 1) про результати проведення зустрічної звірки ТОВ "Спецагроресурс".

Як вбачається із зазначених довідок, зустрічні звірки ТОВ "НИК 7" та ТОВ "Спецагроресурс" вказують на не підтвердження реальності здійснення господарських відносин з контрагентами та повноти їх відображення в податковому обліку. Також зазначено, що ТОВ "НИК 7" та ТОВ "Спецагроресурс" відсутні за місцезнаходженням та відсутність кваліфікованого персоналу, основних фондів тощо.

На підставі відсутності товаро-транспортних накладних та зазначених довідок зроблено висновки про те, що господарські операції між позивачем та вказаними контрагентами не спричиняли реального настання правових наслідків.

Судом першої інстанції враховано, що відповідно до ч. 5 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, належними та допустимими доказами в розумінні ст.70 КАС України при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Відповідачем не було надано довідки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців де б містилися відомості щодо відсутності зазначених контрагентів за юридичною адресою.

Крім того, ТОВ "НИК 7" та ТОВ "Спецагроресурс" подавали позов до суду про визнання протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська і зобов'язати ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровськ відновити показники податкової звітності в електронній базі даних "Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України". 31.10.2012 року та 27.11.2012 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановив адміністративні позови ТОВ "НИК 7" та ТОВ "Спецагроресурс" задовольнив повністю (а.с.71-93, том 1).

22.08.2013 року позивач відправив запит до ЄДРПН і отримав витяги, що підтверджують реєстрацію податкових накладних в ЄДРПН по яких з позивача знято податковий кредит.

Суд першої інстанції встановив, що між позивачем та контрагентами укладалися договори, а саме: з ТОВ "НИК 7" договір купівлі-продажу №01-05-К від 01.05.2012 року; додаткова угода від 15.01.2013 року до договору №01-05-К від 01.05.2012 року; та ТОВ "Спецагроресурс" договір купівлі-продажу №1/06-12 від 21.06.2012 року; додаткова угода від 31.01.2013 року до договору №1/06-12 від 21.06.2012 року; договір №1-03/12 від 01.03.2012 року; додаткова угода від 31.01.2013 року до договору №1-03/12 від 01.03.2012 року; договір №1-07/12 від 01.07.2012 року; додаткова угода від 31.01.2013 року до договору №1-07/12 від 01.07.2012 року; договір №3-04/12 від 03.04.2012 року; додаткова угода від 31.01.2013 року до договору №3-04/12 від 03.04.2012 року (а.с.52-67, том 1).

На виконаних умов договорів ТОВ "НИК 7" та ТОВ "Спецагроресурс" передано товар та надано інформаційно-консультаційні та маркетингові послуги ТОВ "Поділляагрозахист" по податковим накладним, Витягами з Єдиного реєстру податкових накладних, видатковими накладними, акти приймання передачі транспортних послуг по організації та перевезенню вантажів (а.с.96-127, том 1).

Крім того, між позивачем та ТОВ "Спецагроресурс" був укладений договір про надання транспортних послуг №1-04/12 від 01.04.2012 року (а.с.68, том 1). В Акті перевірки перевіряючим зазначено, що при здійсненні операцій з відвантаження товарів для вантажних перевезень, використання товарно-транспортних накладних є обов'язковим.

Основним видом діяльності ТОВ "Поділляагрозахист" є оптова торгівля хімічними продуктами. Придбання товарів, щодо яких на думку відповідача встановлено факт безтоварності операцій лише на підставі відсутності товарно-транспортних накладних. Разом із тим позивач не мав на меті використовувати придбані засоби захисту рослин за прямим призначенням, а основною метою придбання зазначених товарів було подальший продаж, з метою отримання прибутку від господарської операції з перепродажу засобів захисту рослин.

Договори поставки засобів захисту рослин укладались на умовах поставки товарів "EXW склад продавця." Даний термін ІНКОТЕРМС передбачає, що продавець товару вважається таким, що виконав свої зобов'язання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця товару на своєму підприємстві чи в іншому названому місці, а також те, що продавець товару не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб.

Тобто фактично придбаний позивачем у ТОВ "НИК 7" та ТОВ "Спецагроресурс" товар після оформлення і підписання документів, що засвідчують перехід права власності на товар, засоби захисту рослин залишалися на складі контрагентів-постачальників. Подальша реалізація товарів позивачем та їх відвантаження відбувалось зі складів ТОВ "НИК 7" та ТОВ "Спецагроресурс". Оскільки місцезнаходження позивача і складів контрагентів має суттєву територіальну відстань (м.Вінниця - м.Дніпропетровськ) позивачем було укладено договори на організацію транспортних перевезень з ТОВ "Спецагроресурс".

Судом першої інстанції правомірно враховано, що товарно-транспортна накладна необхідна тільки у випадку, якщо водій вантажоперевізника здійснює вантажні перевезення на договірних умовах згідно п.1 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого Постановою КМУ від 25.02.2009 року №207. Для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснюють вантажні перевезення для власних потреб, досить мати в наявності накладну або інший документ, що підтверджує право власності на вантаж, товарно-транспортна накладна взагалі не оформляється.

Крім того, в акті перевірки зазначено перелік податкових накладних по розрахунках з ТОВ "Спецагроресурс" за період червень 2012 року та вересень 2012 року, загальний обсяг розрахунків склав 755416,52 грн., в тому числі ПДВ 125902,75 грн. Відповідачем робляться висновки, що товариством в порушення п.198.6 ст.198 ПК України віднесено до складу податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку із придбанням товарів/послуг не підтверджені податковими накладними всього у сумі 109257,00 грн.

Такі висновки відповідачем зроблені на підставі того, що під час проведення позапланової невиїзної документальної перевірки у нього були відсутні такі документи для перевірки. Разом із тим, судом першої інстанції встановлено, що в акті перевірки не зазначено про наявність запитів на отримання зазначених документів, факт відмови у їх наданні не встановлений, тому висновки відповідача про відсутність підтверджуючих документів є упередженим та таким, що не відповідають вимогам законодавства.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вищий адміністративний суд в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Наявними в матеріалах справи доказами спростовується висновок податкового органу, що укладені позивачем договори не спрямовані на реальне настання господарських наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірність прийнятих на їх підставі рішень.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 16 грудня 2013 року .

Головуючий Білоус О.В.

Судді Ватаманюк Р.В.

Залімський І. Г.