Рішення № 36059173, 05.12.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

T >Справа № 910/21061/13

05.12.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/21061/13

за позовомfs210"> товариства з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторська компанія

«Славутич»;

до FONT >товариство з обмеженою відповідальністю «ФУД-КОРТ»;

про стягнення 4808,99 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторська компанія «Славутич» (надалі – позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ФУД-КОРТ» (надалі – відповідач) про стягнення 4808,99 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки № 2755-Д від 09.07.2012р. у визначений строк не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 4453,70 грн. боргу, за прострочення оплати якої нараховані 288,69 грн. пені та 66,60 грн. 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2013р. порушено провадження у справі № 910/21061/13 та призначено її розгляд на 05.12.2013р.

s201">Представник позивача в судове засідання 05.12.2013р. не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали від 01.11.2013р. не виконав.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали від 01.11.2013р. не виконав, витребувані документи, в тому числі відзив на позов, суду не надіслав.

Сторони належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу суду від 01.11.2013р. було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, проте поштове відправлення повернуто на адресу суду без вручення з відповідною відміткою поштової установи.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представників сторін суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від сторін не надходило, тому суд вважає, що у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представників сторін, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.07.2012р. між позивачем (за договором – постачальник) та відповідачем (за договором – покупець) було укладено договір поставки № 2755 Д, у відповідності з п. 1.1. якого позивач зобов’язався продавати та поставляти, а відповідач купувати та сплачувати на умовах та у порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від позивача до відповідача та є невід’ємними частинами цього договору.

Відповідно до п.1.3 договору, право власності на товар переходить від позивача до відповідача з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару.

Умовами п.3.3 договору встановлено, що відповідач зобов’язується оплачувати кожну партію переданого позивачем товару протягом, але не пізніше 21 календарного дня з моменту передачі такої партії товару.

Як встановлено судом, на виконання умов договору позивачем за товарно-транспортними накладними № ДДК-026347 від 16.10.2012р., № ДДК-026625 від 18.10.2012р. та № ДДК-026645 від 18.10.2012р., копії яких залучені до матеріалів справи, поставив відповідачу товар на загальну суму 4453,37 грн.

fs187">Відтак, згідно умов п.3.3 договору, кінцевий строк оплати товару за накладною № ДДК-026347 від 16.10.2012р. настав 06.11.2012р., за накладними № ДДК-026625 від 18.10.2012р. та № ДДК-026645 від 18.10.2012р. – 08.11.2012р.

Однак відповідач за отриманий товар у вищезазначений строк не розрахувався.

Отже, на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар становить 4453,37 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору в господарському суді відповідачем не заперечений факт отримання товару за представленими накладними та не надано доказів повної оплати або повернення переданого товару на суму 4453,37 грн. відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 4453,37 грн. підлягає задоволенню.

Також, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 288,69 грн. пені та 3% річних у сумі 66,60 грн., які розраховані за кожною накладною окремо.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами пункту 5.3. договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, відповідач зобов’язаний сплатити на користь відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов’язань, є Закон України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов’язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як встановлено вище судом, згідно умов п.3.3 договору, кінцевий строк оплати товару за накладною № ДДК-026347 від 16.10.2012р. настав 06.11.2012р., за накладними № ДДК-026625 від 18.10.2012р. та № ДДК-026645 від 18.10.2012р. – 08.11.2012р.

Отже, правомірним є нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов’язання згідно з умовами п. 3.3, починаючи з 07.11.2012р. та 09.11.2012р. відповідно.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, який доданий до позовної заяви, визнав його необґрунтованим, оскільки наданий розрахунок здійснений без урахування строків оплати, встановлених п.3.3 договору, та тієї обставини, що в 2012 році було 366 днів.

Здійснивши перерахунок пені з урахуванням тієї обставини, що в 2012 році було 366 днів, а також враховуючи зміни облікової ставки НБУ, судом встановлено, що розмір пені становить 266,61 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов’язання виникають нові додаткові зобов’язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування 3% річних, який доданий до позовної заяви, визнав його необґрунтованим, оскільки наданий розрахунок здійснений без урахування строків оплати, встановлених п.3.3 договору та тієї обставини, що в 2012 році було 366 днів.

Здійснивши перерахунок 3% річних з урахуванням тієї обставини, що в 2012 році було 366 днів, судом встановлено, що розмір пені становить 55,95 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариство з обмеженою відповідальністю «ФУД-КОРТ» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 7; код ЄДРПОУ 38204089) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторська компанія «Славутич» (юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Софійська, 10-а; поштова адреса: 04073, м. Київ, вул. Сирецька, 33-а; код ЄДРПОУ 33403739) 4453 грн. 70 коп. – боргу, 266 грн. 61 коп. – пені, 55 грн. 95 коп. - 3% річних та 1708 грн. 79 коп. – витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 10.12.2013р.

Суддя А.І. Привалов