Рішення № 36044193, 09.12.2013, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/9913/13-ц

Провадження №2/369/4014/13

РІШЕННЯ

Іменем України

09.12.2013 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючої судді Медвідь Н.О.

при секретарі Остролуцькій Ю.М..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до обслуговуючого кооперативу «Пуща Водиця» про стягнення середньо-місячної заробітної плати за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що вона працювала на посаді Контролера КПП ОК СТ «Пуща Водиця», а звільнена з займаної посади за власним бажанням по ст.38 КЗпП України 21.04.2012.

На час звільнення її була виплачено тільки заробітну плату, а компенсацію за невикористану відпустку не компенсовано з вини відповідача.

Вона неодноразово зверталась до Голови правління ОК СТ «Пуща Водиця» ОСОБА_2, з вимогою розрахуватись з нею в повному обсязі на час звільнення як заробітної плати так і компенсації за невикористані відпустки, проте відповідач, ухиляється від будь якого спілкування та будь якої відповіді, чи інформування розрахунку в повному обсязі .

ЇЇ представник направив по пошті запит відповідачу з повідомленням про вручення. Відповідач, запит отримав, але до цього часу будь якої відповіді не надав.

Вважає що відповідач має виплатити з розрахунку компенсації, як заробітну плату так і компенсацію за невикористані відпустки не тільки на момент звільнення, а і на момент повного розрахунку.

Всього загальна сума заборгованості середньої місячної заробітної плати за термін часу від 21.04.2012 по 01.10.2013 та компенсації за невикористану відпустку за період з 15.08.2011. по 21.04.2012 на час звернення до суду становить: - 17526, 72 грн. .

За свідому відмову відповідача в повному розрахунку на момент звільнення та до цього часу їй нанесена і моральна шкода, яка обґрунтовується вимогами Конституції та законів України, які були знівельовані, тому відповідач має відшкодувати їй моральну шкоду в розмірі суми 5000,00 гривень, ця сума посприяє їй зупинити руйнівні наслідки організму та посприяє відновленню його попереднього стану.

Тому просила стягнути заробітну плату за період з 21.04.2012 по 21.05.2012 у сумі: - 1000,00 грн. заборгованості по заробітній платі за один місяць, та допустити до негайного виконання, також борг, який виник із за вини відповідача, у сумі: - 17526 грн. 72 коп. та винести відповідне застереження в рішенні суду, щодо збільшення відповідної суми боргу до часу повного розрахунку на суму боргу середньо місячної тарифної ставки заробітної плати визваних зволіканнями, щодо повного розрахунку ОК СТ «Пуща Водиця», моральну шкоду в розмірі 5000,00 гривень.

В судовому засіданні позивачка та представник її зменшили позовні вимоги та просили стягнути з відповідача середню місячну заробітну плату за термін часу від 21.04.2012 по 22.04.2013, в розмірі 12000 гр., так як компенсація за невикористану відпустку за період з 15.08.2011 по 21.04.2013 виплачена 09.12.2013.

Представник відповідача позов не визнала, посилаючись на те, що до спливу двотижневого строку попередження ОК «СТ «Пуща-Водиця» про розірвання трудового договору за власним бажанням та до одержання згоди ОК «СТ «Пуща- Водиця» розірвати трудовий договір з дати, з якої просить працівник, що є правом, а не обов'язком працедавця, ОСОБА_1 з 21 квітня 2012 року припинила виходити на роботу і виконувати трудові обов'язки.

В зв'язку з тим, що причина відсутності ОСОБА_1 на роботі з 21.04.2012 по 29 квітня 2012 р. ОК «СТ «Пуща-Водиця» не була відома, 29 квітня 2012 р. ОК «СТ «Пуща- Водиця» склала Акт про відсутність ОСОБА_1 на роботі в ОК «СТ «Пуща-Водиця» в цей період.

29 квітня 2012 р. позивачка ОСОБА_1 прибула в ОК «СТ «Пуща-Водиця», але документів, які б підтверджували поважність причини відсутності її на роботі з 21 по 29 квітня 2012 року не надала, пояснивши, що не виходить на роботу в зв'язку з подачею заяви про звільнення та наполягала на розірванні трудового договору на підставі ст. 38 КЗпП України згідно з раніше поданою заявою.

Наказом по ОК «СТ «Пуща-Водиця» ОСОБА_1 була звільнена з роботи 21 квітня 2012 року згідно зі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з дня з якого припинила виходити на роботу.

Зважаючи на те, що двохтижневий строк попередження про розірвання трудового договору згідно з поданою ОСОБА_1 20.04.2012 заявою минав 04 травня 2012 р. і саме цього дня відповідач зобов'язаний був розірвати трудовий договір, видати трудову книжку та провести з нею повний розрахунок, то прибуття позивачки на ОК «СТ «Пуща-Водиця» у неділю 29.04.2012 без попередження, унеможливило для ОК «СТ «Пуща-Водиця» виконання усіх вимог чинного трудового законодавства, а саме виплату всіх належних звільненому працівнику сум.

Позивачка в день звільнення 21 квітня 2012 р. не працювала, вимоги про розрахунок до відповідача не пред'являла і наступного дня після пред'явлення такої вимоги на ОК «СТ «Пуща-Водиця» для одержання розрахунку не приходила.

Невиплата позивачці компенсації за невикористану відпустку 436,97 грн. сталася не з вини ОК «СТ «Пуща-Водиця», а тому відсутні підстави застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України, щодо виплатити працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку..

Суд, вислухавши осіб, які приймають участь у розгляді справи, вивчивши матеріали справи, позов задовольняє з наступних підстав:

Судом встановлено, що позивач працювала на посаді Контролера КПП ОК СТ «Пуща Водиця», а звільнена з займаної посади за власним бажанням по ст.38 КЗпП України 21.04.2012.

На час звільнення позивача з займаної посади відповідачем виплачено позивачці тільки заробітну плату, а компенсацію за невикористану відпустку виплачено тільки 09.12.2013, що підтвердили сторони в судовому засіданні..

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача наголошувала, що позивач не пред»являла вимоги про розрахунок, але не заперечувала, що і відповідач згідно ст., 116 КЗпП України письмово не повідомив позивачку перед виплатою зазначених сум.

Як вбачається з пояснень представника відповідача , позивачка була відсутня на робочому місці з 21.04.2012 по 29.04.2012 , а 29.04.2012 позивачка прибула в ОК «СТ «Пуща-Водиця», та наполягала на розірванні трудового договору на підставі ст. 38 КЗпП України згідно з раніше поданою заявою, що свідчить про звернення її до відповідача, яка не заперечувала, що ОСОБА_1 була звільнена з роботи 21.04.2012 згідно зі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з дня з якого припинила виходити на роботу.

Також наполягаючи на тому, що позивач не зверталася за виплатою належних їй виплат , представник відповідача, пояснила, що двохтижневий строк попередження про розірвання трудового договору згідно з поданою ОСОБА_1 20.04.2012 заявою минав 04 травня 2012 р. і саме цього дня відповідач зобов'язаний був розірвати трудовий договір, видати трудову книжку та провести з нею повний розрахунок, то прибуття позивачки на ОК «СТ «Пуща-Водиця» у неділю 29.04.2012 без попередження, унеможливило для ОК «СТ «Пуща-Водиця» виконання усіх вимог чинного трудового законодавства, а саме виплату всіх належних звільненому працівнику сумм, тим самим представник відповідача визнала порушення законодавства відповідачем при звільненні позивачки.

Крім цього , як встановлено судом представником позивачки було направлено по пошті відповідний запит відповідачу з повідомленням про вручення, який як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення отримано відповідачем 31.08.2012, що не спростувала представник відповідача в судовому засіданні, та не заперечувала, що відповіді на це звернення до даного часу не надала.

Також в обґрунтування своїх заперечень , представник відповідача посилається на ч.1 ст. 233 КЗпП України, згідно якої працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Проте як вбачається з ч. 2 цієї статті у разі порушення законодавства про оплату праці працівників має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку..

Як зазначено у п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлений рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальність.

В зв'язку із тим, що заробітна плата позивача складає 1000 грн. , а відповідач не розрахував в повному обсязі позивачку то вона, має право на виплату розміру середньої місячної заробітної аж до повного розрахунку, але позивач та її представник наполягали на стягненні середньої місячної заробітної плати, за термін часу від 21.04.2012 по 22.04.2013 тобто за 12 місяців, тому суд стягує на її користь з відповідача 12000 грн.

Таким чином посилання представника відповідача на порушення позивачкою строків позовної давності щодо вимог про стягнення середнього заробітку не мають під собою правового підґрунтя.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст.. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

За правилами ст. З ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду саме за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Представник відповідача не довела тих обставин на які посилалася як на підставу своїх заперечень , не надала докази в обґрунтування цих заперечень, не спростувала тих обставин, на які посилалися позивачка та її представник її в обґрунтування своїх вимог що є її обов»язком відповідно до засад змагальності процесу за ст.. 10 ЦПК України . При цьому суд створив всі умови для змагального процесу , роз»яснював представнику відповідача її права та обов»язки.

Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача, оскільки вони відповідають вимогам ст.ст. 57-59 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 47, 116, 117, 233, КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 209, 212-214, 215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу СТ «Пуща Водиця» на користь ОСОБА_1 12 000 грн. середньо-місячної заробітної плати за час затримки розрахунку.

Стягнути з обслуговуючого кооперативу СТ «Пуща Водиця» на користь держави 120 грн. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: