Постанова № 36029481, 09.12.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/4063/13-а

09 грудня 2013 року м. Рівне

Суддя Рівненського окружного адміністративного суду Кравчук Т.О., при секретарі судового засідання Цвіркун О.О.,

за участю:

представника позивача - не з'явився,

представника відповідача - Дячука І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватного підприємства «Фабрика кондитерських прикрас» до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області проскасування податкового повідомлення-рішення в с т а н о в и в:

До Рівненського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство «Фабрика кондитерських прикрас» з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 18.09.2013 року №0000202202, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 6557,70 грн., з яких: 5619,46 грн. - за основним платежем; 938,24 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, що визначено податковим органом на підставі акта від 02.07.2013 року №454/22-200/33214039 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна» за період 01.01.2009 року по 30.09.2012 року.

В основу визначення податкових зобов'язань згідно із зазначеним податковим повідомленням-рішенням податковим органом покладено дані акта перевірки про неправомірне віднесення сум податку на додану вартість, сплачених у ціні послуг по безтоварним операціям з контрагентом до податкового кредиту, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся.

Таким чином, укладені правочини позивача з контрагентом, на думку податкового органу, є нікчемними, оскільки не спрямовані на настання реальних наслідків, а формування податкового кредиту здійснено неправомірно, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за відповідний період.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки Приватного підприємства «Фабрика кондитерських прикрас» з питань дотримання податкового законодавства при взаєморозрахунках з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна» за період з 01.01.2009 року по 30.09.2012 року було винесено податкове повідомлення-рішення №0003292342 від 15.07.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 7496 грн. 95 коп. в т. ч. за основним платежем 5619, 46 грн. та штрафними санкціями 1877,49 грн.

Вищевказане податкове повідомлення-рішення було оскаржене позивачем в адміністративному порядку. За наслідками його перегляду Державною податковою інспекцією у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області винесене нове податкове повідомлення-рішення №0000202202 від 18 вересня 2013 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах у розмірі 6557,70 грн., з яких: 5619,46 грн. - за основним платежем; 938,24 грн. - за штрафними санкціями. Правомірність податкового повідомлення-рішення №0000202202 від 18 вересня 2013 року є предметом спору у даній адміністративній справі.

В основу Акту перевірки від 02.07.2013 року №454/22-200/33214039 покладено встановлення перевіркою порушень позивачем вимог пп. 7.4.1., пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України. Такі висновки податкового органу базуються на підставі аналізу господарських операцій, які виникли між позивачем та контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна».

Відповідно до акту перевірки №454/22-200/33214039 від 02.07.2013 року перевіркою встановлено відсутність проведення операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна», що не спричиняють реального товарного характеру та спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди позивачу, в зв'язку з чим останнім завищено податковий кредит на суму 34378,01 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, всього на суму 34378,01 грн.

Позивач вважає податкове повідомлення-рішення № 0000202202 від 18 вересня 2013 року протиправним, а висновки податкового органу безпідставними, оскільки операції з надання послуг мали реальний характер, що підтверджується належними документами, які було надано посадовим особам податкового органу під час перевірки, належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності, тому податкові зобов'язання з податку на додану вартість визначені правильно. Висновки про те, що господарські операції позивача не спричиняють реального настання правових наслідків, зроблені виключно на підставі акту ДПІ у Печерському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна» щодо підтвердження господарських відносин з суб'єктами господарювання за квітень 2012 року №751/22.9/32667423 від 27.02.2013 року та акту про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2012 року по 31.03.2012 року №1761/22.8/32667423 від 21.05.2013 року, які, на думку позивача, не можуть слугувати підтвердженням безтоварності господарських операцій між позивачем та контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна».

На підставі викладеного позивач просив суд позов задовольнити та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000202202 від 18 вересня 2013 року.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що перевіркою встановлено порушення вимог пп. 7.4.1., пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на суму 34378,01 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету всього на суму 34378,01грн. Господарські операції за договором поставки носили виключно безтоварний характер, а сторони прагнули настання протиправних наслідків у вигляді несплати податків. Крім того, відповідно до податкової інформації ДПІ у Печерському районі м. Києва у вигляді протоколу допиту свідка громадянина ОСОБА_3 від 26.07.2012 року, який у період перевірки являвся директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна» та вказав, що фактичної господарсько-фінансової діяльності у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна» він не проводив, будь-яких робіт, послуг, товарів нікому не постачав та не від кого не отримував, в зв'язку з цим Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. За таких підстав просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приватне підприємство «Фабрика кондитерських прикрас» є юридичною особою, що зареєстрована 21.10.2004 року виконавчим комітетом Рівненської міської ради відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 05.11.2013 року, як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у м. Рівному з 29.10.2004 року, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків №28-113/2737 від 29.10.2004 року.

Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №805486 від 29.01.2013 р. основним видом діяльності позивача є виробництво какао, шоколаду та цукрових кондитерських виробів. Статутом підприємства передбачено виробництво та реалізація прикрас для кондитерських виробів та інші види діяльності.

У червні 2013 року на підставі наказу Державної податкової інспекції у м. Рівному від 19.06.2013 року №619, згідно направлення на перевірку від 19.06.2013 року №642/22-200 старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб, інспектором податкової служби ІІ рангу Бондарчуком Сергієм Михайловичем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна» за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року (акт перевірки №454/22-200/33214039 від 02.07.2013 року).

За результатами перевірки, податковий орган дійшов висновку, що в порушення вимог пп. 7.4.1., пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI позивачем завищено податковий кредит на суму 34378,01 грн., у тому числі: в січні 2009 р. на суму віднесеного до ПК ПДВ 3503,00 грн., в лютому 2009 р. на суму ПДВ 1771,50 грн., в березні 2009 р. на суму ПДВ 4842,35 грн., в квітні 2009 р. на суму ПДВ 3304,50 грн., за червень 2009 р. на суму ПДВ 904,50 грн., за серпень 2009 р. на суму ПДВ 904,50 грн., за вересень 2009 р. на суму ПДВ 5213,75 грн., за жовтень 2009 р. на суму ПДВ 4251,00 грн., за березень 2010 р. на суму ПДВ 3150,75 грн., за квітень 2010 р. на суму ПДВ 804,50 грн., за травень 2010 р. на суму ПДВ 108,20 грн., за серпень 2010 р. на суму ПДВ 3203,25 грн., за жовтень 2010 р. на суму ПДВ 549,71 грн., за лютий 2011 р. на суму ПДВ 1866,50 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету (з врахуванням від'ємного значення ПДВ всього на суму 34378,01 грн. в т. ч.: в січні 2009 р. на суму ПДВ 3503,00 грн., в лютому 2009 р. на суму ПДВ 1771,50 грн., в березні 2009 р. на суму ПДВ 4842,35 грн., в квітні 2009 р. на суму ПДВ 3304,50 грн., за червень 2009 р. на суму ПДВ 904,50 грн., за серпень 2009 р. на суму ПДВ 904,50 грн., за вересень 2009 р. на суму ПДВ 5213,75 грн., за жовтень 2009 р. на суму ПДВ 4251,00 грн., за березень 2010 р. на суму ПДВ 3150,75 грн., за квітень 2010 р. на суму ПДВ 804,50 грн., за травень 2010 р. на суму ПДВ 108,20 грн., за серпень 2010 р. на суму ПДВ 3203,25 грн., за жовтень 2010 р. на суму ПДВ 549,71 грн., за лютий 2011 р. на суму ПДВ 1866,50 грн.

Висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства ґрунтуються на припущенні, що правочини, укладені, між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна» є нікчемними, не спричиняють реального настання правових наслідків, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Такий висновок податкового органу базується на підставі акту ДПІ у Печерському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна» щодо підтвердження господарських відносин з суб'єктами господарювання за квітень 2012 року № 751/22.9/32667423 від 27.02.2013 року та акту про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2012 року по 31.03.2012 року №1761/22.8/32667423 від 21.05.2013 року, відповідно до якого встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна» за юридичною та фактичною адресою у 2011-2012 рр. не знаходилося, трудові ресурси для здійснення фінансово-господарської діяльності відсутні.

За результатами перевірки позивача, з урахуванням результатів адміністративного оскарження, Державною податковою інспекцією у м. Рівному прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.09.2013 року №0000202202, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах у розмірі 6557,70 грн., з яких: 5619,46 грн. - за основним платежем; 938,24 грн. - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення від 18.09.2013 року №0000202202 до суду.

Судом встановлено та не заперечувалося відповідачем під час судового розгляду, що 18 січня 2010 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна» був укладений договір поставки товару №14. Відповідно до п. 1.1. цього договору постачальник зобов'язується поставити на умовах EXW м. Київ, місце поставки склад Постачальника, (м. Київ, пров. Артилерійський, 1-А) згідно Міжнародних правил «Інкотермс» у редакції 2000 р., та передати у власність Покупця продукцію (найменування, асортимент та кількість якої вказується в накладних, які є невід'ємною частиною даного договору) надалі за текстом «Товар», а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його на умовах даного Договору. Згідно із п. 10.2., 10.3. даного договору договір укладений терміном до 31 грудня 2011 року. Відповідно до договору поставки товару за період з 22.01.2009 року по 02.02.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна» поставило позивачу товар, а саме барвники харчові, всього на суму 206268,06 грн.

На підтвердження факту поставки товару позивач надав суду: видаткову накладну від 02.02.2011 року №AJA-000061 на суму 11199,00 грн. в т.ч. ПДВ 1866,50 грн., видаткову накладну від 18.10.2010 року №AJA-00818 на суму 834,71 грн. в т.ч. ПДВ 139,12 грн., видаткову накладну від 08.10.2010 року №AJA-00797 на суму 2214,00 грн. в т.ч. ПДВ 369,00 грн., видаткову накладну від 05.10.2010 року №AJA-00780 на суму 249,54 грн. в т.ч. ПДВ 41,59 грн., видаткову накладну від 25.08.2010 року №AJA-00657 на суму 15247,50 грн. в т.ч. ПДВ 2571,25 грн., видаткову накладну від 10.08.2010 року №AJA-00633 на суму 3792,00 грн. в т.ч. ПДВ 632,00 грн.

Оплату за поставлені товари позивач здійснив шляхом безготівкового розрахунку, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями позивача (№705 від 09.09.2010 року на суму 5000,00 грн., №796 від 01.10.2010 року на суму 10000,00 грн., №805 від 08.10.2010 року на суму 4219,50 грн., №908 від 12.11.2010 року на суму 3298,26 грн., №163 від 01.03.2011 року на суму 3000,00 грн., №221 від 15.03.2011 року на суму 5000,00 грн., №249 від 23.03.2011 року на суму 3199,00 грн.). Взаєморозрахунки між сторонами проведені в повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками, що містяться у матеріалах справи, та не заперечується сторонами.

З пояснень представника позивача, сума за договором поставки товару №14 від 18.01.2010 року у 206268,06 грн. є загальною та визначає загальний обсяг закупівлі товару і не вичерпана на момент розгляду справи у суді, що передбачає можливість позивача надалі здійснювати купівлю відповідних товарів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна» згідно з умовами зазначеного договору у межах визначеної суми.

На підтвердження розрахунків між сторонами та сплати сум податку на додану вартість у складі ціни товару за вказаними господарськими операціями позивач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна» податкову накладну №4 від 02.02.2011 року на суму 11199,00 грн. в т.ч. ПДВ 1866,50 грн., податкову накладну №818 від 18.10.2010 року на суму 834,71 грн. в т.ч. ПДВ 139,12 грн., податкову накладну №797 від 08.10.2010 року на суму 2214,00 грн. в т.ч. ПДВ 369,00 грн., податкову накладну №780 від 05.10.2010 року на суму 249,54 грн. в т.ч. ПДВ 41,59 грн., податкову накладну №657 від 25.08.2010 року на суму 15247,50 грн. в т.ч. ПДВ 2571,25 грн., податкову накладну №633 від 10.08.2010 року на суму 3792,00 грн. в т.ч. ПДВ 632,00 грн.

Вказані податкові накладні зареєстровані у реєстрі отриманих податкових накладних позивача за відповідні періоди, що підтверджується доказами в матеріалах справи.

На підтвердження якості товару - барвників харчових та властивостей цього товару при його поставці Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна» надала для позивача сертифікати аналізу на кожен вид поставлених харчових барвників та висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи Державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України № 05.03.02-03/13410 від 07.03.2008 року на поставлені харчові барвники.

Як вбачається з витягу з ЄДР основним видом економічної діяльності позивача є виробництво какао, шоколаду та цукрових кондитерських виробів.

Так, судом встановлено, що отриманий за договором поставки у Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна» товар був використаний позивачем у господарській діяльності, а саме - для виробництва кондитерської продукції.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини на момент їх виникнення регулювались Законом України «Про податок на додану вартість», а з 01.01.2011 року - нормами Податкового кодексу України, а також положеннями Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів.

Відповідно до змісту статтей 204, 215, 228 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемні правочини характеризуються такими ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Складений відповідачем акт №454/22-200/33214039 від 02.07.2013 року не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені частиною 1 статті 228 Цивільного кодексу України.

Крім того, з урахуванням положень підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статі 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 Цивільного кодексу України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Недійсність правочинів між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності фактів того, що укладені правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Згідно статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідачем не наведено доказів, що свідчили б, що договір, сторонами яких є позивач та Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна» був укладений з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Відтак, на підставі комплексного аналізу встановлених обставин, суд вважає, що посилання податкового органу на акт перевірки як на підставу визнання договору нікчемним є безпідставним.

Крім того, варто зазначити, що посилання в акті перевірки на матеріали кримінальної справи та в подальшому брати відомості, зібрані в ході досудового розслідування, є неприпустимим, оскільки оцінку даним відомостям вправі надавити виключно і тільки компетентний суд, а не податковий орган. Про наявність обвинувального вироку по кримінальній справі в акті перевірки не зазначено.

При вирішенні справи суд також бере до уваги те, що на момент здійснення господарських операцій Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна» було у встановленому законом порядку зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірним і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них як достовірні.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна» на момент проведення господарських операцій з позивачем мало статус платника податку на додану вартість, звітувалося до податкових органів.

Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до пункту 2 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №165 від 30.05.1997 року та пункту 2 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №969 від 21.12.2010 року, яким в свою чергу скасовано попередній наказ (чинних на момент оформлення податкових накладних), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Тому твердження Державної податкової інспекції у м. Рівному щодо неможливості здійснення господарської діяльності таким контрагентом є безпідставним.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу, відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, законодавцем чітко визначено, що належним чином оформлена податкова накладна є достатньою підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту по даті здійснення хоча б однієї із першій подій (перерахування коштів в оплату товарів або отримання податкової накладної).

Згідно частин 2, 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських, операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, визначальним фактором, для віднесення витрат до складу валових та сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, є зв'язок таких витрат та податку на додану вартість із господарською діяльністю платника податків та наявність підтверджуючих первинних документів.

Долученими до матеріалів справи первинними документами підтверджується реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Аджанта-Україна» за період з 01.01.2009 року по 30.09.2012 року.

Твердження відповідача про безтоварність операції на підставі відсутності товарно-транспортних накладних, спростовується тим, що позивач не є учасником транспортних перевезень. Крім того, судом встановлено, що товар був отриманий від контрагентів прямо на склад позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними.

На підставі вищевикладеного висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пп. 7.4.1., пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.

За наведених обставин позов підлягає задоволенню, а спірне податкове-повідомлення-рішення скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 172,05 грн. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору у сумі 172,05 грн. підлягають присудженню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.09.2013 року №0000202202, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 6557,70 грн., з яких: 5619,46 грн. - за основним платежем; 938,24 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача Приватного підприємства «Фабрика кондитерських прикрас» сплачений судовий збір у сумі 172 (сто сімдесят дві) гривень 05 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кравчук Т.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 16 грудня 2013 року.