Ухвала суду № 36030360, 04.12.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Свергун І.О.

Суддя-доповідач - Арабей Т. Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2013 року справа №812/8066/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої Арабей Т.Г.

суддів Геращенка І.В., Губської Л.В.,

при секретарі: Мосіній К.С.

за участю:

представника позивача Ковальової М.В.,

представника відповідача Калініна А.І., діючих за довіреностями,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 р. у справі № 812/8066/13-а за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Світлофор" до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.09.2013 року №0000132270,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Світлофор" звернулось до суду з позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.09.2013 року №0000132270.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 р. у справі № 812/8066/13-а адміністративний позов задоволено повністю, внаслідок чого, визнано протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області від 12.09.2013 № 0000132270, яким Товариству з додатковою відповідальністю «Світлофор» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 121672,21 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 57539 грн.

Не погодившись з судовим рішенням Ленінська міжрайонна державна податкова інспекція у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області подала апеляційну скаргу, в якій просить Скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30.10.2013р. по справі № 812/8066/13-а та відмовити у задоволенні позовних вимог Товариству з додатковою відповідальністю "СВІТЛОФОР" у повному обсязі.

Апелянт вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим та безпідставним, прийнятим з порушенням, норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97 -ВР від 03.04.1997 року (зі змінами та доповненнями) та п. 201.1 ст. 201, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 «Податкового кодексу України» від 02.12.10 №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), п.2, п.5, п. 18 Порядку № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» та п. 16 «Порядку заповнення податкової накладної» від 29.12.2010 р. № 1401/18696.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції.

Представник позивача в судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

В суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач ТДВ «Світлофор» є юридичною особою та платником податку на додану вартість з 19.09.2000 року (т. 1 а.с. 13, 35- 36).

В період з 22.08.2012 року по 29.08.2013 року Ленінською ОДПІ у м. Луганську було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Світлофор» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Строй-Експо» за період травень-грудень 2011 року, січень, березень, квітень, травень, червень, липень 2012 року та з ТОВ «Донбаселектро» за період липень-грудень 2010 року та січень 2011 року, за результатами якої складено акт від 03.09.2013 № 178/12-36-22-03/10/21810683 (т 1 а. с. 43-65).

В акті зроблено висновок про порушення ТДВ «Світлофор» п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 201.1 ст. 201, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого ТДВ «Світлофор» завищено податковий кредит на загальну суму 130030 грн., а також порушення п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого ТДВ «Світлофор» занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті, в сумі 130030 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.09.2013 № 0000132270, згідно з яким ТДВ «Світлофор» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 179211,21 грн., у тому числі за основним платежем - 121672,21 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 57539 грн. (т. 1 а. с. 71).

Підставою для збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували висновки податкового органу про діяльність контрагентів позивача ПП «Строй-Експо»та ТОВ «Донбаселектро» у порушення ст.ст.24,65 Господарського кодексу України , в результаті чого порушено вимоги Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки керівника зазначених підприємств вироком Ленінського районного суду м.Луганська від 21.03.2013 року за справою № 1 кп-42/13 визнано винним у скоєні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 КК України та встановлено відсутність наміру здійснення господарської діяльності.

В основу прийнятого судом першої інстанції оскаржуваного рішення покладено висновок про реальність виконання господарських операцій з поставки товару позивачеві.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем сформований податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому продавцем та інших первинних документів, а також про помилковість висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства у зв'язку з укладанням нікчемних угод.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги повністю, виходив з того, що саме по собі невиконання контрагентом платника податків своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету, ще не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість. У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї. Доказів, які б підтвердили той факт, що позивач був обізнаний про обставини діяльності вищевказаних контрагентів, або мав реальну можливість з'ясувати ті обставини їх діяльності, які унеможливлюють віднесення ним сум ПДВ до податкового кредиту, в матеріалах справи відсутні.

Колегія суддів погоджує рішення суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судо мпершої інстанції були досліджені первинні документи щодо здійснення фінансово-господарської діяльності позивача по взаємовідносинам з ПП «Строй-Експо» та ТОВ «Донбаселектро», які було вилучено в рамках кримінального провадження (т. 1 а. с. 73-80).

Реальність господарських операцій між позивачем та ПП «Строй-Експо» ,ТОВ «Донбаселектро» підтверджено укладеними договорами від 26.06.2012 № 260601, від 14.06.2012 № 140601, від 29.05.2012 № 290501, від 29.05.2012 № 290502, від 26.04.2012 № 260401, від 26.03.2012 № 260301, від 27.12.2011 № 271202, від 19.01.2012 № 190102, від 21.12.2011 № 211203, від 16.12.2011 № 161203, від 14.11.2011 № 141101, від 06.10.2011 № 061001, від 08.09.2011 № 080901, від 23.09.2011 № 230901, від 02.09.2011 № 020901, від 23.08.2011 № 230801, від 09.08.2011 № 090801, від 10.08.2011 № 100802, від 25.07.2011 № 250701, від 25.07.2011 № 250702, від 24.06.2011 № 240601, від 24.05.2011 № 240501, від 25.11.2011 № 251101 від 02.07.2010 № 020701, від 12.07.2010 № 120701, від 05.08.2010 № 050801, від 11.08.2010 № 110801, від 25.08.2010 № 250801, від 30.08.2010 № 300801, від 10.09.2010 № 100901, від 14.09.2010 № 140901, від 08.10.2010 № 081001, від 04.11.2010 № 041101, від 08.11.2010 № 081101, від 03.12.2010 № 031201, від 06.12.2010 № 091201, від 04.01.2011 № 040101. (т. 1 а. с. 130, 134, 138, 141, 146, 151, 155, 158, 162, 167, 172, 175, 180, 182, 187, 191, 198, 201, 206, 209, 214, 218, т. 2 а. с. 44); податковими накладними від 04.01.2011 № 040101, від 03.02.2010 № 031204, від 06.12.2010 № 061201, від 09.12.2010 № 091202, від 04.11.2010 № 41101, від 08.11.2010 № 081102, від 08.10.2010 № 081002, від 14.09.2010 № 140902, від 10.09.2010 № 100901, від 30.08.2010 № 300801, від 11.08.2010 № 110801, від 25.08.2010 № 250801, від 05.08.2010 № 050801, від 05.07.2010 № 50701, від 15.07.2010 № 150701, від 11.07.2012 № 11, від 26.06.2012 № 13, від 14.06.2012 № 8, від 29.05.2012 № 290502, від 29.05.2012 № 290503, від 26.04.2012 № 260404, від 26.03.2012 № 260306, від 27.12.2011 № 271202, від 19.01.2012 № 190102, від 21.12.2011 № 211203, від 16.12.2011 № 161203, від 14.11.2011 № 141101, від 06.10.2011 № 061001, від 08.09.2011 № 080901, від 23.09.2011 № 230901, від 02.09.2011 № 020906, від 23.08.2011 № 230801, від 09.08.2011 № 090805, від 10.08.2011 № 100804, від 25.07.2011 № 250701, від 25.07.2011 № 250702, від 24.06.2011 № 240601, від 24.05.2011 № 240501, від 25.11.2011 № 251106 (т. 1 а. с. 81, 84, 86, 88, 91, 93, 96, 99, 102, 105, 111, 113, 116, 120, 122, 127, 131, 135, 139, 142, 147, 152, 156, 159, 163, 168, 173, 176, 180а, 183, 188, 193, 199, 203, 207, 210. 215, 219, т. 2 а. с. 45); видатковими накладними, рахунками, платіжними дорученнями, банківськими виписками, картками складського обліку (т. 1 а. с.82, 83, 85, 87, 89, 90, 94, 95, 97, 98, 100, 101, 103, 104, 106-110, 114, 115, 117-119, 121, 123-126, 128, 129, 132, 133, 136, 137, 140, 143-145, 148-150, 153, 154, 157, 160, 161, 164-166, 169-171, 174, 177-179, 181, 185-186, 189, 190, 194-197, 200, 204, 205, 208, 211-213, 216, 217, 220-222, т. 3 а.с. 24-112). Використання придбаного товару у своїй господарській діяльності, позивачем підтверджується договорами, актами приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, актами використання матеріалів, накладними, довіреностями (т. 1 а. с. 223-243, т. 2 а.с. 1-36).

Оскільки за умовами договорів забезпечення вивезення товару зі складу продавця покладається на покупця, тобто на позивача, транспортування товару власним автотранспортом підтверджується дорожніми листами та свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів (т. 2 а. с. 37-43).

Відповідно до п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України " Про податок на додану вартість " датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону).

Вказані норми повністю кореспондуються із статтями 198, 199 та 201 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст.201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право на віднесення певних сум до податкового кредиту надається лише особам, які зареєстровані як платники податку та за умови реальності господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) і наявності у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту.

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»).

Слід зауважити, що видані підприємствами - контрагентами на адресу позивача податкові накладні повністю відповідають вимогам пп. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідачем також не спростовується факт відповідності інших первинних документів нормам закону.

Головним доводом апеляційної скарги є посилання на здійснення порушень контрагентами позивача при оформленні первинних документів, а саме їх оформлення особами засудженими за кримінальний злочин.

Проте, як було встановлено судом першої інстанції і з чим,погоджується суд апеляційної інстанції, на час здійснення господарських операцій контрагенти позивача були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань, їх мети та наміру. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

З урахуванням встановлених фактичних обставини справи, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що дії позивача по віднесенню до податкового кредиту сум ПДВ по правочинам з ПП «Строй-Експо» та ТОВ «Донбаселектро» свідчать про його добросовісність як платника податків, а вчинені позивачем господарські операції з цими контрагентами не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту. З'ясовані обставини господарської діяльності позивача не дають підстав вважати, що головною метою позивача було одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

За приписами ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Як вбачається з п. 17 постанови Пленуму Верховного суду України від 25.04.2003 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» передбачений ст. 205 Кримінального кодексу України злочин вважається закінченим з моменту державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) або набуття права власності.

Згідно п. 20 зазначеної постанови, у разі, коли створений чи придбаний суб'єкт підприємницької діяльності розпочав незаконну діяльність, що містить ознаки ще й іншого злочину, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ст. 205 Кримінального кодексу України і тією статтею КК, якою передбачено відповідальність за здійснення незаконної діяльності.

З огляду на вищенаведене, вирок за вчинення злочину, передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України, може свідчити тільки про те, чи мала місце в момент створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) протиправна дія, ким вона вчинена, проте не може встановлювати наслідки цієї дії.

Тобто, в силу формального складу цього злочину ним не може охоплюватися подальша діяльність створеного (придбаного) суб'єкта підприємницької діяльності.

Апеляційний суд зазначає, що, вироку по кримінальній справі не існує, оскільки Ленінським районним судом м.Луганська від 21.03.2013 року у справі № 1 кп-42/13 ухвалено ухвалу щодо звільнення від кримінальної відповідальності керівників підприємств-контрагентів на підставі ст. 6, п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році», кримінальне провадження стосовно вказаних осіб закрито та крім того, не має жодного посилання на недійсність цивільно-правових договорів, що були укладені між позивачем та ПП «Строй-Експо», ТОВ «Донбаселектро», недійсність податкових накладних, що були надані постачальником товару, тобто питання вказаних господарських операцій взагалі не досліджувалось (т.3 а.с.114-115).

Відповідачем не надано суду першої інстанції та апеляційному суду доказів наміру позивача порушити публічний порядок при укладені договорів з ПП «Строй-Експо» та ТОВ «Донбаселектро», або наявності вироку суду у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо при укладенні та виконанні таких договорів.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що виконання угод позивача з ПП ПП «Строй-Експо» та ТОВ «Донбаселектро» підтверджено рахунками на оплату за товар, видатковими накладними, податковими накладними та іншими документами бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів правомірність прийняття податкового повідомлення - рішення відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких підстав апеляційний адміністративний суд вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята при вірному застосуванні норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, тому не вбачає підстав для скасування постанови.

На підставі наведеного, керуючись статтями 184, 195, 196, п.1 ч. 1ст. 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 р. у справі № 812/8066/13-а - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали постановлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 04 грудня 2013 р. Ухвала в повному обсязі складена 09 грудня 2013 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Судді Т.Г.Арабей

І.В.Геращенко

Л.В.Губська