Постанова № 35982988, 03.12.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2013 року № 813/7128/13-а

Львівський окружний адміністративний суд у складі :

головуючого - судді Костецького Н.В.

за участю секретаря судового засідання Олексяк І.Р.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Ортинської Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м.Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення - рішення,-

в с т а н о в и в :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області, в якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000031720 від 10.09.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про безпідставність висновків податкового органу, яких він дійшов за результатами позапланової виїзної перевірки позивача по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Дидактика», оскільки під час перевірки надані всі документи, які підтверджують фактичне здійснення вказаних операцій. Таким чином, податковим органом безпідставно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав викладених в позовній заяві, просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила у повному обсязі з підстав, викладених в поданих суду письмових запереченнях. Додатково пояснила, що Державна податкова інспекція у м.Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області при перевірці діяла в межах норм ПК України. Просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_3 зареєстрований в органах державної влади, свідоцтво від 25.09.2008 року НОМЕР_3 видане Червоноградським міськвиконкомом та перебуває на обліку в ДПІ у м.Червонограді з 26.09.2008 року № 12088.

Зареєстрований платником податку на додану вартість, свідоцтво НОМЕР_4 від 11.04.2012 р., реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Основними видами діяльності ОСОБА_3 є оптова торгівля м'ясом і м'ясними продуктами, неспеціалізована оптова торгівля, діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту, консультування з питань оподаткування, консультування з питань комерційної діяльності й керування, дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки.

Судом встановлено, що посадовими особами ДПІ у м. Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області проведено документальну планову виїзну перевірку ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

За результатами перевірки складено акт від 27.08.2013 року №163/17-2/НОМЕР_2 (далі - акт перевірки), у висновках якого зафіксовано порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

- п.п.14.1.56, п.п.14.1.257 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.138.2, п.138.4 ст.138, абз. г п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст.164, п. 177.2, п. 177.3, п. 177.4 ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб за 2012 року в сумі 63 350,31 грн.;

- п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14 п.п.185.1 ст.185, п.п. 186.1,-п.п. 186.2 ст. 186, п.п.187.1 ст.187, а. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу №2755- VI від 02.12.2010 року із внесеними змінами і доповненнями, в результаті чого занижено станом на 31.12.2012 року залишок від'ємного значення, який включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на суму 5 037,52грн. та завищено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду в листопаді 2012 року на суму 1 008,00 грн. та в грудні 2012 року на суму 3 011,00 грн., а також занижено суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду за травень 2012 року в сумі 19 727,17 грн.;

- не збереження та не представлення до перевірки первинних документів та книги обліку доходів і витрат за 2010-2011 роки.

На підставі вищенаведених висновків акта перевірки від 27.08.2013 року податковий орган 10 вересня 2013 року прийняв податкове повідомлення-рішення № 0000031720 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від провадження господарської діяльності в розмірі 79 187,89 грн.,в тому числі: основний платіж - 63 350,31 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 15 837,58 грн.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням - рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Згідно матеріалів справи, 26.04.2012 року між ОСОБА_3 та ВЕLWООD FООDS Ltd., Епgland укладено контракт №7. Адреса і реквізити нерезидента - Вelwood Foods Ltd 42 Brookhill Leys Road New Eastwood, Nottingham, NG16 3HZ Епgland. Bank: Lloy TSB Bank Sort Code: 30-96-34 Acc No: 86271557 BIG: LOYDGB2LCTY IBAN: GB95LOYD30121886271557. Згідноз умовами зазначеного контракту предметом контракту є: птиця, м'ясо птиці, її субпродукти, м'ясо птиці механічної обвалки. За перевірений період імпортовано товару на суму 205508,89 євро або 2074400,01 грн. Станом на 31.12.2012р. по даному контракту розрахунки завершено та обліковується нульове сальдо. Порушень вимог валютного законодавства не встановлено.

На виконання умов зазначеного контракту від 26.04.2012р. №7 позивач імпортував з Великобританії куряче м'ясо, яке в подальшому було реалізоване ТзОВ «Дидактика». Наведені обставини засвідчуються вантажною митною декларацією №209070000/2012/003003 від 22.05.2012 року (а.с.71), міжнародною товарно-транспортною - накладною (СМК) від 18.05.2012 року й інвойсом №ВЕL8511/12 від 18.05.2012 року (а.с.72-73); вантажною митною декларацією №209070000/2012/003034 від 23.05.2012 року (а.с.74), міжнародною товарно-транспортною накладною (СМК) №1367276 від 18.05.2012 року й інвойсом №ВЕL8510/12 від 18.05.2012 року (а.с.75-76) ; вантажною митною декларацією №209070000/2012/003201 від 29.05.2012 року (а.с.77), міжнародною товарно-транспортною накладною (СМК.) №192882 від 24.05.2012року й інвойсом №ВЕL8555/12 від 24.05.2012року (а.с.78-79); вантажною митною декларацією №209070000/2012/003202 від 29.05.2012 року (а.с.80), міжнародною товарно-транспортною накладною (СМК) від 25.05.2012 року й інвойсом №ВЕЕ8556/12 від 25.05.2012 року (а.с.81-82).

Згідно матеріалів справи для здійснення підприємницької діяльності позивач використовує орендоване, згідно з договорами оренди нежитлових приміщень № 10 від 25.04.2012 року частину складу холодильної камери для зберігання продуктів загальною площею 175 м2 , що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 (а.с.167) та №14/05 від 14.05.2012 року, частину нежитлового приміщення загальною площею 10 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.168).

Відповідно до п.12 ст.1 Митного кодексу України від 11.07.2002 року №92-ІУ, який діяв до 01.06.2012 року, митна декларація - письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення.

Статтею 188 Митного кодексу України від 11.07.2002 року №92-ІУ встановлено: імпорт - митний режим, відповідно до якого товари ввозяться на митну територію України для вільного обігу без обмеження строку їх перебування на цій території та можуть використовуватися без будь-яких митних обмежень.

Згідно ст.189 Митного кодексу України від 11.07.2002 року №92-ІУ ввезення товарів на митну територію України в режимі імпорту передбачає:

1) подання митному органу документів, що засвідчують підстави та умови ввезення товарів на митну територію України;

2) сплату податків і зборів, якими обкладаються товари під час ввезення на митну територію України відповідно до законів України;

3) дотримання вимог, передбачених законом, щодо заходів нетарифного регулювання та інших обмежень.

Відповідно до п.2 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997р. №574, що діяла на час виникнення спірних правовідносин до 1.06.2012 року, вантажна митна декларація (далі - ВМД) - письмова заява встановленої форми, що подається митному органу на паперовому носії або як електронний документ (електронна ВМД) і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування та сплати податків, зборів та інших платежів.

Згідно п.20 ст.4 Митного кодексу України від 13.03.2012 року №4495-УІ (надалі - МК), що набрав чинності 01.06.2012 року, митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури.

Приписами ст.248 МК регламентовано, що митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Засвідчення митним органом прийняття товарів, транспортних засобів комерційного призначення та документів на них до митного оформлення здійснюється шляхом проставляння відбитків відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії.

Відповідно до ст.74 МК імпорт (випуск для вільного обігу) - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари після сплати всіх митних платежів, встановлених законами України на імпорт цих товарів, та виконання усіх необхідних митних формальностей випускаються для вільного обігу на митній території України.

Стаття 75 МК визначає, що митний режим імпорту може бути застосований до товарів, що надходять на митну територію України, та до товарів, що зберігаються під митним контролем або поміщені в інший митний режим, а також до продуктів переробки товарів, поміщених у митний режим переробки на митній території.

Законодавством України з питань державної митної справи можуть бути визначені документи, які використовуються для декларування товарів у митний режим імпорту замість митної декларації.

Для поміщення товарів у митний режим імпорту особа, на яку покладається дотримання вимог митного режиму, повинна:

1) подати митному органу, що здійснює випуск товарів, документи на такі товари;

2) сплатити митні платежі, якими відповідно до законів України обкладаються товари під час ввезення на митну територію України в режимі імпорту;

3) виконати встановлені відповідно до закону вимоги щодо заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Якщо іноземні товари після ввезення їх на митну територію України були пошкоджені або втрачені внаслідок аварії чи дії обставин непереборної сили або внаслідок протиправних дій третіх осіб, що підтверджується документально, за рішенням декларанта вони можуть бути заявлені митному органу у митний режим імпорту в пошкодженому стані чи у фактичній кількості з додержанням щодо них встановлених відповідно до закону заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. У разі втрати товарів після ввезення їх на митну територію України внаслідок протиправних дій третіх осіб митні платежі, встановлені на імпорт таких товарів, підлягають сплаті в повному обсязі у порядку, встановленому цим Кодексом. За рішенням декларанта або уповноваженої ним особи допускається поміщення пошкоджених товарів в інші митні режими.

У разі встановлення відповідно до закону заборон чи обмежень щодо ввезення на митну територію України відповідних товарів такі товари, випущені у вільний обіг на митній території України за попередніми, тимчасовими або періодичними митними деклараціями, підлягають поміщенню у митний режим імпорту відповідно до умов, які діяли на момент їх випуску у вільний обіг.

У ст.76 МК зазначено, що товари, поміщені у митний режим імпорту, набувають статусу українських товарів.

Підтвердженням українського статусу товарів, зазначених у частині першій цієї статті, є митна декларація, за якою ці товари випущено у вільний обіг.

З вищенаведеного вбачається, що при імпорті товару на митну територію України митний орган ретельно перевіряє документи на цей товар, перевіряє сплату митних платежів, ввізного мита і ПДВ та виконання інших митних формальностей, перш ніж випустити товар у вільний обіг.

Факт переміщення товару, придбаного позивачем у фірми ВЕLWООD FООDS Ltd., Епgland через митний кордон України, здійснення всіх необхідних митних процедур з боку Держмитслужби України при перетині зазначеним товаром митного кордону України додатково підтверджують факт реальності господарських операцій між позивачем та фірми ВЕLWООD FООDS Ltd., Епgland, відтак отримання товару позивачем саме від зазначеної фірми.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що контракт, укладений між позивачем та ВЕLWООD FООDS Ltd., Епgland мав реальний характер.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України у цьому розділі об'єктом оподаткування є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п.135.2 ст.135 ПК України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з п.138.4, п.138.6 ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу

Відповідно до п.138.8 ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст.9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. (ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин) (далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (п. 2.2 Положення).

Згідно п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом встановлено, що 30.05.2012 року позивачем укладено договір поставки №5 від 30.05.2012 року між позивачем (продавець) і ТзОВ «Дидактика» (покупець) (а.с. 125-126). Згідно п.1.1 договору, у порядку та на умовах, визначених цим договором постачальник зобов'язується передати окремими партіями у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених даним Договором. Пунктом 1.2 визначено, що найменування товару: м'ясо та м'ясна продукція, а також продукти харчування, що поставляються від постачальника покупцю на умовах цього договору. Згідно п.2.2 договору, загальна кількість товару визначається згідно з сумарною кількістю вказаною у відповідних товарних (товарно-транспортних) накладних постачальника, які з моменту їх підписання сторонами є невід'ємною частиною цього договору. Ціна за одиницю товару, залежно від найменування товару, указана у відповідних накладних, визначається на підставі прайс-листів постачальника (п. 3.1 Договору). Відповідно до п.3.7 Договору, основою для проведення оплати покупцем постачальника відповідно підписана сторонами товарна (товарно-транспортна) накладна або рахунок-фактура.Товарні (товарно-транспортні) накладні або рахунки надаються постачальником покупцю виключно в оригіналах та підлягають оплаті останнім в термін, визначений в п. 3.5 даного договору (п.3.8). Умови та строк поставки визначені в розділі 4 договору, зокрема: п.4.1 - поставка товару здійснюється згідно з видатковими накладними зі складу постачальника, шляхом самовивозу або за домовленістю сторін; п.4.2 - дата поставки товару його асортимент та кількість зазначаються сторонами у супровідних документах на товар (видаткова накладна, податкова накладна, товарно-транспортна накладна); п.4.3 - документом підтверджуючим право на отримання товару є довіреність покупця; п.4.4 - датою поставки товару вважається дата фактичного отримання товару покупцем підписанням ним відповідних підписанням ним відповідних товарних (товарно-транспортних) накладних. Умовами передачі та прийому товару (п.5.1) передбачено, що прийом товару по кількості та по якості здійснюється покупцем у відповідності до вимог Інструкції про порядок приймання виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю (П-7).

На підтвердження виконання умов договору в матеріалах справи міститься видаткова накладна №РН-0000006 від 31.05.2012 року на 251750,00 грн., в т.ч. ПДВ - 41958,33 грн. (а.с.47); податкова накладна №4 від 31.05.2012 року на 251750,00 грн., в т.ч. ПДВ - 41958,33 грн.(а.с.48); видаткова накладна №РН-0000017 від 03.07.2012 року на 201400,00 грн., в т.ч. ПДВ - 33566,67 грн.(а.с.49); податкова накладна №1 від 03.07.2012 року на 201400,00 грн., в т.ч. ПДВ - 33566,67 грн.(а.с.50); платіжні доручення №245 від 06.06.2012 року на 251750,00 грн.(а.с.133) і №290 від 03.07.2012 року на 201400,00 грн.(а.с.134); реєстри виданих та отриманих податкових накладних за травень, липень 2012 року (а.с.69-70).

Згідно наявної в матеріалах справи податкової декларації з додатками сума податкових зобов'язань в розмірі 251750,00 грн., в т.ч. сума сплаченого ПДВ - 41958,33 грн., відображена ФОП ОСОБА_3 в податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2012 року, про що свідчить, зокрема, додаток 5 до декларації «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів». Податкові зобов'язання в розмірі 201400,00 грн., в т.ч. сума сплаченого ПДВ - 33566,67 грн., відображена ФОП ОСОБА_3 в податковій декларації з податку на додану вартість за липень 2012 року, про що свідчить згадуваний додаток 5 до декларації «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів».

Крім цього у підтвердження реальності здійсненої господарської операції позивачем додано копію податкової декларації про майновий стан і доходи з розрахунком а також книгу обліку доходів та витрат, яку ведуть фізичні особи-підпрєимці.

Також згідно банківської виписки (а.с. 133) та акту перевірки, розрахунки між сторонами проведено в повному обсязі.

Всі вище перелічені документи були надані перевіряючому (податковому органу) як до початку перевірки, так і безпосередньо під час її проведення.

Імпортне походження товару, на думку позивача, додатково підтверджує реальний, а не уявний (віртуальний) характер господарських стосунків між ФОП ОСОБА_3 і ВЕLWООD FООDS Ltd., Епgland, а також між ФОП ОСОБА_3 і ТзОВ «Дидактика».

Судом встановлено, що зазначені вище первинні документи відповідають передбаченим п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вимогам, а також п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.1995 року вимогам.

Згідно Акта перевірки, відповідач посилаючись на пп. пп.14.1.257 п.14.1 ст.14 ПК України, зазначає, що сума коштів отримана позивачем від ТОВ «Дидактика» є безповоротною фінансовою допомогою (а.с.21).

Згідно пп.14.1.257 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Однак, як було встановлено у судовому засіданні поставлений згідно договору позивачем товар був оплачений ТОВ «Дидактика» у повному обсязі (а.с.133), тому твердження відповідача про отримання позивачем безповоротної фінансової допомоги є безпідставним та необґрунтованим.

Відтак, з урахуванням наведеного, суд вважає, що наведені вище документи первинного бухгалтерського обліку підтверджують здійснення руху активів та зміни у власному капіталі та зобов'язаннях позивача. Крім того, згідно наведених документів вбачається, що господарські операції позивача з контрагентом ТОВ «Дидактика» були направлені на реальне настання правових наслідків, що підтверджується доданими до матеріалів справи вищевказаними первинними документами.

При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Крім цього згідно Акта перевірки, відповідач посилаючись на ст..ст. 203, 215 ЦК України, зазначає, що договір поставки від 30.05.2012 року №5 між позивачем та ТОВ «Дидактика» укладений без належної цивільної правоздатності та дієздатності та має ознаки нікчемного (а.с.26).

Однак, такі посилання відповідача в Акті перевірки судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.

У відповідності до ст.55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

3гідно зі ст. 58 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному Законом.

Відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У відповідності до ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Згідно приписів ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України, передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог , які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 N 9 відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Суд зазначає, що зміст спірного договору не суперечить актам цивільного законодавства. Судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору також вказаних доказів у відповідності до вимог ст. 71 КАС України не надано на вимогу суду і відповідачем.

Що стосується посилання відповідача на акт перевірки ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська №7209/22-4/34735238 від 21.12.2012 року, суд вважає, що такі не є підставою для встановлення порушення з боку позивача, оскільки цим актом не було досліджено саме здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Дидактика», не давалась оцінка первинним бухгалтерським документам, складеним цими суб'єктами господарювання, не досліджувалось реальності таких операцій та їх товарності. Позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів, позивачем було виконано зобов'язання за договором із зазначеним вище суб'єктом господарювання.

Крім того, чинним податковим законодавством не передбачено право ДПІ при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагента суд зазначає, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагента (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Зокрема, судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, за переконанням суду, відповідач неправомірно поклав на позивача відповідальність за можливі протиправні дії його контрагента.

Щодо посилання відповідача на Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом, у зв'язку із ненаданням позивачем товарно-транспортних накладних, то суд зазначає наступне. Як вбачається з преамбули наказу Мінтрансу від 14.10.1997р. №363 «Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні», Правила, затверджені цим наказом, розроблені для виконання цілої низки державних документів, направлених на забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадання, безпеки пасажирів на транспорті, боротьби із злочинністю. Тобто, дотримання Правил, зокрема, вимога про наявність товарно-транспортної накладної під час перевезення вантажів є обов'язковою для перевізників. За таке порушення останні можуть бути притягнуті до відповідальності органами автомобільної інспекції, які здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезення вантажів. Правила, розроблені Мінтрансом України, стосуються виключно порядку здійснення перевезення вантажів та не мають відношення до бухгалтерського та податкового обліку підприємств, які є вантажовідправниками та вантажоотримувачами та не можуть встановлювати правила ведення вказаних видів обліку.

Таким чином покликання відповідача на непредставлення до перевірки товарно-транспортних накладних як на підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентами є безпіставним та необгрунтованим.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про те, що вищевказані первинні документи в їх сукупності повністю розкривають зміст господарської операції.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Крім того, відповідно до положень, закріплених ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати (судовий збір) відшкодовуються йому за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14, 17, 18, 49, 51, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м.Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області від 10 вересня 2013 року № 0000031720.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 792 (сімсот дев'яносто дві) грн.00 коп. судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Повний текст постанови складено 09 грудня 2013 року.

Суддя Костецький Н.В.