Постанова № 36031132, 12.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/11200/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Беспалова О.О.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача Кузнецов Р.В.,

від відповідача Калькоць В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Веб Формат» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 жовтня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Веб Формат» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.04.2013 №№0004252208, 0004262208.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача ТОВ «Веб Формат» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Зінат» за період з 01.91.2012 року по 31.12.2012 року.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт перевірки від 22.03.2013 року № 263/22.8/35811104, в якому податковим органом встановлено порушення позивачем вимог пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 106 167 грн. за ІІІ квартали 2012 року та п. 198.6 ст. 198, ст. 185 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 101 111 грн. за серпень 2012 року на суму 101 111 грн.

На підставі акта перевірки від 22.03.2013 року № 263/22.8/35811104 Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення 09.04.2013 №№0004252208, 0004262208.

Податковим повідомленням-рішенням 0004252208 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 126389грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 101111грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 25278грн.

Податковим повідомленням-рішенням 0004262208 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на загальну суму 132709гн., в т.ч. за основним платежем в сумі 106167грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 26542грн.

За результатами адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення було залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ТОВ «Зінат» в період, що перевірявся, не мали реального характеру.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки договір, укладений позивачем з його контрагентом ТОВ «Зінат» є таким, що укладений без мети настання реальних наслідків.

До таких висновків податковий орган прийшов на підставі акта ДПІ у Печерському районі м. Києва №4765/22-8/33887863 від 12.11.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Зінат» щодо підтвердження господарських взаємовідносин з платниками податків за період з 01.01.2009 по 30.09.2012.

Зокрема, акт про неможливість проведення зустрічно звірки містить в собі інформацію про те, що ДПІ у Печерському районі м. Києва не встановлено місцезнаходження ТОВ «Зінат», а згідно протоколу допиту свідка ОСОБА_4 (засновника та директора ТОВ «Укр-Грейт-Груп» - підприємства, з яким позивач у взаємовідносини не вступав), остання пояснила, що ТОВ «Зінат» є фіктивним підприємством та використовувалось нею разом з не встановленими слідством особами, з метою прикриття незаконної діяльності інших суб'єктів господарювання - юридичних осіб.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, між між ТОВ «Веб Формат» (Покупець) та ТОВ «Зінат» (Постачальник) було укладено Договір поставки №11/06-12КП від 11.06.2012, відповідно до умов якого, Постачальник зобов'язувався поставити Покупцю програмні модулі програмного забезпечення автоматизованої інформаційно-диспетчерської системи «Швидка медична допомога», інформаційно-аналітична система «Єдиний медичний простір» (надалі - Товар).

Перелік, кількість та ціна Товару зазначаються у Специфікації (Додаток №1 до Договору).

Постачальник зобов'язався поставити Товар Покупцю у термін до 31 грудня 2012.

Ціна Договору поставки №11/06-12КП від 11 червня 2012 складається з вартості поставленого Товару та становить 606666,66грн., в тому числі ПДВ 101 111,11грн.

Оплата вартості Товару здійснюється протягом 15 банківських днів з моменту здійснення поставки Товару.

Згідно з п. 1.4 вказаного договору Покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти та оплатити вартість фактично отриманого товару на підставі рахунку фактури та видаткової накладної.

На виконання умов Договору поставки №11/06-12КП від 11.06.2012 ТОВ «Зінат» було складено для ТОВ «Веб Формат» податкову накладну №92 від 17.08.2012, що була прийнята та зареєстрована Державною податковою службою 31.08.2012 та видаткову накладну №0000296 від 17 серпня 2012.

Покупець повністю розрахувався з Постачальником за поставлений Товар, про що свідчить виписка по особовому рахунку №26003000133601 від 31.08.2012, складена ПАТ «Вест Файненс Енд Кредит Банк».

Незважаючи на підтвердження реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Зінат» первинними документами, що передбачені договором та містяться в матеріалах справи, суд першої інстанції прийшов до висновку. Що вказані документи не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій з огляду на наступне.

Як було встановлено судом першої інстанції, між Київською міською станцією медичної допомоги (замовник) та ТОВ «Корпоративні телекомунікації (генеральний підрядник) 20.10.2011 укладено договір на виконання робіт з капітального ремонту автоматизованої інформаційно-диспетчерської системи «Швидка медична допомога», інформаційно-аналітична система «Єдиний медичний простір».

В подальшому, генеральним підрядником по вищевказаному договору ТОВ «Корпоративні телекомунікації» укладено договір №01/2012-1 від 09.01.2012 з позивачем по справі ТОВ «Веб Формат».

Відповідно до умов договору №01/2012-1 від 09.01.2012, виконавець (позивач) зобов'язується у 2012 виконати роботи по розробці та впровадженню програмного забезпечення автоматизованої інформаційно-диспетчерської системи «Швидка медична допомога», інформаційно-аналітична система «Єдиний медичний центр», а замовник (ТОВ «Корпоративні телекомунікації») - прийняти і оплатити роботи.

Таким чином, для виконання робіт по розробці вищевказаного програмного забезпечення Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпоративні телекомунікації» було залучено ТОВ «Веб Формат» - позивача по даній справі.

З пояснень представника позивача судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Веб формат», з метою виконання вказаних робіт по розробці програмного забезпечення було залучено ТОВ «Зінат» в рамках договору №11/06-12КП.

Судом встановлено, що ТОВ «Веб формат» виконало свій обов'язок перед ТОВ «Корпоративні телекомунікації» в рамках договору №01/2012-1 по розробці програмного забезпечення та передачі його замовнику відповідно 14.08.2012 та 15.08.2012, що підтверджується копіями видаткових накладних №РН-0000226 від 15.08.2012, №РН-0000225 від 14.08.2012, довіреностей №193 від 15.08.2012, №180 від 14.08.2012 та податкових накладних №5 від 14.08.2012, №6 від 15.08.2012.

Проте суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірний контрагент ТОВ «Зінат», згідно наданих позивачем видаткової накладної №0000296 від 17.08.2012 та податкової накладної №92 від тієї ж дати, поставив позивачу програмне забезпечення «Швидка медична допомога», інформаційно-аналітична система «Єдиний медичний простір» 17.08.2012, тобто через два дні після того, як дане програмне забезпечення вже було передано позивачем первинному замовнику.

Зазначені невідповідності стали підставою для висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «Зінат» не мали реального характеру.

Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на неповному встановленні фактичних обставин справи з огляду на наступне.

Як зазначено апелянтом, в апеляційній скарзі на виконання умов договору №01/2012-1 від 09.01.2012, укладеного між ТОВ «Корпоративні телекомунікації» та ТОВ «Веб Формат» позивачем було укладено договори субпідряду з наступними суб'єктами господарювання: ТОВ «Компані Алексус-ЛТД» (частка 0,1 на суму 90 000 грн., видаткова накладна № РН-0000227 від 12.03.2012), ТОВ «Віктолл» (частка 0,2 на суму 202 222,22 грн., видаткова накладна № 15/03-12 КП від 15.03.2012 ), ТОВ «ТД Гранд Торг» (частка 0,05 на суму 50 555,56 грн.,від 18.09.2012 ), ТОВ «ТД Гранд Торг» (частка 0,05 на суму 50 555,56 грн.,від 18.09.2012 ), ТОВ «Зінат» (частка 0,6 на суму 606 666,66 грн., видаткова накладна № 0000296 від 17.08.2012), які виконували у частковому співвідношенні роботи з розробки вищевказаного програмного забезпечення.

Таким чином, станом на 17.08.2012 року ТОВ «Веб Формат» було отримано від постачальників 100 % замовленого програмного забезпечення та виконано перед ТОВ «Корпоративні телекомунікації» зобов'язання по договору №01/2012-1 від 09.01.2012, що підтверджується видатковими накладними: № 0000225 від 14.08.2012 (частка 0,2 на суму 428 000,00 грн.), № 0000226 від 15.08.2012 (частка 0,4 на суму 856 000,80 грн.), № 0000227 від 17.08.2012 (частка 0,4 на суму 856 000,80 грн.).

Зазначених обставин суд першої інстанції не дослідив та не врахував, взявши до уваги дані лише по одному із субпідрядників - ТОВ «Зінат» - постачальників ТОВ «Веб Формат», що призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи те, що поставка позивачу підтверджена дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, доведеність подальшого використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача та економічної доцільності, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкових зобов'язань за наслідками таких операцій.

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору або відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акт перевірки контрагента позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи податкового органу про нікчемність укладених договорів між позивачем та його контрагентами з підстав того, що в силу положень ч. 3 ст. 228 ЦК України недійсність господарських зобов'язань органи державної податкової служби зобов'язані доводити в судовому порядку, що відповідачем не вчинено.

Доводи контролюючого органу про відсутність матеріально-технічних ресурсів у контрагента позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджено та не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємствам для надання послуг, що надані позивачу його контрагентом.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «Зінат» мали реальний характер, а податковий кредит по вказаних операціях сформовано позивачем правомірно, що підтверджується наступним.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Енергософт-3» у спірний період та наявність господарської мети при їх здійсненні.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту не підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентом, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, оформлений договором, який не був визнаний недійсним в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентами відповідними первинними документами, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства та права на отримання податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені позивачем за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з контрагентом повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки підтверджуються відповідними первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу та формування валових витрат, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішенні прийняті податковим органом без достатніх підстав.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої та дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального та права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.

Згідно пп. 1. 3. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним так, як прийняте з порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржувану постанову належить скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача витрат зі сплати судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу «Веб Формат» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 жовтня 2013 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Веб Формат» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати винесені Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві податкові повідомлення-рішення від 09.04.2013 №№0004252208, 0004262208.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Веб Формат» витрати зі сплати судового збору в розмірі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 00 коп).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.О. Беспалов

Постанову в повному обсязі виготовлено 16.12.2013 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Беспалов О.О.