Постанова № 36028408, 25.11.2013, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2013 рокум. Ужгород№ 807/2785/13-а

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Калинич Я. М.

при секретарі Нагорна Л.І.

за участю:

представника позивача: Лендєл О.В. ,

представника відповідача: Борсенко О.В. ,

свідка: ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Партнер» (далі - позивач, ТОВ «Партнер») звернулось до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (далі - відповідач, Мукачівська ОДПІ), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області від 28 травня 2013 року № 0000512202 та № 0000532202, які були прийняті на підставі акту відповідача від 24.04.2013 р. № 1489/22-00/31230573 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Партнер», код за ЄДРПОУ 31230573 по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Саноіл Торг», код за ЄДРПОУ 37269136, та подальшої реалізації придбаних у ТОВ «Саноіл Торг» товарно-матеріальних цінностей за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2013 р.».

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями - рішеннями, вважаючи їх протиправними, необґрунтованими й мотивує позовні вимоги тим, що відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження відсутності реальної можливості здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Саноіл Торг», реальність здійснення господарських операцій із закупівлі олії соняшникової та її подальше використання позивачем підтверджується належним чином оформленими документами. В судовому засіданні позов підтримав та просив суд такий задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з посиланням на їх безпідставність, просив суд відмовити у їх задоволенні. Доводи відповідача співпадають з висновками акту перевірки від 24.04.2013 р. № 1489/22-00/31230573 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Партнер», код за ЄДРПОУ 31230573 по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Саноіл Торг», код за ЄДРПОУ 37269136, та подальшої реалізації придбаних у ТОВ «Саноіл Торг» товарно-матеріальних цінностей за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2013 р.» (далі - Акт перевірки) та доповнені доводами про відсутність у позивача доказів перебування його уповноваженого представника під час здійснення прийняття товару від ТОВ «Саноіл Торг».

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічного і повного встановивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Партнер» перебуває на податковому обліку в Мукачівській ОДПІ як платник податку на додану вартість.

У період з 11.04.2013 по 17.04.2013 року посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Партнер» код за ЄДРПОУ 31230573 по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Саноіл Торг», код за ЄДРПОУ 37269136, та подальшої реалізації придбаних у ТОВ «Саноіл Торг» товарно-матеріальних цінностей за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2013 р., за результатами якої складено акт від 24.04.2013 року № 1489/22-0/31230573.

Як висновок проведеної перевірки, податковим органом встановлено наступні порушення:

- п. 138.2., ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 розділу ІІІ «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 682576 грн., в т.ч. за 3 квартал 2012 року в сумі 682576 грн.;

- п. 198.3, п. 198.6. ст. 198 розділу V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 650072 грн., у тому числі за вересень 2012 року - 650072 грн.

Податковим повідомленням - рішенням Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції від 28.05.2013 року № 0000532202 в порушення п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 975108,00 грн., у тому числі за основним платежем - 650072,00 грн. та за штрафними санкціями - 325036,00 грн.

Податковим повідомленням - рішенням Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції від 28.05.2013 року № 0000512202 в порушення п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1023864,00 грн., у тому числі за основним платежем - 682576,00 грн. та за штрафними санкціями - 341288,00 грн.

На думку позивача, висновок акту перевірки спростовуються первинною документацією, наявною в матеріалах справи, а спірні податкові повідомлення-рішення є неправомірними та підлягають скасуванню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши встановлені обставини справи, Закарпатський окружний адміністративний суд зазначає наступне.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Саноіл Торг», обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Як вбачається з матеріалів справи, господарська діяльність між позивачем та контрагентом ТОВ «Саноіл Торг» здійснювалась на підставі укладених між ними письмових договорів та складання первинних документів у відповідності до вимог діючого на момент їх складення законодавства.

Між позивачем (Покупець) та ТОВ «Саноіл Торг» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу від 25.06.2012 року № 25-06-12, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність Покупця продукцію та матеріали (надалі також - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених даним договором. Найменування, асортимент, кількість та вартість товару визначається сторонами у Специфікації № 1, які є невід'ємним додатком до Договору. Згідно Специфікації позивачу поставлено олію соняшникову нерафіновану, якість якої відповідає ДСТУ 4492:2005 в кількості 379,900 тонн на загальну суму (в т.ч. ПДВ) 3900433,30 грн. Договором передбачена поставка на умовах EXW - м. Миколаїв, вулиця Громадянська, 117.

Згідно правил Інкотермс EXW означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці, без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб. Така поставка на умовах EXW встановлює відсутність зобов'язань з перевезення як у продавця, так і у покупця. Отже, згідно умов Договору позивач взагалі не повинен перевозити товар.

На виконання укладеного договору ТОВ «Саноіл Торг» здійснило поставку олії соняшникової нерафінованої позивачеві, місцем приймання - передачі якої був термінал ТОВ «Евері», м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117, про що свідчать наявна в матеріалах справи видаткова накладна. При цьому, ТОВ «Саноіл Торг» виписало позивачу податкову накладну, що стала підставою для включення відповідної суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Оплата за надані товар здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджується актом перевірки.

Суд звертає увагу, що податковим органом проведено перевірку діяльності позивача за період з 01 січня 2010 року по 31 березня 2013 року, суд вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, керується приписами Податкового кодексу України, які діяли як на момент виникнення спірних правовідносин так і на момент проведення перевірки.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивачем задекларовано податок на додану вартість за перевіряючий період на підставі податкової накладної, виписаної його контрагентом ТОВ «Саноіл Торг», у зв'язку з придбанням олії соняшникової.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, а відповідачем не спростовано, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Саноіл Торг» - було зареєстроване як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому позивач мав право на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту у вересні 2012 року за господарськими операціями з ТОВ «Саноіл Торг». Останнє ж, в свою чергу, мало право складати податкову накладну на зазначену поставку товару. Податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Вирішуючи питання про реальність операцій з поставки товару та робіт й питання використання їх у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Саноіл Торг» в матеріалах справи містяться докази подальшого використання отриманих олії соняшникової, дослідивши які, судом встановлено, що в подальшому придбана у ТОВ «Саноіл Торг» олія соняшникова була реалізована позивачем, про що свідчать наявний в матеріалах справи договір комісії від 25.06.2012 року № 2506К, з якого вбачається, що позивач (Комітент) доручає, а ТОВ «Югекетоп» (Комісіонер) зобов'язується від свого імені і за рахунок Комітента за обумовлену винагороду здійснити одну або декілька зовнішньоекономічних угод з продажу Товару, асортимент, кількість та ціна якого визначаються Додатком до договору. У відповідності до Додатку Комітентом передано Комісіонеру олію соняшникову нерафіновану згідно Акту прийому товару по якості та кількості, які містяться в матеріалах справи. В подальшому питанням реалізації товару, придбаного позивачем у ТОВ «Саноіл Торг», займалося ТОВ «Югекотоп», у тому числі, його прийняття, зберігання, відвантаження, будь-яке переміщенням зі складу до порту, що підтверджується наявним в матеріалах справи звітом Комісіонера від 10.12.2012 року та документами, доданими до зазначених звітів, оплата за зазначені послуги своєчасно та в повному обсязі, компенсована позивачем Комісіонеру. Також факт зберігання товару Комісіонером підтверджено договором, укладеним між ТОВ «Югекотоп» та ТОВ «Евері» на надання послуг з прийомки, зберігання та перевантаження олії соняшникової та актом ТОВ «Евері» здачі-приймання виконаних робіт, копії яких містяться в матеріалах справи. Реальність здійснення господарських операцій Комісіонером від імені позивача підтверджується також наявними в матеріалах справи Актами про переоформлення товару, митними деклараціями, згідно яких Комісіонер позивача експортував товар за кордон, зовнішньоекономічним контрактом та додатковою угодою до нього, укладеними між ТОВ «Югекотоп» (Продавець) та Компанією «Orexim Limited» (Покупець), відповідно до умов якого Продавець продає, а Покупець купує українську нерафіновану соняшникову олію врожаю 2011 року), актами здачі-прийняття робіт, копіями сертифікатів, попередніх звітів Комісіонера.

Щодо твердження відповідача про відсутність у позивача доказів відповідності товару вимогам до його якості, а саме вимогам ДСТУ 4492:2005, то зазначене спростовується наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а саме Договором комісії між ТОВ «Партнер» та ТОВ «Югекотоп», у відповідності до умов якого ТОВ «Югекотоп», як Комісіонер, зобов'язаний забезпечити, в тому числі, приймання Товару, Договором на надання послуг з приймання, зберігання та перевантаження олії соняшникової між ТОВ «Югекотоп» та ТОВ «Евері», у відповідності до умов якого ТОВ «Евері», як виконавець, зобов'язаний приймати вантаж за вагою, здійснювати контроль якості Вантажу на предмет відповідності ДСТУ 4492:2005, здійснюючи прийняття на підставі результатів лабораторного дослідження, проведеного акредитованою лабораторією терміналу ТОВ «Евері». Крім того, позивачем надано суду довідку, видану ТОВ «Евері» щодо відповідності олії рослинної нерафінованої 1-го гатунку в кількості 379,90 тонн якісним показникам ДСТУ 4492:2005, до якої додано копію відповідної лабораторної картки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що господарські операції позивача з контрагентом ТОВ «Саноіл Торг» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом також враховано вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Саноіл Торг» було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, а також вважає неправомірним заявлення позивачем до відшкодування сум ПДВ, хоча постачальник був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

На думку суду, позивач, як Замовник товару, не може нести відповідальність ні за несплату податків виконавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Суд звертає увагу на те, що дані, які містяться в акті перевірки контрагента стосовно не підтвердження наявності поставок товарів від ТОВ «ИНФИНИТИ» до контрагента позивача ТОВ «Саноіл Торг» не може бути підставою для обмеження права позивача на податковий кредит за умови реальності здійснення господарської операції.

Аналогічні за змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 31 грудня 2011 року у справі № 21-47а10, від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, які, в свою чергу, узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини, згідно якої у справі «Булвес АД» проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права.

Також суд констатує, що у відповідності до постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2013 р. по справа № 814/647/13-а, було:

- визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби по зазначенню в акті перевірки від 17.01.2013 року № 164/22-200/37585953 висновків щодо не підтвердження фактичної реалізації та постачання товарів товариства з обмеженою відповідальністю «ИНФИНИТИ», та як наслідок, не підтвердження доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 507 376 712 грн. та не підтвердження витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 493 220 564 грн.

- визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби по зазначенню в акті перевірки від 17.01.2013 року № 164/22-200/37585953 висновків щодо не підтвердження фактичної реалізації та постачання товарів товариства з обмеженою відповідальністю «ИНФИНИТИ», та як наслідок, не підтвердження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 193 647 211,08 грн. та не підтвердження податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 200 399 139,3 грн.

- зобов'язано Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби вилучити з Автоматизованих систем «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» та «Аудит» інформацію, внесену на підставі акта від 17.01.2013 року № 164/22-200/37585953 щодо не підтвердження доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 507 376 712 грн. та не підтвердження витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 493 220 564 грн., а також щодо не підтвердження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 193 647 211,08 грн. та не підтвердження податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 200 399 139,3 грн.

Доводи відповідача про відсутність підтвердження повноважень представника позивача ОСОБА_3 на вчинення юридично значимих дій від імені ТОВ «Партнер» спростовуються наявними в матеріалах справи копіями довіреності від 12.12.2011 року № 1 та наказу на відрядження від 14.09.2012 року № 14/09. Також такі доводи спростовані поясненнями свідка - ОСОБА_3, який був викликаний в судове засідання за клопотанням відповідача, та який підтвердив, що перебуваючи на посаді заступника директора ТОВ «Партнер» він дійсно, будучи додатково уповноваженим згідно довіреності, за наказом на відрядження, за власний рахунок виїжджав на адресу: в м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117 на термінал ТОВ «Евері» де здійснював прийняття олії соняшникової від ТОВ «Саноіл Торг» і подальшу передачу олії соняшникової на комісію на ТОВ «Югекотоп» та підписував відповідні первинні документи. Крім того, твердження відповідача щодо відсутності доказів про відрядження представника позивача для приймання товару по місцю знаходження не знайшли свого відображення ні в акті перевірки, ні у відповіді на заперечення позивача до акту перевірки, ні у рішенні Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду скарг позивача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за вересень 2012 року по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Саноіл Торг», а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є помилковими, а відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення Мукачівської ОДПІ від 28.05.2013 року № 0000532202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 975108,00 грн., у тому числі за основним платежем - 650072,00 грн. та за штрафними санкціями - 325036,00 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо обґрунтованості прийняття податкового повідомлення-рішення Мукачівської ОДПІ від 28.05.2013 року № 0000512202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1023864,00 грн., у тому числі за основним платежем - 682576,00 грн. та за штрафними санкціями - 341288,00 грн., суд зазначає наступне.

У відповідності до частини 2 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996-XIV) питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В свою чергу, стаття 135 Податкового кодексу України встановлює порядок визначення доходів та їх склад, який є основою класифікації доходів платника податку, відображається у розрахунках до декларації з податку на прибуток підприємства і є уніфікованим переліком, яким керуються як платники податку, так і податкові органи. До числа доходів, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування, відносяться доходи від операційної діяльності та інші доходи. Вони визначаються на основі первинних документів, що підтверджують отримання платником доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, визначених Податковим кодексом у розділі II.

Пунктом 135.2. статті 135 Податкового кодексу України встановлено, що доходи платника податків визначаються на основі первинних документів, завданням яких у податкових відносинах є підтвердження факту отримання доходів. Порядок ведення та зберігання таких документів визначається правилами ведення бухгалтерського обліку. Головними документами при цьому виступають рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, акти виконання робіт, виписки із банківських рахунків, прибуткові касові ордери та ін. Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 17 червня 1999 р. № 996 встановлює, що первинним документом є «документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення». Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та звітність несе власник або уповноважений орган (посадова особа), що здійснює керівництво підприємством. Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статті 9 Закону № 996-XIV.

Суд зазначає, що матеріали справи містять копії документів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Саноіл Торг», яким вже була надана оцінка.

В свою чергу, суд не приймає посилання податкового органу на висновки, викладені в Акті перевірки стосовно безпідставності формування позивачем сум податкового кредиту та валових витрат, оскільки відповідачем в ході розгляду справи не надано належних доказів на підтвердження своєї позиції.

За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про безпідставність винесення податкового повідомлення-рішення Мукачівської ОДПІ від 28.05.2013 року № 0000512202.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Закарпатський окружний адміністративний суд вважає, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень, а тому, з урахуванням вимог встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Партнер» підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адмінінстративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби №0000512202 від 29.05.2013 року в частині збільшення підприємству суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1023864,00 грн., та №0000532202 від 28.05.2013 року в частині збільшення підприємству суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 975108,00 грн.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер» понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2294 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні).

4. Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

СуддяЯ.М. Калинич