Ухвала суду № 36054111, 09.12.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/4835/13 09.12.2013 09.12.2013 09.12.2013

Провадження №22-ц/784/3795/13 Головуючий першої інстанції: Тихонова Н.С.

Категорія: 41 Суддя-доповідач апеляційного суду: Шолох З.Л.

Ухвала

Іменем України

9 грудня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів - Серебрякової Т.В., Шолох З.Л.,

при секретарі судового засідання - Яценко Л.В.,

за участю:

-позивачки ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3,

-відповідача ОСОБА_4,

-відповідачки ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

скаргою ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2013 року у справі за

позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання права користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и л а :

У червні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_4 про визнання за нею права користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1.

В обгрунтування позову вказувала, що наймачем вказаної трикімнатної квартири є мати її чоловіка відповідачка ОСОБА_5, за згодою якої вони з чоловіком у 1991 року вселились та постійно проживають у вказаній квартирі, несуть витрати по її утриманню, за користування комунальними послугами. Проте, за відсутності згоди ОСОБА_5 вона не може зареєструватися в квартирі, залишаючись зареєстрованою у житловому будинку АДРЕСА_2 який належить її матері в порядку спадкування.

Посилаючись на викладені обставини та вимоги ст. ст. 64, 65 ЖК України, позивачка просила про задоволення позову.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_5, вказувала, що позивачка є дружиною її сина ОСОБА_4, яка проживає з ним однією сімєю. У 1991 році на прохання сина вони вселилися до квартири, однак вона ніколи однією сімєю із членами сімї сина не проживала і спільного господарства з ними не вела, ніколи не надавала згоду на реєстрацію невістки в квартирі.

Відповідач ОСОБА_4 позовні вимоги визнав.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2013 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2

В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та невірну оцінку доказів, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення її позову.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР члени сімї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обовязки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сімї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобовязаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сімї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сімї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сімї , які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сімї наймача, набувають рівного з іншими членами сімї правам користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сімї які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно із п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен зясувати , чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сімї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сімї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, трикімнатна квартира АДРЕСА_1, наймачем якої є відповідачка ОСОБА_5, належить до державного житлового фонду.

У вказаній квартирі зареєстровані лише відповідачі - ОСОБА_5 та її син ОСОБА_4, з яким позивачка ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з 21 вересня 1985 року.

Після реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а також їх донька ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживали у житловому будинку АДРЕСА_2 в якому матері позивачки належить 2/3 частки в порядку спадкування. В цьому житловому будинку позивачка безперервно зареєстрована з 18 лютого 1986 року і на час її звернення до суду.

У 1991 році ОСОБА_4, його дружина ОСОБА_2 та їх донька ОСОБА_8 вселилися в зазначену квартиру, в якій проживали відокремлено своєї сімєю і не вели спільного господарства з наймачем ОСОБА_5

ОСОБА_8 після реєстрації шлюбу з 2009 року проживає за іншою адресою.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що позивачка вселилась до наймача зазначеної квартири в установленому порядку як член її сімї та несла обовязки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

З урахуванням викладеного, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка не набула права користування зазначеною квартирою у будинку державного житлового фонду, виходячи з того, що тимчасові жильці (як і піднаймачі) самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання.

Доводи позивачки про те, що в спірне приміщення вона вселилася на правах члена сімї саме наймача ОСОБА_7 та з дотриманням установленого порядку, є необґрунтованими, оскільки не підтверджується матеріалами справи та не узгоджуються з вимогами ст. 65 ЖК України.

Відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України , суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Оскільки всі докази оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 57-60, 212-213 ЦПК України, колегія не вбачає законних підстав для їх переоцінки.

Враховуючи викладене, колегія вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: