Рішення № 35970800, 28.11.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2013 р. справа № 914/3545/13

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія - Новий Розділ" (81652, Львівська обл., м.Новий Розділ, вул.Грушевського, 37, ідентифікаційний код 33525073)

Відповідач: Львівське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (79005, м. Львів, вул. І.Франка, 61, ідентифікаційний код 20812013)

про визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №210 від 29.08.2013р. (справа №1-02-145/2013) "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції".

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Чеботар Є.О.

Представники:

Позивача: Іськів І.З. - представник, довіреність в матеріалах справи;

Відповідача: Оленюк С.Л. - представник, довіреність в матеріалах справи.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергія - Новий Розділ» звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №210 від 29.08.2013р. (справа №1-02-145/2013) "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції".

Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 20.09.2013р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 15год. 30хв. 26.09.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах суду по даній справі від 26.09.2013р., 18.11.2013р. В судових засіданнях 09.10.2013р., 28.10.2013р., 25.11.2013р. оголошувались перерви. Строк розгляду спору продовжено на 15 днів з причин та підстав, зазначених в ухвалі суду по даній справі від 18.11.2013р.

Представникам Сторін по явці оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 ГПК ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю, протягом розгляду справи представниками Позивача надано пояснення по суті спору, в тому числі письмові.

Представник Відповідача в судове засідання з'явився, проти позову заперечив повністю, протягом розгляду справи надавав пояснення по суті спору, в тому числі письмові.

14.11.2013р. до господарського суду Львівської області надійшло клопотання, в якому як автора зазначено Васенюк Н.О., підписане Ратич Т.М., про вступ у справу третьої особи Васенюк Н.О.

Клопотання мотивоване тим, що Відповідачем проводилась перевірка (розслідування) за заявою жителів м.Новий Розділ, в тому числі Васенюк Н.О., а відтак, враховуючи резолютивну частину оскаржуваного рішення ЛТВ АМК України від 29.08.2010р. №210, у клопотанні зазначено, що воно може вплинути на права та обов'язки Васенюк Н.О., зокрема, щодо оплати споживачем за послуги з централізованого опалення.

З приводу даного клопотання суд зазначає, що відповідно до ч.5 ст.28 ГПК України, громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

До клопотання додано жодним чином не посвідчену копію нотаріальної довіреності Васенюк Н.О. на представництво Ратичем Т.М.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 18 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова) встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 ГПК).

Згідно з п. 5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 року № 55 та п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності).

З врахуванням вищенаведеного , в тому числі того, що копія довіреності Васенюк Н.О. не підписана, беручи до уваги те, що копія довіреності жодним чином не посвідчена, в суду відсутні правові підстави переконатись, що така заява підписана саме Васенюк Н.О.

Враховуючи вищенаведене, в суду були відсутні правові підстави до задоволення клопотання та судом відмовлено в задоволенні клопотання, про що зазначено в ухвалі господарського суду Львівської області по даній справі від 18.11.2013р.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

При цьому суд зазначає, що з врахуванням вимог ч.ч.1, 3 ст.69 ГПК України, в суду відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Згідно ст.1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", відносини, пов'язані захистом від недобросовісної конкуренції, регулюються цим Законом, Законом України "Про захист економічної конкуренції", Законом України "Про Антимонопольний комітет України", Паризькою конвенцією про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, іншими актами законодавства, виданими на підставі законів чи постанов Верховної Ради України.

Згідно ч.1 ст.7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має, зокрема, такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом; проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.7 Закону України «Про антимонопольний комітет України», для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції; повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства. Повноваження територіального відділення Антимонопольного комітету України не можуть виходити за межі повноважень Антимонопольного комітету України, визначених законом.

Згідно ч.7 ст.121 Закону України «Про антимонопольний комітет України», рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України приймається від імені територіального відділення Антимонопольного комітету України

У відповідності з пунктом 11 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням Комітету від 23.02.2001р. №32-р, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30.03.2001р. за №129/5482 (що відповідає вимогам Указу Президента України від 03.10.92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади») передбачено, що діяльність щодо виявлення, попередження та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється територіальним відділенням з додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами України, а також Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що затверджуються Комітетом.

Згідно ст.27 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", процесуальні засади діяльності органів Антимонопольного комітету України щодо захисту від недобросовісної конкуренції, зокрема розгляд справ про недобросовісну конкуренцію, порядок виконання рішень та розпоряджень органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень, їх перевірка, перегляд, оскарження та гарантії учасників процесу, інші питання щодо захисту від недобросовісної конкуренції регулюються законодавством про захист економічної конкуренції з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Статтею 30 вищевказаного Закону визначено, що органи Антимонопольного комітету України у справах про недобросовісну конкуренцію приймають обов'язкові для виконання рішення, зокрема, про визнання факту недобросовісної конкуренції; накладання штрафів, тощо.

Відповідно до ч.1. ст.60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.

Рішенням адміністративної колегії Львівського територіального відділення Антимонопольного комітету України №210 від 29.08.2013р. «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» у справі №1-02- 145/2013 (далі - Рішення №210) постановлено наступне:

1. Визнати, що відповідно до ст.12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергія - Новий Розділ» за результатами діяльності у період 2012 року та поточному 2013 року займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з постачання теплової енергії у територіальних (географічних) межах міста Новий Розділ в межах території, на якій розташовані власні діючі мережі із часткою 100 відсотків;

2. Визнати, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергія - Новий Розділ» вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене п.2 ст.50 Закону України «Про захист економічної конкуренції, а саме зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з постачання теплової енергії у вигляді дії Товариства (нарахування плати за спожиту теплову енергію власникам квартир, обладнаних квартирними приладами обліку теплової енергії в необгрунтованому розмірі), що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (ч. 1 ст. 13 названого Закону);

3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергія - Новий Розділ» провести перерахунок оплати за послуги з постачання теплової енергії споживачам, квартири яких обладнані квартирними приладами обліку теплової енергії відповідно до Правил надання населенню послуг з централізованого теплопостачання № 630;

4. Відповідно до ст.52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції, вказане у п.2 резолютивної частини накласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергія - Новий Розділ» штраф у розмірі 68000 гривень.

В Рішенні №210 адміністративною колегією Львівського територіального відділення Антимонопольного комітету України встановлено наступне:

Аналізуючи ринок послуг з постачання теплової енергії за 2012 та поточний 2013р. встановлено, що у вищезазначених територіальних та товарних межах ринку Позивач працює одноосібно та безальтернативно, не зазнає конкуренції на цьому ринку. Вищенаведене свідчить, що відповідно до ст.12 Закону України «Про захист економічної конкуренції», Відповідач за результатами діяльності у період 2012р. та поточному 2013р. займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з постачання теплової енергії у територіальних (географічних) межах міста Новий Розділ в межах території, на якій розташовані власні діючі мережі із часткою 100 відсотків.

Відповідачем зазначено в Рішенні №210, що всупереч п.10 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМУ від 21.07.2005р. N630 (із змінами та доповненнями) (далі - Правила №630), яким передбачено, що справляння плати за нормативами споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показників не допускається, Позивачем під час нарахування плати за спожиту теплову енергію власникам квартир, обладнаних квартирними приладами обліку теплової енергії, здійснювалось нарахування згідно загально-будинкових приладів обліку.

Так, в Рішенні №210 зазначено, що працівниками Відповідача встановлено, що власники квартир відповідно до виданих технічних умов протягом 2012р. встановили квартирні засоби обліку тепла, у технічних умовах на встановлення яких Позивач передбачав: - розробити проект на встановлення квартирного обліку тепла, встановлення теплолічильника запроектувати на кожну опалювальну батарею; - проектом визначити тепловіддачу транзитними стояками для донарахування плати за опалення; - тип лічильника повинен бути сертифікованим для України; - проект на встановлення теплолічильників погодити з Позивачем; роботи по встановленню теплолічильників проводити в між опалювальний період.

З наведеного Відповідачем зроблено висновок, що Позивач дозволив за кошти споживачів встановити квартирні засоби обліку тепла для нарахування плати за спожиту енергію.

Відповідач також зазначив у Рішенні №210, що Позивачем у кожній квартирі проведено технічний огляд приладів обліку теплової енергії, за результатами якого підтверджено їх придатність, та які були опломбовані і дозволено їх експлуатацію.

На підтвердження наведеного у Рішенні №210 зазначено, що проводився вибірковий огляд приладів обліку теплової енергії у квартирах по вул.Стуса, 10/6, вул.Шевченка, 44/17, вул.Шептицького, 1/69 у м.Новий Розділ, про що складено відповідні акти від 17.04.2013р. б/н.

Поряд з цим, у Рішенні №210 зазначено, що між Позивачем та споживачами укладено договори про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, пунктом 11 яких передбачено, що за наявності у квартирі засобів обліку води і теплової енергії, справляння плати за нормативами (нормами) споживання не допускається, відповідно.

З врахуванням положень п.14 Правил №630, а саме - показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць - Відповідач зазначив у Рішенні №210, що Позивач не брав до уваги показники приладів обліку теплової енергії, які подавались споживачами, а здійснював нарахування плати за нормативами, про що свідчать відповідні квитанції, що виставлялись споживачам послуг.

У Рішенні №210 також зазначено, що у додатку №2 до договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої та холодної води і водовідведення, які укладались між Позивачем та споживачами, зазначались пункти, які не передбачені типовим договором та Постановою №630, а саме: - споживач зобов'язаний забезпечити доступ до відповідної інженерної мережі, арматури, квартирних засобів обліку води і теплової енергії представників виконавця за наявності в них відповідного посвідчення для зняття показів лічильника - не рідше 2 разів на місяць; - у разі виявлення виконавцем несанкціонованого втручання в роботу засобів обліку води і теплової енергії, запірної арматури, пошкодження ізоляції труб стояків та підводів до лічильників теплової енергії, складається відповідний акт, який є підставою для нарахування плати за теплопостачання квартири по нормі.

У Рішенні №210 Відповідачем зроблено висновок, що відсутність конкуренції на вищевказаному ринку надало можливість Позивачу здійснювати нарахування плати за спожиту теплову енергію і необґрунтованому розмірі, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів.

З врахуванням вищенаведеного Відповідачем також зроблено висновок, що такі дії Позивача є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені п.2 ст.50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а саме, зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з постачання теплової енергії у вигляді дії Позивача (нарахування плати за спожиту теплову енергію власникам квартир, обладнаних квартирними приладами обліку теплової енергії в необґрунтованому розмірі, за нормами), що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку(частина 1 статті 13 названого Закону).

Додатково у відзиві (надійшов 28.10.2013р.) Відповідач зазначив, що матеріали справи №1-02-145/2013 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції містять відповідні докази, на підставі яких і прийнято Рішення №210, копії матеріалів справи надано до відзиву.

Відповідно до витягу з ЄДРПОУ серії АВ №210706, виробництво електроенергії, постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря, очищення та постачання води є одними з видів діяльності Позивача.

Згідно п.3.1 Статуту товариства Позивача 2012 року, затвердженого загальними зборами учасників, метою створення Товариства Позивача є, тому числі, здійснення підприємницької діяльності у сфері виробництва, передачі, постачання та реалізації теплової та електричної енергії. Предметом діяльності Товариства Позивача є, в тому числі, виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлювальних джерел енергії; транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами; постачання теплової енергії тощо (п.3.2 Статуту).

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд погоджується з твердженням Відповідача, зазначеним в Рішенні №210, що Позивач за результатами діяльності у період 2012р. та поточному 2013р. займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з постачання теплової енергії у територіальних (географічних) межах міста Новий Розділ в межах території, на якій розташовані власні діючі мережі із часткою 100 відсотків.

У позовній заяві Позивач зазначає, що Рішення №210 підлягає визнанню недійсним та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, а також через суперечність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства.

Як зазначено у п.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» (із змінами та доповненнями станом на час розгляду справи по суті) (далі - Постанова №15), підлягає встановленню наявність обставин, які свідчили б про видання оспорюваного розпорядження з порушенням чинного законодавства та/або компетенції органу, що його видав.

1. Відповідно до ст.29 ГК України, зловживанням монопольним становищем вважаються: нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту; обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарів з обороту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін; інші дії, вчинені з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) суб'єктів господарювання; встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів або обмежує права окремих споживачів; встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції.

Суд зазначає, і аналогічна позиція викладена в абз.1 п.16 Постанови №18, що наведений у ст.29 ГК України перелік дій, що визнаються таким зловживанням, не можна вважати вичерпним; згідно з приписом частини першої ст.41 ГК України законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності, складаються з цього Кодексу, закону про Антимонопольний комітет України, інших законодавчих актів; до таких законодавчих актів належить і Закон України "Про захист економічної конкуренції", який передбачає як кваліфікуючі ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку (ч.1 ст.13), так і перелік відповідних дій чи бездіяльності (частина друга цієї статті). Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку; зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Проте, частиною 2 ст.13 Закону України Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що визначається зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, а саме:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Суд зазначає, і аналогічна позиція відображена у п.10 Постанови №18, що Закон не покладає на Антимонопольний комітет України та його органи здійснення контролю за ціноутворенням у сфері застосування вільних цін і тарифів; водночас за пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлення, зокрема, таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, кваліфікується як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Проте суд зазначає, і аналогічна позиція викладена в абз.2 п.16 Постанови №18, що у застосуванні відповідної статті Закону України "Про захист економічної конкуренції" господарським судам необхідно мати на увазі, що частина перша її містить кваліфікуючі ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем стосовно необмеженого кола випадків такого зловживання, а частина друга - перелік деяких з числа відповідних випадків, причому цей перелік не є вичерпним. Отже, сама лише відсутність у згаданому переліку вказівки про ті чи інші дії (бездіяльність) суб'єкта господарювання не є перешкодою для кваліфікації таких дій (бездіяльності) за ознаками частини першої даної статті.

Так, як встановлено вище в мотивувальній частині рішення, в оскаржуваному Рішенні №210 Відповідач, як на підставу притягнення Позивача до відповідальності, посилається на ч.1 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Як встановлено судом та Відповідачем в оскаржуваному Рішенні №210, між Позивачем та споживачами укладено договори про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Пунктом 12 договорів про надання послуг передбачено справляння плати за нормативами (нормами); у п.11 договорів про надання послуг зазначено, що за наявності у квартирі засобів обліку води і теплової енергії, справляння плати за нормативами (нормами) споживання не допускається.

Дані положення договорів про надання послуг повністю відповідають ст.ст.179, 184 ГК України, ч.1 ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п.8 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМУ від 21.07.2005р. N630 (по тексту - Правила №630) та типовому договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (додаток до Правил №630).

З наведеного, з врахуванням положень ст.11 ЦК України, вбачається, що між Позивачем та споживачами (фізичними особами) зобов'язання по оплаті за теплопостачання виникли саме з укладених договорів про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Як зазначено в оскаржуваному Рішенні №210, Позивачем під час нарахування плати за спожиту теплову енергію власникам квартир, обладнаних квартирними приладами обліку теплової енергії, здійснювалось нарахування згідно загально-будинкових приладів обліку; наведене Відповідач вважає порушенням вимог ч.1 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», за що Позивача оскаржуваним Рішенням №210 притягнено до відповідальності.

Проте, в силу вимог ст.11 ЦК України, нарахування Позивачем плати за послуги не у відповідності до вимог укладених договорів (за умови неакцептування такого нарахування споживачем) не створює прав та обов'язків для споживачів та не обмежує прав споживачів, встановлених п.20 Правил №630, здійснювати оплату послуг на підставі платіжного документа - розрахункової книжки відповідно до показів приладів засобів обліку.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

За умов існування значної конкуренції на ринку Позивач не зміг би встановлювати зобов'язання щодо оплати послуг за нормативами (нормами) і при наявності у квартирах засобів обліку води і теплової енергії, проте, таке порушення у Позивача, як встановлено судом та оскаржуваним Рішенням №210, відсутнє.

Відповідачем ж як в оскаржуваному Рішенні №210, так і протягом розгляду справи в суді, не доведено в установлений законом спосіб та не встановлено, що за умови існування значної конкуренції на ринку, дії Позивача по нарахуванню плати за послуги з порушенням умов взаємних, встановлених договорами з споживачами, зобов'язань, в тому числі виставлення рахунків на оплату послуг за нормами (нормативами), були б неможливими. В тому числі Відповідачем не встановлено та не доведено в оскаржуваному Рішенні №210 підстави та причини, через які Позивачу було б неможливо порушувати умови взаємно встановлених із споживачами на підставі укладених договорів зобов'язань.

При цьому суд зазначає, що сам лише факт порушення Позивачем зобов'язання за укладеними договорами не може свідчити та доводити того, що таке порушення було б неможливим за умови існування значної, чи будь-якої, конкуренції на ринку.

Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що Відповідачем як в оскаржуваному Рішенні №210, так і протягом розгляду справи в суді, не встановлено та не доведено в установлений законом спосіб, що зазначене ним порушення Позивача було б неможливим за умови існування значної конкуренції на ринку, а відтак, не доведено факт вчинення Позивачем порушення, - зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, - передбаченого ч.1 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», що є самостійною підставою, в розумінні п.2 ч.1 ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», для визнання недійсним та скасування Рішення №210.

Крім цього суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.10 ПП ВГСУ №15, що за п.1 ч.2 ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", встановлення, зокрема, таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, кваліфікується як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Проте, як встановлено вище в мотивувальній частині рішення, встановлення порядку оплати в укладених між Позивачем та споживачами договорах повністю відповідає вимогам законодавства, в тому числі типовому договору.

2. Щодо наведеного у Рішенні №210 про те, що у додатках №2 до договорів про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої та холодної води і водовідведення, які укладались між Позивачем та споживачами, зазначались пункти, які не передбачені типовим договором та Постановою №630, а саме:

1) споживач зобов'язаний забезпечити доступ до відповідної інженерної мережі, арматури, квартирних засобів обліку води і теплової енергії представників виконавця за наявності в них відповідного посвідчення для зняття показів лічильника - не рідше 2 разів на місяць;

2) у разі виявлення виконавцем несанкціонованого втручання в роботу засобів обліку води і теплової енергії, запірної арматури, пошкодження ізоляції труб стояків та підводів до лічильників теплової енергії, складається відповідний акт, який є підставою для нарахування плати за теплопостачання квартири по нормі, суд зазначає наступне.

Наведені вище положення договорів дійсно мають місце у договорах, що наявні у представлених Відповідачем копіях матеріалів справи №1-02-145/2013 (додаток до відзиву, що надійшов 28.10.2013р.).

Проте, відповідно до ч.3 ст.184 ГК України, укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Згідно із ч.3 ст.179 ГК України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язковим для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.2 ст.179 ГК України, Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Згідно до п.4 ст.179 ГК України, у випадку, коли договір укладається на основі типового договору, сторони не можуть відступати від його змісту, але мають право конкретизувати його умови.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно п.3 ч.1 ст.21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Відповідно до п.1 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМУ від 21.07.2005р. N630 (по тексту - Правила №630), ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги).

Згідно п.8 Правил №630, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - договір).

Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення є додатком до Правил №630.

З врахуванням вищенаведеного, суд зазначає, що викладення у зазначених в Рішенні №210 додатках №2 до договорів про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення положень, які, як зазначає Відповідач, не передбачені типовим договором та Постановою №630, не суперечить вимогам законодавства, в тому числі п.4 ст.179 ГК України щодо права сторін на конкретизацію умов договору, укладеного на основі типового договору.

Крім цього, щодо зазначення у додатках №2 до укладених договорів про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення положень (які зазначає Відповідач у Рішенні №210) суд додатково встановив наступне:

1) Щодо положення: «Споживач зобов'язаний забезпечити доступ до відповідної інженерної мережі, арматури, квартирних засобів обліку води і теплової енергії представників виконавця за наявності в них відповідного посвідчення для зняття показів лічильника - не рідше 2 разів на місяць».

У п.п.3 п.17 типового договору (додаток до Правил №630) не зазначено вказаного положення.

Проте, частиною 2 п.п.30 п.29 Правил №630 визначено, що споживач зобов'язаний: забезпечувати доступ до мережі, арматури, квартирних засобів обліку, розподільчих систем представника виконавця за наявності в нього відповідного посвідчення: для ліквідації аварій - цілодобово; для встановлення і заміни санітарно-технічного та інженерного обладнання, проведення технічного і профілактичного огляду, зняття контрольних показників квартирних засобів обліку - згідно з умовами договору.

Відтак, внесення до укладених Позивачем договорів про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення зазначеного вище положення здійснено на виконання ч.2 п.п.30 п.29 Правил №630 та повністю узгоджується з положеннями п.4 ст.179 ГК України щодо права сторін на конкретизацію умов договору, укладеного на основі типового договору;

2) Щодо положення: «У разі виявлення виконавцем несанкціонованого втручання в роботу засобів обліку води і теплової енергії, запірної арматури, пошкодження ізоляції труб стояків та підводів до лічильників теплової енергії, складається відповідний акт, який є підставою для нарахування плати за теплопостачання квартири по нормі».

Підпунктом 8 п.29 Правил №630 визначено, що споживач має право на внесення за погодженням з виконавцем у договір змін, що впливають на розмір плати за послуги. В свою чергу, п.п.2 п.31 Правил №630 визначено, що виконавець має право вносити за погодженням із споживачем у договір зміни, що впливають на розмір плати за послуги.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що внесення до укладених Позивачем договорів про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення зазначеного вище положення здійснено у відповідності до п.п.8 п.29 та п.п.2 п.31 Правил №630 та повністю узгоджується з положеннями п.4 ст.179 ГК України щодо права сторін на конкретизацію умов договору, укладеного на основі типового договору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що в силу п.4 ст.179 ГК України, у випадку, коли договір укладається на основі типового договору, сторони не можуть відступати від його змісту, але мають право конкретизувати його умови; беручи до уваги встановлені права та обов'язки п.п.30 п.29, п.п.8 п.29 та п.п.2 п.31 Правил №630; враховуючи спростування судом доводів Відповідача в цій частині, суд зазначає, що Відповідачем не доведено (зазначене у Рішенні №210) те, що вказання Позивачем у додатках №№2 до договорів про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої та холодної води і водовідведення, які укладались між Позивачем та споживачами, пунктів, які не передбачені типовим договором та постановою №630, є порушенням вимог законодавства, в тому числі зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, як і не доведено, що зазначення таких положень не передбачено Правилами №630 загалом.

Наведене є самостійною підставою, в розумінні п.2 ч.1 ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», для визнання недійсним та скасування Рішення №210.

3. Згідно ч.2 ст.3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Відповідно до положень п.п.2 ч.1 ст.7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги», ст.13 Закону України «Про теплопостачання» та п.п.2 п.а ст.28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до основних повноважень органів місцевого самоврядування належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на житлово-комунальні, в тому числі з теплопостачання, послуги.

Відповідно до ч.1 ст.73 Закону України "Про місцеве самоврядування" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

З врахуванням вищенаведених положень законодавства, встановлення тарифів на послуги з теплопостачання, що стосуються предмета спору зі справи, є виключною компетенцією місцевої ради, і Позивач, в тому числі, повинен виконувати відповідні рішення органу місцевого самоврядування.

Отже, саме Новороздільська міська рада повинна була б встановити тарифи для населення не тільки з врахуванням норми виходячи з площі, а й з врахуванням спожитої кількості тепла.

Проте, рішенням виконавчого комітету Новороздільської міської ради №93 від 27.02.2013р. встановлено одноставкові тарифи на послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з додатком (п.1), які застосовуються з 01.01.2013р. (п.3). Відповідно до додатку до рішення виконавчого комітету Новороздільської міської ради №93 від 27.02.2013р., тарифи на послуги з централізованого опалення встановлені з розрахунку за 1 м2 опалювальної площі, а тарифи на послуги з централізованого водопостачання встановлені з розрахунку за 1м3 гарячої води.

Аналогічним чином встановлені тарифи і рішенням виконавчого комітету Новороздільської міської ради №210 від 17.07.2013р., - (за опалення - з розрахунку за 1 м2 опалювальної площі; за гаряче водопостачання - за 1м3 гарячої води).

З наведеного вбачається, що незважаючи на встановлення теплових лічильників, тарифи на здійснення оплати послуг з розрахунку використаних калорій тепла органом місцевого самоврядування не встановлені, Сторонами не надано доказів такого встановлення та матеріалах перевірки Відповідача, в тому числі в оскаржуваному Рішенні №210, такі відсутні.

Наведена обставина, яка мала безумовне значення для предмету проведеної Відповідачем перевірки, залишена Відповідачем поза увагою, в тому числі в оскаржуваному Рішенні №210.

Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що Відповідачем, в тому числі в оскаржуваному Рішенні №210, неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи.

Вищенаведене є самостійною, передбаченою п.1 ч.1 ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», підставою для визнання недійсним та скасування рішення органу Антимонопольного комітету України.

Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 16.04.2013р. у справі №5009/3775/12.

4. Крім того, з врахуванням обов'язку Позивача здійснювати розрахунки з споживачами у відповідності до встановлених органами місцевого самоврядування тарифів, та за відсутності встановлення Рішенням №210 існування встановлених органом місцевого самоврядування тарифів на оплату послуг не згідно площі приміщень, а згідно кількості використаного тепла, суд зазначає, що Відповідачем неповно з'ясовано та в Рішенні №210 не доведено, що саме діями Позивача завдано шкоди інтересам споживачів.

Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що Відповідачем, в тому числі в оскаржуваному Рішенні №210, неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, що є самостійною, в розумінні п.1 ч.1 ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», підставою для визнання недійсним та скасування Рішення №210.

Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 24.04.2012р. у справі №5021/2619/2011.

5. Суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.17 ПП ВГСУ №15, що стаття 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" не містить положень стосовно мінімальної кількості фактів (подій), яка вважалася б достатньою для кваліфікації дій суб'єктів господарювання за ознаками зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Отже, в принципі й одноразове відповідне порушення, належним чином встановлене й доведене, може бути підставою для здійснення такої кваліфікації.

Відповідачем у відзиві, який надійшов до суду 28.10.2013р., зазначено, що матеріали справи №1-02-145/2013 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції містять відповідні докази, на підставі яких і прийнято Рішення №210, копії матеріалів справи надано до відзиву.

Проте, з представлених матеріалів не вбачається можливість здійснення Відповідачем висновку про неправомірне нарахування споживача послуг, а відтак, про вчинення дій, які призвели чи можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів виходячи з наступного.

Згідно ч.2 п.14 Правил №630, показання квартирних засобів обліку знімаються споживачем щомісяця. Наведеному кореспондує і обов'язок споживачів щодо щомісячної подачі виконавцю (Позивачу) показів приладів обліку, встановлений п.п.13 укладених між Позивачем та споживачами договорів.

Відповідно до ч.2 п.20 Правил №630, у платіжному документі передбачаються графи для зазначення поточних і попередніх показань засобів обліку води, теплової енергії, різниці цих показань або затверджених нормативів (норм) споживання, тарифу на даний вид послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу.

Відповідно до ч.2 п.9 Правил №630, квартирні засоби обліку беруться виконавцем на абонентський облік.

З представлених Відповідачем матеріалів справи не вбачається можливість здійснення Позивачем нарахування оплати послуг відповідно до даних засобів обліку, а відтак, повнота з'ясування обставин, які мають значення для справи та доведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, оскільки:

- Відповідачем жодним чином не досліджено чи квартирні засоби обліку взято виконавцем (Позивачем) на абонентський облік (ч.2 п.9 Правил №630);

- Відповідачем представлено 14 договорів з споживачами, з яких:

- по 3-х договорах з абонентами (вул.Стуса, 10/6, вул.Шевченка, 44/17, вул.Шептицького, 1/69) відсутні акти приймання до експлуатації приладів обліку (в яких зазначено щодо підключення теплових вузлів, технічного огляду приладів обліку теплової енергії, дозволу експлуатації та опломбування засобів обліку), та які наявні по інших споживачах, і в яких зазначаються показники приладів на день приймання. Відтак, Відповідачем не обґрунтовано можливість обрахунку Позивачем різниці показників засобів обліку для нарахування плати відповідно до кількості спожитих ГКал (ч.2 п.20 Правил №630);

- Відповідачем жодним чином не досліджено, чи подавались споживачами дані показів засобів обліку (п.п.13 укладених договорів та ч.2 п.14 Правил №630). Акти ж щодо знаття показників теплових лічильників наявні лише по 2-х абонентах (вул.Стуса, 10/6, вул.Шевченка, 17/9).

При чому:

по абоненту (вул.Стуса, 10/6) відсутній, як зазначено вище, акт приймання до експлуатації приладів обліку, що унеможливлює обрахунок Позивачем різниці показників засобів обліку для нарахування плати відповідно до кількості спожитих ГКал (ч.2 п.20 Правил №630);

по абоненту (вул.Шевченка, 17/9) хоч і наявні акт приймання до експлуатації приладів обліку та акт знаття показників теплових лічильників, проте, акт знаття показників теплових лічильників датований 18.03.2013р., що унеможливлює обрахунок Позивачем різниці показників засобів обліку для нарахування плати відповідно до кількості спожитих ГКал (ч.2 п.20 Правил №630) за повний розрахунковий місяць (п.18 Правил №630);

- по кожному з решти представлених 11 договорів (окрім проаналізованих вище по 4-х абонентах: вул.Стуса, 10/6, вул.Шевченка, 44/17, вул.Шептицького, 1/69, вул.Шевченка, 17/9): (вул.вул. Винниченка, 25/10, Л.Українки, 21/57, Шашкевича, 15а/51, Шевченка, 6/5, Л.Українки, 23/38, Шептицького 9/21, Шептицького, 11/59, Шевченка, 31а/27, Шевченка, 18/40) акти знаття показників теплових лічильників відсутні взагалі, що також унеможливлює обрахунок Позивачем різниці показників засобів обліку для нарахування плати відповідно до кількості спожитих ГКал (ч.2 п.20 Правил №630).

Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що Відповідачем не повно з'ясовано обставини, які мають значення для справи та не доведено обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, що є самостійними підставами для визнання недійсним та скасування Рішення №210 (п.п.1, 2 ч.1 ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

При цьому суд зазначає, що в Рішенні №210 зазначено лише 3-х конкретних споживачів (вул.Стуса, 10/6, вул.Шевченка, 44/17, вул.Шептицького, 1/69), яким, згідно доводів Відповідача, неправомірно здійснювалось нарахування плати за теплову енергію не за приладами обліку; проте, неправомірність нарахування таким споживачам, як встановлено вище, Відповідачем не доведена, а відтак, не доведено і вчення Позивачем дій, які б привели або могли привести до ущемлення інтересів споживачів (ч.1 ст.13 ЗУ «Про захист економічної конкуренції).

6. Щодо доводів Відповідача про визнання рішеннями судів неправомірними дій Позивача щодо нарахування плати за послуги теплопостачання квартир у м.Новий Розділ на підставі нормативів (норм) споживання, а не за фактично надані послуги за показниками встановлених квартирних засобів обліку теплової енергії, суд зазначає наступне.

Рішеннями Миколаївського районного суду від 30.09.2013р. у справі №447/2666/13-ц за позовом Василика О.І. до Позивача, та від 30.09.2013р. у справі №447/2664/13-ц за позовом Івасик Н.Р. до Позивача про захист прав споживачів вирішено визнати неправомірними дії Позивача щодо нарахування плати за послуги теплопостачання квартир на підставі нормативів (норм) споживання, а не за фактично надані послуги за показниками встановлених квартирних засобів обліку теплової енергії та зобов'язати Позивача здійснити перерахунок.

Відповідно до ч.4 ст.35 ГПК України, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Приймаючи як обов'язкові рішення Миколаївського районного суду від 30.09.2013р. у справі №447/2666/13-ц та 30.09.2013р. у справі №447/2664/13-ц щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору, суд зазначає, що в рішеннях Миколаївського районного суду від 30.09.2013р. не встановлено факту, з якого саме часу Позивачем здійснювались неправильні нарахування.

Проте, незважаючи на наведене, предметом даного позову є визнання недійсним та скасування Рішення №210.

Рішення №210 ж винесено 29.08.2013р., а відтак, при винесенні Рішення №210 Відповідач не міг керуватися обставинами, встановленими рішенням Миколаївського районного суду від 30.09.2013р.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.1 ст.50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Згідно ч.1 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:

неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;

недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п.32 «Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ)», затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994р. N5 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06.05.1994р. за N90/299 (із змінами та доповненнями), у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення.

З аналізу наведених обставин вбачається, що Відповідачем здійснено: 1) невірне застосування норм матеріального права, що призвело до неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, 2) не доведено обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, 3) а відтак, здійснено і невірний, передчасний, необґрунтований та недоведений висновок про зловживання Позивачем монопольним (домінуючим) становищем не ринку. За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

28.11.2013 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 03.12.2013р.

Відповідно частини четвертої статті 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Таким чином, судовий збір покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати недійсним та скасувати рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №210 від 29.08.2013р. (справа №1-02-145/2013) "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції".

3. Стягнути з Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (79005, м.Львів, вул..І.Франка, 61, ідентифікаційний код 20812013) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія - Новий Розділ" (81652, Львівська обл., м.Новий Розділ, вул.Грушевського, 37, ідентифікаційний код 33525073) 1147,00 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

Наказ видати відповідно після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.