Постанова № 35957039, 03.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2013 р. Справа№ 910/11299/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

за участю представників сторін:

позивача: Залерцов М.О., довіреність №206 від 01.10.2013 року,

відповідача:Руденко В.Б., договір про надання правової допомоги б/н від 21.12.2012 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Енергетик-2"

на рішення господарського суду міста Києва

від 13.09.2013 року

у справі №910/11299/13 (суддя - Куркотова Є.Б.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Житлово-будівельного кооперативу "Енергетик-2"

про стягнення 136 558,90 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Енергетик-2" про стягнення 136 558,90 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.09.2013 року позов Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задоволено частково. Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Енергетик-2" (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, 139/141, код ЄДРПОУ 22885602) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, код ЄДРПОУ 03327664) заборгованість у розмірі 53 115 (п'ятдесят три тисячі сто п'ятнадцять) грн. 61 коп., пеню у розмірі 324 (триста двадцять чотири) грн. 84 коп., 3% річних у розмірі 2 035 (дві тисячі тридцять п'ять) грн. 76 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 473 (одна тисяча чотириста сімдесят три) грн. 02 коп. та судовий збір у розмірі 717 (сімсот сімнадцять) грн. 50 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Житлово-будівельний кооператив "Енергетик-2" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2013 року у справі №910/11299/13 повністю та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Житлово-будівельного кооперативу "Енергетик-2" про стягнення заборгованості 136 558,90 грн.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував і порушив норми процесуального та матеріального права.

Позивач у письмовому запереченні на апеляційну скаргу просив апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції залишити без змін у зв'язку з відсутністю підстав для його скасування, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

08.06.1994 року між Підприємством по експлуатації водомірного господарства та збуту води "Водозбут" ДКО "Київводоканал", правонаступником якого є Публічне акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (надалі - постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Енергетик-2" (надалі - абонент) було укладено договір на відпуск води та послуги каналізації №02378/4-07 (надалі - "Договір").

Відповідно до п.1.1 Договору Постачальник зобов'язується забезпечити Абоненту постачання питної води та приймання від Абонента каналізаційних стоків, а Абонент - сплачувати за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим Договором та Правилами користування комунальним водопроводом та каналізацією в місті Києві, затвердженими рішенням виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 13.01.1986 №24 (далі Правила), які втратили чинність 01.10.1994 у зв'язку із введенням в дію Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 01.07.1994 №65, які, в свою чергу, втратили чинність 18.10.2008 у зв'язку із введенням в дію нових Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерством з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190 (далі - Правила №190).

Згідно з п.2.1 Договору Постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає чинним стандартам, та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимі концентрації шкідливих речовин. В свою чергу, Абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами Постачальника, узгодженими з власником водопровідно-комунальних споруд міста. В разі зміни тарифів, діючих на час укладання договору, сплата Абонентом послуг здійснюється згідно нових цін без зміни інших умов Договору (п. 2.2 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору кількість води, що подається Постачальником та використовується Абонентом, визначається за показаннями водолічильників, зареєстрованих Постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником Постачальника спільно з представником Абонента. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з Постачальником, за діючими нормами водоспоживання, або іншим засобом, передбаченим Правилами № 190 (п. 3.4 Договору).

Пунктами 3.1, 3.7 Правил №190 передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюється на основі показів засобів обліку. Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Абонент розраховується за користування водою і послугами каналізації в порядку інкасо платіжних вимог, які оплачуються без акцепту платника, шляхом знаття з його розрахункового рахунку сум, зазначених Постачальником у платіжній вимозі (п. 3.5 Договору).

Згідно з п. 3.7 Договору Абонент зобов'язаний письмово повідомити Постачальника, якщо він повністю або частково відмовляється оплатити платіжну вимогу, а також додати обґрунтовуючі таку відмову документи у триденний строк.

На підставі договору №02378/4-07 від 08.06.1994 позивачу було відкрито особовий рахунок та присвоєно код 9-949, за яким здійснюється розрахунок питної води та водовідведення, а також коди 9-50949, 9-90949, за якими здійснювався розрахунок питної води, що йде на підігрів.

Спір переданий на розгляд суду у даній справі виник внаслідок наявної заборгованості відповідача за договором №02378/4-07 від 08.06.1994, яка за даними позивача, становить суму в розмірі 129 724,97 грн., що несплачена за спожиті з 01.04.2001 по 30.11.2012 послуги з постачання води та приймання стічних вод.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" належним чином виконувало свої зобов'язання за договором, надаючи послуги з водопостачання та приймаючи від відповідача каналізаційні стоки, що підтверджується наданими до матеріалів справи розшифровками рахунків абонентів, в яких вказані об'єми спожитої води і тарифи, за якими проводилось нарахування; платіжні-вимоги-доручення, копії актів про зняття показників водолічільників.

При цьому суд не погоджується з запереченнями відповідача, що умовами укладеного між сторонами договору на водопостачання та водовідведення не передбачено надання послуг щодо постачання та водовідведення холодної води, яка йде на підігрів та використовується як гаряча, а також що за поставлену холодну воду, яка є сировиною для виробництва гарячої води, оплата за умовами договору не повинна здійснюватись до врегулювання договірних відносин з цього приводу з позивачем.

Так, з матеріалів справи та умов договору вбачається, що кількість води, що подається Постачальником та використовується Абонентом, визначається за показаннями водолічильників, зареєстрованих Постачальником (п.3.1 договору), а кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водо лічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами споживання, або іншим способом визнання об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності до п.21.2. Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України (п.п. 3.4. договору).

Судом встановлено, що сторонами дотримано визначений умовами договору порядок зняття показників лічильників, відповідач проти правильності визначення такого обсягу та вартістю наданих послуг у порядку, передбаченому п. 3.7. договору, заперечень або документів щодо відмови від оплати отриманих послуг не надав, а його заперечення зводились до неврегульованості умовами договору оплати поставленої холодної води для виготовлення гарячої.

Відповідно до п.3.7. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року №190, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 7 жовтня 2008 р. за №936/15627, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Пунктом 3.13. цих правил передбачено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності (абз.2).

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором (абз.3).

Наявними матеріалами справи (актами опломбування водолічільників від 20.07.2006, розпорядженнями на реєстрацію лічильників та схемами водомірного вузла, які складені за участю абонента та підписані останнім) підтверджується, а відповідачем не спростовано, перебування бойлерів на балансі відповідача.

Разом з тим, суд зазначає, що спір у даній справі виник з приводу оплати послуг з водопостачання та водовідведення, обсяги яких сторонами визначено актами у відповідності з умовами договору, а не у зв'язку із оплатою обсягів води, яка є сировиною для виробництва гарячої води, як про це зазначає відповідач, а відтак їх правовідносини регулюються умовами договору, виходячи із складених двосторонніх актів.

При цьому заперечення відповідача щодо наявності окремих не підписаних з боку відповідача актів про зняття показань водолічільників (останній з яких за жовтень 2011 року) суд не приймає до уваги, оскільки згідно наявних в матеріалах справи та підписаних відповідачем актів за більш пізній період відповідачем фактично визнані обсяги отриманих послуг з водопостачання за попередні періоди у розмірах, визначених позивачем.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відтак виконуючи свій обов'язок із оплати за частину поставленої і облікованої води, відповідач на виконання умов договору зобов'язаний був оплатити і за ту кількість поставленої і облікованої води, яка в подальшому використовувалась на підігрів.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Матеріалами справи належним чином підтверджується надання позивачем у спірний період послуг з водопостачання та водовідведення на загальну суму 360 977,39 грн., часткову сплату відповідачем заборгованості у розмірі 232 230,49 грн., та у зв'язку з цим існування заборгованості відповідача за надані позивачем у період з 01.04.2001 по 30.11.2012 згідно Договору послуги у розмірі 129 724,97 грн.

При цьому, що стосується заперечень відповідача щодо застосування позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості тарифів, що затверджені розпорядженнями КМДА та постановами НКРЕ, які на думку відповідача не набрали чинності, суд відзначає наступне.

Як вбачається з розгорнутого розрахунку позовних вимог, при визначенні вартості питної води та водовідведення за період з червня 2010 по листопад 2012 року, позивачем було застосовано тарифи, затверджені розпорядженням КМДА від 30.11.2009 №1332, а також постановами НКРЕУ від 20.01.2011 №58 та від 10.02.2012 №82.

Як стверджує відповідач, розпорядження Київської міської державної адміністрації, якими керувався ПАТ "АК "Київводокананл" при розрахунку плати за поставлену холодну воду №1332 від 30.11.2009 не було подано на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано ними, а отже, не набрало чинності у встановленому законом порядку, а тарифи, встановлені Постановою НКРЕ №58 від 20.01.2011 за період з лютого 2011 року по березень 2012 року, та Постановою НКРЕ №82 від 10.02.2012 за період з березня 2012 року по червень 2012 року включно, неправомірно було застосовано ПАТ "АК "Київводоканал" для розрахунку позовних вимог, оскільки вищевказані Постанови НКРЕ не набрали чинності.

Проте доводи відповідача судом до уваги не берутьсяз огляду на наступне.

Зі змісту оспорюваного розпорядження КМДА вбачається, що останнє стосуються встановлення, зміни та погодження тарифів на житлово-комунальні послуги в м. Києві.

Частиною 2 ст. 140 Конституції України та ч. 2 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами про міста Київ і Севастополь.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно ст. 10 Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Згідно з п. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

Отже, виходячи із змісту ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виконавчий орган створюється Київською міською радою.

Рішенням Київської міської ради від 20 червня 2002 року 28/28 "Про утворення виконавчого органу Київської міської ради та затвердження його структури і загальної численності" було утворено виконавчий орган Київради, який відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцевих положень Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" паралельно виконує функції органу державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті Києві, із збереженням існуючої назви "Київська міська державна адміністрація".

Таким чином, Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Виходячи з викладеного, суд зазначає, що Київська міська державна адміністрація, як виконавчий орган Київської міської ради, наділена повноваженнями органу місцевого самоврядування і як орган виконавчої влади - повноваженнями органу державної влади.

Стосовно компетенції виконавчого органу Київради встановлювати тарифи на житлово-комунальні послуги, суд виходить з такого.

Згідно з ст.ст. 7, 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону; органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Відповідно до п. 2 ч. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (в даному випадку - Київської міської ради) віднесено встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Тобто, до повноважень Київської міської державної адміністрації як виконавчого органу Київської міської ради згідно ч. 2 п. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", п. 2 ч. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" віднесено повноваження встановлювати ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, тарифи щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг.

Враховуючи вищенаведене суд дійшов висновку, що виконавчим органом Київради (Київською міською державною адміністрацією) було винесено оскаржувані розпорядження в межах повноважень органу місцевого самоврядування, а не органу державної виконавчої влади на підставі та у спосіб, що встановлені законами України.

Згідно з ст. 3 Указу Президента України від 03.10.92 №493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" нормативно-правові акти, зазначені в ст. 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Відповідно до п. 15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Однак, відповідно до преамбули та п. 1 Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади до предмета регулювання цих актів не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.

Разом з тим, всі оскаржувані розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видані, як зазначено в преамбулах до них, відповідно до законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" , Про столицю України - місто-герой Київ" , Про житлово-комунальні послуги". Тобто, оскаржувані розпорядження є актами органу місцевого самоврядування.

Отже, державній реєстрації підлягають лише акти органів виконавчої влади, а не акти органів місцевого самоврядування, яким є спірне розпорядження №1332 від 30.11.2009, тому твердження відповідача щодо необхідності його реєстрації є безпідставними.

Крім того, суд зазначає, що державна реєстрація нормативно-правових актів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) стала обов'язковою тільки після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2011 №833 (опубліковано в газеті Урядовий кур'єр 11.08.2011 №146), якою встановлено, що нормативно-правові акти Київської міської державної адміністрації підлягають державній реєстрації незалежно від функцій на виконання яких вони видаються.

За таких обставин, на момент прийняття спірного розпорядження №1332 від 30.11.2009 державна реєстрація нормативно-правових актів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не була обов'язковою.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність застосування публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" при здійсненні розрахунку заборгованості за надані послуги у вказаному періоді тарифу, встановленого наведеним у розрахунку розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1332 від 30.11.2009.

За приписами статті 13 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", тарифи на послуги централізованого водопостачання і водовідведення затверджуються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Законом України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" (набрав чинності з 22 липня 2010 року) внесено зміни до ряду законодавчих актів у сфері надання комунальних послуг.

Зокрема, у пп. 2 п. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження із встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.

Згідно з абз. 5 п. 2 частини першої та п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" ця Комісія встановлює тарифи на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією, а також визначає суб'єктів природних монополій, діяльність яких регулюється відповідно до цього Закону, та складає і веде галузеві реєстри таких суб'єктів господарювання.

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" є суб'єктом природних монополій у сфері централізованого водопостачання і водовідведення та його включено до відповідного галузевого реєстру.

Таким чином, із 22 липня 2010 року з повноважень органів місцевого самоврядування виключено право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій, яким є позивач у справі.

Відповідно до п. 2 ст. 19 Закону України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України", Національна комісія регулювання електроенергетики України виконує функції державного регулювання у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до закінчення процесу формування Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України, що має бути завершено до 1 січня 2011 року. До встановлення Національною комісією регулювання електроенергетики України тарифів на теплову енергію, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) мережами, постачання теплової енергії, а також тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення діють тарифи, що встановлені відповідно органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.

Керуючись наданими цим Законом повноваженнями, НКРЕ 20.01.2011 року прийняла постанову №58, що набрала чинності з 01.02.2011 року, якою встановлено тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал".

Пунктом 13 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом Президента України від 21.04.1998 року №335/98, діючого на момент виникнення правовідносин, встановлено, що НКРЕ в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства приймає рішення у вигляді постанов і розпоряджень, які є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності.

Отже, враховуючи, що із 22.07.2010 року КМДА не може встановлювати тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення для суб'єктів природних монополій, а НКРЕ в межах повноважень, наданих Законом, 20.01.2010 року затвердила тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", позивачем при визначенні вартості наданих відповідачу послуг в періоді після 01.02.2011 року правомірно застосовано тарифи, встановлені постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України від 20.01.2011 року №58 та від 10.02.2012 року №82.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність застосування Публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" при здійсненні розрахунку заборгованості тарифів, встановлених наведеними у розрахунку розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, а з 01.02.2011 року - постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України від 20.01.2011 року №58 та від 10.02.2012 року №82.

Разом з цим, 03.07.2013 року відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності щодо стягнення заборгованості за договором №02378/4-07 від 08.06.1994.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Порядок визначення початку перебігу позовної давності врегульовано ст. 261 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Із змісту п.3.5. Договору вбачається, що абонент розраховується за користування водою і послугами каналізації в порядку платіжних вимог, які оплачуються без акцепту платника, шляхом зняття з його розрахункового рахунку сум, зазначених постачальником у платіжній вимозі.

Згідно п.6.3 договору постачальник має право щомісячно пред'являти до банку платіжні вимоги на передплату до 90% максимального щомісячного обсягу наданих послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 3.5, 6.3 Договору, дати звернень позивача з платіжними документами до банківської установи та відсутністю заперечень відповідача щодо оплати наданих послуг, позивач мав щомісячно здійснювати оплату послуг з водопостачання та водовідведення згідно умов договору.

Згідно із ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява надійшла до господарського суду м. Києва 12.06.2013.

Отже, з долученого позивачем розгорнутого розрахунку позовних вимог вбачається, що за позовними вимогами за період з квітня 2001 року по червень 2010 року строк позовної давності сплинув, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ст.266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже, з урахуванням положень ст. 257, ч. 5 ст. 261, ст.266 Цивільного кодексу України суд погоджується з твердженнями відповідача про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за період з квітня 2001 по червень 2010 року, оскільки на момент подання позову перебіг позовної давності щодо вимоги позивача за цей період про стягнення з відповідача суми заборгованості сплинув, про що заявив останній.

На думку позивача, відповідач, здійснюючи часткову оплату, вчиняв дію, що свідчила про визнання ним свого боргу.

Проте, з такими твердженнями позивача погодитися не можна, оскільки, з залучених до матеріалів справи зведеної відомості розщеплення сплат по ЖБК "Енергетик-2", актів про зняття показань з приладів обліку за позовний період вбачається, що відповідач сплачував суму, нараховану за надані послуги з водопостачання лише в поточному місяці, та не здійснював погашення боргу за минулі періоди, що свідчить про невизнання відповідачем своєї заборгованості за позовний період.

При цьому наданий позивачем розрахунок суми основного боргу не є розрахунковим або платіжним документом та не може бути доказом, що підтверджує визнання або невизнання відповідачем суми боргу шляхом погашення заборгованості за попередні періоди, оскільки з вказаного розрахунку не можливо зробити висновок про призначення платежів, що надходили від відповідача.

За таких обставин сума заборгованості, за надані послуги з водопостачання та приймання стічних вод, що підлягає стягненню в відповідача з урахуванням заяви про застосування строків позовної давності, за період з 01.06.2010 по 30.11.2012 становить 53 115,61 грн., яка визнається судом обґрунтованою та доведеною.

Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Таким чином позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості за надані послуги у сумі 129 724,97 грн. підлягають частковому задоволенню в сумі 53 115,61 грн., тобто в межах строків позовної давності.

Згідно з п. 4.3 договору за несвоєчасну оплату платіжної вимоги абонент сплачує постачальнику пеню у розмірі 1% від суми платежу за кожен день прострочки.

З розгорнутого розрахунку позовних вимог вбачається, що позивач правомірно здійснює нарахування пені на суму основного боргу за подвійною обліковою ставкою НБУ та за період, що не перевищує шість місяців, що відповідає ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Оскільки наданий позивачем розрахунок пені є арифметично вірним, позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 324,84 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За перерахунком суду з урахуванням наданого позивачем розрахунку та встановленого судом розміру основної заборгованості у сумі 53 115,61 грн. (в межах строків позовної давності), розмір 3% річних складає 2 035,76 грн., розмір інфляційних втрат складає 473,02 грн., що підлягає до стягнення.

В іншій частині заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат необхідно відмовити, оскільки вони нараховані безпідставно.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З урахуванням наведеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2013 року у справі №910/11299/13 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору.

У зв'язку з цим, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду міста Києва 13.09.2013 року у справі №910/11299/13.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд , -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2013 року у справі №910/11299/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Енергетик-2" - без задоволення.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран