Рішення № 36052630, 11.12.2013, Євпаторійський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 106/7439/13-ц

2/106/1951/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2013 р. м. Євпаторія

Євпаторійський міський суд Автономної Республіки Крим в складі

головуючого судді Абзатової Г.Г.,

при секретарі Марафурової О.М.

з участю прокурора Петріковської Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Євпаторія цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Євпаторійської міської Ради про відібрання дитини та повернення його по попередньому місцю проживання, по зустрічної позовної заяві ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Євпаторійської міської Ради про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком

ВСТАНОВИВ

14 жовтня 2013 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про відібрання малолітньої дитини, сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та повернення його за попереднім місцем проживання. В обґрунтування позовних вимог вказувала, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Євпаторійського міського суду АРК від 10.09. 2010 року. Від шлюбу вони мають сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, який після розлучення залишився проживати з нею у квартирі її батьків, а після придбання нею квартири, у її квартирі, де зареєстрований за адресою. Відповідач після розірвання шлюбу поводив себе агресивно відносно неї, неодноразово ображав її, принижував її та спричиняв їй побої 06.01.2013 року, 22.02.2013 року, 19.03.2013 року, у зв'язку з чим вона була вимушена звертатися до правоохоронних органів, а пізніше 10.04.2013 року виїхати тимчасово за межі м. Євпаторія, залишивши сина тимчасово проживати з її батьками за адресою АДРЕСА_1. Скориставшись її відсутністю, відповідач забрав сина у її батьків погуляти, його не повернув, фактично вкрав його та незаконно по теперішній час утримує без законних підстав у своєї квартирі. Таким чином з травня 2013 року дитина проживає разом з відповідачем - його батьком, якій самовільно, без її згоди змінив місце проживання дитини, чим позбавляє її можливості займатися вихованням дитини, грубо порушує її права матері, тому просить ухвалити рішення про відібрання сина та повернути їй по попередньому місцю проживання з нею за адресою АДРЕСА_2.

Відповідач ОСОБА_2 з позовними вимогами ОСОБА_1 не погодився пояснивши, що питання про місце проживання сина було вирішено добровільно, дитина залишилася проживати разом з матір'ю, про що дійсно зазначено у рішенні Євпаторійського міського суду від 10.06.2010 року. Він з позивачкою після розірвання шлюбу продовжував сумісне життя до грудня 2012 року та дитина проживала разом з обома батьками. У грудні 2012 року ОСОБА_1 пішла від нього, забрала з собою сина та стала проживати у квартирі своїх батьків, яки фактично займалися вихованням дитини, тоді як ОСОБА_1 зловживала спиртними напоями, проводила багато часу у розважальних закладах. Він приймав участь у вихованні дитини, його матеріальному забезпеченні. 8 травня 2013 року він забрав дитину з дитячого садочка, привіз до місця його проживання - батьків ОСОБА_1, але двері квартири йому не відкрили, тому він забрав сина до свого дому за адресою м. Євпаторія пр.. Перемоги б. 15 кв. 52, де дитина зараз й проживає, має усі належні умови для виховання. З травня 2013 року ОСОБА_1 життям, здоров'ям, успіхами дитини не цікавилася, не готувала його до школи, не намагалася з ним зустрінутися, а колі він привіз дитину до її місця роботи у м. Саки навіть відмовилася з ним спілкуватися, побігла від сина.

ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з ним, оскільки син має до нього особисту прихильність, дитина не бажає спілкуватися з матір'ю, проживати разом з нею, негативно ставиться до неї.

ОСОБА_1 з зустрічними позовними вимогами ОСОБА_2 не погодилася, просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що її тимчасовий від'їзд з міста Євпаторія та розлучення з дитиною на час від'їзду пов'язане саме з протиправною поведінкою ОСОБА_2 відносно неї та подальшою неможливістю спілкуватися з дитиною через перешкоди, створені позивачем

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_4 свої позовні вимоги, заявлены у порядку ст. 162 СК України підтримали у повному обсязі просять їх задовольнити, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі. Обґрунтовуючи позов про відібрання дитини та заперечуючи проти зустрічного позову ОСОБА_2 зазначала, що відповідач діяв протиправно, викрав у неї дитину і без її згоди змінив місце проживання малолітньої дитини , незважаючи на те, що місце проживання дитини на час вирішення спору було визначене судовим рішенням.

ОСОБА_2 та його представник адвокат ОСОБА_5 свої позовні вимоги підтримали у повному обсязі, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 просять відмовити.

Представник третьої особи органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Євпаторійської міської Ради у судовому засіданні просить виходячи з інтересів дитини позовні вимоги ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з ним, задовольнити, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Прокурор Петріковська Н.В., яка приймає участь у справі у порядку ст. 45 ЦПК України, у задоволенні позову ОСОБА_1 просить відмовити, оскільки нею неправильно обраний спосіб захисту її порушеного права, у задоволенні позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання разом з батьком просить відмовити, оскільки нема підстав для розлучення малолітньої дитини разом з матір'ю.

Суд вислухав пояснення сторін, їх представників, пояснення свідків, дослідивши надані сторонами докази, приходить до наступного

Судом встановлені такі факти та відповідні ним правовідносини.

Встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі , від шлюбу мають одного малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с.5).

Рішенням Євпаторійського міського суду від 10 червня 2010 року шлюб між сторонами розірвано. Вказаним рішенням не визначено місце проживання сина з матір'ю ОСОБА_1 ( а.с.17).

Цим рішенням встановлено, що питання щодо місця проживання дитини та її утримання вирішено батьками дитини добровільно.

Судом з пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлено, що після офіційного розірвання шлюбу й до грудня 2012 року колишнє подружжя проживало тимчасово у квартирі ОСОБА_2 разом з дитиною за адресою АДРЕСА_4 тимчасово ОСОБА_1 разом з дитиною уходила проживати до своїх батьків за адресою пр.. Перемоги АДРЕСА_3 або у квартиру, яка належить їй на праві власності з вересня 2011 року за адресою АДРЕСА_2 Встановлено що з грудня 2012 року ОСОБА_1 проживала у цей квартирі, у якої з 22.09.2011 року зареєстроване місце проживання дитини.

Встановлено, що з грудня 2012 року між сторонами склалися дуже неприємні особисті стосунки та ОСОБА_1 неодноразово зверталася до правоохоронних органів з заявами про притягнення до відповідальності ОСОБА_2 , який спричиняв їй тілесні пошкодження, погрожував. Що підтверджується постановами про закриття кримінального провадження за заявами ОСОБА_1 від 21.03.2013 року ( а.с.26, 35) від 06.04.2013 року ( а.с. 34), за заявою її матері ОСОБА_6 ( а.с. 27).

У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернулася до комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Євпаторійської міської Ради з приводу визначення часу побачення ОСОБА_2 з дитиною. ( виписка з протоколу від 18.02.2013 року) ( а.с. 24).

З пояснень сторін та пояснень свідка ОСОБА_6 встановлено, що у квітні 2013 року ОСОБА_1 поїхала з міста Євпаторія, залишивши дитину на виховання його бабусі та дідуся - ОСОБА_6, змінивши місця проживання малолітнього ОСОБА_3, без згоди його батька ОСОБА_2

8 травня 2013 року ОСОБА_2, після черговій зустрічі з дитиною не повернув його до місця проживання бабусі та залишив його проживати у своєї квартирі за адресою АДРЕСА_4 де до теперішнього часу й проживає дитина.

ОСОБА_6 та ОСОБА_8 21.05 .2013 року звернулися з заявою до Служби у справах дітей Євпаторійської міської Ради для перевірки умов проживання дитини разом з батьком ( а.с. 59).

Виходячи з наведених вище обставин, судом встановлено, що між сторонами з лютого 2013 року наявній спір щодо часу побачень батька з дитиною, що було предметом розгляду комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Євпаторійської міської Ради за заявою ОСОБА_1, який до теперішнього часу не вирішений. З травня 2013 року між сторонами виник спір щодо місця проживання дитини. Це підтверджується фактом звернення ОСОБА_9 до суду з позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини - сина ОСОБА_3 разом з ним, за місцем його проживання та поданням ОСОБА_1 зустрічної позовної заяви до ОСОБА_2 про визначення місця проживання разом з нею. ( а.с. 101, 102).

Згідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини . Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Статтею 162 Сімейного кодексу України передбачено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Положеннями статті 162 СК України встановлені правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків або іншої особи при визначенні місця проживання малолітньої дитини, якими є відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання . Відповідно, при застосуванні вимог ст. 162 СК України доказуванню підлягає факт визначення місця проживання дитини та протиправність дій одного з батьків.

Заявляючи позовні вимоги про відібрання дитини, ОСОБА_1, посилається на те, що місце проживання дитини разом з нею було вирішено судовим рішенням від 10 червня 2010 року, відповідно до якого, питання про місце проживання дитини при розірванні шлюбу було вирішено батьками добровільно, тому ОСОБА_2 забравши дитину від його бабусі ОСОБА_8 у травні 2013 року, діяв протиправно, а як наслідок такої поведінки, дитина повинна бути повернута до попереднього місця проживання разом з нею.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини , які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач ОСОБА_2 ці обставини заперечує, тому позивач за первісним позовом ОСОБА_1 повинна довести перед судом факт визначення місця проживання дитини та протиправність дій ОСОБА_2

У порушення вищезазначених вимог законодавства ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів своїх вимог та не просила забезпечити їх у порядку, передбаченому ст.. 131,133,134,143 ЦПК України.

Посилання позивача ОСОБА_1 та її представника на рішення суду про розірвання шлюбу суд вважає необґрунтованим.

Рішення Євпаторійського міського суду про розірвання шлюбу від 10.06.2010 року, зі змісту якого виходить, що питання про місце проживання дитини вирішено сторонами добровільно, не є доказом визначення місця проживання дитини разом з матір'ю на підставі закону або рішення суду, оскільки це рішення стосується розірвання шлюбу, питання щодо місця проживання дитини предметом позову та судового розгляду не було. Крім того, у рішенні суду взагалі не назначено, що місцем проживання дитини є місце проживання його матері.

Сторони не заперечують, що після розірвання шлюбу між ними склалися конфліктні стосунки, і між ними місце проживання дитини - сина ОСОБА_3, що не досягла десяти років, відповідно до положень ст.ст. 160, 161 СК України не визначалося, рішення судом або органом опіки та піклування з цього приводу не ухвалювалося.

Також не визначалися і способи участі батька у вихованні дитини згідно до ст.ст. 157-159 СК України (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо).

Крім того ОСОБА_1 не надала доказів, що відповідач вчинив протиправні дії щодо малолітньої дитини, сина ОСОБА_3, та змінив його місце проживання всупереч судовому рішенню або рішенню органу опіки та піклування .

Положеннями ст. 163 СК України передбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.

Виходячи з наведених норм закону, враховуючи, що у квітні 2013 року ОСОБА_1 сама змінила місце проживання сина ОСОБА_3 без згоди батька, передала його на тимчасове виховання своєї матері та проживання за місцем проживання бабусі, суд вважає, що дії ОСОБА_2 не можна розцінювати як протиправні дії, спрямовані на примусову зміну місця проживання дитини, що не досягла десяти років.

Оцінюючи встановлені у справі обставини, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд визнає, що між сторонами виник спір про визначення місця проживання дитини, яка не досягла десяти років, який не може вирішуватися у спосіб, обраний позивачем, шляхом відібрання дитини від батька і повернення його матері. Позову про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю, в межах розгляду даної цивільної справи позивачкою ОСОБА_1 не пред'являлося.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 разом з ним, суд приходить до наступного.

У силу ч. 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає.

Згідно із ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Судом встановлено, що з 22.09.11 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народжений зареєстрований у своєї матері ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 ( а.с. 32).

Встановлено, що фактично, починаючи з травня 2013 року ОСОБА_3 проживає разом з батьком за адресою АДРЕСА_4

Оскільки між матір'ю та батьком виник спір щодо місця проживання малолітньої дитини, він повинен бути вирішений відповідно до вимог ст. 161 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що обидві сторони відповідально ставляться до виконання своїх батьківських обов'язків, мають позитивні характеристики, належні матеріально-побутові умови для забезпечення потреб малолітньої дитини, працюють. Ці обставини встановлені з побутової характеристики ОСОБА_1 ( а.с.28), актів обстеження житлово-побутових умов ( а.с. 60, 158, 159), довідки з місця роботи ОСОБА_1 ( а.с. 33) та з місця роботи ОСОБА_2 ( а.с.73,74), копії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 ( а.с.36-37), листом начальника служби по справах дітей Євпаторійської міської Ради від 17.06.2013 року ( а.с.59), листом на адресу ОСОБА_2 від виконуючого обов'язки директора школи №11 ( а.с.75) та пояснень свідків, допитаних у судовому засіданні.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Згідно з «Декларацією про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї та жінок», схваленої Постановою Верховної Ради України від 06 березня 1999 року, держава захищає материнство та дитинство і визнає пріоритетність інтересів матері та дитини в суспільстві та забезпечує неухильне додержання законодавства України та норм міжнародного права стосовно сім'ї та жінок.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини , бути розлучена зі своєю матір'ю.

Під час судового розгляду не встановлено будь-яких виняткових обставин, які б переконали суд у тому, що дитину необхідно залишити з батьком.

Як на підставу свого позову про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 2007 року народження разом з ним, позивач посилається на те, що протягом тривалого часу, починаючи з травня 2013 року відповідачка не цікавиться життям дитини, її здоров'ям, успіхами без поважних причини, зловживає спиртними напоями, веде аморальне життя, свідомо нехтувала своїми батьківськими обов'язками приймати участь у вихованні дитини, тому син повинен проживати разом з ним, оскільки ним створені усі необхідні умови для його виховання.

Такі посилання позивача заперечуються відповідачкою, тому повинні бути доведені позивачем належними та допустимими доказами відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України.

Навпаки, судом на підставі наданих суду доказів, встановлено, що відповідач ОСОБА_1 протягом тривалого часу не мала можливості вільно спілкуватися з дитиною.

Свідок ОСОБА_10, вчителька ОСОБА_3 пояснила у судовому засіданні, що ОСОБА_3 з 1.09.2013 року навчається у класі, де вона вчителем. І батько і мати дитини приходять до школи, цікавляться успіхами ОСОБА_3, батько приходить до школи щоденно, мати приходила 6 разів, намагалася спілкуватися з дитиною, але ОСОБА_3 не бажає з нею спілкуватися.

Свідок ОСОБА_11 психолог школи №11 пояснила у судовому засіданні, що у зв'язку з поганою підготовкою дитини до школи, вона займається з ним. Успіхами дитини цікавляться як батько так і мати дитини.

З пояснень свідка ОСОБА_12 виходить, що у зв'язку з тим, що між ОСОБА_2 та її донькою ОСОБА_1 склалися дуже неприємні стосунки, вона у квітні 2013 року була змушена поїхати з міста, дитину залишила разом з нею. На початку травня ОСОБА_2, після зустрічі з сином, не повернув ОСОБА_3 до неї та залишив проживати у себе. З цих пір ОСОБА_1 позбавлена можливості бачитися з дитиною.

Свідок ОСОБА_13 пояснила, що зі слів ОСОБА_1 їй відомо, що у грудні 2012 року ОСОБА_1 була побита ОСОБА_1, він переслідував її, вона вимушена була ховатися від нього. Вона надавала їй правову допомогу у підготовці позовних заяв про стягнення аліментів, про визначення місця проживання дитини разом з нею, після того, як ОСОБА_2 забрав дитину до себе.

Свідок ОСОБА_14 пояснив у судовому засіданні , що ОСОБА_1 зверталася до Служби по справах дітей з заявою про визначення часу побачень дитини з батьком, приходила у Центр соціальних служб для сім'ї , дітей та молоді Євпаторійської міської Ради на бесіду.

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 з поважних причин у квітні 2013 року поїхала з міста, залишивши дитину під доглядом його бабусі, у липні 2013 року зверталася до суду з заявою про визначення місця проживання дитини разом з нею, з вересня 2013 року не мала можливості побачитися із малолітнім сином ОСОБА_3 2007 року народження, оскільки ОСОБА_2 перешкоджає їй у спілкуванні та прийнятті участі у вихованні їх сина. Ця обставина встановлена судом з пояснень свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, які пояснили, що батько ОСОБА_3 у вересні 2013 року просив їх у разі, коли мати дитини прийде до школи, невідкладно його про це повідомляти. Свідок ОСОБА_10 пояснила також, що вона просила ОСОБА_1 не приходити до школи, оскільки ОСОБА_3 негативно ставився до зустріч з нею.

З пояснень самого ОСОБА_2 виходить, що у середині вересня 2013 року ОСОБА_1 просила його повернути дитину, дзвонила у день народження сина, але він відмовився з нею розмовляти, коли дитина хворіла також дзвонила, у листопаді 2013 року просила дозволу погуляти з дитиною, але син не захотів, тому він відмовив їй у цьому.

З наведеного вище судом встановлено, що ОСОБА_1 вживала заходів для добровільного залагодження виниклого з приводу виховання дитини спору з позивачем.

Посилання ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_1 зловживає спиртними напоями, веде аморальний образ життя, є голослівними, не доведеними належними та допустимим доказами.

Позивач посилається також на висновки органу опіки та піклування щодо недоцільності відібрання дитини від батька та передачі його матері та доцільність визначення місця проживання дитини разом з батьком. Висновком органу опіки та піклування від 03.12.2013 року № 213905-09 вирішено: вважати за доцільне проживання малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 року з батьком ОСОБА_2 ( а.с. 181-182)

Висновком органу опіки та піклування від 03.12.2013 року № 213805-09 вирішено: вважати за недоцільне відібрання малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 року від батька ОСОБА_2 ( а.с.184-185).

Суд не може прийняти цей висновок та покласти його у основу рішення про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком, з таких підстав.

Згідно ст. 19 СК України та ст. 212 ЦПК України суд зобов'язаний перевірити висновки органу опіки та піклування на предмет обґрунтованості й повноти.

Згідно із ч. ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини, обов'язковою є участь органу опіки і піклування, який подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Судом не приймається висновок органу опіки та піклування від 03.12.2013 року № 213905-09 та висновок органу опіки та піклування від 03.12.2013 року № 213805-09, виходячи з наступного.

У висновку про доцільність проживання дитини разом з ОСОБА_2 наведені тільки обставини, щодо місця проживання батька, його можливості виховання та утримання дитини, та не наводяться при цьому заперечення матері дитини. Оцінка запереченням ОСОБА_1 органом опіки та піклування не давалася, її здібності виховувати дитину не досліджувалися, ним не надана оцінка. Відсутні у висновку й обґрунтування рішення щодо визначення місці проживання дитини, яка є малолітньою, з батьком, є незрозумілим які ж виключні обставини щодо матері дитини, були враховані органом опіки та піклування при прийнятті такого рішення. У основу висновку покладені висновки за результатами психолого - діагностичного дослідження ОСОБА_3 Але суд критично підходить до цього висновку, оскільки він зроблений тільки на підстави одноразової зустрічі з дитиною, без участі при цьому відповідачці, лише у присутності позивача.

Судом не можуть бути прийняті до уваги посилання позивача на те, що дитина не бажає проживати разом з матір'ю, про що ним була висловлена думка, як у школі і вдома, так і в суді, що, на його думку, є безумовною підставою для визначення місця проживання дитини разом з ним.

Відповідно до положень ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання.

Урахування думки дитини щодо її життя передбачає й ст. 12 Конвенції з прав дитини, в якій записано, що Конвенція зобов'язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага, згідно з віком дитини та зрілістю.

Згідно п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» згідно яких, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

Відповідно до вимог сімейного законодавства думка дитини віком до десяти років при вирішенні спору про участь батьків у вихованні дитини для суду не є обов'язковою, суд може лише прислухатися до неї при вирішенні даного спору.

За думкою малолітнього ОСОБА_3, він не бажає спілкуватися з рідною матір'ю, бажає проживати тільки разом з батьком, у судовому засіданні малолітній ОСОБА_3 пояснив, що ображений на матір за те, що вона «обманює батька, гуляє з хлопчиками, постійно десь то напивається з хлопчиками ». Але суд, приймаючи до уваги вік малолітнього ОСОБА_3 - 6 років, та знаходження дитини під впливом батька, не може погодитися з тим, що малолітня дитина в повній мірі може оцінювати складні стосунки між батьком та матір'ю, які виникли у зв'язку з розв'язанням спору про розірвання шлюбу, подальшого ставлення колишнього подружжя один до одного та надати перевагу комусь з них.

Посилання позивача на те, що зустрічі з матір'ю, можуть негативно впливати на виховання сина, на його психологічний стан, суд вважає необґрунтованими, оскільки ОСОБА_2 не надав безспірних доказів цього, оскільки відповідачка фактично була позбавлена можливості належного спілкування з сином. Крім того суд вважає, що негативне ставлення малолітньої дитини на даний час цілком сформовано під впливом батька, у якого склалися вкрай негативні стосунки з колишньою дружиною, їх стосунки протягом тривалого часу були предметом розгляду правоохоронних органів за заявам ОСОБА_1, її матері ОСОБА_12.

Отже, твердження позивача про небажання дитини спілкуватися з матір'ю, враховуючи вік дитини та знаходження її під впливом батька, не можуть бути безумовною підставою для задоволенні позову про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком. При цьому, судом встановлено, що мати дитини ОСОБА_1 своїм відношенням до дитини нічим об'єктивно себе не скомпрометувала.

Факт знаходження ОСОБА_1 у розважальних закладах, до речи, у достойній обстановці, двічі протягом літа, на що посилається позивач та на підтвердження чого надав фотографії (а.с. 164-165), на думку суду, не свідчить про її аморальну поведінку, нехтування своїми батьківськими обов'язками.

Безпідставним суд вважає доводи позивача про те, що виникнення спору щодо виховання дитини з боку ОСОБА_1 пояснюється лише її намаганням збільшити суми коштів на власні потреби, ці пояснення є лише припущенням, не підтвердженим належними доказами

Ураховуючи наведене, із урахуванням шестирічного віку дитини, психофізіологічних особливостей малолітньої дитини, прихильності дитини у цьому віці до матері, виходячи з балансу інтересів дитини та її батьків, виходячи з віку та статі дитини, принципу 6 Декларації прав дитини в суд дійшов висновку про відсутність виняткових обставини для розлучення дитини з матір'ю та визначення місця проживання дитини разом з батьком, а тому вважає за необхідне відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 разом з ним.

На підставі викладеного, керуючись ст.19,141,160-161,162,171 Сімейного кодексу України, керуючись ст. ст.10,11, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРИШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Євпаторійської міської Ради про відібрання дитини та повернення його по попередньому місцю проживання - відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Євпаторійської міської Ради про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Євпаторійський міський суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Суддя Г.Г. Абзатова