Постанова № 36028471, 09.12.2013, Київський окружний адміністративний суд

"herb.gif" height=70 width=52>

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

>П О С Т А Н О В А

"fs38">І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2013 року № 810/6451/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства»

до

відділу Державної виконавчої служби Славутицького міського управління юстиції

про

скасування постанови, /P>

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Управління житлово-комунального господарства» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відділу Державної виконавчої служби Славутицького міського управління юстиції (надалі – відповідач) про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 08.11.2013 № ВП №40653322.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.11.2012 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Зважаючи на те, що частиною п’ятою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено скорочені строки розгляду справ з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, суд, на підставі статті 38 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив застосувати винятковий засіб надсилання особам, які беруть участь у справі, судових повідомлень - факсом або засобами телефонного зв’язку.

Позивач у судові засідання не з’являвся, проте подав до суду клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні за умови неявки та відсутності заперечень з боку відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 12.03.2012 ВП №31603724, якою позивачеві було встановлено строк для добровільної сплати боргу до 19.03.2012, було отримано ним лише 27.03.2012, тобто після встановленого строку для добровільного виконання судового рішення, у зв'язку з чим позивач вважає, що ним не виконано вимоги постанови про відкриття виконавчого провадження у строк, встановлений відповідачем, з незалежних від нього обставин. Водночас, позивачем наголошено, що вимоги стягувача виконано у добровільному порядку, що свідчить про відсутність витрат відповідача по примусовому виконанню судового рішення, у зв’язку з чим позивач просив суд скасувати постанову відповідача про відкриття виконавчого провадження від 08.11.2013 № ВП №40653322 по стягненню виконавчих витрат у сумі 793,37 грн.

Відповідач заперечень проти позову не надав, заяв чи клопотань про розгляд справи за його відсутності не надсилав. У судові засідання не з’являвся, причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Дослідивши наявні матеріали справи, керуючись статями 122, 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про таке.

Як то вбачається з матеріалів справи, 12.03.2012 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Славутицького міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження ВП № 31603724 з виконання виконавчого листа № 2а-3201/11/1070, виданого 03.10.2011 Київським окружним адміністративним судом щодо стягнення з позивача на користь ВВДФССНВВ заборгованості у розмірі 7933,74 грн.

Водночас, боржнику встановлено термін для добровільного виконання постанови про відкриття виконавчого провадження до 19.03.2012 із одночасним попередженням про проведення стягнення у примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов’язаних з провадженням виконавчих дій у випадку невиконання постанови у добровільному порядку.

Судом встановлено та не спростовано відповідачем, що постанову про відкриття виконавчого провадження від 12.03.2012 ВП №31603724 було отримано позивачем лише 27.03.2012, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції позивача № 662.

Також, судом установлено, що позивачем сплачено заборгованість у добровільному порядку, що підтверджується копією платіжного доручення.

Втім, 08.11.32013 відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № ВП №40653322 щодо стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 793,37 грн. та виконавчих витрат у розмірі 50,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач оскаржив її, звернувшись із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовано Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (надалі – Закон України «Про виконавче провадження»)

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами частини першої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Згідно частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» державною виконавчою службою підлягають виконанню, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами.

Статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Водночас, частинами першою та сьомою статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 нього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що лише за обізнаності боржника про відкриття виконавчого провадження та належне повідомлення його про необхідність самостійно виконати рішення у визначений строк і, відповідно, за умови невиконання рішення у цей строк, у державного виконавця виникають правові підстави для стягнення з боржника виконавчого збору.

Як то установлено судом, копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 12.03.2012 ВП №31603724, якою позивачеві було встановлено строк для добровільної сплати боргу до 19.03.2012, було отримано ним лише 27.03.2012, тобто вже після встановленого строку для добровільного виконання судового рішення.

При цьому, із системного аналізу вказаних норм слідує, що невиконання боржником рішення у встановлений для самостійного його виконання строк не є безумовною підставою для стягнення з останнього виконавчого збору.

Зазначеними положеннями Закону України «Про виконавче провадження» стягнення з боржника виконавчого збору поставлено в залежність від того, чи виконано рішення боржником та надано про це документальне підтвердження державному виконавцю, хоч би і після закінчення строку, встановленого для добровільного виконання рішення, але саме до початку його примусового виконання державним виконавцем.

Згідно, пункту 20 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.

У даному випадку рішення суду було виконано добровільно у зв'язку із самостійною сплатою позивачем заборгованості, при цьому відповідачем не надано доказів здійснення виконавцем заходів по його примусовому виконанню, які направлені на виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Окрім того суд зауважує, що згідно частини другої статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій, або у разі несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача чи боржника або з власної ініціативи на строк до десяти робочих днів. Про відкладання провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторін.

Відтак, вищезазначеною нормою встановлені можливі наслідки несвоєчасного отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження (відкладення виконавчих дій, поновлення строку для добровільного виконання), підстави для застосування таких наслідків (позбавлення можливості добровільного виконання).

Проте, матеріали справи не містять відомостей щодо дотримання відповідачем вищенаведеної норми законодавства. Доказів того, що відповідач пересвідчився, що копія постанови про відкриття виконавчого провадження отримана боржником своєчасно, матеріали справи не містять.

Зважаючи на викладене, а також ураховуючи, що позивачем добровільно виконано рішення суду, доказів наявності примусового виконання рішення відповідачем суду не надано, суд дійшов висновку, що оспорювана постанова винесена неправомірною, оскільки не відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження" та як наслідок підлягає скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, у яких обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 112, 136, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Славутицького міського управління юстиції Київської області про відкриття виконавчого провадження від 08.11.2013 № ВП №40653322.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» (код ЄДРПОУ 31476318) судовий збір у розмірі 68 (шістдесят вісім) грн. 82 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.