Постанова № 36028954, 05.12.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2013 року № 813/7198/13-а

Львівський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого - судді: Костецького Н.В.

за участю секретаря судового засідання: Олексяк І.Р.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Чабана О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області), в якій з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 22.11.2013 року, просить суд:

- скасувати наказ №36-о начальника ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області від 29.08.2013 року ;

- визнати нечинним результати службового розслідування відносно ОСОБА_1, викладені в Акті від 29.08.2013 року;

- зобов'язати ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області видати наказ про звільнення ОСОБА_1 зі служби за ч. 1 ст. 38 КЗпП України «за власним бажанням»;

- внести зміни в запис у трудовій книжці ОСОБА_1 щодо формулювання причини звільнення;

- видати ОСОБА_1 дублікат трудової книжки.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що наказом відповідача №36-о від 29 серпня 2013 року він був звільнений з посади начальника відділу ІТ обліку платників за одноразове грубе порушення відповідно до ч.1 ст.41 КЗпП України на підставі акта службового розслідування. Вважає результати службового розслідування передчасними, необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним даним, оскільки на час звільнення не доведено його вину у вчиненні злочину в законному порядку та немає обвинувального вироку суду.

Представник позивача та позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, з урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог. Крім того представник позивача додатково зазначив, що 13.08.2013 року позивач подав заяву про звільнення його з займаної посади за власним бажанням у зв'язку із погіршенням стану здоров'я відповідно до ст. 38 КЗпП України, яка була відповідачем прийнята та зареєстрована. З урахуванням вищенаведеного просили позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав викладених в письмових запереченнях, згідно яких звільнення ОСОБА_1 відбулося у відповідності до ч.1 ст. 41 КЗпП з врахуванням обставин викладених у акті службового розслідування від 29.08.2013 року. Також зазначає, що порушення трудової дисципліни у ОСОБА_1 вже було, йому було оголошено догану за неналежне виконання службових обов'язків, що полягало у порушенні вимог наказів. З врахуванням викладеного, представник відповідача вважає наказ начальника ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області «Про звільнення ОСОБА_1» правомірним, а тому просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, пояснення представника відповідача, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Згідно матеріалів справи ДПІ в Франківському районі м. Львова проведено службове розслідування відносно ОСОБА_1, за результатами якого складено Акт №1 від 29.08.2013р. (а.с. 6-14)

За наслідками перевірки наказом начальника Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області від 29.08.2013 року №36-о «Про звільнення ОСОБА_1», позивача було звільнено з посади начальника відділу ІТ обліку платників за одноразове грубе порушення трудових обов'язків згідно ч. 1 ст. 41 КЗпП.

Підставою для такого рішення відповідача є те, що в результаті проведеного службового розслідування встановлено одноразове грубе порушення трудових обов'язків ОСОБА_1

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно матеріалів справи, наказом №36-о від 29.08.2013 р. ОСОБА_1, начальника відділу ІТ обліку платників податків звільнено з роботи за одноразове грубе порушення трудових обов'язків згідно ч. 1 ст. 41 КЗпП України на підставі акту службового розслідування від 29.08.2013 р.(а.с.5)

Відповідно до резолютивної частини акту службового розслідування комісія по службовому розслідуванню прийшла до висновку про доцільність звільнення ОСОБА_1 за порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця та дискредитує державний орган, в якому він працює. (а.с.14)

При цьому, в Акті розслідування йдеться про неодноразове відлучення ОСОБА_1 за межі податкового органу, що мало місце 09.08.2013 р. А о 13.45 год. 09.08.2013 р. ОСОБА_1 вийшов через контрольний пост та більше в інспекцію не повертався. З цього приводу прокуратурою Львівської області повідомлено, що у вказаний період з ОСОБА_1 проводились слідчі дії.

Відповідно до ст. 133 КПК України слідчий, прокурор під час досудового розслідування має право викликати підозрюваного, свідка, потерпілого або іншого учасника кримінального провадження у встановлених цим кодексом випадках для допиту чи участі у іншій процесуальній дії.

Згідно наявної в матеріалах справи повістки про виклик, ОСОБА_1 29.08.2013 року о 10:00 год. викликано на допит у кримінальному провадженні №42013150000000146. (а.с.58)

Також в Акті службового розслідування наводяться дані з кримінального провадження №42013150000000146 від 09.08.2013 р. щодо отримання ОСОБА_1 неправомірної вигоди, слідство у якому на час проведення службового розслідування ще тривало.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

16.08.2013 р. на адресу ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області надійшла заява ОСОБА_1 від 13.08.2013 року про звільнення з роботи за власним бажанням у зв'язку із погіршенням стану здоров'я. (а.с.16)

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Сплив двотижневого строку після подачі ОСОБА_1 вищевказаної заяви припадає на 30.08.2013 р.

Незважаючи на це, відповідачем прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Відповідно до Постанови КМУ «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» особа, якій повідомлено про підозру у вчиненні злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посад; (п. 4 абз. 2). В даному випадку мало місце не лише відсторонення, а й звільнення ОСОБА_1 із займаної посади як вид дисциплінарного стягнення.

Відповідно до п. 9 Порядку проведення службового розслідування перед поданням на розгляд з актом службового розслідування ознайомлюється особа, стосовно якої проведено службове розслідування та керівник органу, в якому вона працює. Про дату і місце ознайомлення з актом службового розслідування вказані особи повідомляються за день до його проведення. Під час ознайомлення з актом службового розслідування зазначені особи можуть висловити свої зауваження, які додаються до акту.

Акт службового розслідування відносно ОСОБА_1 був складений та підписаний членами комісії 29.08.2013 р., а сам ОСОБА_1 ознайомився з актом лише 30.08.2013 р., про що свідчить його особистий підпис на сторінках Акту із проставлянням дати. Таким чином, ОСОБА_1 був позбавлений права подати будь-які заяви, клопотання, зауваження та, відповідно, захистити свої законні права та інтереси.

Представником позивача суду надано повістку про виклик ОСОБА_1 до ст.сл. Семеновича С.М. прокуратури Львівської області на 10 год. 29.08.2013 р., у зв'язку з чим суд приходить до висновку про неможливість ознайомлення ОСОБА_1 в цей день з актом службового розслідування з поважних причин.

Відповідно до ч. 6 п. 4 ст. 55 ЗУ «Про державну службу» За результатами службового розслідування складається висновок про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності з визначенням рекомендованого виду дисциплінарного стягнення.

В Акті службового розслідування відносно ОСОБА_1 не вказано, який конкретно дисциплінарний проступок вчинив ОСОБА_1, проте рекомендовано його звільнення за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, що йде всупереч вимогам Закону.

Відтак, суд приходить до переконання, що висновки службового розслідування про порушення ОСОБА_1 обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також вчинок, який порочить його як державного службовця та дискредитує державний орган, в якому він працює, не доведено фактично та є передчасними.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Відповідно до п. 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок (затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року N 58) записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до п. 2.4 зазначеної Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 2.10 цієї Інструкції передбачено, що при наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаного недійсним, на прохання працівника видається "Дублікат" трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Згідно ч.2 п. 18 Постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Що стосується позовної вимоги про визнання нечинними результатів службового розслідування відносно ОСОБА_1, то судом встановлено, що позивач фактично оскаржує акт службового розслідування, проведеного відносно нього, який не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не породжує настання будь-яких юридичних наслідків. Висновки акта перевірки були підставою для прийняття відповідачем наказу про звільнення позивача, що є предметом розгляду у даній справі, відтак висновки акту оцінюються судом при прийнятті рішення за наслідками оскарження наказу про звільнення як рішення суб'єкта владних повноважень. Позивачем не доведено суду, що висновками акта службового розслідування порушено його права, а відтак суд приходить до переконання, що в цій частині позовні вимоги є необгрунтованими та у їх задоволенні слід відмовити.

Нормами частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, який заперечував проти позову, не виконано обов'язку щодо доведення правомірності прийнятого наказу про звільнення позивача та не надано достатніх доказів в обґрунтування такої правомірності.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Виходячи з меж заявлених вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

У відповідності до вимог Закону України «Про судовий збір» та ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись ст.ст.7-14,17,18,49,51,158,160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ від 29.08.2013 року № 36-о про звільнення ОСОБА_1

3. Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області видати наказ про звільнення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 38 КЗпП України згідно поданої ним заяви від 13.08.2013 року.

4. Внести відповідні зміни щодо причин звільнення в запис у трудовій книжці ОСОБА_1 та видати йому дублікат трудової книжки.

5. В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 10 грудня 2013 року

Суддя Костецький Н.В.