Постанова № 36046945, 16.12.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2013 р. Справа № 909/961/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Марка Р.І.

суддів Бойко С.М.

Бонк Т.Б.

при секретарі судового засідання Бараняк Н.Я.

за участю представників

від позивача: Вардзєлова О.В.;

від відповідача: не з'явились,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", вих. № 15 від 10.10.2013р. (вх.№05-05/2304/13 від 25.10.2013р.)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2013р.

у справі №909/961/13, суддя Булка В.І.,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод кольорових металів", м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", с. Поляниця

про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2013р. у справі № 909/961/13 позовні вимоги задоволено. З відповідача на користь позивача присуджено до стягнення - 10 465,50 грн. (десять тисяч чотириста шістдесят п"ять грн. 50коп.) основного боргу, 804,41грн. (вісімсот чотири грн. 41коп.) пені, 781,04 грн. (сімсот вісімдесят одну грн. 04грн.) - 3% річних, 366,29 грн. (триста шістдесят шість грн. 29коп.) інфляційних втрат та 1 720,50грн. (одну тисячу сімсот двадцять грн. 50коп.) в повернення судового збору.

Не погодившись з рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2013р. ТОВ "Скорзонера" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2013р. та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої доводи порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права.

Зокрема покликається на те, що відповідач, одержавши кабельну продукцію від позивача, виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати продукції згідно договору в сумі 559 493, 96 грн. в повному обсязі. При цьому, зазначає, що розбіжність між ціною договору та ціною, вказаною в накладних в сумі 10 465, 50 грн., виникла у зв'язку з неправомірним включенням позивачем в суму вартості продукції тари; фактичною поставкою позивачем товару в більшій кількості, ніж передбачено договором та завищенням вартості продукції (розрахунок різниці додано).

Згідно автоматичного розподілу справ КП "Документообіг господарських судів", 25.10.2013р. справу за № 909/961/13 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І.

Розпорядженням в.о. голови суду від 28.10.2013р. у склад колегії для розгляду справи № 909/961/13, введено суддів Бойко С.М. та Бонк Т.Б.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 28.10.2013р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 02.12.2013р.

Ухвалою суду від 26.11.2013р. виправлено описку в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 28.10.2013 року в частині зазначення дати слухання справи.

2 грудня 2013р. позивач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 96 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2013р. у справі № 909/961/13 без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому, посилається на те, зокрема, що згадувані скаржником у апеляційній скарзі накладні № 11580 від 30.12.2010р., № 226 від 19.01.2011р. та № 416 від 19.01.2011р. не були предметом дослідження в суді першої інстанції, оскільки вартість товару по цих накладних сплачена відповідачем повністю. Відтак, і спір в частині вартості поставленого/оплаченого товару по цих накладних відсутній.

В судове засідання, призначене на 16.12.2013р., з'явилась представника позивача, яка підтримала доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та висловила свої міркування з питань, що виникли в ході розгляду справи.

Скаржник участі уповноваженого представника не забезпечив, причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи те, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, їх своєчасно та належним чином було повідомлено про час та місце розгляду справи, а також те, що клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, судовою колегією встановлено наступне.

Матеріали справи свідчать про те, що 20.12.2010р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізький завод кольорових металів» (Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Скорзонера» (Покупець) було укладено Договір поставки № 101220-3/КС, відповідно до п. 1.1. якого Постачальник (позивач) зобов'язується в порядку та на умовах, визначених Договором, здійснити поставку кабельної продукції (іменовану надалі "Продукція"), а Покупець (відповідач) зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити дану продукцію.

Відповідно до п. п. 2.1 Договору загальна вартість Продукції (загальна вартість Договору) визначена згідно Специфікації до даного Договору та становить 559 493, 96 грн. в тому числі ПДВ.

Відповідно до п. 2.4 Договору покупець перераховує передоплату вартості продукції у розмірі 50 % загальної вартості Договору, а остаточний розрахунок здійснюється протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання від Постачальника письмового повідомлення про відвантаження (передання перевізникові) Продукції.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що поставка Продукції здійснюється протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту здійснення Покупцем попередньої оплати згідно з п.п. 2.4.1 Договору.

Згідно з п.5.3. Договору вартість тари, упакування, маркування не включені у загальну вартість Продукції. Тара підлягає поверненню Постачальникові в момент здійснення відвантаження Продукції на складі Покупця.

Відповідальність за порушення зобов'язань передбачена п. 6 Договору.

В серпні 2013р. ТОВ «Запорізький завод кольорових металів» звернулось в господарський суд Івано-Франківської області з позовом про стягнення з ТОВ «Скорзонера» 10 465, 50 грн. основного бору, 804, 41 грн. пені, 781,04 грн. 3% річних та 366, 29 грн. інфляційних втрат, мотивуючи свої доводи порушенням відповідачем умов Договору поставки № 101220-3/КС в частині повного та своєчасного проведення розрахунків за фактично отриманий товар згідно накладної № 581 від 27.01.2011р.

Місцевий господарський суд задоволив позов ТОВ «Запорізький завод кольорових металів» в повному обсязі.

Однак, судова колегія, оцінивши зібрані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, не погоджується з даними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як було зазначено вище, 20.12.2010р. між ТОВ «Запорізький завод кольорових металів» та ТОВ «Скорзонера» було укладено Договір поставки № 101220-3/КС, відповідно до п. 2.1. якого загальна вартість Продукції (загальна вартість Договору) визначена згідно Специфікації до даного Договору та становить 559 493, 96 грн. в тому числі ПДВ.

Пунктом 2.4 Договору встановлено, що покупець проводить передоплату вартості продукції у розмірі 50 % загальної вартості Договору, а остаточний розрахунок здійснюється протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання від Постачальника письмового повідомлення про відвантаження (передання перевізникові) Продукції.

На виконання п. 2.4. Договору, 29.12.2010р. відповідачем перераховано позивачу 279 746,98 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи банківська виписка по рахунку позивача (а.с. 43) та платіжне доручення № 1766 від 28.12.2010р., долучене скаржником до апеляційної скарги.

Позивач, одержавши передоплату по Договору № 101220-3/КС, згідно видаткових накладних № 11580 від 30.12.2010р. на суму 216 677, 28 грн., № 416 від 19.01.2011р. на суму 145 804, 46 грн., № 266 від 19.01.2011р. на суму 194 003, 64 грн. та № 581 від 27.01.2011р. на суму 13 474, 08 грн. поставив, а відповідач отримав обумовлену Договором Продукцію, однак, на загальну суму 569 959, 46 грн., а не на суму, встановлену договором.

Після отримання від позивача продукції згідно вказаних вище накладних, відповідач 09.02.2011р. та 02.03.2011р. перерахував позивачу кошти в розмірі 279 746,98 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи банківські виписки по рахунку позивача (а.с. 45, 47) та платіжні доручення № 2230 від 09.02.2011 р. на суму 276 738, 40 грн. та № 2471 від 02.03.2011р. на суму 3008,58 грн., долучені скаржником до апеляційної скарги.

Тобто, обумовлена сторонами ціна договору відповідачем сплачена в повному обсязі.

Фактичні ж обставини справи свідчать про те, що в даному випадку існує розбіжність у вартості продукції між даними, вказаними в договорі та даними, вказаними у видаткових накладних.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, спір виник у зв'язку з тим, що договором передбачено поставку товару на загальну суму 559 493, 96 грн. (з ПДВ), фактично поставлено товару на загальну суму 569 959, 46 грн., але відповідач вважає, що порушення умов договору з його боку відсутні, оскільки згідно договору загальна вартість продукції ним сплачена в повному обсязі.

Як було зазначено вище і це не заперечується обома сторонами, на виконання умов договору поставки від 20.12.2010р. позивачем в період з 30.12.2010р. по 27.01.2011р. поставлено відповідачу Продукцію згідно видаткових накладних № 11580, № 416 № 266 та № 581.

Як стверджує позивач і з чим погодився суд першої інстанції, заборгованість в заявленій до стягнення сумі виникла у зв'язку з частковою оплатою відповідачем отриманого товару по видатковій накладній від 27.01.2011р. № 581 на загальну суму 13 474, 08 грн.

При цьому, у відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про те, що отриманий відповідачем товар по накладних № 11580 від 30.12.2010р., № 226 від 19.01.2011р. та № 416 від 19.01.2011р. був повністю оплачений останнім, тому вказані накладні не були предметом дослідження в суді першої інстанції. А отриманий товар по накладній № 581 від 27.01.2011р. відповідач оплатив частково в сумі 3 008, 58 грн. , внаслідок чого заборгованість останнього саме по цій накладній складає 10 465, 50 грн.

Відповідач, в спростування доводів позивача, посилається на те, зокрема, що заявлена до стягнення сума не являється неоплатою отриманого товару за накладною № 581 від 27.01.2011р., а виникла у зв'язку з неправомірним включенням позивачем в суму вартості продукції тари; фактичною поставкою позивачем товару в більшій кількості, ніж передбачено договором та завищенням вартості продукції, обумовленої Специфікацією до Договору.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та факти, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

В силу частини 2 статті 22 ГПК України сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (частина 2 статті 43 ГПК України), якими в силу статті 32 даного Кодексу є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку доводам обох сторін, дійшов висновку про те, що в даному випадку з рахунку відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4 538, 11 грн. заборгованості за фактично отриманий товар, 338, 31 грн. 3% річних та 155, 13 грн. інфляційних втрат, виходячи з наступних підстав.

Специфікацією до Договору поставки № 101220-3/КС (а.с.12), яка є його невід'ємною частиною, сторонами конкретизовано найменування, асортимент, номенклатуру, кількість та ціну продукції, що повинна бути поставлена позивачем.

Так, згідно вказаної Специфікації постачальник зобов'язався поставити покупцю кабель ВВнг 3х1.5 в кількості 22.45 км на суму 106 714.72 грн. (з ПДВ). Фактично ж позивачем поставлено відповідачу вказаного кабелю на 1.199 км більше (позиції № 1 в накладних № 11580 від 30.12.2010р., № 416 від 19.01.2011р., № 266 від 19.01.2011р.), ніж обумовлено Договором.

Тобто, різниця між фактично отриманою та оплаченою відповідачем Продукцією (кабель ВВнг 3х1.5) становить 5 699, 37 грн. (112 414, 09 -106 714.72).

Згідно цієї ж Специфікації позивач зобов'язався поставити відповідачу кабель ВВнг 3х2.5 в кількості 0, 61 км на суму 4612, 47 грн. Фактично ж позивачем поставлено вказаного кабелю на 5м більше (позиція № 2 в накладній № 11580 від 30.12.2010р) ніж обумовлено Договором.

Тобто, різниця між фактично отриманим відповідачем товаром (кабель ВВнг 3х2.5) та між його оплатою становить 37, 81 грн. (4650,28-4612,47).

Водночас, відповідно до п. 3.9. Договору у зв'язку зі специфікою кабельного виробництва, сторони дійшли згоди, що поставка є виконаною, якщо кількість Продукції, яка поставляється, відрізняється від кількості погодженої сторонами в Специфікації в межах +/- 2% але не більше 10 (десяти) метрів.

Відтак, на переконання суду апеляційної інстанції, кабель ВВнг 3х2.5 поставлений позивачем в кількості( на 5м більше), що відповідає умовам договору, а тому заборгованість у відповідача за отриманий кабель ВВнг 3х2.5 - відсутня.

З врахуванням викладено, всього позивачем поставлено відповідачу продукції (кабель ВВнг 3х1.5) на 5 699, 37 грн. більше, ніж було обумовлено договором.

Відповідно ж до ч. 2 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний повідомити про це продавця. Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором.

Якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін (ч. 3 ст. 670 ЦКУ).

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що відповідач відмовився від отримання поставленого позивачем товару в більшій кількості, ніж обумовлено договором.

Водночас, фактичні обставини справи свідчать, що відповідач прийняв продукцію на загальну суму 5 699, 37 грн. без заперечень, а тому в останнього існує обов'язок з оплати вказаної суми.

Разом з тим, відповідно до третьої позиції Специфікації до Договору поставки № 101220-3/КС позивач зобов'язався поставити відповідачу кабель ВВнг 5х1.5 в кількості 2.5 км за ціною 7 917, 12 (з ПДВ) на загальну суму 19 792, 80 грн. (з ПДВ).

Позивач поставив відповідачу кабель ВВнг 5х1.5 в кількості 2.5 км , як це було обумовлено Договором (позиція № 3 в накладній № 11580 від 30.12.2010р), однак, в односторонньому порядку змінив ціну вказаної продукції, завищивши її вартість на 550, 20 грн. А кабелю ВВнг 5х2.5 (позиція № 4 Специфікації) позивач поставив відповідачу на 50 м менше, ніж передбачено договором (позиція № 4 в накладній № 11580 від 30.12.2010р. та позиція №2 в накладній № 416 від 19.01.2011р.) та не відповідає домовленості сторін, зазначеній в п. 3.9. Договору (+/- 2% але не більше 10 м). Таким чином, позивачем недопоставлено відповідачу кабелю ВВнг 5х2.5 на суму 611, 06 грн.

Відтак, судова колегія дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення з рахунку відповідача 4 538, 11 грн. заборгованості за фактично отриманий товар (5 699. 37 - 550. 20 - 611. 06), оскільки в даному випадку позивач безпідставно порушив умови договору в частині завищення вартості продукції та в частині часткової недопоставки товару.

Крім того, слід зазначити, що позивачем безпідставно включено у вартість переданої за накладними продукції вартість тари (барабани кабельні) на загальну суму 4 789, 20 грн., з огляду на наступне.

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 685 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар у тарі та (або) в упаковці, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу або не випливає із суті зобов'язання.

Продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язаний передати покупцеві товар у тарі та (або) в упаковці, які відповідають вимогам, встановленим актами цивільного законодавства (ч. 3 ст. 685 ЦКУ).

Відповідно до п. 5.1. Договору Продукція повинна бути упакована належним чином згідно вимог нормативно-технічної документації виробника.

Вартість тари, упакування, маркування не включені у загальну вартість Продукції. Тара підлягає поверненню Постачальнику в момент здійснення відвантаження Продукції на складі покупця (п. 5.3. Договору).

Та обставина, що тара не була повернута позивачу в момент здійснення відвантаження Продукції на складі відповідача, не може бути підставою для стягнення її вартості в межах заявленого позову у даній справі.

Щодо нарахованої позивачем пені, то судова колегія не вбачає підстав для її стягнення з огляду на те, що в даному випадку, у відповідача існує заборгованість перед позивачем в сумі 4 538, 11 грн., яка виникла внаслідок поставки товару в більшій кількості, ніж було обумовлено договором. В силу ж ч. 3 ст. 670 ЦК України якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.

При цьому, фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідачем не порушено умови договору в частині оплати товару в кількості та за ціною, що обумовлені договором.

Додатково ж прийнятий відповідачем товар підлягає оплаті останнім на загальних підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом апеляційної інстанції і про це було зазначено вище, згідно Специфікації до Договору постачальник зобов'язався поставити покупцю кабель ВВнг 3х1.5 в кількості 22.45 км на суму 106 714.72 грн. (з ПДВ). Фактично ж позивачем поставлено відповідачу вказаного кабелю на 1.199 км більше (позиції № 1 в накладних № 11580 від 30.12.2010р., № 416 від 19.01.2011р., № 266 від 19.01.2011р.), ніж обумовлено Договором.

Тобто, різниця між фактично отриманою та оплаченою відповідачем Продукцією (кабель ВВнг 3х1.5) становить 5 699, 37 грн. (112 414, 09 -106 714.72).

Однак, враховуючи порушення позивачем умов Договору в частині завищення вартості продукції та в частині часткової недопоставки товару до стягнення з рахунку відповідача підлягає 4 538, 11 грн. заборгованості за фактично отриманий товар (кабель ВВнг 3х1.5) згідно видаткових накладних № 416 та № 266 від 19.01.2011р.

Відповідно, з 20.01.2011р. у позивача виникло право на нарахування відповідачу 3% річних та інфляційних втрат на суму 4 538, 11 грн.

Суд апеляційної інстанції, провівши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, вважає що в межах заявленого позову (за період з 12.02.1011р. по 06.08.2013р.) до стягнення з рахунку відповідача підлягає 338, 31 грн. 3% річних та 155, 13 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення у даній справі з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Судовий збір за розгляд справи покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в тому числі за перегляд рішення в апеляційному порядку.

Провівши розрахунок пропорції належних до відшкодування сторонами сум судового збору, судом апеляційної інстанції встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 697.16 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції (5031,55*1720,50/12417,24) , а з позивача на користь відповідача - 348, 58 грн. судового збору (у відшкодування сплачених коштів за подання апеляційної скарги, 5031,55*860,25/12417,24). З огляду на наведене, судова колегія дійшла висновку про доцільність стягнення з рахунку відповідача на користь позивача 348, 58 грн. судового збору (697,16-348,58).

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд , П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.13 р. у справі № 909/961/13 скасувати та прийняти нове судове рішення.

Позов задоволити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "СКОРЗОНЕРА" (вул. Військових ветеранів, 6, м. Івано-Франківськ, р/р26008057005558 в ПАТ КБ "ПриватБанк", МФО 305299, код ЄДРПОУ 31067573) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод кольорових металів" (вул. Новобудов,9, м. Запоріжжя, філія акціонерного банка "Південний" в м. Запоріжжі, МФО 313753, код ЄДРПОУ 36911851) 4 538, 11 грн. основного боргу, 338, 31 грн. 3% річних, 155, 13 грн. інфляційних втрат та 348, 58 грн. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3. На виконання постанови місцевому господарському суду видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повна постанова складена 17 грудня 2013р.

Головуючий суддя Марко Р.І.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Бонк Т.Б.