Рішення № 36041490, 05.12.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.12.2013 Справа № 5006/33/91/2012

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Сич Ю.В., судді Осадчої А.М., судді Соболєвої С.М.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Спецпідзембуд», м.Донецьк (ідентифікаційний код 33393663)

до відповідача Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь», м.Краматорськ (ідентифікаційний код 00210602)

про стягнення основного боргу в сумі 129909,92грн., 3% річних у розмірі 5221,31грн., пені в сумі 9457,44грн.

за участю представників:

від позивача: Бубнов С.В. за довіреністю №237 від 04.12.2013р., Осетрова Н.В. за довіреністю №2 від 22.02.2013р.,

від відповідача: не з'явився.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Спецпідзембуд», м.Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь», м.Краматорськ про стягнення основного боргу в сумі 129909,92грн., 3% річних у розмірі 726,07грн., пені в сумі 3533,55грн.

Ухвалою від 17.10.2012р. вказана заява прийнята господарським судом Донецької області до розгляду та порушено провадження у справі №5006/33/91/2012.

13.11.2012р. через канцелярію суду надійшла зустрічна позовна заява №17/1647-5687 від 09.11.2012р. Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь», м. Краматорськ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Спецпідзембуд», м. Донецьк про визнання недійсним договору №09/1256 від 16.09.2011р.

Ухвалою від 14.11.2012р. господарський суд Донецької області відмовив у прийнятті вищевказаної заяви на підставі ст. 60 Господарського процесуального кодексу України.

20.11.2012р. на адресу господарського суду Донецької області надійшла апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь», м. Краматорськ на вищезазначену ухвалу господарського суду від 13.11.2012р. по справі №5006/33/91/2012 про відмову у прийнятті зустрічного позову.

Ухвалою від 20.11.2012р. господарський суд Донецької області зупинив провадження у справі №5006/33/91/2012 на підставі ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

У зв'язку із закінченням апеляційного та касаційного провадження на адресу господарського суду Донецької області повернулись матеріали справи №5006/33/91/2012.

Ухвалою від 11.02.2013р. господарський суд Донецької області поновив провадження у справі №5006/33/91/2012 та призначив останню до розгляду.

25.02.2013р. на адресу господарського суду Донецької області надійшло клопотання №17/317 від 22.02.2013р. відповідача про зупинення провадження у справі №5006/33/91/2012 до вирішення по суті пов'язаної із нею справою №905/1253/13-г за позовом Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь», м.Краматорськ до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Будівельна компанія «Спецпідзембуд», м.Донецьк про визнання недійсним договору підряду №09/1256 від 16.09.2011р.

Ухвалою від 25.02.2013р. господарський суд Донецької області зупинив провадження у справі №5006/33/71/2012 та призначив останню до розгляду.

08.11.2013р. на адресу господарського суду Донецької області надійшло клопотання ТОВ «Будівельна компанія «Спецпідзембуд» про поновлення провадження у справі №5006/33/91/2012, до якого додано копію постанови Донецького апеляційного господарського суду від 05.11.2013р. по справі №905/1253/13-г.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 08.11.2013р. справу №5006/33/91/2012 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Сич Ю.В., судді Осадчої А.М. судді Соболєвої С.М.

Ухвалою від 08.11.2013р. господарський суд поновив провадження у справі №5006/33/91/2012 та призначив останню до розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору підряду №09/1256 від 16.09.2011р. в частині оплати виконаних робіт, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 129909,92грн. та підстави для нарахування 3% річних у розмірі 726,07грн., пені у розмірі 3533,55грн.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав копії договору підряду №09/1256 від 16.09.2011р., технічного завдання, акту приймання виконаних будівельних робіт за липень 2012р., довідки про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2012р., рахунку-фактури №СК-27/06-12 від 27.06.2012р., платіжного доручення №72680 від 20.04.2012р., претензії №249 від 30.08.2012р. та доказів її направлення, договірної ціни, листа №164 від 27.06.2012р., локального кошторису №2-1-1, підсумкової відомості ресурсів, розрахунку загальновиробничих видатків до локального кошторису.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст. 610, 611, 624, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 49 Господарського процесуального кодексу України.

19.11.2012р. позивачем в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України надано заяву про збільшення позовних вимог, за якою останній збільшує розмір пені та 3% річних та просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 5404,25грн., 3% річних у розмірі 1110,46грн.

25.02.2013р. позивачем в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України надано заяву про збільшення позовних вимог, за якою позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 129909,92грн., пеню у розмірі 9457,44грн., 3% річних у розмірі 2199,58грн., додатковий штраф у розмірі 9093,69грн., неотриманий дохід у розмірі 17087,60грн.

Відповідно до ухвали господарського суду від 25.02.2013р. господарський суд Донецької області розглянув вищевказані заяви та прийняв для подальшого розгляду справи їх в тій частині, що не суперечить приписам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в частині стягнення пені у розмірі 9457,44грн., 3% річних у розмірі 2199,58грн., та залишив без розгляду вимоги щодо стягнення штрафу у розмірі 9093,69грн. та неотриманого доходу у розмірі 17087,60грн.

02.12.2013р. позивачем надано заяву про зменшення позовних вимог, за якою останній фактично збільшує розмір 3% річних та просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 5167,92грн.

05.12.2013р. позивачем надано письмовий розрахунок 3% річних та пені, за яким позивач збільшив розмір 3% річних та просив суд стягнути 3% річних у розмірі 5221,31грн., який за своєю суттю є заявою про збільшення розміру позовних вимог відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

В подальшому господарський суд здійснює розгляд справи з урахуванням вищевказаного збільшення позовних вимог.

Відповідач, який належним чином був повідомлений ухвалами господарського суду, про час і місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, заявлені вимоги не оспорив, відзив на позов не представив, в судові засідання не з'явився, тому згідно ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, справу розглянуто за наявними матеріалами.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Розгляд справи відкладався на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Під час судового розгляду справи представників позивача було ознайомлено з правами та обов'язками у відповідності із ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням та заслухавши представників позивача, суд встановив:

16.09.2011р. між ПАТ «Енергомашспецсталь» (замовник) та ТОВ «БК «Спецпідзембуд» (підрядник) укладено договір підряду №09/1256 (далі - Договір), за умовами якого підрядник бере на себе зобов'язання на свій ризик виконати визначену даним договором роботу за завданням замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити її (п.1.1. Договору).

Відповідно до п.1.2. Договору предмет підряду: Будівництво на території ПАТ «Енергомашспецсталь» в м.Краматорськ Донецької області технологічної водозабірної свердловини глибиною 80 м.

Згідно з п.1.4. Договору ціна договору складає 231963,60грн. (в т.ч. ПДВ 38660,60грн.).

За п.4.4. Договору замовник здійснює авансування матеріалів та вартості робіт в сумі 102054,00грн. протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання договору та отримання рахунка на оплату. Кінцеву оплату за виконані роботи замовник здійснює протягом 5-ти банківських днів за фактично виконаний обсяг після підписання форм КБ-2в, КБ-3 та отримання рахунка на оплату.

Так, 25.07.2012р. сторонами складено акт приймання виконаних будівельних робіт та довідку про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2012р. на суму 231963,07грн., які підписані з обох сторін та підписи скріплені відбитками печаток підприємств. Отже, суд робить висновок, що виконанні роботи прийняті замовником без заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем сплачено позивачу за виконанні роботи грошові кошти у розмірі 102053,15грн.

27.06.2012р. відповідачем отримано рахунок №КС2706-12 від 27.06.2012р. на суму 129909,92грн., про що свідчить відмітка на листі №164 від 27.06.2012р., копія якого наявна в матеріалах справи.

Таким чином, кінцевий термін оплати виконаних робіт за Договором становить 01.08.2012р.

Проте, у встановлений Договором строк замовник не здійснив повної оплати виконаних робіт, внаслідок чого з 02.08.2012р. у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 129909,92грн.

У відповідності з ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проаналізувавши вищезазначений договір, судом встановлено, що останній за своєю правовою природою є договором підряду та підпадає під регулювання статей 837-864 Цивільного кодексу України.

За статтею 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Частиною 2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Доказів погашення заборгованості у розмірі 129909,92грн. відповідачем суду не представлено.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За таких обставин, суд вважає доведеним борг відповідача перед позивачем у сумі 129909,92грн., а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.

Також відповідно до позовної заяви позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 5221,31грн., нараховані за період з 04.08.2012р. по 05.12.2013р. на суму 129909,92грн., пеню у розмірі 9457,44грн. за період з 04.08.2012р. по 01.04.2013р. на суму 129909,92грн.

За п.10.3. Договору за прострочку кінцевої оплати виконаних робіт замовник сплачує підряднику пеню у розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

За приписами ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку допущено помилку в частині визнання кінцевої дати нарахування.

Відповідно до приписів ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, враховуючи той факт, що умовами Договору сторони не встановили період нарахування пені, в даному випадку підлягає застосуванню ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Відтак, кінцевий термін нарахування пені за прострочення оплати виконаної роботи за актом від 25.07.2012р. на суму 129909,92грн. становить 30.01.2013р. (182 дні).

Враховуючи вищевикладене, господарський суд зазначає, що пеня нарахована поза межами припинювального строку, встановленого ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, стягненню не підлягає з огляду на встановлене Законом обмеження її нарахування.

Таким чином, в даному випадку пеня підлягає нарахуванню за період з 04.08.2012р. (початкова дата нарахування визначена позивачем, яка не суперечить приписам чинного законодавства) по 30.01.2013р. (припинювальний строк нарахування) на суму 129909,92грн.

Здійснивши розрахунок пені за вищенаведеним періодом, господарський суд дійшов висновку, що сума вказаного нарахування становить 9353,51грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних господарським судом встановлено, що при здійсненні розрахунку, позивачем допущено помилку в частині визначення суми нарахування.

Здійснивши розрахунок 3% річних самостійно за період з 04.08.2012р. (початкова дата нарахування визначена позивачем, яка не суперечить приписам чинного законодавства) по 05.12.2013р. (кінцева дата нарахування визначена позивачем, яка не суперечить приписам чинного законодавства) на суму 129909,92грн., судом встановлено, що сума 3% річних становить 5216,94грн.

Відтак, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені та 3% річних підлягають задоволенню частково, пеня у розмірі 9353,51грн., 3% річних у розмірі 5216,94грн.

Крім того, господарський суд зазначає, що відповідно до приписів п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За ч.2. вказаного Закону у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Таким чином, в силу вимог вищезазначеного Закону, судовий збір, сплачений платіжним дорученням №98 від 22.02.2013р., підлягає поверненню з Державного бюджету України у розмірі 623,19грн.

Також позивач просив суд вжити заходи по забезпеченню позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ПАТ «Енергомашспецсталь», які знаходяться на р/р 26000303566164, ОКПО 00210602 в філії «Центрально-міське відділення ПАС Промінвестбанк в м.Горлівка Донецької області» на суму заборгованості у розмірі 134169,54грн., що передбачає позбавлення відповідача права розпоряджатися цими грошовими коштами до вирішення даної справи судом.

Підстави подання заяви про вжиття запобіжних заходів та порядок вжиття заходів забезпечення позову визначені розділом Х ГПК України.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Вичерпний перелік підстав забезпечення позову міститься в ст. 67 ГПК України, серед них вказана правова норма визначає:

накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

заборону відповідачеві вчиняти певні дії;

заборону іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд приймає до уваги, що умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Згідно з п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст.ст.33-34 ГПК України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст. ст. 32-36 ГПК України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного рішення справи.

Позивач належних та допустимих у розумінні ст.ст.33-34 ГПК України, доказів, що підтверджують можливість виникнення чи наявності обставин, які у подальшому можуть утруднити чи зробити неможливим провадження у справі не надав.

Посилання позивача на той факт, що відповідач ухиляється від виконання зобов'язання за договором підряду №09/1256 від 16.09.2011р. та ігнорування пред'явлених позивачем по справі до відповідача претензій стосовно погашення суми заборгованості, не може бути підставою застосування заходів забезпечення позову.

З огляду на наведене, заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову слід залишити без задоволення.

Також позивач проси суд стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 8000,00грн.

Відповідно до ст.44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов`язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно статті 48 ГПК України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Відповідно до п.6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Вимоги до особи, яка вправі займатися адвокатською діяльністю наведені у Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», яким визначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Статтею 30 Закону визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно роз'яснення ВГСУ від 04.03.1998 року № 02-5/78 відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Матеріали справи свідчать, що Осетрова Наталія Валеріївна має право на зайняття адвокатською діяльністю на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4178.

12.12.2012р. між ТОВ «БК «Спецпідзембуд» (замовник) та адвокатом Осетровою Наталією Валерієвною (виконавець) укладено договір про надання юридичних послуг, згідно з п.1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, замовник доручає виконавцю, а виконавець відповідно до чинного законодавства приймає на себе обов'язки здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси замовника, надавати іншу юридичну допомогу в обсязі і на умовах, встановлених цим договором. За п.1.2. вказаного договору виконавець зобов'язується здійснювати представництво інтересів замовника в господарських судах, в т.ч. апеляційній інстанції по судовій справі №5006/33/91/2012 на підставі відповідних довіреностей, що видаються довірителем.

За п.4.1. договору про надання юридичних послуг за послуги за п.1 цього договору замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі: вісім тисяч грн..

Згідно п.5.1. договору про надання юридичних послуг замовник здійснює оплату за цим договором одноразово шляхом безготівкового переказу виконавцю.

Відповідно до платіжних доручень №111 від 28.12.2012р., №91 від 21.02.2013р. позивачем адвокату сплачено 8000,00грн.

Таким чином, враховуючи, вищенаведені факти, суд згідно з приписами статті 44 ГПК України вважає витрати на оплату послуг адвокату на підставі договору про надання юридичних послуг від 12.12.2012р. в сумі 8000,00грн. судовими.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Визначаючи необхідний розмір судових витрат для даної справи, які складаються з витрат на послуги адвокату, які понесені відповідачем, суд приймає до уваги наступні фактори в їх сукупності:

- відсутність складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; відсутність необхідності великого досвіду для його успішного завершення;

- тривалість розгляду справи - кількість судових засідань, в яких адвокат приймав участь - 2 судових засіданні;

- кількість підготовлених адвокатом документів (2 заяви про вжиття запобіжних заходів по забезпеченню позову та заяви про поновлення провадження у справі), обсяг доказів, які надані на підтвердження доводів заяви про забезпечення позову та поновлення провадження у справі та вплив даних доказів на результати вирішення питань, порушених в них. Зокрема, суд зазначає, що у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову судом відмовлено з огляду на необґрунтованість та відсутність доказів на підтвердження своїх доводів.

Також позивачем не представлено суду доказів в обґрунтування понесення адвокатом витрат на транспортні послуги.

За таких обставин, суд зменшує розмір відшкодування витрат на послуги адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи, у зв'язку з чим, стягненню з відповідача підлягають судові витрати на послуги адвоката в сумі 500грн.00коп.

Судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог у відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, ч.1 ст. 530, ст. 837 Цивільного кодексу України; ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Спецпідзембуд», м.Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь», м.Краматорськ про стягнення основного боргу в сумі 129909,92грн., 3% річних у розмірі 5221,31грн., пені в сумі 9457,44грн. задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» (84306, Донецька область, м.Краматорськ, ідентифікаційний код 00210602) Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Спецпідзембуд» (83029, м.Донецьк, вул.Світлого шляху, 2, ідентифікаційний код 33393663) суму основної заборгованості у розмірі 129909,92грн., пеню у розмірі 9353,51грн., 3% річних у розмірі 5216,94грн., судовий збір у розмірі 2889,60грн., витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 500,00грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повернути Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Спецпідзембуд» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 623,19грн., сплачений платіжним дорученням №98 від 22.02.2013р.

У судовому засіданні 05.12.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 10.12.2013р.

Головуючий суддя Ю.В. Сич

Суддя А.М. Осадча

Суддя С.М. Соболєва