Постанова № 36029476, 09.12.2013, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2013 рокум. ПолтаваСправа №816/6270/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кукоби О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Марченко О.Є.,

та представників сторін:

від позивача - Крупник А.Г.,

від відповідача - Крещик Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка до управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві про скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка (далі по тексту - позивач, Університет) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві (далі по тексту - відповідач, Управління) про скасування рішень від 17 жовтня 2013 року №№120, 121 "Про застосування фінансових санкцій за подання до органів Пенсійного фонду України недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що спірними рішеннями протиправно застосовано до Університету фінансові санкції загалом в розмірі 510 грн. на підставі пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", адже вказана норма втратила чинність з 01 січня 2011 року.

Відповідач позов не визнав. У наданих до суду письмових запереченнях проти позову представник відповідача зазначив, що оскаржені рішення прийнято на підставі абзацу 6 пункту 7 розділу VІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Стверджував про те, що за порушення, вчинені до 01 січня 2011 року, органи Пенсійного фонду застосовують фінансові санкції, передбачені законом, чинним на момент допущення таких порушень.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з мотивів, наведених у письмовому запереченні, просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін та свідків, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Позивача 11 березня 1991 року взято на облік в Управлінні, реєстраційний номер 16282633.

Фахівцем Управління у період з 10 жовтня по 16 жовтня 2013 року проведено позапланову перевірку Університету щодо достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за період з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2002 року, з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оспорюється.

За результатами перевірки складено акт від 16 жовтня 2013 року №184, в якому відображено порушення позивачем вимог підпункту 5 пункту 11 частини другої статті 17, пункту 2 частини третьої статті 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" /а.с. 6-14/. Як зазначено в даному акті, перевіркою достовірності формування та подання відомостей про застрахованих осіб (ОСОБА_4 за 2000-2002, 2005-2007 роки; ОСОБА_5 за 2000-2002, 2005 роки; ОСОБА_6 за 2000-2002, 2005-2006 роки) виявлено, що страхувальником своєчасно не подано індивідуальні відомості з позначкою "коригуюча" з урахуванням сум надбавок за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки. Крім того, при складанні відомостей про застрахованих осіб за 2005, 2007 роки позивачем не враховано перерахунки відпускних та лікарняних.

17 жовтня 2013 року Управлінням, на підставі пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", прийнято рішення:

- №120, яким за подання позивачем недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку: "Звіт про суми нарахованої заробітної плати (грошового забезпечення, доходу) застрахованих осіб та суми нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до органів Пенсійного фонду України" за 2005, 2006 роки до Університету застосовано фінансові санкції загалом в розмірі 340 грн. /а.с. 19/;

- №121, яким за подання позивачем недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку: "Звіт про суми нарахованої заробітної плати (грошового забезпечення, доходу) застрахованих осіб та суми нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до органів Пенсійного фонду України" за 2007 рік до Університету застосовано фінансові санкції в розмірі 170 грн. /а.с. 20/.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішеннями, позивач звернувся до суду з вимогою про їх скасування.

Надаючи правову оцінку спірним рішенням суб'єкта владних повноважень, суд виходить з критеріїв правомірності таких рішень, що визначені частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим перевіряє чи прийнято їх: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не заперечується представниками сторін, що оскарженими рішеннями до позивача застосовано заходи відповідальності у вигляді накладення фінансових санкцій за порушення вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV.

При цьому, у якості підстави для застосування зазначених заходів відповідачем визначено положення пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якого за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Однак, вказану норму виключено із Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI та вона втратила чинність з 01 січня 2011 року.

У зв'язку з викладеним, варто звернути увагу на положення частини першої статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона (дія) починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно, правомірність поведінки особи, зокрема, дотримання такою особою норм законодавства про сплату обов'язкових страхових внесків, слід визначати із застосуванням законодавства, що діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності.

Разом з тим, заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника, слід визначати на підставі законодавства, що є чинним на момент виявлення відповідних порушень та застосування санкцій.

Суд зазначає, що станом на 16 жовтня 2013 року (момент виявлення відповідачем фактів порушення Університетом вимог законодавства та застосування фінансових санкцій за такі порушення) законодавчі норми, які передбачали відповідальність страхувальника за подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку, втратили чинність. За таких обставин, суд дійшов висновку, що Управління не мало правових підстав у 2013 році застосовувати до позивача штраф за подання протягом 2005-2007 років недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку, оскільки пункт 5 частини дев'ятої статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що передбачав таку відповідальність, втратив чинність з 01 січня 2011 року на підставі Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

При цьому, суд, відповідно до приписів частини другої статті 161, статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України, враховує висновки Верховного Суду України в даній категорії справ, викладені, зокрема, в постановах від 20 листопада 2012 року (справа №21-367а12 за позовом ОСОБА_7 до управління Пенсійного фонду України в Березнівському районі Рівненської області про визнання рішень протиправними) та від 04 червня 2013 року (справа №21-170а13 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_8 до управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення).

Так, у зазначених судових рішеннях колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що нарахування після 01 січня 2011 року управлінням ПФУ на підставі пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" штрафних санкцій є протиправним.

Окрім того, зважаючи на положення абзацу 6 пункту 7 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", відповідно до якого на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом, суд вважає за необхідне зазначити, що наведені положення не наділяють територіальні органи Пенсійного фонду повноваженнями застосовувати штрафні санкції за порушення, що мали місце до 01 січня 2011 року, а лише регулюють порядок стягнення сум штрафних санкцій, які були застосовані до 01 січня 2011 року.

Представник відповідача в судовому засіданні 09 грудня 2013 року посилалася на правову позицію, викладену колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 26 березня 2013 року (справа №21-71а13) та від 15 жовтня 2013 року (справа №21-318а13), відповідно до якої заборгованість у зв'язку з несплатою страхових внесків, а відтак і накладені штрафні санкції, які виникли до 01 січня 2011 року, мають бути стягнуті і після 01 січня 2011 року, оскільки зазначені заборгованість і штрафні санкції виникли в період дії пункту 2 частини дев'ятої статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Суд звертає увагу на те, що дана правова позиція не може бути застосована до спірних відносин, оскільки у даному випадку фінансові санкції відповідачем застосовано у 2013 році, тобто, вже після втрати чинності частиною дев'ятою статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Застосування відповідачем, при винесенні оскаржуваних рішень, недіючої законодавчої норми суперечить засадам верховенства права, що передбачає, в першу чергу, суворе дотримання суб'єктами владних повноважень вимог чинного законодавства під час виконання останніми владних управлінських функцій при реалізації публічно-правового інтересу.

Так, в силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, відповідачем суду таких доказів не надано. Разом з тим, суд вважає доведеним належними та допустимими доказами той факт, що при прийнятті оскаржених рішень суб'єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовано дані рішення, чим порушено законні інтереси позивача, а відтак вищезазначені рішення підлягають скасуванню.

При цьому, зважаючи на те, що спірні рішення є правовими актами індивідуальної дії та згідно з частиною другою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі їх неправомірності, визнаються судом протиправними і скасовуються, суд вважає за необхідне, відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, вийти за межі позовних вимог, визнати протиправними та скасувати зазначені рішення.

Таким чином, позов належить задовольнити у повному обсязі.

У відповідності до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Згідно з підпунктом 3 пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Таким чином, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 172 грн. 05 коп. необхідно стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Управління.

Водночас, суд враховує, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено 10% суми судового збору, як те передбачено частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року №3674-VI (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" від 19 вересня 2013 року №590-VII, що набрав чинності 23 жовтня 2013 року).

При цьому, даною нормою визначено, що решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Однак, зважаючи на те, що відповідно до положень пункту 18 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" Пенсійний фонд України та його органи звільнені від сплати судового збору, сума судового збору пропорційно задоволеної частини позовних вимог (90%) з відповідача до державного бюджету стягненню не підлягає.

Керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 94, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка до управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві про скасування рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві від 17 жовтня 2013 року №№120, 121 "Про застосування фінансових санкцій за подання до органів Пенсійного фонду України недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку".

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві (код ЄДРПОУ 22529735) на користь Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка (код ЄДРПОУ 02071100) витрати зі сплати судового збору в розмірі 172 (сто сімдесят дві) гривні 05 (п'ять) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 16 грудня 2013 року.

Суддя О.О. Кукоба