Рішення № 36057434, 16.12.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1 інстанції Черков В.Г.

Категорія 32 Доповідач Солодовник О.Ф.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2013 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Лоленко А.В., суддів Солодовник О.Ф., Груїцької Л.О.

при секретарі Папоян К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Селидіввугілля», третя особа відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Селидові Донецької області про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного підприємства «Селидіввугілля», третя особа відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Селидові Донецької області, про відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги наступним. Її батько працював електорослюсарем у відповідача. 07 липня 2002 року з ним стався нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, із смертельним наслідком. Актом від 16 липня 2002 року встановлено причинний зв'язок його смерті з нещасним випадком на виробництві. У зв'язку зі смертю батька їй завдано моральної шкоди. Просила стягнути з відповідача на її користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 80000 грн.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 21 листопада 2013 року позов ОСОБА_1 задоволений частково : на її користь з державного підприємства «Селидіввугілля» стягнуто моральну шкоду у розмірі 30000 гривень та судовий збір на користь держави в сумі 1520 грн; з ОСОБА_1 на користь держави стягнуто судовий збір в сумі 2480 грн.

В апеляційній скарзі державне підприємство «Селидіввугілля» просить рішення суду скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити з тих підстав, що судом першої інстанції порушені вимоги матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено наступне. Батько позивачки ОСОБА_3 працював електорослюсарем на державному підприємстві «Селидіввугілля» ВП Шахта «Україна» (а.с.4),. 07 липня 2002 року з ним стався нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, із смертельним наслідком (а.с. 5). Актом від 16 липня 2002 року встановлено причинний зв'язок його смерті з нещасним випадком на виробництві (а.с.6-7). Позивачці у зв'язку зі смертю батька завдано моральної шкоди.

Відповідач та третя особа, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до судового засідання не з'явилися. Від них надійшли заяви про розгляд справи у відсутність їх представників.

Заслухавши суддю-доповідача, позивачку ОСОБА_1, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Таким чином, ч. 1 ст. 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (ч. 2 ст. 1168 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від їх форм власності та господарювання, у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

Правовий аналіз положень абз. 4 ст. 1, пп. "е" п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року N 1-рп/2004, дає підстави для висновку про те, що вказаний Закон передбачав відшкодування потерпілому Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, а також у разі тимчасової, стійкої часткової чи повної втрати потерпілим професійної працездатності.

Виплата Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України грошових сум на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю застрахованої особи унаслідок нещасного випадку на виробництві, членам її сім'ї зазначеним Законом не передбачена.

Системний аналіз норм ст. 1167, ч. 2 ст. 1168 ЦК України та Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" свідчить про те, що вказаний Закон не регулює правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю працівника внаслідок нещасного випадку на виробництві, членам його сім'ї. Такі відносини регулюються ст. 1167, ч. 2 ст. 1168 ЦК України. Тому апеляційним судом не приймаються доводи апеляційної скарги в цій частині.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд урахував конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивачки, завданих смертю батька, порушення нормального укладу життя й з дотриманням вимог закону визначив таке відшкодування в розмірі 30000 грн.

При встановленні зазначених фактів і ухваленні рішення судом в цій частині не було порушено норм процесуального права та правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги необгрутовані і не спростовують висновків суду.

Разом з цим не можна погодитися з рішенням суду в частині розподілу судових витрат.

Згідно з п. 2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.

На підставі ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Тому у суду першої інстанції не було законних підстав для стягнення судового збору з позивачки.

Стягуючи з відповідача на користь держави судовий збір, як за позовом майнового характеру, в сумі 1520 грн, суд першої інстанції не врахував наступне.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. п. 3, 5 постанови N 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: позовної заяви немайнового характеру 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно зі ст..8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» установовлено у 2013 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1147 гривень.

Таким чином, при ухваленні рішення суду в частині розподілу судових витрат судом порушено вимоги матеріального та процесуального права і тому рішення суду в цій частині на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про стягнення з відповідача на користь держави судового збору в сумі 229,40 грн.

В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.303-316 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу державного підприємства «Селидіввугілля» задовольнити частково.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 21листопада 2013 року в частині розподілу судових витрат скасувати.

Стягнути з державного підприємства «Селидіввугілля» на користь держави судовий збір в сумі 229 (двісті двадцять дев'ять) грн 40 копійок.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цим рішенням.

Головуючий:

Судді: