Рішення № 35950224, 10.12.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157, тел. 381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.12.2013 Справа № 905/7931/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (04070, місто Київ, вулиця Іллінська, будинок № 8; код ЄДРПОУ - 20474912)

до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (83001, місто Донецьк, вулиця Постишева, будинок № 60 (7 поверх); код ЄДРПОУ - 31650052)

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Батракової Надії Миколаївни (51900, місто Дніпродзержинськ, проспект Победи, будинок № 39, квартира № 124)

про відшкодування шкоди в порядку регресу

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на відшкодування шкоди в порядку регресу 6 863,47 гривень.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № ТП110516Га/12дп від 10 вересня 2012 року, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування на рахунок СТО, де здійснювався ремонт застрахованого автомобіля марки «Toyota Rav4», державний номерний знак АЕ 9850 НА, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки «Хюндай», державний номер АЕ 2089 СО, водій якого визнаний винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди була застрахована приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» позивачем було направлено останньому досудову претензію на виплату страхового відшкодування. Враховуючи, що відповідачем не відшкодовано заявлену суму, позивач просить стягнути з відповідача 6 863,47 гривень в судовому порядку.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтями 993, 1191 Цивільного кодексу України та статтями 12, 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 15 листопада 2013 року (суддя Подколізна Л.Д.) позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 28 листопада 2013 року, та з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору:

- залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Батракову Надію Миколаївну;

- витребувано з Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська належним чином засвідчені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 209/1832/13-п (3/209/408/13) стосовно Батракової Надії Миколаївни за статтею 124 КУпАП.

У зв'язку зі знаходженням судді Подколзіної Л.Д. у відпустці, розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 28 листопада 2013 року справу № 905/7931/13 передано на повторний автоматичний розподіл, за результатами якого суддею для розгляду вказаної справи визначено Фурсову С.М.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 28 листопада 2013 року справу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 10 грудня 2013 року.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, надіслав на адресу господарського суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, проте через відділ діловодства господарського суду Донецької області надав відзив на позовну заяву б/н від 28 листопада 2013 року, в якому просить відмовити в позові.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Батракова Н.М. на виконання вимог ухвали суду від 15 листопада 2013 року надала письмові пояснення про обставини дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місця 09 квітня 2013 року.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

10 вересня 2012 року між приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» (далі по тексту - страховик або позивач), Яворським Ігорем Сергійовичем (далі по тексту - страхувальник) та публічним акціонерним товариством «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» (далі по тексту - вигодонабувач) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № ТП110516Га/12дп (далі по тексту - Договір), згідно умов якого позивачем застраховані майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном - автомобілем марки «Toyota Rav4» (далі по тексту - «Тойота» або застрахований/забезпечений автомобіль), державний номерний знак АЕ 9850 НА, від страхових ризиків, зокрема, збитків внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 10-13).

Як вбачається з матеріалів справи, 09 квітня 2013 року біля будинку № 24 на бульварі Будівельників у місті Дніпродзержинську сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Хюндай», державний номер АЕ 2089 СО, під керуванням Батракової Надії Миколаївни та автомобіля марки «Тойота», державний номерний знак АЕ 9850 НА, під керуванням Яворського Ігоря Сергійовича.

Розгорнутою відомістю про дорожньо-транспортну пригоду № 9183500 підтверджено настання спірної дорожньо-транспортної пригоди - зіткнення за участю автомобіля марки «Хюндай», державний номер АЕ 2089 СО, під керуванням Батракової Надії Миколаївни з автомобілем марки «Тойота», державний номерний знак АЕ 9850 НА, під керуванням Яворського Ігоря Сергійовича (а.с. 20а).

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Тойота», державний номерний знак АЕ 9850 НА отримав чисельні механічні пошкодження, що підтверджується довідкою Відділу ДАІ ГУМВС України в місті Дніпропетровську (а.с. 20).

09 квітня 2013 року на адресу позивача надійшло повідомлення Яворського І.С. про настання події, що має ознаки страхового випадку та заява на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу (а.с. 14-15).

Договір набуває чинності з дати вказаної в пункті 14.1 даного Договору (з 11 вересня 2012 року), але не раніше дня надходження першого страхового платежу, вказаного в пункті 12.1 Договору (14 866,55 гривень), на поточний рахунок чи до каси страховика та діє до 24-00 години дня, зазначеного в Договорі, як дата закінчення дії Договору (10 вересня 2013 року) (пункт 21.2.1 Договору).

Постановою Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська від 25 квітня 2013 року у справі № 3/209/408/13 Батракову Н.М. визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, стосовно неї застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 гривень (а.с. 21).

Вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Тойота», державний номерний знак АЕ 9850 НА, внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди, визначеного на підставі акту огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 09 квітня 2013 року та рахунку № АМ-7290 від 09 квітня 2013 року, складеного товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Алмаз Мотор, ЛТД», склала 7 863,47 гривень з ПДВ (а.с. 23-24, 32).

З акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № АМ-7290 від 28 квітня 2013 року, складеного товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Алмаз Мотор, ЛТД» (який є платником податку на загальних підставах) вбачається, що вартість робіт і запчастин для відновлювального ремонту автомобіля марки «Тойота», державний номерний знак АЕ 9850 НА, складає 7 863,47 гривень з ПДВ (а.с. 58).

За страховим випадком - дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 09 квітня 2013 року за участю застрахованого автомобіля, згідно складеного страхового акту № 1.002.13.04516/VESKO13699 від 15 квітня 2013 року (складеного з урахуванням розрахунку страхового відшкодування до страхового акту) визначено суму страхового відшкодування у розмірі 7 863,47 гривень (а.с. 34-35).

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Договір страхування укладається в письмовій формі (стаття 981 ЦК України).

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (стаття 8 Закону Україна «Про страхування»).

Позивачем дорожньо-транспортну пригоду визнано страховою подією, з настанням якої виник обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування.

Статтею 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Таким чином, з огляду на викладене, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 09 квітня 2013 року, за умови вищевказаного договору, настав страховий випадок, та позивач за заявою страхувальника, на підставі сформованого страхового акту № 1.002.13.04516/VESKO13699 від 15 квітня 2013 року, платіжним дорученням № 25 378 від 16 квітня 2013 року перерахував на рахунок СТО, де здійснювався ремонт пошкодженого застрахованого транспортного засобу 7 863,47 гривень страхового відшкодування (а.с. 36).

Згідно статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоду майну, відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту статей 22, 1192 ЦК України, передумовою для відшкодування реальних збитків є факти втрати (знищення, загибелі тощо) або пошкодження належного потерпілій особі майна та понесення реальних витрат на його відновлення.

Згідно частини першої статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Положення статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України передбачають, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у дорожньо-транспортній пригоді має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про страхування», або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене та належить саме потерпілому.

В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно - автомобіль марки «Тойота», державний номерний знак АЕ 9850 НА.

Правовідносини сторін у такому випадку регулюються нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Так, частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Наведена стаття міститься в главі 82 ЦК України, що регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди та передбачає право регресу в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Слід наголосити, що поняття регресу є значно ширшим, ніж це визначене у статті 1191 ЦК України та розуміє під собою будь-яке право зворотної вимоги. Регрес за своїм змістом є зобов'язанням по відшкодуванню шкоди, понесеної однією особою з вини або за рахунок іншої, а тому може бути визначений як зобов'язання з відшкодування шкоди, що виникає в результаті перекладання сплаченого однією особою іншій на третю особу. Відтак, регресне зобов'язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна третій особі, виконане однією особою за іншу або з вини останньої.

Відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями спеціального закону - Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та обмежується укладеним договором (полісом) страхування.

Згідно положень вказаного Закону позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.

Слід відзначити, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою. Тобто, у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.

З постанови Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська від 25 квітня 2013 року у справі № 3/209/408/13 вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 09 квітня 2013 року сталася саме з вини Батракової Надії Миколаївни, яка керуючи автомобілем марки «Хюндай», державний номер АЕ 2089 СО, не дотрималася безпечної дистанції руху та скоїла зіткнення з автомобілем марки «Тойота», державний номерний знак АЕ 9850 НА, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.

Отже, саме дії третьої особи - Батракової Н.М., залученої за ініціативою суду для правильного і своєчасного вирішення спору, знаходились у причинному зв'язку зі скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та пошкодженням транспортних засобів.

Позивач посилаючись на той факт, що автомобіль марки «Хюндай», державний номерний знак АЕ 2089 СО, яким керувала Батракова Н.М. був застрахований у відповідності до приписів Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «ВУСО», надіслав відповідачу претензію за № ЛВ 618 від 22 липня 2013 року про відшкодування шкоди в порядку регресу, з повним пакетом документів, передбаченим статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с. 37-38).

У відповідь на претензію, приватне акціонерне товаристві «Страхова компанія «ВУСО» листом за № 5231 від 18 жовтня 2013 року відмовило приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «АХА Страхування» у проведенні виплати суми страхового відшкодування (а.с. 48).

Враховуюче наведене та фактично понесені витрати на страхове відшкодування, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача на відшкодування шкоди в порядку регресу 6 863,47 гривень.

Щодо розміру заявленого до стягнення страхового відшкодування слід зазначити наступне.

Страхування може бути добровільним або обов'язковим (стаття 5 Закону України «Про страхування»).

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим видом страхування, що здійснюється в Україні.

Договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (полісом серії АЕ/1325459) передбачено, що ліміт відповідальності відповідача за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000,00 гривень, франшиза - 1 000,00 гривень (а.с. 47).

За таких обставин, на вказаний страховий випадок в часовому вимірі поширюється дія чинного на той час полісу серії АЕ/1325459. Тобто дорожньо-транспортна пригода, що сталася 09 квітня 2013 року, є страховим випадком в рамках виконання зазначеного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Так, відповідно до приписів пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

За правилами абзацу другого пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.

Ні цим Законом, ні іншими законодавчими актами не передбачено для відповідача обов'язку здійснити виплату позивачу страхового відшкодування із сумою франшизи.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2008 року у справі № 11/406-07.

З матеріалів справи вбачається, що позивач при розрахунку ціни позову вирахував франшизу, передбачену полісом серії АЕ/1325459 (1 000,00 гривень).

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Тобто, в розумінні положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Отже, відповідно до наведених положень чинного законодавства, у випадку укладення між страховою організацією та юридичними або фізичними особами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, особою, відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором, є страховик (страхова організація).

Відносини страхування регулюються, зокрема, главою 67 Цивільного кодексу України «страхування» у статті 983 якої визначено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Також, Закон України «Про страхування» визначає, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані, зокрема, із відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) (стаття 4), а статтею 18 цього Закону також визначено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Таким чином договір набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу.

Аналогічну правову позицію викладено в листі Верховного Суду України від 19 липня 2011 року «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування».

Наявна в матеріалах справи виписка з картки субконто, свідчить про внесення страхувальником страхового платежу (премії), і, відповідно набрання чинності Договором (а.с. 67).

Господарським судом на підставі ретельної правової оцінки умов Договору достовірно встановлено, а відповідачем не спростовано факту набрання чинності зазначеним договором (в тому числі і на момент настання страхового випадку у вигляді дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 09 квітня 2013 року), та обумовлену цим обґрунтованість заявлених позовних вимог позивача до відповідача про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу. До такого висновку господарський суд дійшов виходячи з того, що страховий платіж (страхову премію) на користь страховика (позивача) страхувальник здійснив 10 вересня 2012 року, тобто ще до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, і цей факт не спростовано відповідачем.

В даному випадку сума заявлена до стягнення з відповідача є частиною суми страхового відшкодування виплаченої позивачем на умовах Договору, що укладений між позивачем та страхувальником у відношенні транспортного засобу, який було пошкоджено в дорожньо-транспортній пригоді, оскільки право регресу до страховика винної особи переходить саме по розміру збитків завданих пошкодженому автомобілю в межах фактичних витрат страховика (обмежується фактичними витратами страхової компанії).

Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «Тойота», державний номерний знак АЕ 9850 НА, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс серії АЕ/1325459), а до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» як особи, відповідальної за завдані збитки.

На момент прийняття рішення у справі, матеріали справи не містять доказів відшкодування позивачу шкоди в порядку регресу з боку відповідача та/або інших осіб.

Щодо відсутності в матеріалах справи доказів проведення незалежної оцінки вартості матеріального збитку, заподіяного власнику застрахованого транспортного засобу, господарський суд відзначає наступне.

Правовідносини позивача та страхувальника - Яворського І.С., виникли на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № ТП110516Га/12дп, отже є добровільним страхуванням. Вказані правовідносини не регулюються нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Спеціальним законом, який застосовується до спірних правовідносин є Закон України «Про страхування».

Добровільним же страхуванням, згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про страхування», є страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Господарський суд звертає увагу на норми статті 25 Закону України «Про страхування», якими визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно статті 9 Закону України «Про страхування», розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Отже, Закон України «Про страхування» не містить положень, які б зобов'язували страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи, проведеної оцінювачем або суб'єктом оціночної діяльності, а також лише на підставі звіту про оцінку колісного транспортного засобу.

Положеннями статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» також не передбачено проведення саме професійної оцінки шкоди, завданої при дорожньо-транспортній пригоді транспортному засобу, суб'єктами оціночної діяльності.

Відповідно до частини 36.2 статті 36 зазначеного Закону, якщо страховик, здійснюючи страхове відшкодування, не може оцінити її загальний розмір у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, виплата страхового відшкодування здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Зазначена норма права стосується виключно відповідача, як страховика за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Тому доведення розміру збитків виключно шляхом проведення його оцінки професійним оцінювачем відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» не узгоджуються з нормами законодавства про страхування.

Вказана правова позиція висловлена Вищим господарським судом України у постановах від 17 червня 2013 року у справі № 5011-4/16676-2012; від 14 травня 2013 року у справі № 5011-7/16471-2012; від 13 травня 2013 року у справі № 5011-50/17051-2012.

Також матеріали справи свідчать, що позивач встановлює розмір збитків на підставі рахунку № АМ-7290 від 09 квітня 2013 року (а.с. 32).

Матеріали справи свідчать, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди застрахованого автомобіля, визнана позивачем як сума страхового відшкодування відповідно до страхового акту від 15 квітня 2013 року № 1.002.13.04516/VESKO13699 (а.с. 34), становить 7 863,47 гривень та ґрунтується на підставі рахунку товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Алмаз Мотор, ЛТД» (а.с. 32), складеного станцією технічного обслуговування, яка здійснювала ремонт пошкодженого автомобіля.

Верховним Судом України у листі «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» від 19 липня 2011 року роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Як вбачається з матеріалів справи, 09 квітня 2013 року представником позивача як страховиком за участю Яворського І.С., проведено зовнішній огляд пошкодженого автомобіля марки «Тойота», державний номерний знак АЕ 9850 НА, за результатами якого складено акт огляду транспортного засобу (дефектну відомість) (а.с. 23-24).

Позивачем як страховиком цивільно-правової відповідальності потерпілої у дорожньо-транспортній пригоді особи, платіжним дорученням № 25 378 від 16 квітня 2013 року виплачено страхове відшкодування у розмірі 7 863,47 гривень, виходячи з фактичної вартості ремонту транспортного засобу, визначеної відповідно до документів станції технічного обслуговування.

При цьому, господарським судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджується факту оспорювання відповідачем розміру страхового відшкодування; відповідачем не заявлялось клопотання про проведення судової автотоварознавчої експертизи на предмет відповідності вартості фактичного ремонту автомобіля та завданому йому матеріальному збитку внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Господарським судом достовірно встановлено та прийнято в якості належних доказів спричинення власнику автомобіля «Тойота», державний номерний знак АЕ 9850 НА, збитків у розмірі 7 863,47 гривень рахунок-фактуру № АМ-7290 від 09 квітня 2013 року та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № АМ-7290 від 28 квітня 2013 року, оскільки з наявних в них відомостей можна дійти однозначного висновку, що ремонтні роботи на загальну суму 7 863,47 гривень спрямовані саме на усунення порушень, заданих внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведені їх переконливості, що відповідачем зроблено не було.

Сукупність вищевикладених обставин спростовує наявні заперечення відповідача, що, в свою чергу, тягне за собою їх відхилення та залишення поза увагою суду, а також розцінюються як намагання витлумачити законодавство виключно на свою користь та ухилитися від цивільної відповідальності.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування у розмірі 6 863,47 гривень є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до приписів статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (83001, місто Донецьк, вулиця Постишева, будинок № 60 (7 поверх); код ЄДРПОУ - 31650052, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (04070, місто Київ, вулиця Іллінська, будинок № 8; код ЄДРПОУ - 20474912, відомості про рахунки в установах банків відсутні) 6 863,47 гривень страхового відшкодування шкоди в порядку регресу, 1 720,50 гривень судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 10.12.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.12.2013.

Суддя С.М. Фурсова