Рішення № 36056158, 12.12.2013, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2013 р. Справа № 909/1388/13

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовська Л. М. , при секретарі судового засідання Озарко Л. Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул.Б.Хмельницького, 6, м.Київ, 01001;

до відповідача: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тисменицягаз", вул.Вісконта, 3, м.Тисмениця, Тисменицький район, Івано-Франківська область,77400;

про стягнення 5725 грн. 50 коп., в тому числі 2357 грн. 43 коп. пені, 457 грн. річних, 2911 грн. 07 коп. інфляційних втрат;

за участю представників сторін:

Від позивача: Бережок С.І. - юрисконсульт, (довіреність №14-65 від 22.03.13);

Від відповідача: Уграк А.Ю. - представник, (довіреність № 1206 від 09.12.13);

ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тисменицягаз" про стягнення 5725 грн. 50 коп., в тому числі 2357 грн. 43 коп. пені, 457 грн. річних, 2911 грн. 07 коп. інфляційних втрат.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить суд позов задовольнити.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву (вх.№ 19632/13 від 11.12.13), в якому просить зменшити розмір нарахованої пені. При цьому зазначає про те, що за період поставок січень-березень 2011 р. та лютий 2012 р. порушення кінцевого терміну розрахунків було незначним. Зобов'язання по оплаті поставлених обсягів природного газу виконано відповідачем самостійно і в повному обсязі, без будь-яких заходів примусового впливу зі сторони позивача. На сьогоднішній день товариство знаходиться в скрутному положенні по причині несвоєчасних розрахунків споживачів. Крім того, діючі рівні тарифів на транспортування та постачання на момент розрахунків з позивачем не забезпечували покриття економічно обґрунтованих витрат та необхідного рентабельності для утримання газопроводів в надійному та безпечному стані.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

31.01.11 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивачем) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Тисменицягаз" (відповідачем) укладено договір купівлі-продажу природного газу №14/276/11.

На виконання умов договору позивач протягом січня 2011 р. - березня 2011 р., лютого 2012 р. передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 146735 грн. 79 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2011 р., від 28.02.2011 р., від 31.03.2011 р., від 29.02.2012 р. та не заперечується відповідачем.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем (відповідачем) виключно грошовими коштами шляхом 100% оплати вартості обсягів газу в термін до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як встановлено судом, вартість отриманого природного газу відповідачем сплачено повністю, однак з порушенням строків, встановлених умовами договору - за отриманий природний газ протягом січня 2011 р. - березня 2011 р. оплата здійснена 29.04.11, та за отриманий природний газ протягом лютого 2012 р. - 29.03.12, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів, а також з актів цивільного законодавства.

У силу ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні приписи містить ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, згідно з положеннями якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також, зазначеною нормою передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 525, 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами та одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 зазначеної статті).

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

У зв'язку з тим, що відповідач прострочив зобов'язання з оплати за природний газ, поставлений протягом січня 2011 р. - березня 2011 р., лютого 2012 р., позивачем згідно з п. 7.2 договору нараховано пеню за періоди прострочення відповідача (з 14.02.11 по 29.04.11, з 14.03.11 по 29.04.11, з 14.04.11 по 29.04.11, з 14.03.11 по 29.03.12) в сумі 2357 грн. 43 коп.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Приписами ст.233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно п. 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з наступними змінами, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

В контексті вищенаведеного, керуючись ст. 83 ГПК України, враховуючи клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, поведінки винної сторони (добровільне усунення неналежного виконання зобов'язання), суд приходить до висновку про зменшення розміру пені на 50%, задовольнивши вимогу про стягнення пені в розмірі 1178 грн. 72 коп.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарським судом встановлено факт прострочення грошового зобов'язання відповідачем, здійснено перевірку поданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних.

З огляду на обґрунтованість позовних вимог в цій частині та правильність поданого розрахунку, позовні вимоги про стягнення 457 грн. 3% річних та 2911 грн. 07 коп. інфляційних втрат підлягають задоволенню.

У відповідності до ч.1 ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, позов слід задовольнити частково, стягнути з відповідача 1178 грн. 72 коп. пені, 457 грн. річних та 2911 грн. 07 коп. інфляційних втрат. В решті позовних вимог слід відмовити (у зв'язку зі зменшенням судом розміру пені).

Враховуючи те, що господарський спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 11, 525, 526, 530, 549, 551, 625, 629, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 216, 230, 233 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 43, 49, ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тисменицягаз" про стягнення 5725 грн. 50 коп. задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тисменицягаз", вул. Вісконта, 3, м. Тисмениця, Тисменицький район, Івано-Франківська область, 77400 (ідентифікаційний код 20538865) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул.Б.Хмельницького, 6, м.Київ, 01001 (ідентифікаційний код 20077720) 1178 (одну тисячу сто сімдесят вісім) грн. 72 коп. - пені, 457 (чотириста п'ятдесят сім) грн. - 3 % річних та 2911 (дві тисячі дев'ятсот одинадцять) грн. 07 коп. - інфляційних втрат, 1720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. - судового збору, про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.12.13

Суддя Неверовська Л. М.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

______ Озарко Л. Р. 17.12.13