Постанова № 35957486, 02.12.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2013 року Справа № 902/1399/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Юрчук М.І.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Лєбєдєв О.В.

від відповідача: Люба А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача

Фермерського господарства "ДАР`Я І Я" на ухвалу господарського суду Вінницької області

від 28 жовтня 2013 року в справі № 902/1399/13 (суддя Мельник П.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еллана"

до відповідача Фермерського господарства "Дар'я і я"

про стягнення в усім 474 444 грн. 08 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 21 жовтня 2013 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Еллана» (надалі - Позивач) до Фермерського господарства «Дар'я і Я» (надалі - Відповідач) задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 460 772 грн. 40 коп. боргу, 11 134 грн. 28 коп. пені. Покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 438 грн. 14 коп.. Також судом прийнято відмову Позивача від позовних вимог в частині стягнення 3 % річних в сумі 2 537 грн. 40 коп. (провадження у справі в цій частині припинено на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Позивачем 25 жовтня 2013 року (під час розгляду даної справи в суді першої інстанції) було подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно Відповідача в межах суми задоволених судом позовних вимог.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 28 жовтня 2013 року в справі № 902/1399/13 заяву Позивача про забезпечення позову було задоволено повністю.

Накладено арешт на майно Відповідача в межах суми задоволеної рішенням суду в справі № 902/1399/13, а саме на суму 481 344 грн. 82 коп.. Також, судом покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1720 грн. 50 коп.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Позивач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 101-102), у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у Відповідача не виникало будь-яких грошових зобов'язань в рамках договору поставки № 12/1-13, тобто не виникало боргу перед Позивачем. Крім того, на думку Відповідача Позивачем та судом першої інстанції не було обґрунтовано утруднення виконання або невиконання рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2013 року (а.с. 100) апеляційну скаргу Відповідача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 2 грудня 2013 року на 14 годину 30 хвилин.

Представник Позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги Відповідача, просив залишити її без задоволення, ухвалу господарського суду Вінницької області без змін.

В судовому засіданні від 2 грудня 2013 року представник Позивача заперечив проти доводів Відповідача, висвітлених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні від 2 грудня 2013 року представник Відповідача підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі.

Заслухавши пояснення представників Позивача, Відповідача, розглянувши матеріали та обставинами справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржувану ухвалу господарського суду Вінницької області залишити без змін, виходячи з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 24 лютого 2013 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір поставки № 12/1-13 (надалі - Договір; а.с. 9-10) за умовами якого Відповідач зобов'язується поставити, а Позивач прийняти і оплатити Товар на умовах, викладених в Договорі.

Даним Договором було погоджено кількість Товару, який мало бути поставлено, його ціну, загальну вартість, строк поставки, порядок розрахунків, відповідальність сторін тощо.

Пунктом 2.1 Договору встановлено кількість Товару: пшениця - 3 000 тонн, кукурудза - 5 500 тонн, рапс - 600 тонн, ціна - на підставі ринкової вартості одиниці Товару (тонна) на день відвантаження зі складу продавця за мінусом 6 % і транспортних витрат.

Відповідно до пунктів 41, 5.1 Договору строк поставки до 1 серпня 2013 року, попередня оплата за Товар складає 1 500 000 грн., оплата за Товар здійснюється на підставі рахунку на оплату Товару.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач виконав належним чином зобов'язанння за Договору здійснивши за період з лютого 2013 року по травень 2013 року перерахування Відповідачу в готівковому та безготівковому порядку грошових коштів на загальну суму 1465860 грн., що підтверджується, наявними в матеріалах справи доказами (копіями банківських виписок, квитанціями до прибуткових касових ордерів; а.с. 13-20).

Водночас, Відповідач зобов'язання щодо поставки Товару, в строки обумовлені Договором, не виконав належним чином.

Протягом липня-серпня 2013 року Відповідач здійснив поставку Товару на загальну суму 1 005 087 грн. 60 коп., що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними (а.с. 21-43).

З огляду на зазначене, Позивач був змушений звернутись з позовом до господарського суду Вінницької області про повернення залишку попередньої оплати в сумі 460 772 грн. 40 коп. та 11 134 грн. 28 коп. пені, 2 537 грн. 40 коп. річних.

21 жовтня 2013 року господарським судом Вінницької області було прийнято рішення у вказаній справі, котрим позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 460 772 грн. 40 коп. боргу, 11 134 грн. 28 коп. пені. Покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 438 грн. 14 коп.. Прийнято відмову Позивача від позовних вимог в частині стягнення 3 % річних в сумі 2 537 грн. 40 коп., провадження у справі в цій частині припинено на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

В зв'язку з невиконання рішенням суду, ухилення Відповідача від сплати боргу та затягування процесу шляхом подачі необґрунтованого клопотання про перенесення розгляду справи Позивач звернувся до суду із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно Відповідача в межах суми задоволених судом позовних вимог.

Окрім того Позивач зазначає, що основним видом діяльності Відповідача є вирощування сільськогосподарських культур, яка носить сезонний характер, в зв'язку з чим переважна реалізація продукції відбувається в ІІ півріччі і в даний час Відповідач інтенсивно здійснює збір та реалізацію сільськогосподарської продукції.

За твердженням Позивача наведені обставини викликають сумніви щодо майнового стану Відповідача та його платоспроможності, що свідчить про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову для попередження умисного створення відсутності майна у Відповідача та грошових коштів шляхом накладення арешту на майно Відповідача в сумі визначеної рішенням суду (481 344 грн. 82 коп.).

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України: господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно статті 67 Господарського процесуального кодексу України: позов забезпечується у тому числі накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, забороною відповідачеві вчиняти певні дії.

Крім того, колегія суду констатує, що в пунктах 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" визначено, що: забезпечення позову визначається як гарантія реального виконання рішення суду та засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи може застосовуватись як за основним, так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу, включаючи перегляд рішення, ухвали, постанови (далі - рішення) в апеляційному або у касаційному порядку; питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу із заслуховуванням їх думки.

В пунктах 1, 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" зазначено, що: особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Окрім того, колегія суду зауважує, що обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Отже, проаналізувавши матеріали справи, заяву про застосування заходів до забезпечення позову з урахуванням вищенаведених норм діючого законодавства, колегія суду зазначає, що невиконання зобов'язань за Договором, неявка в судове засідання та неподання витребуваних доказів, а також подання клопотання спрямованого на затягування судового процесу на переконання суду свідчать про ухилення Відповідача від виконання зобов'язань за вказаним Договором. Також суд, дослідивши обставини справи та позиції сторін щодо забезпечення позову дійшов до висновку, що невжиття таких заходів може зробити неможливим виконання цього рішення у майбутньому (зокрема, у випадку відчуження Відповідачем майна або ж у випадку передачі його у заставу) тим самим не давши Позивачу можливості стягнути дані кошти і за рахунок майна боржника.

Водночас, колегія суду критично оцінює доводи Позивача щодо того, що таке забезпечення перешкоджає йому взяти кредит для погашення заборгованості, адже: Відповідач не вчиняв будь-яких дій для укладення мирової угоди, де б передбачалася умова про повернення коштів, після отримання кредиту; після того як виконавець опише майно в межах суми стягнення, Відповідач не буде позбавлений можливості передати інше майно в заставу боржника з ціллю взяти кредит (та не буде позбавлений можливості коштами взятими у кредит оплатити кошти за рішенням у справі № 902/1399/13 (у разі набрання ним чинності, та у разу його не скасування), тим самим не давши можливості державному виконавцю відчужити майно, на котре той може накласти арешт у межах суми стягнення).

З огляду на це, провівши оцінку встановлених обставин, змісту та суті позовних вимог, колегія суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення клопотання про забезпечення позову з метою запобігання утрудненню чи неможливості виконання судового рішення та забезпечення гарантованого виконання рішення суду і належного захисту прав Позивача виходячи із наявності зв'язку між таким заходом до забезпечення позову як накладення арешту на майно Відповідача в сумі визначеної судом до стягнення і предметом позовної вимоги (стягнення грошових коштів) з огляду на що очевидним є спроможність такого заходу забезпечити фактичне виконання судового рішення.

При цьому, колегія суду звертає увагу на той факт, що невжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно Відповідача, виходячи із змісту спірних правовідносин (стягнення грошових коштів), в подальшому може призвести до неможливості виконання судового рішення або ж суттєво утруднити його виконання, оскільки встановлені судом обставини об'єктивно та переконливо свідчать про недобросовісність поведінки Відповідача у зобов'язальних правовідносинах (оскільки підтверджують ухилення Відповідача від виконання зобов'язань по Договору).

Крім того, Рівненський апеляційний господарський суд наголошує на тому, що вибраний Позивачем захід до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти Відповідача не суперечить зазначеним вище вимогам законодавства, є адекватним вимогам, на забезпечення яких він вживається. Такий захід забезпечення позову не перешкоджає господарській діяльності Відповідача, а спрямований саме на збереження грошових коштів останнього до вирішення спору по суті та забезпечує збалансованість інтересів сторін.

Відповідно до пункту 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26 грудня 2011 року у позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат; накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат; відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Інші заперечення Відповідача (окрім вищеописаних у даній постанові), викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду.

З огляду на усе зазначене вище Рівненський апеляційний господарський приходить до висновку, що враховуючи пов'язаність заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти з його предметом, ймовірність утруднення або унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову при невжитті відповідних заходів, заява Позивача про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладання арешту на грошові кошти Відповідача, підлягає до задоволення у межах суми стягнення, а саме в розмірі 481 344 грн. 82 коп..

Враховуючи вищевисвітлене, колегія суддів вважає ухвалу суду по даній справі обґрунтованою та такою, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, а тому залишає її без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "ДАР`Я І Я" - залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду Вінницької області від 28 жовтня 2013 року в справі № 902/1399/13 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 902/1399/13 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Юрчук М.І.