Рішення № 35966215, 10.12.2013, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2013 р. Справа № 918/1621/13

Господарський суд Рівненської області у складі головуючої судді Бережнюк В.В. розглянувши матеріали справи

за первісним позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"

про стягнення 1 286 464 грн. 90 коп. боргу

та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"

до відповідача Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про визнання недійсним пункту 9.3. Договору №06/10-3259 БО-28 від 27.12.2010 року поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання

Представники:

Від ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" : Мицько Р.М.

Від ТзОВ "Рівнетеплоенерго" : Михайлов В.О.

СУТЬ СПОРУ: Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до господарського суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про стягнення 1 286 464 грн. 90 коп. заборгованості, з яких 1 088 142 грн. 77 коп. - основний борг, 115 904 грн. 66 коп. - пеня, 82417 грн. 47 коп. - 3% річних. В обґрунтування вимог зазначає, що відповідачем порушено умови Договору №06/10-3259 БО-28 від 27.12.2010 року поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання, в частині своєчасної оплати вартості поставленого природного газу.

26.11.2013 р. до початку розгляду господарським судом справи по суті, відповідно до ст.60 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем (за первісним позовом) - Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" подано зустрічний позов до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання недійсним пункту 9.3. Договору №06/10-3259 БО-28 від 27.12.2010 року поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання (арк.с.62-64). Ухвалою суду від 26.11.2013 р. вказану зустрічну позовну заяву прийнято для спільного розгляду з первісним позовом у справі №918/1621/13 (арк.с.70).

10 грудня 2013 року через канцелярію суду представником ТзОВ "Рівнетеплоенерго" була подано клопотання №03-05/3089/1139 про зупинення провадження у даній справі у зв'язку з тим, що відповідно до п.2 наказу Міненерговугілля №545 від 26.07.2012 р. "Про припинення Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" шляхом її реорганізації (перетворення)" наказано припинити діяльність ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" шляхом її реорганізації - перетворення в Публічне акціонерне товариство та перейменування у "Синтез-Газ України". Також даним наказом передбачено створення ліквідаційної комісії з припинення діяльності останньої. Тому відповідач (за первісним позовом) просить суд зупинити провадження у справі №918/1621/13 до закінчення реорганізації позивача (за первісним позовом) і визначення його правонаступника у спірних правовідносинах (арк.с.73-74).

Судом відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі №918/1621/13 (про що наявна відмітка у протоколі судового засідання від 10.12.2013 р., арк.с. 87), оскільки згідно наявних у справі відомостей з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" станом на 10.12.2013 р. остання не ліквідована. У даному випадку процедура реорганізації - перетворення ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" у Публічне акціонерне товариство та перейменування у "Синтез-Газ України" не перешкоджає вирішенню по суті справи №918/1621/13. Відтак, суд прийшов до висновку про відсутність обґрунтованих підстав для зупинення провадження у даній справі.

В судовому засіданні 10 грудня 2013 року представник позивача (за первісним позовом) підтримав позовні вимоги повністю. Просить стягнути з ТзОВ "Рівнетеплоенерго" 1 286 464 грн. 90 коп. заборгованості, з яких 1 088 142 грн. 77 коп. - основний борг, 115 904 грн. 66 коп. - пеня, 82417 грн. 47 коп. - 3% річних.

Відповідач (за первісним позовом) письмового відзиву на позов не подав. У судовому засіданні представник ТзОВ "Рівнетеплоенерго" пояснив, що позовні вимоги визнає частково в частині стягнення 1 088 142 грн. 77 коп. основного боргу та 82417 грн. 47 коп. 3% річних. Щодо стягнення 115 904 грн. 66 коп. пені просить застосувати строки спеціальної позовної давності та в цій частині відмовити у позові, про що подав письмову заяву №03-05/3091/1789 від 10.12.2013 р. (арк.с. 85). Вказує, що пеня почала розраховуватися позивачем з 21.03.2011 р., та вважає, що строк позовної давності по стягненню пені закінчився. Звертає увагу суду на Постанову Пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" та на Постанову Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Також представник ТзОВ "Рівнетеплоенерго" підтримав поданий зустрічний позов. З приводу останнього зазначив, що положення п.9.3. Договору №06/10-3259 БО-28 від 27.12.2010 року поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання, щодо збільшення строку позовної давності до вимог про стягнення пені за цим Договором до трьох років суперечать вимогам ст.ст. 251, 256, 258 ЦК України, оскільки згідно ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Крім того, вважає, що договір про збільшення позовної давності має бути укладений сторонами у письмовій формі як окремий документ, чого не було здійснено, та відповідно порушено вимоги ст.ст. 203 ЦК України. За наведеного просить зустрічний позов задоволити.

Натомість представник відповідача за зустрічним позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" в судовому засіданні надав пояснення, згідно яких вважає, що зустрічний позов підлягає задоволенню частково. А саме, зазначає, що п.9.3. Договору №06/10-3259 БО-28 від 27.12.2010 року слід визнати недійсним в частині слів: "Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом" у зв'язку з невідповідністю вимогам законодавства. Поряд з цим, вважає, що п.9.3. Договору в частині слів: "Строк позовної давності за цим Договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки." відповідає чинному законодавству, так як ч.1 ст. 259 ЦК України передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, що у даному випадку і було здійснено сторонами Договору №06/10-3259 БО-28 від 27.12.2010 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" та ТзОВ "Рівнетеплоенерго", повно та об'єктивно оцінивши всі обставини справи в їх сукупності, господарський суд прийшов до висновку, що первісний позов підлягає задоволенню повністю, а зустрічний позов слід задоволити частково. При цьому суд виходив з такого.

Судом встановлено, що 27 грудня 2010 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (Покупець) укладено Договір №06/10-3259 БО-28 поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання (арк.с.14-21).

За умовами п.1.1 Договору Постачальник зобов'язався поставити Покупцеві імпортований природний газ, а Покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п.1.2 цього договору.

Газ, що постачається за цим договором, використовується Покупцем виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання. Використання газу Покупцем для інших потреб не є предметом цього договору.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що Постачальник передає Покупцю в період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р. природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 13 143 тис.куб.м., в тому числі по місяцях: січень - 2612 тис.куб.м.; лютий - 2290 тис.куб.м.; березень - 1956 тис.куб.м.; квітень - 706 тис.куб.м.; травень - 118 тис.куб.м.; червень 113 тис.куб.м.; липень - 160 тис.куб.м.; серпень - 115тис.куб.м.; вересень - 120 тис.куб.м.; жовтень - 865 тис.куб.м.; листопад - 1694 тис.куб.м.; грудень - 2394 тис.куб.м.

За розрахункову одиницю переданого газу приймається один кубічний метр (куб.м), приведений до стандартних умов.

Згідно п.3.1 Договору ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 2 187, 20 грн. без ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: - збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою 20%. Крім того тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 234,00 грн., крім того ПДВ - 20%. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 2464,94 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 2957,93 грн.

Загальна вартість цього договору складається із сум вартості місячних поставок газу (п.3.1.1. договору).

Сторони домовились, що ціна за 1000 куб.м. газу встановлюється на рівні граничної ціни на газ та/або тарифів, затверджених уповноваженим державним органом (п.3.2 Договору).

Пунктом 4.1 Договору визначено, що розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку: - перша оплата в розмірі 34% від вартості запланованих місячних обсягів постачання природного газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки; - подальші оплати проводяться плановими платежами по 33% від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) числа місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги поставки газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п.5.1 Договору строк поставки газу: з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно.

Умовами п.5.2 Договору визначено місце поставки газу: Постачальник передає газ Покупцеві на комерційному вузлі/вузлах обліку газу Покупця або за відсутності їх у Покупця, - на вузлі/вузлах обліку газотранспортного підприємства.

Право власності на газ переходить від Постачальника до Покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і бере на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ (п.5.2.1 Договору).

Відповідно до підпунктів 6.1.1 та 6.1.2 Покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений газ, підписувати акт приймання-передачі газу, поставленого Постачальником Покупцеві у відповідному місяці поставки.

У разі порушення Покупцем умов п.4.1 цього Договору, Покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п.7.3.1 Договору).

Одночасно у пункті 9.3 Договору сторони погодили, що строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Відповідно до п.10.1 Договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками Сторін та кріплення печатками Сторін, поширює дію на відносини, які склались між сторонами з 01 січня 2011 року і діє у частині поставки газу до 31 грудня 2011 року включно, а у частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено відбитками печаток сторін.

Також 27 грудня 2010 року між сторонами складено Додаток №1 до Договору №06/10-3259 БО-28 поставки природного газу (арк.с.19-21).

У подальшому між сторонами підписано Додаткові угоди №2 від 20.12.2010 р., №3 від 04.04.2011 р., №4 від 11.07.2011 р., №5 від 30.08.2011 р. до Договору №06/10-3259 БО-28 від 27.12.2010 р., якими вносилися зміни щодо цін, тарифів та обсягів поставки природного газу (арк.с.22-25).

На виконання умов укладеного Договору №06/10-3259 БО-28 та Додаткових угод до нього ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" за період січень - серпень 2011 року передав, а відповідач (за первісним позовом) прийняв природний газ на загальну суму 13 432 867 грн. 80 коп. Вказане підтверджується наявними у матеріалах справи актами передачі-приймання природного газу (арк.с. 26-33). Останні підписані повноважними представниками та скріплені відбитками печаток сторін.

ТзОВ "Рівнетеплоенерго" свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати отриманого природного газу виконав частково, сплативши 12 344 725 грн. 03 коп. Таким чином несплаченими залишилися 1 088 142 грн. 77 коп. (розрахунок основного боргу на арк.с. 44-48).

Керуючись пунктами 7.3.1 та 9.3 Договору №06/10-3259 БО-28, за невиконання грошового зобов'язання, позивач (за первісним позовом) нарахував відповідачу пеню в розмірі 115 904 грн. 66 коп. (розрахунок пені на арк.с.3-6).

Покликаючись на ст.625 ЦК України позивач нарахував 82 417 грн. 47 коп. - 3% річних за період з 21.02.2011 р. по 10.10.2013 р. (розрахунок на арк.с. 7-9).

Надані суду розрахунки основного боргу, пені та 3% річних перевірено та визнано правильними.

Щодо обґрунтованості вимог первісного позову.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір №06/10-3259 БО-28 від 27.12.2010 р. є договором поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 цього Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд звертає увагу, що згідно ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Разом з тим, пункт 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначає, що за правилами частини першої статті 259 ЦК України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність. Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.

Оскільки сторони скористалися наданим їм правом на збільшення терміну позовної давності, про що погодили у п.9.3 Договору №06/10-3259 БО-28 від 27.12.2010 р., тому у даному випадку позивач за первісним позовом звернувся до суду з вимогою про стягнення 115 904 грн.66 коп. пені в межах строку позовної давності. За наведених обставин заява ТзОВ "Рівнетеплоенерго" №03-05/3091/1789 від 10.12.2013 р. про застосування строків спеціальної позовної давності відхилена судом.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Належними та допустимими доказами підтверджується, що позивач (за первісним позовом) свої зобов'язання за Договором №06/10-3259 БО-28 щодо поставки природного газу виконав, проте відповідач за отриманий у січні-серпні 2011 р. природний газ розрахувався частково. Вказане також визнано представником відповідача (за первісним позовом) у судовому засіданні.

Відтак, первісний позов ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до відповідача ТзОВ "Рівнетеплоенерго" про стягнення 1 286 464 грн. 90 коп. заборгованості, з яких 1 088 142 грн. 77 коп. - основний борг, 115 904 грн. 66 коп. - пеня, 82417 грн. 47 коп. - 3% річних є обґрунтованим, тому підлягає задоволенню.

Щодо зустрічного позову суд зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" просить визнати недійсним п.9.3. Договору №06/10-3259 БО-28 від 27.12.2010 року поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання, так як вважає, що положення останнього щодо збільшення строку позовної давності до вимог про стягнення пені за цим Договором до трьох років суперечать вимогам ст.ст. 251, 256, 258 ЦК України, оскільки згідно ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Крім того, вважає, що договір про збільшення позовної давності має бути укладений сторонами у письмовій формі як окремий документ, чого не було здійснено, та відповідно порушено вимоги ст.ст. 203 ЦК України.

Як зазначалося вище, пункт 9.3 Договору №06/10-3259 БО-28 сторони погодили наступного змісту: "Строк позовної давності за цим Договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.".

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 259 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно п.3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за правилами частини першої статті 259 ЦК України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність. Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.

Як вбачається з укладеного між сторонами Договору №06/10-3259 БО-28 умова про збільшення позовної давності вміщена в письмовому вигляді в останньому у пункті 9.3, що не суперечить чинному законодавству.

Тому суд вважає, що зміст п.9.3 укладеного сторонами Договору поставки природного газу №06/10-3259 БО-28 від 27.12.2010 р. в частині слів: "Строк позовної давності за цим Договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки" не суперечить приписам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, та укладений з дотриманням визначеної законом форми правочину.

Одночасно суд звертає увагу, що статтею 261 Цивільного кодексу України встановлено: перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частина 2 ст. 260 Цивільного кодексу України закріплює імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

З вказаного слідує, що сторонам за договором надається право змінити лише строк, протягом якого управнена сторона може нараховувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним, та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 11.12.2012р. по справі про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 11.01.2012р. у справі № 10/065-11.

Відповідно до ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Слід зауважити, що згідно п.4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що пунктом 9.3. Договору поставки природного газу №06/10-3259 БО-28 від 27.12.2010 р. в частині яка встановлює, що "Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом", сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення неустойки (штрафу, пені) на прострочену суму, оскільки визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотного відрахунку шести місяців від дати звернення з позовом, що суперечить положенням ч. 2 ст. 260 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що пункт 9.3 Договору поставки природного газу №06/10-3259 БО-28 від 27.12.2010 р. в частині яка встановлює, що "Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом", суперечить вимогам ст.ст.260, 261 Цивільного кодексу України та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, тому в цій частині підлягає визнанню недійсним.

Статтею 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відтак, визнання судом частково недійсним пункту 9.3 Договору поставки природного газу №06/10-3259 БО-28 від 27.12.2010 р. не має наслідком визнання недійсним даного Договору в цілому.

В силу статей 43, 47, 33, 38 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Отже, зважаючи на все вищевикладене, первісний позов Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про стягнення 1 286 464 грн. 90 коп. заборгованості, з яких 1 088 142 грн. 77 коп. - основний борг, 115 904 грн. 66 коп. - пеня, 82417 грн. 47 коп. - 3% річних, підтверджується матеріалами справи, ґрунтується на законі та договорі, не спростований відповідачем, відтак підлягає задоволенню повністю з покладенням на відповідача судових витрат за розгляд первісного позову на підставі ст. 49 ГПК України.

Разом з тим, зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання недійсним пункту 9.3. Договору №06/10-3259 БО-28 від 27.12.2010 року поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання, слід задоволити частково, та визнати недійсним п.9.3 цього Договору в частині, яка визначає : "Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом". В задоволенні решти вимог зустрічного позову слід відмовити. На підставі ч.5 ст.49 ГПК України судові витрати за розгляд зустрічного позову покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (в рівних частинах).

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (33027, м.Рівне, вул. Данила Галицького, 27, код ЄДРПОУ 36598008) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул.Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) - 1 088 142 грн. 77 коп. - основного боргу, 115 904 грн. 66 коп. - пені, 82417 грн. 47 коп. - 3% річних, 25 729 грн. 30 коп. витрат по оплаті судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Зустрічний позов задоволити частково.

4. Визнати недійсним пункт 9.3. Договору №06/10-3259 БО-28 від 27.12.2010 року поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання, в частині, яка визначає : "Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом".

5. Відмовити в задоволенні решти вимог зустрічного позову.

6. Стягнути з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул.Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (33027, м.Рівне, вул. Данила Галицького, 27, код ЄДРПОУ 36598008) - 573 грн. 50 коп. витрат по оплаті судового збору за розгляд зустрічного позову. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Бережнюк В.В.

Повне рішення складено "12" грудня 2013 року.