Рішення № 36025298, 10.12.2013, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/11836/13-ц

Провадження № 2/750/3626/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.12.2013 року м.Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

головуючого судді Рахманкулової І.П.

при секретарі Разумейко К.М.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно,

третя особа Реєстраційна служба Чернігівського міського управління юстиції,

в с т а н о в и в :

позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просить визнати за нею право власності на нерухоме майно, а саме: 3/4 частини квартири АДРЕСА_1. Обгрунтувала позивач свої вимоги тим, що 14.07.2004 року між нею та відповідачем укладено договір дарування частини квартири, за яким відповідач подарував позивачу частину вказаної вище квартири, договір посвідчений державним нотаріусом Першої чернігівської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №2-3935. Проте, з часу укладення договору позивач не здійснила державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а звернувшись із заявою про державну реєстрацію права власності у жовтні 2013 року, отримала відмову державного реєстратора з тих підстав, що в Реєстрі прав власності на нерухоме майно право власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_2 зареєстровано попереднім власником 03.03.2007 року згідно дубліката свідоцтва про право на спадщину 1-319 від 23.02.2007 року та свідоцтва про право власності від 03.06.1993 року.

Позивач, посилаючись на те, що у неї виникло право власності на частину квартири за договором дарування, а у відповідача право власності припинено при відчуженні відповідно до п.1 ч.1 ст. 346 ЦК України, просить визнати за нею право власності на частину квартири, яка їй подарована згідно договору дарування від 14.07.2004 року.

Позивач та її представник в судовому засіданні позов підтримали та просили суд його задовольнити, посилаючись на те, що у звязку наявністю в Реєстрі прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацією права власності за відповідачем на 3/4 частини квартири АДРЕСА_1, державний реєстратор прийняла рішення про відмову у реєстрації її права власності на вказане майно.

Відповідач в судове засідання надіслав нотаріально посвідчену заяву, в якій заявляє про визнання у повному обсязі заявлених до нього позовних вимог та просить суд розглянути справу без його участі, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази у справі, суд не знаходить підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 14.07.2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір дарування частини квартири, за яким ОСОБА_3 подарував ОСОБА_1 3/4 частини квартири АДРЕСА_1. Вказаний договір посвідчений державним нотаріусом Першої чернігівської державної нотаріальної контори ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №2-3935 (а.с.5-6)

В п. 3.4 договору дарування зазначено, що право власності на відчужуване майно виникає з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Згідно ст. 182 Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ч.3, 4 ст. 334 ЦК України (в редакції, що діяла на час укладення договору) передбачено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Таким чином у позивача виникло право власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору, зареєстрованого в реєстрі за №2-3935.

Статтею 182 ч.1 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до п. 1.4. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5, державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ. (Пункт 1.4 в редакції Наказу Мін'юсту N 36/5 від 17.05.2004).

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року не набрав чинності на час укладення між сторонами договору дарування.

Згідно зі ст. 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно - правовими актами до набрання чинності цим законом, визнаються державою.

Таким чином, відсутність реєстрації права власності на подаровану частину квартири не свідчить про те, що право власності у позивача не виникло.

Підставою для звернення до суду з даним позовом позивач зазначила те, що у жовтні 2013 року вона отримала відмову Реєстраційної служби у реєстрації права власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_1, оскільки право власності на ці 3/4 частини квартири були зареєстровані ОСОБА_3 03.03.2007 року згідно дубліката свідоцтва про право на спадщину 1-319 від 23.02.2007 року та свідоцтва про право власності від 03.06.1993 року. (а.с.17).

Згідно ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Оскільки матеріалами справи підтверджено набуття позивачем права власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі належним чином оформленого правочину, питання правомірністі реєстрації за попереднім власником у 2007 році права власності на подаровану частину квартири на підставі дублікатів правовстановлюючих документів позивачем не ставилося, а тому підстав для визнання за позивачем права власності в судовому порядку з обґрунтування, зазначеного позивачем, суд не знаходить.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 213-215, 218 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Чернігівської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя І.П.Рахманкулова