Постанова № 35954494, 10.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2013 р. Справа№ 910/12491/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Кондес Л.О.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Залєрцов М.О. (довіреність №206 від 01.10.2013 р.),

Петричук М.В. (довіреність №281 від 25.11.2013 р.)

від відповідача - не з'явився

від третьої особи - Король О.М. (довіреність №91/2012/12/18-3 від 18.12.2012 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

на рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2013 року

у справі №910/12491/13 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

до Житлово-будівельного кооперативу «Харчовик-7»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «Київенерго»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Житлово-будівельного кооперативу «Харчовик-7» про стягнення заборгованості за надані з 01.06.2008 р. по 28.02.2013 р. послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 261784,13 грн., 4638,96 грн. інфляційних втрат, 7612,32 грн. 3% річних, 3670,99 грн. пені та 13089,21 грн. штрафу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.09.2013 р. до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Київенерго».

Рішенням господарського суду м. Києва від 17.10.2013 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 126290,88 грн. основної заборгованості, 2524,49 грн. інфляційних втрат, 3888,55 грн. 3% річних, 1587,42 грн. пені, 6314,55 грн. штрафу. 2849,80 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення в частині відмови в стягненні з відповідача коштів в розмірі 150189,72 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з неповним з'ясуванням обставин, не наданням правової оцінки всім наявним у матеріалах справи доказам, що мають істотне значення для вирішення спору, не застосовано норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а також порушено норми матеріального та процесуального права.

Представники позивача в судовому засіданні повністю підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, просили її задовольнити, рішення скасувати в частині незадоволених позовних вимог.

Представник третьої особи в судовому засіданні заявив, що у розгляді апеляційної скарги позивача покладається на розсуд суду.

Представник відповідача в судове засідання 10.12.2013 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 18.11.2013 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

08.12.2004 р. між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом «Харчовик-7» (абонент) був укладений договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 05305/4-02.

Згідно п 1.1 вказаного договору, цей договір укладається у відповідності із Законом України «Про питну воду та питне водопостачання». За цим договором постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізацій м. Києва, а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. №65. На час розгляду справи взаємовідносини сторін регламентуються Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України затвердженими наказом Мінжитлокомунгоспу від 27.06.2008 р. №190, зареєстровані в Мін'юсті України 07.10.2008 р. за №936/15627.

За вказаним договором відповідачу були присвоєні наступні коди абонента - за кодом 2-191 обліковується питна (холодна) вода, а за кодом 2-40191 обліковується питна вода, що використовується відповідачем у його господарській діяльності з надання населенню послуг з постачання гарячої води.

Судом встановлено, що за період з 01.06.2008 р. по 28.02.2013 р. за договором на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 05305/4-02 від 08.12.2004 р. згідно облікових даних, а саме - актів про зняття показників з приладу обліку, розшифровок, платіжних вимог-доручень, а також розрахунків заборгованості позивачем було надано відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення в загальному обсязі 292495,48 куб.м. на суму 520324,80 грн.

Відповідачем було сплачено 258058,30 грн. вказаної вартості, а залишок несплаченої суми за вказаний період склав 261784,13 грн., з яких 126290,88 грн. - за холодне водопостачання та стоки, а також 135493,25 грн. - за холодну воду, яка використовується на потреби гарячого водопостачання та стоки.

Наявність заборгованості відповідача на час подачі позову підтверджується актами про зняття показань з приладів обліку, розшифровками рахунків абонента, дебетово-інформаційними повідомленнями, довідками про надходження коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України визначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в ст. 193 ГК України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 1, 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Частиною 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом; у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах.

Відповідно до п. 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України затвердженими наказом Мінжитлокомунгоспу від 27.06.2008 р. №190, зареєстровані в Мін'юсті України 07.10.2008 р. за №936/15627, виробник послуг централізованого водопостачання та водовідведення - суб'єкт господарювання, що виробляє або створює послуги з централізованого водопостачання та водовідведення передбачено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Постачання гарячої води регулюється Законом України «Про теплопостачання», за яким теплогенеруюча або теплопостачальна організація укладає окремий договір купівлі-продажу теплової енергії з власником відповідного майна або юридичною особою, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договори на надання житлово- комунальних послуг з кінцевими споживачами.

З матеріалів справи вбачається, що доказів перебування теплових пунктів (бойлерів) на балансі відповідача немає.

Згідно п. 6.1 вказаних Правил виробник комунальних послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, відшкодовує теплопостачальним організаціям витрати на експлуатацію насосних агрегатів у разі, якщо насосне обладнання для підкачування холодної води та регулятори тиску, встановлені в котельнях, ТП і прибудовах до них, які перебувають на балансі юридичних осіб, експлуатуються ними відповідно до умов договорів, укладених з виробником.

Судом встановлено, що позивач є виробником та постачальником послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, а АЕК «Київенерго» - є виробником та постачальником послуг з опалення та підігріву питної води. Таким чином, споживання АЕК «Київенерго» послуги з водопостачання має здійснюватись на підставі договору з ВАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал».

Умовами договору на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 05305/4-02 від 08.12.2004 р. не регулюється постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за приладом обліку, встановленим на водопровідному вводі до бойлеру, якому присвоєно інший абонентський номер.

В матеріалах справи відсутні, а сторонами не надано доказів на підтвердження факта договірного врегулювання з відповідачем відповідних відносин, а стягнення оплати послуг з підігріву води тепловими пунктами, що не належать Житлово-будівельному кооперативу «Харчовик-7», не відповідає законодавству - Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правилам користування системами комунального водопостачання та водовідведення від 27.06.2008 р. № 190.

Твердження позивача, що надання відповідачу води, що використовується для виготовлення гарячої та холодної води є єдиним видом послуг з водопостачання, спростовується тим, що предметом договору на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 05305/4-02 від 08.12.2004 р. є забезпечення відповідача постачанням саме питної води, а не води, що використовується для виготовлення гарячої та холодної води.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає доводи позивача в цій частині необґрунтованими, у зв'язку з чим позивачу необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення плати за послуги з надання питної води, що йде на підігрів за період з 01.06.2008 р. по 28.02.2013 р.

При цьому суд позбавлений можливості відокремити кількість стічних вод, що утворились після використання холодної води та води, що йде на підігрів, у зв'язку з чим відмовляє у стягненні вартості послуг за водовідведення стічних вод, що утворилися внаслідок споживання питної води, що йде на підігрів.

Отже, з урахуванням викладеного апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 135493,25 грн. за постачання холодної води, яка йде на підігрів та прийняття стічних вод, що утворились від гарячого водопостачання, у міську каналізаційну мережу є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо заборгованості відповідача по сплаті за отримання послуг з постачання холодної води та водовідведення в сумі 126290,88 грн., то вказана заборгованість підтверджується матеріалами справи, а саме - актами про зняття показань з приладів обліку, розшифровками та платіжними вимогами-дорученнями.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем в частині сплати за отримання послуг з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у міську каналізаційну мережу не сплачена в повному обсязі, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в сумі 126290,88 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до заборгованості, яка виникла за період з 01.06.2008 р. по 01.07.2010 р., апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 1, 3 ст. 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З матеріалів справи вбачається, що за період з 01.06.2008 р. по 01.07.2010 р. відповідачем здійснювалась сплата за надані послуги по водопостачанню та водовідведенню, що підтверджується зведеними відомостями КП ГІОЦ.

Таким чином, вчинення відповідачем дій по частковій оплаті за надані послуги свідчить про визнання ним свого боргу, а тому, як вірно зазначено судом першої інстанції, строк позовної давності в цій частині пропущений не був, а отже, сума заборгованості за холодне водопостачання підлягає стягненню за період з 01.06.2008 р. по 28.02.2013 р.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції, а саме - пеню в сумі 3670,99 грн. за період з 01.03.2012 р. по 01.02.2013 р. та штраф в сумі 13089,21 грн.

Частиною 1 ст. 229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ч. 4 ст. 321 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно п. 4.2 договору, у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 4.6 договору, за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити. Сплата штрафу не звільняє абонента від обов'язку оплатити рахунок постачальника.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства та умови укладеного сторонами правочину, вимоги про стягнення пені та штрафу є такими, що заявлені правомірно.

Проте, оскільки судом встановлено, що сума основного боргу менша, ніж заявлено позивачем, штрафні санкції підлягають перерахунку.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення суми пені та штрафу підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 1587,42 грн. за період з 01.03.2012 р. по 01.02.2013 р. та штраф в сумі 6314,55 грн.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 4638,96 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 7612,32 грн. за період з 01.03.2010 р. по 28.02.2013 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, позовні вимоги в частині стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2524,49 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 3888,55 грн. за період з 01.03.2010 р. по 28.02.2013 р.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права, слід вважати такими, що не заслуговують на увагу. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2013 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2013 р. у справі №910/12491/13 залишити без змін.

Справу №910/12491/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

Л.О. Кондес