Постанова № 35953472, 04.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2013 р. Справа№ 910/13692/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Мациборко Т.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Гільбурд Р.Ю. ( за довіреністю)

від відповідача: Скопич Ю.В. (за довіреністю);

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2013р.

у справі № 910/13692/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна"

до публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"

про стягнення 2 306 266, 52 грн.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування про стягнення 205 377,44 грн. - пені, 2 100 889,08 грн. - 3% річних, всього 2 306 266,52 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.09.2013 р. у справі № 910/13692/13 позовні вимоги ТОВ "Інтерпайп Україна" задоволено частково: стягнуто з ПАТ "Укргазвидобування" на користь ТОВ "Інтерпайп Україна" пеню у розмірі 181 376,97 грн., 3% річних у розмірі 2 030 803,68 грн. та судовий збір у розмірі 44 243,61 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

При ухвалені рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати вартості поставленого товару.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ "Укргазвидобування" звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просили рішення господарського суду міста Києва № 910/13692/13 від 25.09.2013 р. скасувати в частині задоволення позовних вимог та відмовити в задоволені позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги тяжке фінансове становище, відповідача та не задоволено заяву про зменшення штрафних санкцій.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2013 року було прийнято до розгляду апеляційну скаргу ПАТ "Укргазвидобування" та призначено справу до розгляду.

В подальшому розгляд справи відкладався, в зв'язку з неявкою у судове засідання представника позивача.

04.12.2013 року через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив, рішення господарського суду міста Києва залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 04.12.2013 року представник позивача вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Представник відповідача просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна", як постачальником та дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", як покупцем, 27.06.2012 року укладено договір поставки № УГВ 5912/11-12 про закупівлю товару за державні кошти (т.1 а.с.25)

За умовами договору постачальник зобов'язується у 2012 році поставити покупцеві товар, зазначений у специфікації, що додаються до договору і є його невід'ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити товар (п. 1.1 договору).

Відповідно до пункту 1.2 договору найменування товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість договору вказується у Специфікації.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що розрахунки проводяться шляхом: оплати покупцем після пред'явлення постачальником рахунку на оплату товару та підписаного сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника, з урахуванням ПДВ, на умовах, зазначених у Специфікації.

Згідно п. 7.9 договору за порушення строків оплати покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,001% від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

За умовами договору, сторонами було підписано специфікацію №1 на суму 112 450 770 грн., специфікацію № 2 на суму 1 895 040 грн. та специфікацію № 3 на суму 4 355 400 грн. (т.1 а.с.31-33)

Пунктом 2 вищезазначених Специфікацій встановлено, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати прийняття товару за видатковою накладною, яка підписана покупцем.

Згідно з пунктом 4 Специфікацій оплата товару здійснюється по факту поставки протягом 30 календарних днів з дати постачання.

На виконання умов даного договору за період з 27.06.2012 року по 29.12.2012 рік, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 116 531 020,82 грн., що не заперечується сторонами.

Як було встановлено судом першої інстанції, та не заперечується сторонами станом на 01.10.2012 року основна заборгованість відповідача за договором №УГВ5912/11-12 від 27.06.2012р. про закупівлю товарів за державні кошти (договір поставки) становила 112 021 381,10 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем були виконані належним чином взяті на себе зобов'язання з поставки товару, проте, відповідачем поставлений товар у встановлений строк та у повному обсязі оплачено не було, що свідчить про порушення публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" умов договору №УГВ5912/11-12 від 27.06.2012р. та вимог законодавства щодо належного виконання грошових зобов'язань.

Як вбачається з позовних вимог, за несвоєчасну оплату отриманого товару відповідачу позивачем були нараховані штрафні санкції, а саме пеня в розмірі 205 377,44 грн. та 3% річних від простроченої суми в сумі 2 100 889,08 грн.

Як зазначалось, відповідно до п.5.3 договору датою постачання товару є дата акту приймання-передачі товару, підписаного уповноваженими представниками сторін.

Оскільки матеріали справи не містять актів приймання-передачі товару, а за твердженнями сторін вказані документи не складались, судом першої інстанції правомірно було прийнято до уваги, що відповідно до відміток, які проставлені на представлених сторонами залізничних накладних, відповідачу було поставлено товар 21.07.2012 р., 03.07.2012 р., 05.07.2012 р., 30.07.2012 р., 08.08.2012 р., 05.08.2012 р., 08.08.2012 р., 14.08.2012 р., 19.08.2012 р., 24.08.2012 р., 05.09.2012 р., 20.09.2012 р., 22.09.2012 р.23.09.2012 р., 27.09.2012 р., 28.09.2012 р., 01.10.2012 р., 02.10.2012 р., 08.10.2012 р., 06.11.2012 р. Отже, саме з урахуванням зазначених дат необхідно проводити нарахування 3% річних та пені за прострочення виконання відповідачем договірного зобов'язання.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання то підлягає стягненню з відповідача пеня в сумі 181 376,97 грн. та 3% річних - 2 030 803,68 грн., відповідно до контррозрахунку відповідача, який було перевірений судом першої інстанції, та визнаний вірним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Згідно пункту 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічні правові положення містяться в ст.. 193 ГК України.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Факт поставки товару відповідачу підтверджується матеріалами справи, зокрема, накладними та залізничними накладними .

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було взято до уваги тяжке фінансове становище, колегія суддів вважає необґрунтованими, та не підтвердженим належними та допустимим доказами по справі.

Відповідно до частини 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4 Специфікацій до договору визначено, що оплата здійснюється покупцем по факту поставки товару протягом 30 календарних днів з дати постачання.

Відповідачем зобов'язання з оплати вартості поставленого товару вчасно виконано не було.

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як передбачено умовами договору поставки, а саме п. 7.9 договору за порушення строків оплати покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,001% від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Позивачем, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати вартості поставленого товару у строки передбачені Специфікацією до договору, нараховано пеню в сумі 205 377,44 грн. та 3% річних в сумі 2 100 889,08 грн.

З огляду на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання перед позивачем за договором колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 181 376,97 грн. та 3% річних в сумі 2 030 803,68 грн., розрахунок який перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

Відносно доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував тяжкового фінансового становища позивача та вирішуючи питання про наявність підстав для застосування положення п.3 ч.1 ст.83 ГПК України в частині зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки (пені та штрафу), колегія суддів вважає, що підстави для задоволення такого клопотання відсутні зважаючи на наступне.

Як зазначив Вищий господарський суд у п. 3.17.4 постанови Пленуму від 26.12.2011 року № 18 « Про деякі питання застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пени), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України) господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини ( причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони ( в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Колегія суддів вважає, що неустойка має компенсаційний характер і є не лише заходом, який стимулює боржника до належного виконання ним зобов'язань, але й мірою відповідальності за допущене правопорушення у зобов'язанні.

У зв'язку з цим завданням суду є встановлення такої величини неустойки, яка є достатньою для компенсації втрат кредитора, і у залежності від встановленого - розглянути питання про співрозмірність неустойки наслідкам порушення зобов'язання.

За змістом ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Судова колегія вважає, що звертаючись із клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій, боржник мав би надати докази про фактичну відсутність коштів на рахунках у банківських установах та неможливість своєчасного виконання зобов'язання. Також необхідно зазначити, що неналежний стан виконання зобов'язань контрагентами відповідача не є підставою для зменшення пені.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку про відсутність винятковості випадку, внаслідок чого може бути зменшено пеню та вважає за необхідне зазначити, що позовні вимоги в цій частині заявлені відповідно до умов Договору та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладене, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 25.09.2013 року у справі № 910/13692/13, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2013 року у справі № 910/13692/13 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2013 року у справі № 910/13692/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/13692/13 повернути до місцевого господарському суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко