Постанова № 35971239, 26.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 листопада 2013 року Справа №827/2478/13-а місто Севастополь

16 год. 20 хв.

Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:

судді Балась Т.П, при секретарі Нікішенко Г.О.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - довіреність від 15.08.2012 року, № 501739;

представника відповідача - Севастопольської міської Ради - Сирського С.В. - довіреність від 15.01.2013 року № 0315/257;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Севастопольської міської Ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовом до Севастопольської міської Ради про визнання протиправним та скасування рішення №5874 від 16.07.2013 року, зобов'язання вчинити певні дії а саме: повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.05.2007 року з доданими матеріалами.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 11.10.2013 року поновлено строк звернення до суду та відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд позов задовольнити. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" відносно отримання згоди на розробку проекту землеустрою земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідач з позовом не погодився у повному обсязі з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, встановивши обставини у справі, дослідивши матеріали справи та письмові докази, вважає що позов підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Судом встановлено, що у 2007 році ОСОБА_1 звернувся до Севастопольської міської Ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту відводу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарчих споруд і будівель за адресою: АДРЕСА_1.

15.10.2009 року позивач отримав черговий лист від Севастопольської міської Ради, відповідно до якого надані позивачем матеріали повинні були доповнюватись іншими висновками. Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до Гагарінського районного суду м. Севастополя.

Постановою Гагарінського районного суду міста Севастополя від 14.06.2010 року у справі № 2а-1204/2010 за позовом ОСОБА_1 до Севастопольської міської Ради про визнання бездіяльності відповідача протиправною, позов задоволено та зобов'язано Севастопольську міську Раду розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.05.2007 року.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2012 року, якою була скасована постанова Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 29.09.2011 року, відмовлено у задоволенні позову Севастопольської міської Ради до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення на Севастопольську міську Раду штрафу у розмірі 680 грн. 00 коп. за невиконання боржником рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя та вимоги державного виконавця.

На підставі примусового виконання виконавчого листа, 16.07.2013 року відповідачем було розглянуто заяву ОСОБА_1 про отримання згоди на розробку проекту землеустрою земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,10 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). За результатами розгляду відповідачем було прийнято рішення від 16.07.2013 року № 5874 про відмову у наданні згоди у зв'язку з відсутністю плану зонування або детального плану території, передбаченої ст.24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Позивач у позовній заяві просить визнати протиправним рішення № 5874 від 16.07.2013 року у зв'язку із відсутністю вказівок у статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" на те, що відсутність плану зонування або детального плану є підставою для відмови на розробку проекту землеустрою.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

Зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється.

Уповноважені органи з питань містобудування та архітектури і центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, забезпечують відкритість, доступність та повноту інформації про наявність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці земель державної та комунальної власності, не наданих у користування, що можуть бути використані під забудову, про наявність обмежень і обтяжень земельних ділянок, містобудівні умови та обмеження в містобудівному і державному земельному кадастрах.

До моменту внесення відповідної інформації до містобудівного та державного земельного кадастрів виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації або відповідний місцевий орган виконавчої влади зобов'язані надавати за запитами фізичних та юридичних осіб письмову інформацію про наявність земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Надання позивачем матеріалів вибору місця розташування спірної земельної ділянки або містобудівного обґрунтування розміщення об'єкту містобудування не може вважатися обставиною, що виключає застосування відповідачем частини третій статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" стосовно заяви позивача.

Судом встановлено, що на час прийняття Севастопольською міською Радою рішення №5874 від 16.07.2013 року з 01.01.2013 року діяла редакція статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", якою було встановлено, що документація із землеустрою розробляється із урахуванням положень плану зонування та/або детального плану території

Отже, в даному випадку суд виключає можливість задовольнити позовні вимоги в частині визнання протиправним рішення, оскільки оскаржуване рішення № 5874 від 16.07.2013 року відповідало вимогам діючого законодавства на момент прийняття рішення.

Водночас, Законом України від 19.09.2013 р. N 606-VII розділ V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» доповнено пунктом 6-1, де встановлено, що дія частин третьої та четвертої статті 24 цього Закону до 1 січня 2015 року не поширюється на території, де відповідно до цього Закону не затверджені плани зонування або детальні плани територій.

Таким чином, з урахуванням змін у законодавстві відпала така підстава відмови у наданні згоди на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки, як відсутність плану зонування. Саме така підстава була зазначена в оскаржуваному рішенні ради.

Крім того, позивачем надано докази того, що по проїзду Лесі Українки 31 та 33 видано державні акти на право власності на земельну ділянку іншій особі, що свідчить про розташування земельної ділянки АДРЕСА_1 поряд із індивідуальними житловими будинками.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з частиною другою зазначеної статті Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною шостою, сьомою статті 118 земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Враховуючи викладене, з метою належного захисту прав та інтересів позивача, суд приходить до висновку щодо необхідності повторного розгляду заяви від 24.05.2007 року із усіма доданими до неї матеріалами, які, як встановлено при розгляді справи Гагарінським районним судом міста Севастополя, були надані у повному обсязі, включаючи відповідні матеріали вибору і узгодження розташування і цільового призначення земельної ділянки, погоджені в установленому порядку і повному обсязі, комплексний містобудівний висновок тощо. Подання нової заяви позивача потребувало б повторного узгодження розташування земельної ділянки, виготовлення комплексного містобудівного висновку, що в даній ситуації призведе до можливих негативних наслідків для позивача. Отже, рішення Севастопольської міської Ради від 16.07.2013 року є перешкодою для реалізації права позивача на одержання безоплатно у власність земельної ділянки, тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданнями адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в частині скасування рішення Севастопольської міської Ради № 5874 від 16.07.2013 року та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.05.2007 року з доданими до неї матеріалами на черговому пленарному засіданні.

Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Скасувати рішення Севастопольської міської Ради № 5874 від 16.07.2013 року.

3. Зобов'язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.05.2007 року з доданими до неї матеріалами на черговому пленарному засіданні Севастопольської міської Ради.

4. В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядку і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова у повному обсязі складена 04 грудня 2013 року

Суддя Т.П.Балась