Постанова № 36018864, 25.11.2013, Сімферопольский районний суд Автономної Республіки Крим

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 116/6185/13-а

Провадження № 2-а/116/322/13

25.11.2013 року о 16:15 м.. Сімферополь

Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кулішова А.С., при секретарі судового засідання Аджиєвій А.Ш., за участі представника позивача ОСОБА_1, представника третьої особи ОСОБА_2, третьої особи ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Чистенської сільської ради Сімферопольского району АР Крим, Виконавчого комітету Чистенської сільської ради Сімферопольского району АР Крим, за участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5, ОСОБА_3, про визнання незаконними і скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, діючи від імені та в інтересах ОСОБА_4, звернулась до Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим із позовом до Чистенської сільської ради Сімферопольского району АР Крим, Виконавчого комітету Чистенської сільської ради Сімферопольского району АР Крим про визнання незаконним і скасування рішення 14 сесії 6 скликання Чистенської сільської ради Сімферопольського району Автономної Республіки Крим від 22.03.2013 року про надання ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою по відведенню і передачі у власність земельної ділянки площею 0,08 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в с. Фонтани, вул. Бірлік, 11; визнання незаконним і скасування рішення 15 сесії 6 скликання Чистенської сільської ради Сімферопольського району Автономної Республіки Крим від 07.05.2013 року про скасування рішення виконавчого комітету Чистенської сільської ради від 15.10.1993 року «Про надання гр. ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,08 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель» в с. Фонтани, вул. Бірлік, 11; визнання незаконним і скасування рішення 16 сесії 6 скликання Чистенської сільської ради Сімферопольського району Автономної Республіки Крим від 02.08.2013 року про відмову ОСОБА_4 у передачі у власність земельної ділянки площею 0,08 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в с. Фонтани, вул. Бірлік, 11.

Позов мотивовано тим, що матері позивача, ОСОБА_6 (спадкоємцем після смерті якої є позивач), рішенням виконавчого комітету Чистенської сільської ради від 15.10.1993 року передано у довічне успадковане володіння земельну ділянку №182 в с. Фонтани (на даний час вул. Бірлік, 11), відомості про прийняте рішення внесено до земельно-кадастрової книги. Незважаючи на це, рішенням Чистенської сільської ради Сімферопольського району Автономної Республіки Крим від 22.03.2013 року надано дозвіл на розробку проекту землеустрою по відведенню вказаної земельної ділянки у власність сторонньої особи, ОСОБА_3 і вже після цього, рішенням Чистенської сільської ради Сімферопольського району Автономної Республіки Крим від 07.05.2013 року скасовано рішення виконавчого комітету Чистенської сільської ради від 15.10.1993 року. Крім того, позивач зверталась до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою по відведенню вказаної земельної ділянки у власність,однак відповідач відмовив у наданні дозволу, без визначених законом підстав для такої відмови.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, надала пояснення по суті спору.

Відповідачі явку представників в судове засідання не забезпечили, представник Чистенської сільської ради АР Крим направив клопотання про розгляд справи за його відсутності.

ОСОБА_3 та його представник в судовому засіданні заперечували проти позову, просили відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що спірні рішення прийняті відповідно до вимог закону і прав позивача не порушують.

Заслухавши осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Рішенням виконавчого комітету Чистенської сільської ради від 15.10.1993 року ОСОБА_6 передано у довічне успадковане володіння земельну ділянку №182 в с. Фонтани (на даний час вул. Бірлік, 11), відомості про прийняте рішення внесено до земельно-кадастрової книги. Після смерті 03.08.2012 року ОСОБА_6 спадщину у встановленому законом порядку прийняла позивач у справі, що підтверджується матеріалами спадкової справи.

Водночас, рішенням Чистенської сільської ради Сімферопольського району Автономної Республіки Крим від 22.03.2013 року надано дозвіл на розробку проекту землеустрою по відведенню вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_3

Рішенням Чистенської сільської ради Сімферопольського району Автономної Республіки Крим від 07.05.2013 року скасовано рішення виконавчого комітету Чистенської сільської ради від 15.10.1993 року.

Надалі, рішенням 16 сесії 6 скликання Чистенської сільської ради Сімферопольського району Автономної Республіки Крим від 02.08.2013 року ОСОБА_4 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки площею 0,08 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в с. Фонтани, вул. Бірлік, 11 у власність.

Надаючи оцінку заявленим вимогам, суд враховує наступне.

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Статтею 1225 ЦК України визначено, що спадкування права на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, зі збереженням його цільового призначення.

Відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР від 05.12.1990 року №511 «Про вирішення питань, пов'язаних із правом власності на землю» громадянам надавалися земельні ділянки для ведення селянського й особистого підсобного господарства, садівництва, будівництва та обслуговування жилих будинків, задоволення інших потреб, передбачених законом, у довічне успадковуване володіння. Земельним кодексом Української РСР від 18.12.1990 року також передбачалось право громадян на довічне успадковуване володіння землею, а Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.03.1991 №889 «Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок» затверджено форму державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею та умови надання такого права. Підпунктом другим пункту 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.90 N 562 «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» визначалось, що громадяни, підприємства, установи і організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування. Відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13.03.92 N 220 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України. Згідно з пунктом 6 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 №563 «Про земельну реформу» визначено, що громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 15 березня 1994 року оформити праві власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку, раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається. Згідно з Постановою Верховної Ради України від 17.02.2004 №1492 дію вказаного пункту продовжено до 01.01.2008 року.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені статтею 23 ЗК України 1990 року, який був чинним на час прийняття вищевказаного рішення. Проте дію статті 23 ЗК України 1990 року зупинено відносно власників земельних ділянок, визначених Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №15-92 «Про приватизацію земельних ділянок».

Пунктом 3 вказаного Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статті 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005 визнано такими, що не відповідають Конституції України: положення пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Зазначені положення спростовують доводи представника третьої особи щодо відсутності у позивача права, на захист якого подано адміністративний позов.

Відповідно до частин шостої і сьомої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Спірна земельна ділянка на момент прийняття рішення 14 сесії 6 скликання Чистенської сільської ради Сімферопольського району Автономної Республіки Крим від 22.03.2013 року перебувала у довічному успадкованому володінні, у встановленому порядку не вилучена та не припинено право на неї, а відтак і підстави для надання її у власність третім особам були відсутні. При наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельних ділянок, які відповідно до законодавства не можуть бути виділені у власність та в оренду, відповідач діяв без дотримання принципів обґрунтованості, розсудливості і пропорційності, визначених статтею 19 Конституції України та статтею 2 КАС України.

Що стосується рішення 15 сесії 6 скликання Чистенської сільської ради Сімферопольського району Автономної Республіки Крим від 07.05.2013 року про скасування рішення виконавчого комітету Чистенської сільської ради від 15.10.1993 року «Про надання гр. ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,08 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель» в с. Фонтани, вул. Бірлік, 11, суд вважає необхідним вказати наступне.

Вирішуючи спір в цій частині суд враховує правову позицію Конституційного Суду України, викладену у Рішенні від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування).

Так, відповідно до пункту 4 вказаного Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що «…органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання».

У відповідності до частини другої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Рішення виконавчого комітету Чистенської сільської ради від 15.10.1993 року «Про надання гр. ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,08 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель» є актом індивідуальної дії, внаслідок самого прийняття вказаного акту у ОСОБА_6 виникли субєктивні права, яки після її смерті входять до складу спадкової маси.

За таких обставин, примаючи рішення від 07.05.2013 року Чистенська сільська рада діяла всупереч закону і з перевищенням наданих їй повноважень.

До того ж підстави прийняття вказаного рішення (… земельна ділянка не використовується за цільовим призначенням (покинута) …) являються підставами для припинення права користування (стаття 141 ЗК України). Такі обставини у будь-якому разі не можуть бути покладені в основу рішення про скасування раніше прийнятого акту індивідуальної дії.

Доводи позивача про незаконність рішення 16 сесії 6 скликання Чистенської сільської ради Сімферопольського району Автономної Республіки Крим від 02.08.2013 року, яким ОСОБА_4 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки площею 0,08 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в с. Фонтани, вул. Бірлік, 11 у власність, суд не приймає до уваги, адже на час прийняття цього рішення земельна ділянка не вилучалась у попередніх користувачів, право довічного усадкового володіння не було припинено, отже не існувало і підстав для надання дозволу на розробку проекту землеустрою по відведення цієї ділянки у власність.

За вказаних вище обставин позов є таким, що підлягає задоволенню частково.

Оскільки позивач помилково заявила вимогу про визнання незаконними і скасування рішень Чистенської сільської ради, замість визнання їх протиправними, як передбачено КАС України, суд вважає можливим в цій частині вийти за межі позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

При цьому, згідно із частиною третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним і скасувати рішення 14 сесії 6 скликання Чистенської сільської ради Сімферопольського району Автономної Республіки Крим від 22.03.2013 року про надання ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою по відведенню і передачі у власність земельної ділянки площею 0,08 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в с. Фонтани, вул. Бірлік, 11.

3.Визнати протиправним і скасувати рішення 15 сесії 6 скликання Чистенської сільської ради Сімферопольського району Автономної Республіки Крим від 07.05.2013 року про скасування рішення виконавчого комітету Чистенської сільської ради від 15.10.1993 року «Про надання гр. ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,08 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель» в с. Фонтани, вул. Бірлік, 11.

4.В задоволенні решту позову відмовити.

5.Зобов'язати орган Державної казначейської служби України стягнути з місцевого бюджету Чистенської сільської ради на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 34,41 грн. шляхом безспірного списання з рахунка суб'єкта владних повноважень Чистенської сільської ради Сімферопольського району АР Крим.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

В судовому засіданні 25.11.2013 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 27.11.2013 року.

Суддя