Постанова № 36060153, 28.11.2013, Кіровоградський окружний адміністративний суд

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2013 року Справа № 811/3373/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Кармазиної Т.М.

за участю секретаря - Толстової О.І., Сириці І.О.,

за участю представників:

позивача - Бандуровської Д.О,

відповідача - Довганя І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасний Дизайн Плюс" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області від 07.08.2013 року №0000132207 та №0000142207.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними, необґрунтованими та безпідставними, а також такими, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України. Зокрема, посилався на протиправність висновків відповідача в акті перевірки щодо безпідставного включення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ та витрат по операціям з ТОВ „Абріс Центр", в рамках укладеної угоди, яка є нікчемною. Оскільки, правочин, за наслідками укладення якого, позивачем було сформовано витрати та податковий кредит з податку на додану вартість, спрямовано на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними, а висновки податкового органу щодо нікчемності даного договору ґрунтуються на припущеннях та не доведені в судовому порядку.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначав, що податковим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення у відповідності до норм чинного податкового законодавства України. Оскільки, договір, укладений позивачем з ТОВ „Абріс Центр" без наміру створення правових наслідків. Також зазначав, що позивачем порушено вимоги п.п.138.2, 138.4, 138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств за ІІІ квартал 2012 року та за 2012 рік на загальну суму 119780 грн., в зв'язку з чим занижено податок на прибуток за ІІІ квартал 2012р. у розмірі 11512 грн. та за 2012 рік - 13642 грн., п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в частині включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у зв'язку з придбанням товарів, чим завищено суму податкового кредиту за серпень 2012р. в сумі 2985 грн., за вересень 2012р. - 7979 грн., за жовтень 2012р. - 4907 грн., за листопад 2012р. - 8085 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість за даний період на суму 23956 грн..

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сучасний Дизайн Плюс" зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 17.01.2002р. (т.1 а.с.27), та перебуває на обліку в Кіровоградській ОДПІ як платник податку на додану вартість, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ. (т.2 а.с.22, 23).

Судом встановлено, що Кіровоградською ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області на підставі наказу №321 від 22.07.2013р. (т.1 а.с.189), проведена позапланова невиїзна документальна перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ „Абріс Центр", за результатами якої складено акт №7/11-23-22-07/31844702 від 26.07.2013р. (т.1 а.с.11-21).

Відповідно до даного акту, перевіркою встановлено порушення ТОВ "Сучасний Дизайн Плюс":

п.п.138.2, 138.4, 138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств за ІІІ квартал 2012 року та за 2012 рік на загальну суму 119780 грн., в зв'язку з чим занижено податок на прибуток за ІІІ квартали 2012р. у розмірі 11512 грн. та за 2012 рік - 13642 грн.,

п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в частині включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у зв'язку з придбанням товарів, чим завищено суму податкового кредиту за серпень 2012р. в сумі 2985 грн., за вересень 2012р. - 7979 грн., за жовтень 2012р. - 4907 грн., за листопад 2012р. - 8085 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість за даний період на суму 23956 грн..

На підставі даного акту перевірки Кіровоградською ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.08.2013 року:

№0000142207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 31443 грн., у т.ч. за основним платежем - 25154 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 6289 грн. (т.1 а.с.10);

№0000132207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 29945 грн., в тому числі, 23956 грн. - за основним платежем та 5989 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с.9).

Позивач, не погодившись з даними податковими повідомленнями-рішеннями, подав скаргу, за результатами адміністративного оскарження, рішенням ГУ Міндоходів у Кіровоградській області №3867/10/11-28-10-01-08 від 11.10.2013р. оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення. (т.1 а.с.193-194)

Судом встановлено, що позивач протягом перевіряємого періоду перебував у фінансово-господарських відносинах з ТОВ „Абріс Центр".

Судом встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ „Абріс Центр" (Постачальник) укладено договір поставки №35 від 14.02.2012р., згідно якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцю продукцію (меблеву фурнітуру) в кількості, асортименті, ціні, визначених в накладних в період дії даного договору. (т.1 а.с.40)

Факти отримання позивачем від ТОВ „Абріс Центр" вищезазначених товарів згідно договору поставки підтверджуються: податковими накладними (т.1 а.с.50, 54, 57, 61, 65, 68, 72, 81, 84, 88, 91, 94, 98, 102, 104, 108, 112, 116, 125, 128, 132, 135, 139, 142, 146, 155, 159, 162, 166, 170, 175, 179, 183); видатковими накладними (т.1 а.с.49, 53, 56, 60, 64, 67, 71, 80, 83, 87, 90, 93, 97, 101, 103, 107, 111, 115, 124, 127, 131, 134, 138, 141, 145, 154, 158, 161, 165, 169, 174, 178, 182); рахунками-фактурами (т.1 а.с.48, 52, 55, 59, 63, 66, 70, 79, 82, 86, 89, 92, 96, 100, 106, 110, 114, 123, 126, 130, 133, 137, 140, 144, 153, 157, 160, 164, 168, 173, 177, 181).

Вищезазначені податкові накладні позивачем включено до складу податкового кредиту за серпень - листопад 2012р., про що свідчать податкові декларації з ПДВ з додатками та реєстри отриманих та виданих податкових накладних. (т.1 а.с.43-47, 74-78, 118-122, 148-152, т.2 а.с.1-2), що встановлено податковим органом під час перевірки останнього.

Позивачем за отриманий товар перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ „Абріс Центр" вартість отриманих товарів, що підтверджується виписками з банку за особовим рахунком позивача (т.1 а.с.51, 58, 62, 69, 73, 85, 95, 99, 105, 109, 113, 117, 129, 136, 143, 147, 156, 163, 167, 171, 172, 176, 180, 184).

Витрати, понесені позивачем на придбання товару у даного контрагента, позивачем віднесено до складу витрат за ІІІ квартал 2012р. у розмірі 54820 грн. та за 2012 рік - 64960 грн., про що свідчать декларації з податку на прибуток з додатками. (т.2 а.с.8-13, 14-21)

Крім того, суд враховує, що у ході розгляду справи представником позивач надано суду лист від ТОВ „Абріс Центр", згідно якого останній підтверджує, що поставка товарів на адресу ТОВ "Сучасний Дизайн Плюс" здійснювалась їх підприємством (ТОВ „Абріс Центр") за власний рахунок. (т.2 а.с.196) До того ж, ТОВ «ТК «САТ» також зазначено, що за період з 01.08.2012р. по 31.11.2012р. було надано послуги по перевезенню вантажу відправником ТОВ „Абріс Центр" м.Харків на адресу отримувача ТОВ "Сучасний Дизайн Плюс" м.Кіровоград. (т.2 а.с.97-98)

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі за текстом ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Аналіз наведених норм дає підстави для визначення таких обов'язкових ознак господарської діяльності, як: провадження такої діяльності суб'єктами господарювання; здійснення її у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Згідно пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4 статті 138 ПК України передбачено, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Перелік таких витрат наведено в п.138.8 ст.138 ПК України.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, за своїм змістом наведені норми передбачають як підставу для не включення до витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, що відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 25.05.1995р. № 88, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Тобто, необхідною умовою для включення витрат до витрат підприємства, є, зокрема, фактична наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Адже для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Враховуючи те, що кошти, які було перераховано позивачем є компенсацією за отримані товари від ТОВ „Абріс Центр", а також наявність документального та реального підтвердження виконання операцій між позивачем та даною юридичною особою, наданими суду первинними документами, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу витрат - витрати на придбання товарів (меблевої фурнітури). Що означає відсутність у відповідача правових підстав для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 31443 грн., у т.ч. за основним платежем - 25154 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 6289 грн.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару та його оплати, а також наявність мети отримання товару, пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України вбачається, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктами 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.

Отримані позивачем податкові накладні не мають недоліків, які згідно зі ст.201 Податкового кодексу України, ч.ч.1,2 ст.9 Закону №996-XIV, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату ними статусу податкових накладних.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентами є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення господарської операції.

До того ж, з аналізу вищенаведених норм законодавства та правовідносин позивача з ТОВ „Абріс Центр" також вбачається, що позивачем дотримано всіх вимог закону, пов'язаних з формуванням податкового кредиту та виникненням податкового зобов'язання, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної.

Крім того, суд враховує, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

У відповідності до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Факт використання товару позивачем у власній господарській діяльності, та, відповідно, реальність виконання договору сторонами, підтверджується первинними бухгалтерськими документами, щодо отримання даного товару, використання його в господарській діяльності, що підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи. (т.2 а.с.44-95, 107-194)

Крім того, суд зазначає, що представником відповідача надано до суду витяг з інформаційної системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань, відповідно за результатами співставлення жодних розбіжностей між задекларованими ТОВ „Абріс Центр" податковими зобов'язаннями та сформованим позивачем податковим кредитом не виявлено. (т.2 а.с.3-6)

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

До того ж, за правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України №21-47а10 від 31.01.2011р., чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, тими, які не були постачальниками товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Враховуючи те, що факт придбання позивачем у ТОВ „Абріс Центр" товару, згідно вищезазначеного договору, підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого даному контрагенту ПДВ у розмірі 23956 грн. до податкового кредиту у серпні - листопаді 2012 р..

Суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські угоди між позивачем та ТОВ „Абріс Центр" є нікчемними. Так, станом на час укладення позивачем з даним контрагентом договорів та їх виконання, останній був та є зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є платником податку на додану вартість, що не заперечувалось і представником відповідача в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи (т.1 а.с.34-36, 42).

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір поставки, укладений між позивачем та ТОВ „Абріс Центр", є дійсним та не був оскаржений в судовому порядку, таким чином він є таким, на підставі якого виникли права і обов'язки сторін даної угоди.

Згідно ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт перевірки Кіровоградської ОДПІ, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України. До того ж, суд зазначає, що даний акт перевірки ґрунтується лише на відомостях, викладених в акті перевірки контрагента позивача по ланцюгам постачання, про що також зазначав представник відповідача в судовому засіданні..

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

До того ж, суд зазначає що відповідно до ч.1 ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних функцій контролюючих органів є здійснення контролю за своєчасністю подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів. Жодним законом не передбачено право контролюючого органу (податкової інспекції) самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і статтями 19-1, 20 Податкового кодексу України, відповідно до яких контролюючим органам не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Недійсність правочину між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладений ним правочин з зазначеним контрагентом не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Так, відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами - є тільки припущенням відповідача та повністю спростовується доказами, які містяться в матеріалах справи.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу витрат та податкового кредиту при обчисленні податку на прибуток та податку на додану вартість.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про неправомірність прийняття Кіровоградською ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області податкових повідомлень-рішень від 07.08.2013 року №0000132207 та №0000142207.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, судові витрати у розмірі 613,88 грн., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь ТОВ "Сучасний Дизайн Плюс".

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 07 серпня 2013 року №0000132207 та №0000142207.

Присудити товариству з обмеженою відповідальністю "Сучасний Дизайн Плюс" з Державного бюджету України судові витрати в сумі 613,88 грн..

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено - 03.12.2013 р.

Суддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина