Рішення № 36055671, 10.12.2013, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/4245/13-ц

Провадження № 2/740/1305/13

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10 грудня 2013 року м.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Олійника В.П.,

при секретарі Шадура І.Ю.,

з участю позивача, відповідача ОСОБА_1, представника позивача-адвоката ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_1-адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання недійсним та скасування розпорядження на приватизацію та свідоцтва про право власності,

встановив:

Позивачем заявлені вимоги про визнання недійсним та скасування Розпорядження №160 від 09 грудня 1997 року щодо приватизації АДРЕСА_1 (далі-спірна квартира), визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності на житло від 18 грудня 1997 року на спірну квартиру, згідно якого дана квартира належить на праві спільної приватної власності ОСОБА_1 ? частка, ОСОБА_5 ? частка. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_5 є повнолітньою дитиною останніх, шлюб розірвано 09 серпня 2013 року, 23 листопада 1992 року на ім"я ОСОБА_1 виданий ордер на вселення до спірної квартири, склад сім"ї останньої згідно ордера-позивач та відповідач ОСОБА_5, останні проживали однією сім"єю, позивач часто виїжджав на роботу за кордон, у зв"язку з чим місце проживання позивача було зареєстроване у ІНФОРМАЦІЯ_1, постійне місце проживання позивача-спірна квартира, де позивач проживає і в даний час, у вересні місяці 2013 року під час перебирання документів дізнався про приватизацію даної квартири відповідачами, що порушує його право на приватизацію, строк позовної давності пропущений з поважних причин і підлягає поновленню.

Позивач, представник позивача адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримали позов за вищевикладених обставин.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнала, пояснивши, що отримала ордер на вселення до спірної квартири, в додатку до ордера її склад сім"ї-позивач та відповідач ОСОБА_5, на час приватизації спірної квартири з позивачем проживала однією сім"єю, про приватизацію повідомила позивача, який на той час займався перевезенням товарів через кордон, у зв"язку з чим та можливістю конфіскації майна повідомив їй про те, що на нього не потрібно здійснювати приватизацію, на час приватизації спірної квартири позивач був зареєстрований в

Тернопільській області з метою здійснення приватизації житла.

Відповідач ОСОБА_1, як свідок в порядку ст.62 ЦПК України, в судовму засіданні показала, що на час приватизації спірної квартири перебувала у шлюбі з позивачем і проживала з ним однією сім"єю, останній знав про приватизацію квартири в 1997 році, приватизація на нього не здійснена за його проханням, оскільки останній займався перевезенням товарів через кордон і побоювався мождивої конфіскації його майна, також позивач мав намір приватизувати житло за місцем реєстрації в Тернопільській області, позивач має зареєстроване місце проживання у спірній квартирі з 06 червня 2012 року, шлюб з позивачем розірваний.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, пояснивши, що на момент приватизації спірної квартири позивач у ній не був зареєстрований, строк позовної давності пропущений без поважних причин, просив застосувати наслідки спливу позовної давності.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з"явився, відповідно до заяви від 28 жовтня 2013 року визнає позов, просить розглянути справу за відсутності.

ОСОБА_6, як представник третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідачів-КП ЖЕК "Північна", в судове засідання не з"явилась, відповідно до заяви від 12 листопада 2013 року просить розглянути справу за відсутності.

Клопотання сторін в порядку ст.33 ЦПК України відсутні.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні показав, що постійне місце проживання позивача разом із ОСОБА_1 у спірній квартирі з 1992 року.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показав, що постійне місце проживання позивача разом із ОСОБА_1 у спірній квартирі з 1993 року.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показав, що постійне місце проживання позивача у м.Ніжині по вул.Космонавтів, позивач часто їздив на роботу за кордон.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показав, що постійне місце проживання позивача разом із ОСОБА_1 у м.Ніжині по вул.Космонавтів, позивач часто їздив на роботу за кордон.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні показав, що постійне місце проживання позивача разом із ОСОБА_1 у м.Ніжині по вул.Космонавтів, 49, позивач часто їздив на роботу за кордон.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні показав, що постійне місце проживання позивача разом із ОСОБА_1 у м.Ніжині по вул.Космонавтів, позивач часто їздив на заробітки.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні показав, що постійне місце проживання позивача у м.Ніжині по вул.Космонавтів.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні показав, що сторони жили у спірній квартирі з 1992 року, їх стосунки погіршувались, позивач знав про приватизацію спірної квартири у 1997-1998 роках, але відмовився, оскільки займався перевезенням товарів через кордон і побоювався конфіскації, позивач був зареєстрований у своїх батьків і мав намір здійснити там приватизацію житла, до 2012 року позивач у спірній квартирі зареєстрований не був.

Позов не підлягає задоволенню зі слідуючих підстав.

За приписами ст.ст.10, 11, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості; кожна

сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін; докази подаються сторонами; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до Розпорядження органу приватизації №160 від 09 грудня 1997 року надано дозвіл відповідачу ОСОБА_1 на приватизацію спірної квартири. Згідно свідоцтва про право власності на житло від 18 грудня 1997 року відповідачі є власниками АДРЕСА_2 по ? частці.

Приписами ст.ст.1, 5, 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції станом на час спірних правовідносин) встановлено, що наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі займаних квартир (будинків) в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 30 січня 2013 року в справі №6-125цс12, яка враховується судом в порядку ч.2 ст.214 ЦПК України, право осіб на приватизацію не повязане з фактом їх реєстрації у спірній квартирі, яка здійснюється на підставі Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», дане право повязане з їх правом на житло та фактом проживання у квартирі.

Згідно талону до ордеру №65 від 23 листопада 1992 року ОСОБА_1 та її сімї-Марчук П.В., ОСОБА_5 надано право на зайняття для проживання спірної квартири, що не заперечується сторонами в судовому засіданні, позивач, як подружжя відповідача ОСОБА_1, станом на час приватизації квартири 09 грудня 1997 року постійно мешкав у спірній квартирі, останні вели спільне господарство, що підтверджується показаннями відповідача ОСОБА_1, допитаної як свідка в порядку ст.62 ЦПК України, показаннями в судовому засіданні свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14. За таких обставин позивач станом на час приватизації спірної квартири, у якій постійно мешкав, є членом сім"ї ОСОБА_1.

Частиною 3 ст.9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Враховуючи положення ст.ст.1, 5, 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ст.ст.1, 6, 9, 61 ЖК України, ст.29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст.64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сімї.

За таких обставин право позивача на приватизацію спірної квартири є порушеним.

Відповідно до заяви від 12 листопада 2013 року відповідач ОСОБА_1

просить застосувати наслідки сппливу позовної давності в порядку ст.267 ЦК України.

Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Позивачем заявлені вимоги про визнання недійсним та скасування розпорядження №160 від 09 грудня 1997 року та Свідоцтва про право власності на житло від 18 грудня 1997 року, строк позовної давності сплив до набрання чинності ЦК України, що є підставою для застосування до даних правовідносин щодо позовної давності правил ЦК УРСР 1963 року щодо позовної давності.

Положеннями ст.ст.71, 75, 76, 80 ЦК УРСР 1963 року встановлено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки; позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін; перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права; закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

В судовому засіданні встановлено, що позивач знав про здійснення приватизації в 1997 році, будь-яких сумнівів у правомірності її здійснення станом до часу подачі позову 25 вересня 2013 року у нього не виникало, що підтверджується показаннями відповідача ОСОБА_1, допитаної як свідка в порядку ст.62 ЦПК України, свідка ОСОБА_14, докази на підтвердження поважності причин пропуску строку позовної давності позивачем не надано, доказування не може грунтуватись на припущеннях, що є підставою для відмови у позові з підстави пропуску строку позовної давності.

Відповідно до положень ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Статтею 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах від 20 грудня 2011 року N 4191-VI встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Із врахуванням ст.11 ЦПК України документально підтвердженні витрати на правову допомогу у розмірі 1500 грн. підлягають стягненню з позивача на користь відповідача ОСОБА_1, даний розмір не перевищує розмір компенсації відповідно до ч.1 вищезазначеного Закону (участь представника відповідача ОСОБА_1 в судових засіданнях-03 год. 47 хв, 1147 грн./100*40%=458,80 грн., 458, 80 грн.*3,47 год.=1592,03 грн.).

Керуючись ст.ст.3, 10, 11, 60, 88, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання недійсним та скасування розпорядження на приватизацію та свідоцтва про право власності-відмовити повністю.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1500 (одну тисячу п"ятсот) грн. витрат на правову допомогу.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Чернігівської області через Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддя В.П. Олійник.