Ухвала суду № 35962246, 27.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2013 року м. Київ К/800/44977/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Олендера І.Я.,

суддів Ємельянової В.І., Рецебуринського Ю.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 227-13 від 05.04.2013 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення щодо визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2013 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 227-13 від 05.04.2013 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 6 від 06.12.2012 року.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскаржуване рішення, яким відмовлено позивачці у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 227-13 від 05.04.2013 року, не відповідає міжнародним принципам з питань міграції, оскільки позивач зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; повідомив всі важливі факти, що були в його розпорядженні; повідомлені позивачем факти, відповідач не визнав неправдоподібними або такими, що суперечать конкретній та загальній інформації за справою позивача; позивач заслуговує на довіру, оскільки щодо неї не виявлено компрометуючої інформації.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року апеляційну скаргу Державної міграційної служби України задоволено: постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2013 року скасовано та ухвалено нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, мотивував своє рішення тим, що при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач здійснив всі дії в межах своїх повноважень, на підставі та в межах національного законодавства та міжнародного законодавства, ратифікованого державою Україна і прийняв обґрунтоване рішення.

У поданій касаційній скарзі позивач заявив вимоги про скасування рішення суду апеляційної інстанції, як такого, що постановлене із порушенням норм матеріального і процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції, як скасованого помилково.

У доводах касаційної скарги, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції ухвалене оскаржуване рішення без врахування всіх обставин, що мають значення для справи та без врахування практики Європейського суду з прав людини. У позивача наявні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань у країні її громадянської належності.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки воно ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до пункту першого частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

16.12.2012 року позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду особової справи, громадянці Російської Федерації ОСОБА_2, рішенням Державної міграційної служби України від 05.04.2013 року № 227-13 відмовлено у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, відсутні.

29.04.2013 року позивач отримав Повідомлення № 5 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видане Управлінням Державної міграційної служби України в Кіровоградській області.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Спеціальним законом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон).

Відповідно до положень п. 1 ч. 1. ст. 1 Закону, біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року (далі - Конвенція 1951 року) та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року (далі - Протокол 1967 року).

Відповідно до Директиви Європейського Союзу від 29 квітня 2009 року «Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається», яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутності поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

У відповідності до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Як свідчать матеріали особової справи, позивач, в період з 2004 року по 2009 рік неодноразово приїздила в Україну навідуючи свого чоловіка та поверталась до Російської Федерації. Позивач безперешкодно покидала Російську Федерацію на підставі візових документів, оформлених компетентними органами країни громадянської приналежності.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, позивач прибула в Україну поїздом у 2009 році в м. Харків до брата чоловіка. Виїхати змушена була, за твердженнями позивача, через постійні погрози військових проти чоловіка, який агітував на президентських виборах за Аслана Масхадова, оскільки після смерті такого всіх його колишніх прихильників почали переслідувати. Крім того, позивачка вказала, що її також переслідує влада, оскільки вона була свідком викрадення та вбивства ОСОБА_5 в 2000 році, що здійснив полковник російської армії ОСОБА_6. Позивачка також повідомила, що її матері та матері її чоловіка постійно погрожують, у родичів намагаються дізнатись куди вона виїхала та зазначила, що не може повернутись до своєї країни, оскільки хвилюється за себе та свою сім'ю.

Як встановлено судом апеляційної інстанції з огляду на відомості протоколу бесіди від 06.02.2013 року, позивач повідомила, що після загибелі ОСОБА_6, небезпека їй не загрожує, їй не погрожували через родичів чи особисто.

Крім того, з вказаного протоколу співбесіди вбачається, що мати та сестра позивачки, які були безпосередніми свідками у справі про вбивство ОСОБА_5 та були присутні на судовому засіданні по кримінальній справі, до цього часу проживають на території Чеченської Республіки і не зазнають ніяких утисків від діючої влади.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявниця не переслідувалася урядом, не була причетна до політичних партій, не приймала участі у політичному житті країни свого походження. Факту, що позивач була об'єктом переслідувань, наявність прямих загроз такого переслідування не встановлено.

Частиною 11 статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як правильно вказав суд апеляційної інстанції, в матеріалах справи наявний мотивований висновок від 05 березня 2013 року (а.с.64-72), яким рекомендовано Державній міграційній службі України прийняти рішення про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи зі змісті ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За наведеного можна зробити висновок про те, що відповідачем вмотивовано відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Тобто, при перевірці об'єктивної сторони обґрунтованого побоювання стати жертвою переслідувань відповідачем не було встановлено наявність фактичних доказів того, що ці побоювання позивача є реальними.

Отже, при прийнятті рішення відповідачем було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника та інші обставини необхідні для прийняття такого і обґрунтовано прийнято рішення про відмову у наданні статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що з оскаржуваного судового рішення вбачається, що при його ухвалені, суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року в справі № 826/7237/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий І.Я. Олендер

Судді В.І. Ємельянова

Ю.Й. Рецебуринський