Постанова № 35961822, 11.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2013 року Справа № 916/2085/13

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Палій В.М.,

розглянувши

касаційну скаргу Державного підприємства "Одеський морський

торговельний порт"

на рішення господарського суду Одеської області від

23.09.2013 р. та постанову Одеського апеляційного

господарського суду від 31.10.2013 р.

у справі № 916/2085/13 господарського суду Одеської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"АСВ-ТРЕЙД ЛТД"

до Державного підприємства "Одеський морський

торговельний порт"

про стягнення 81 079,21 грн.

за участю представників:

ТОВ "АСВ-ТРЕЙД ЛТД" - не з'явилися;

ДП "Одеський морський торговельний порт" - Клочкова І.С.;

в с т а н о в и л а :

Товариство з обмеженою відповідальністю "АСВ-ТРЕЙД ЛТД" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом та просило суд, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, стягнути з відповідача - Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" 81 079,21 грн., у т.ч. 73 357,70 грн. основної заборгованості, 5 426,46 грн. пені, 220,07 грн. збитків від інфляції, 2 074,98 грн. процентів річних та 8 000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за умовами договору підряду № КД-17263 від 11.06.2012 р. в частині повної та своєчасної оплати виконаних робіт (т.1 а.с.2-11, 172-181).

Відповідач у справі - ДП "Одеський морський торговельний порт" у відзиві на позов проти задоволення заявлених вимог заперечує, посилаючись на неможливість оплати виконаних робіт через неповідомлення позивачем його правильних платіжних реквізитів (т.1 а.с.106-114).

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.09.2013 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 73 357,70 грн. основної заборгованості, 4 661,83 грн. пені, 220,07 грн. збитків від інфляції, 932,37 грн. процентів річних та 7 811,81 грн. витрат на оплату послуг адвоката (т.1 а.с.198-204).

Частково задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідач не оплатив виконані та прийняті роботи у встановлений договором строк, допустивши заборгованість у розмірі 73 357,70 грн.;

- за порушення виконання грошових зобов'язань ст. 625 ЦК України встановлено відповідальність у вигляді зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, у зв'язку з чим, вимоги позивача у цій частині мотивовані;

- договором встановлена відповідальність за порушення виконання грошового зобов'язання у вигляді пені, вимога про стягнення якої обгрунтовано заявлена позивачем.

При цьому, визначаючи дату, якою закінчується строк нарахування пені, процентів річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив з того, що 23.01.2013 р. згідно платіжного доручення № 269 відповідач намагався перерахувати кошти в сумі 73 357,70 грн., які повернуто 24.01.2013 р. через закриття банківського рахунку позивача.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.10.2013 р. рішення господарського суду Одеської області від 23.09.2013 р. залишено без змін (т.2 а.с.21-26).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права (т.2 а.с.51-58).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акт, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Під час вирішення спору по суті та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини.

11.06.2012 р. між сторонами у справі укладено договір підряду № КД-17263, згідно якого у порядку та на умовах, визначених договором, підрядник бере на себе зобов'язання власними силами і засобами за рахунок замовника виконати роботи з ремонту покриття під'їзних майданчиків ваг автомобільних електромеханічних ДВА ПС № 120 (інв. № 068848) відповідно до отриманого від замовника технічного завдання, а замовник зобов'язується прийняти результат таких робіт і сплатити підрядникові їх вартість (п.1.1 договору).

Судами правильно визначено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Зазначений договір, в силу ст. ст. 173-175 ГК України, є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача оплатити виконані позивачем роботи за договором.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За виконання робіт, зазначених в п.1.1 договору, замовник сплачує підряднику 104 796,70 грн. з ПДВ (п.2.1 договору). В термін не більше 10 робочих днів з моменту підписання договору замовник перераховує підряднику аванс в розмірі 30 % вартості робіт, зазначеної в п.2.1, що складає 31 439,01 грн. (п.2.2). Оплата за виконані підрядником роботи здійснюється щомісячно проміжними платежами за фактично виконані обсяги згідно актів приймання виконаних робіт (форми КБ-3 та КБ-2в), підписаних замовником і підрядником (п.2.4). Замовник здійснює платіж підряднику за виконані ним роботи протягом 10 робочих днів з моменту підписання довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3 і акта приймання виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в банківським переводом на розрахунковий рахунок підрядника (п.2.5).

Судами встановлено, що замовник перерахував підряднику аванс у сумі 31 439,00 грн.

Разом з цим, підрядником виконано передбачені договором роботи на загальну суму 104 796,70 грн., що підтверджується довідкою про вартість виконаних робіт (форма КБ-3) і актом приймання виконаних підрядних робіт (форма КБ-2в) № КД-17263 за серпень 2012 р.

Оскільки судами встановлено, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати виконаних робіт у визначений строк, допустивши заборгованість у розмірі 73 357,70 грн., ними зроблено висновок щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості у вказаному розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення судами факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, ними зроблено правильний висновок щодо задоволення вимог про стягнення процентів річних у розмірі 932,37 грн. та збитків від інфляції у розмірі 220,07 грн.

Крім того, в силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені пеня та штраф (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Договором передбачена відповідальність у випадку порушення строків оплати виконаних робіт у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки від суми заборгованості за кожен день прострочення (п.5.5.).

Враховуючи зазначене, судами правомірно задоволена вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 4 661,83 грн.

При цьому, 23.01.2013 р. згідно платіжного доручення № 269 замовник перераховував кошти в сумі 73 357,70 грн., які повернуто 24.01.2013 р. через закриття банківського рахунку підрядника.

Враховуючи наведену обставину, судами правильно зазначено, що штрафні санкції нараховуються до 23.01.2013 р., оскільки правові підстави для визнання відповідача таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за договором, починаючи з 23.01.2013 р., відсутні.

За таких обставин, підстави для зміни чи скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 31.10.2013 р., якою залишено без змін рішення господарського суду Одеської області від 23.09.2013 р., відсутні.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.10.2013 р. у справі № 916/2085/13 господарського суду Одеської області залишити без змін, а касаційну скаргу Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" - без задоволення.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Палій В.М.