Постанова № 35983057, 05.12.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

05 грудня 2013 р. № 820/10332/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - Судді Бездітка Д.В.,

при секретарі судового засідання - Міщенко А.П.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Подобайло І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача, Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення - рішення №0004001702 від 21.10.2013 р. на суму 72624,0 грн. та №0003991702 від 21.10.2013 року на суму 59295,44 грн., рішення №0004011702 від 21.10.2013 р. на суму 9471,04 грн.

Свій позов позивач обґрунтував тим, що при проведенні перевірок податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки актів перевірки є неправомірними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення та рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити через безпідставність. Згідно наданих до суду письмових заперечень пояснив, що оскаржувані в даній справі податкові повідомлення - рішення №0004001702, №0003991702 від 21.10.2013 року та рішення №0004011702 від 21.10.2013 р. є цілком законними та обґрунтованими, винесеними відповідно до чинного законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі пп. 77.1 ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України, ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», направлення від 09.09.2013 року №338 та наказу № 349 від 28.08.2013 року проведена документальна планова перевірка суб'єкта господарювання - фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиного внеску) за цей же період, а також валютного та іншого законодавства за період 01.01.2011 року по 31.12.2012 року відповідно до затвердженого плану перевірки. Перевірка проводилась з 10.09.2013 по 24.09.2013 року. Термін перевірки подовжувався на 5 робочих днів з 24.09.2013 по 30.09.2013 року.

За результатами перевірки складений акт від 07.10.2013 року №819/1702/НОМЕР_1.

У висновках акту перевірки вказується наступні порушення:

п. 167.1 ст.167, п.177.2 п. 177.4 ст.177 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок з доходів фізичних осіб у розмірі 39530,29 грн.;

п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 48416,0 грн.

ст.4 та ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», заниження суми чистого доходу на суму 242081,71 грн.

ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - заниження сум страхових внесків від суми чистого доходу за 2011 рік, внаслідок чого було донараховано єдиного соціального внеску на суму 9471,04 грн.

На підставі акту перевірки винесені податкові повідомлення - рішення №0004001702 від 21.10.13р. на загальну суму 72624,0 грн. та № 0003991702 від 21.10.13р. на загальну суму 59295,44 грн. та рішення №0004011702 від 21.10.13р. про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 9471,04 грн.

Суд зазначає, що вказані висновки зроблені на підставі того, що перевіркою встановлено взаємовідносини з ТОВ «Резинодеталь», по якому не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із постачальниками та неможливість реального здійснення платником податків операцій ТОВ «Резинодеталь» по ланцюгу постачання (сторінка акту 18).

Відповідачем в акті перевірки вказано, що правочини, вчинені ФОП ОСОБА_3 з продавцями запасних частин ТОВ «Резинодеталь» мали не товарний характер, отже і реалізація продукції не є можливою та не спричиняє реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

Вказані висновки податкового органу зроблені виключно на підставі відомостей, які містяться в акті про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Резинодеталь» від 16.03.2012р. №1/23/23001195, з питань підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем в акті перевірки не міститься посилань на первинні документи, їх реквізити, окрім переліку податкових накладних, що є грубим порушенням вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984.

Перевіряючи правомірність оскаржуваних рішень відповідача, судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Резинодеталь» укладений договір №10 від 03.10.2011р., предметом якого є передання у власність ТМЦ, а саме, запасних частин до сільгосптехніки.

На підтвердження вказаної господарської операції в матеріалах справи містяться видаткові накладні: №100 від 03.10.2011р., № 101 від 10.10.2011р., №103 від 24.10.2011р., №120 від 09.11.2011р., № РД-107 від 17.10.2011р., №РД-81 від 01.11.2013р., №123 від 16.11.2011р., №126 від 21.11.2011р., №127 від 24.11.2011р., №119 від 04.11.2011р.,

Також наявні податкові накладні: №100 від 03.10.2011р., №101 від 10.10.2011р., №102 від 17.10.2011р., №103 від 24.10.2011р., №117 від 01.11.2011р., №119 від 04.11.2011р., №120 від 09.11.2011р., №123 від 16.11.2011р., №126 від 21.11.2011р., №127 від 24.11.2011р.

Позивачем також до матеріалів справи надані рахунки-фактури, договір №1 від 04.01.2011р. оренди транспортного засобу, товарно-транспортні накладні та виписки по банківському рахунку щодо сплати коштів за отриману продукцію.

В підтвердження товарності та фактичності договору в матеріалах справи містяться договори, податкові накладні та інші докази, які свідчать про подальшу реалізацію вказаних товарів.

Суд звертає особливу увагу на те, що податковий орган в акті перевірки на наводить ніяких тверджень щодо недостовірності даних, які містяться в первинній документації, не описує її та не дає оцінку укладеному правочину в призмі норм податкового законодавства, а лише ґрунтується на непідтверджених належними доказами відомостях акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить до висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Суд зазначає, що у ході розгляду справи відповідачем за правилами ч. 2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Таким чином, згадані договори та переліченні первинні документи визнаються судом належними та допустимими доказами наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

В силу приписів ПК України акт перевірки, складений органом державної податкової служби України відносно платника податків не є беззаперечним та безумовним доказом вчинення порушень контрагентами такого платника, за умови доведеності платником реальності вчинення господарської операції. При дослідженні факту здійснення господарської операцій оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. З урахуванням викладеного, суд наголошує, що з огляду на реальний характер операції, за наслідком виконання якої позивачем був сформований оспорюваний податковий кредит, порушення контрагентами правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (як-от відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) не може бути підставою для позбавлення платника (позивача у справі) права на отримання податкової вигоди за умови відсутності доказів недобросовісності такого платника.

Суд також зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що згідно з п. 44.1. ст.41 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст. 70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198. Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому за правилами п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.198.4. ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач та його контрагент належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи податкової та бухгалтерської звітності.

Щодо порушень, встановлених податковим органом стосовно ст. 167 та 177 Податкового кодексу України, суд зазначає наступне.

На 23 аркуші акту перевірки вказане, що факти та обставини порушення вищевказаних норм викладені в п. 2.1.2 акту перевірки, у зв'язку з чим занижено податок з доходів фізичних осіб за перевіряємий період.

Фактично порушення встановлені на підставі викладених вище обставини з посиланням лише на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Резинодеталь» від 16.03.2012р. №1/23/23001195, з питань підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р.

Суд зазначає, що суми витрат по взаємовідносинам з вказаним контрагентом позивачем включено до складу витрат відповідних звітних періодів.

Відповідно до п. 177.2 ст.177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно п 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Пункт 1 статті 167 Податкового кодексу України передбачає, що ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно з статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку податку 17 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.

Встановлені у абзацах першому та другому цього пункту ставки податків не застосовуються до доходів, визначених у пунктах 167.2 - 167.4 цієї статті.

Податковий орган в акті перевірки, на підставі якого прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, взагалі не пояснив в чому ж полягає порушення вказаних норм. В судовому засіданні переконливих пояснень з цього приводу не надав.

Крім того, податковим органом зазначено, що в порушення ст.4 та ст.7 Закону України від «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ФОП ОСОБА_3 занижено чистого доходу на суму 242081,71 грн. та згідно ст.9 Закону України від «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» занижено суму страхових внесків від суми чистого доходу за 2011 рік, внаслідок чого було донараховано єдиного соціального внеску на суму 9471,04 грн.

Відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є в т.ч. фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Згідно зі ст. 9 вказаного Закону, єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь). Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

З огляду на те, що висновки щодо заниження чистого доходу ФОП ОСОБА_3 на суму 242081,71 грн. спростовуються первинними документами, що підтверджують реальне виконання договору з ТОВ «Резинодеталь», рішення №0004011702 від 21.10.13р. про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 9471,04 грн. є незаконним та необґрунтованим, а отже підлягає скасуванню.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень та рішення про застосування штрафних санкцій.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення №0004001702, №0003991702 від 21.10.2013 року та рішення №0004011702 від 21.10.2013 р. прийняті Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області підлягають скасуванню, а позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160,161,162,163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення №0004001702 від 21.10.2013 р. на суму 72624.0 грн. (сімдесят дві тисячі шістсот двадцять чотири гривні 0 копійок) та №0003991702 від 21.10.2013 року на суму 59295.44 грн. (п'ятдесят дев'ять тисяч двісті дев'яносто п'ять гривень 44 копійки), рішення №0004011702 від 21.10.2013 р. на суму 9471.04 грн. (дев'ять тисяч чотириста сімдесят одна гривня 04 копійки).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (код НОМЕР_1) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 1414.0 . (одна тисяча чотириста чотирнадцять гривень 00 копійок).

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 10 грудня 2013 року.

Суддя Бездітко Д.В.