Постанова № 3599924, 06.05.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.05.2009 № 18/52

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Пашкіної С.А.

Поляк О.І.

при секретарі: Царук І.О.

За участю представників:

від позивача - Садовнікова Н. О. – представник за довіреністю від 06.08.2008

від відповідача - Опрелянська Г. А. – представник за довіреністю № 20від 29.01.2009

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Завод сантехнічних заготовок"

на рішення Господарського суду м.Києва від 10.03.2009

у справі № 18/52 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальістю "Торговий дім "Полімери України"

до Відкритого акціонерного товариства "Завод сантехнічних заготовок"

про стягнення 108577,18 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з Відкритого акціонерного товариства „Завод сантехнічних заготовок” основного боргу в сумі 83000 грн., пені в сумі 14940 грн., річних процентів в сумі 5025,48 грн. та 5611,70 грн. збитків від інфляції.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем обов’язків з оплати поставленого за умовами договору поставки № 83/08 від 04.04.2008 р. товару.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.03.2009 р. у справі № 18/52 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в сумі 83000 грн., 3% річних в сумі 5025,48 грн., збитки від інфляції в сумі 5611,70 грн., 936,39 грн. витрат по сплаті державного мита та 101,76 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем не доведено факт укладення договору поставки № 83/08 від 04.04.2008 р., а відтак, спірний товар був поставлений на підставі видаткової накладної № ПЛ – 140505 від 15.04.2008 р., що унеможливлює стягнення з відповідача пені, оскільки між сторонами не існувало письмового правочину щодо неустойки.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 10.03.2009 р. та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 83000 грн., 3% річних в сумі 225,12 грн., збитки від інфляції в сумі 1245,00 грн., 936,39 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що враховуючи, що судом першої інстанції встановлено факт поставки спірного товару не за умовами договору поставки № 83/08 від 04.04.2008 р., а лише на підставі спірної накладної, строк оплати товару не визначений, а відтак, обов’язок відповідача оплатити його виник в семиденний строк після отримання відповідачем позовної заяви, а саме 05.02.2009 р., тому штрафні санкції мають обраховуватися саме з цієї дати.

Ухвалою від 14.04.2009 р. колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Капацин Н. В., судді Калатай Н. Ф., Пашкіна С. А. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Завод сантехнічних заготовок” прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням В.о. Голови суду №01–23/1/2 від 05.05.2009 року справу №18/52 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Калатай Н. Ф., суддів Пашкіної С. А., Поляк О. І.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, представник позивача проти апеляційної скарги заперечив.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

На підставі видаткової накладної № ПЛ – 140505 від 14.05.2008 р. позивач поставив відповідачу товару на загальну суму 268000 грн., що сторонами не заперечується.

Як слідує з матеріалів справи, а саме з виписок з банківського рахунку позивача, частину коштів в сумі 185000 грн. відповідач позивачу перерахував.

Несплаченим залишився Товар на суму 83000 грн., що відповідачем не заперечується і підтверджується підписаним сторонами актом зведення взаємних розрахунків, згідно якого відповідач визнав, що його заборгованість перед позивачем за поставлений на підставі спірної накладної товар станом на 14.01.2009 р. становить 83000 грн.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України (ЦК України) покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідач в порушення вимог закону отриманий Товар в повному обсязі не оплатив.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 83000 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не заперечується, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 83000 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 14940 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо безпідставності посилань позивача на поставку спірного товару за умовами договору поставки № 83/08 від 04.04.2008 р., яким передбачено відповідальність у вигляді стягнення пені, адже факт його укладення, з огляду на правила ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України України, згідно якій обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, - може бути підтверджений оригіналом цього договору, в той час як матеріали справи містять лише його копію.

А ні позивач а ні відповідач не змогли на вимогу суду надати для огляду оригінал договору № 83/08 від 04.04.2008 р., посилаючись на його відсутність. При цьому, відповідач факт укладення такого договору заперечує.

Отже, позивачем не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо забезпечення виконання спірного зобов’язання пенею, а відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 14940 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача процентів в сумі 5025,48 грн. та збитків від інфляції в сумі 5611,70 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач проти стягнення з нього встановлених законом фінансових санкцій не заперечує, проте, посилаючись на встановлений факт відсутності письмового договору між сторонами, і, відповідно, відсутності терміну виконання ним зобов’язання щодо оплати, наполягає на тому, що згідно п. 2 ст. 530 ЦК України обов’язок оплатити спірний товар виник в нього у семиденний строк після отримання позовної заяви, 05.02.2009 р., і що штрафні санкції мають обраховуватися саме з цієї дати, оскільки іншій строк оплати позивачем не встановлювався.

Колегія суддів не може погодитися з такою точкою зору відповідача, адже, з огляду на правила ч. 1 ст. 692 ЦК України, згідно якій покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, - обов’язок сплатити спірний товар виник у відповідача одразу після його отримання за видатковою накладною № ПЛ-140505 від 15.04.2008 р.

Норми статті 530 ЦК України в даному випадку не можуть бути застосовані, оскільки цією статтею врегульовані правовідносини сторін у випадку, якщо строк виконання зобов’язання не визначений а ні договором сторін а ні законом.

Позивач, як слідує з доданого до позову розрахунку, нараховує відповідачу 5025,48 грн. процентів за період з 14.06.2008 р. по 20.01.2009 р. у відповідності до п. 8.3 Договору поставки № 83/08 від 04.04.2008 р., згідно якому, у випадку порушення терміну оплати, відповідач на вимогу позивача сплачує, в тому числі, 10 % річних з простроченої суми за весь період прострочення.

Суд першої інстанції, повністю задовольнивши вимоги позивача в цій частині, припустився помилки, адже 3% в даному випадку дорівнюють 1507,64 грн.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду в сумі 1507,64 грн. з урахування періоду стягнення, заявленого позивачем.

83000/100*3/365*221=1507,64 грн.

Відповідно, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

У прохальній частині позову позивач вимагає стягнути з відповідача збитки від інфляції в сумі 5611,70 грн. за період з 14.06.2008 р. по 20.01.2009 р., проте розрахунок додає за період з червня по грудень 2008 року включно.

За уточненим розрахунком суду збитки від інфляції за заявлений у позові період дорівнюють 6735,79 грн.

Проте, з огляду на правила ч. 2 ст. 83 ГПК України, згідно якій господарський суд не наділений правом самостійно виходити за межі позовних вимог, вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 5611,70 грн., підстави для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині відсутні.

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 „Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні . Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, а тому рішення господарського суду міста Києва від 10.03.2009 р. у справі № 18/52 підлягає зміні.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати позивача підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених майнових вимог.

Щодо витрат відповідача на подачу апеляційної слід зазначити наступне.

Згідно ст. 3 декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” із заяв майнового характеру, що подаються до господарського суду, державне мито сплачується у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 та не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, із апеляційних скарг – 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Рішенням від 10.03.2009 у справі № 18/52 господарським судом міста Києва задоволені майнові вимоги позивача на загальну суму 96637,18 грн. (83000+5611,70+5025,48).

Відповідач в апеляційній скарзі наполягає на тому, що стягнути з нього на користь позивача суд мав 84470,12 грн. (83000+1245+225,12).

Отже, оспоривши рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього 9167,06 грн. (96637,18-84470,12), відповідач мав сплатити 51 грн. державного мита (50% від 102 грн.)

При зверненні до суду з апеляційною скаргою відповідач сплатив за платіжним дорученням № 523 від 26.03.2009 державне мито в сумі 53,18 грн., а відтак, 2,18 грн. зайво сплаченого державного мита підлягає поверненню відповідачу з державного бюджету.

Крім того, апеляційну скаргу відповідача задоволено колегією судів частково – на користь позивача з нього стягнуто не 84470,12 грн., а 89669,34 грн., що на 5199,22 грн. більше оспорюваної відповідачем суми. Враховуючи, що заявник справедливо оспорив стягнення з нього 3967,84 грн. (9167,06-5199,22), судові витрати відповідача на подачу апеляційної скарги пропорційно відносяться за рахунок позивача в сумі 17,70 грн.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Завод сантехнічних заготовок” на рішення господарського суду міста Києва від 10.03.2009 у справі № 18/52 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 10.03.2009 у справі № 18/52 змінити.

3. Викласти п. 2 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 10.03.2009 року в наступній редакції:

„2. . Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Завод сантехнічних заготовок” (03062, м. Київ, вул.. Екскаваторна, 24, ідентифікаційний код 05503272 з будь – якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Полімери України” (49000,м. Дніпропетровськ, вул. Виконкомівська, 15, кв. 11, ідентифікаційний код 34983877) основний борг в сумі 83000 (вісімдесят тир тисячі) грн.., 3 % річних в сумі 1057 (одна тисяча п’ятсот сім) грн. 64 коп., збитки від інфляції в сумі 5611 (п’ять тисяч шістсот одинадцять) грн. 70 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 896 (вісімсот дев’яносто шість) грн. 69 коп. та 97 (дев’яносто сім) грн. 45 коп. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

4 Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Полімери України” (49000,м. Дніпропетровськ, вул. Виконкомівська, 15, кв. 11, ідентифікаційний код 34983877 з будь – якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Відкритого акціонерного товариства „Завод сантехнічних заготовок” (03062, м. Київ, вул.. Екскаваторна, 24, ідентифікаційний код 05503272) 16 (шістнадцять) грн. 70 коп. витрат на подачу апеляційної скарги.

5. Повернути Відкритому акціонерному товариству „Завод сантехнічних заготовок” (03062, м. Київ, вул.. Екскаваторна, 24, ідентифікаційний код 05503272) з державного бюджету державне мито в сумі 2 (дві) грн. 18 коп., зайво сплачене за платіжним дорученням № 523 від 26.03.2009 р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 18/52.

6. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

7. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 18/52.

Головуючий суддя Калатай Н.Ф.

Судді Пашкіна С.А.

Поляк О.І.

07.05.09 (відправлено)