Рішення № 3594825, 22.04.2009, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" квітня 2009 р.

Справа № 16/26-09-968

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Курбановій А.Р.

За участю представників сторін:

Від позивача: Гайдаржі К.П. за довіреністю № 03/216 від 07.05.2008р.

Від відповідача: Черних О.В. за довіреністю від 16.03.2009р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні з оголошенням перерви відповідно до ст. 77 ГПК України справу за позовом відкритого акціонерного товариства Всеукраїнський Акціонерний Банк „ВіЕйБі Банк” до селянського (фермерського) господарства „ЕВРІКА” про стягнення 1105293,51 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство Всеукраїнський Акціонерний Банк „ВіЕйБі Банк” далі по тексту ВАТ „ВіЕйБі Банк”) звернулося до господарського суду Одеської області з позовними вимогами до селянського (фермерського) господарства „ЕВРІКА” (далі по тексту СФГ „ЕВРІКА”) про стягнення 1000000,00 грн. –заборгованості за кредитом та пені за прострочення повернення кредиту у сумі 105293,51 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неповернення відповідачем грошових коштів після настання терміну повернення кредитних коштів, передбаченого кредитним договором № 20/07 –SME від 25.12.2007р., укладеним між сторонами по справі.

При цьому, позивачем, на підставі ст. 66 ГПК України, до позовної заяви було подано клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належить відповідачеві.

В обґрунтування заявленого клопотання ВАТ „ВіЕйБі Банк” було покладено ухилення СФГ „ЕВРІКА” протягом тривалого часу від виконання прийнятих на себе зобов’язань за кредитним договором № 20/07 –SME від 25.12.2007р., укладеним між сторонами по справі, в частині повернення кредиту, значною сумою неповернутих коштів, а також перебуванням відповідача у стані фінансової неспроможності.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. При цьому, як вбачається з положень ст. 67 ГПК України, позов може забезпечуватись шляхом накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачу відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмету спору.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов п. 1.3 кредитного договору № 20/07 –SME від 25.12.2007р. в якості забезпечення виконання Позичальником своїх зобов’язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісії та можливих штрафних санкцій між сторонами по справі було укладено іпотечний договір від 25.12.2007р., за яким відповідачем в забезпечення виконання основного зобов’язання було надано позивачу в іпотеку нерухоме майно –господарчий двір, що знаходиться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, село Кубанка, Новокубанська дорога, 2. Крім того, з метою забезпечення зобов’язання відповідача за кредитним договором було укладено іпотечний договір від 25.12.2007р., за яким майновим поручителем –Назаренко О.Г. було передано позивачу у забезпечення виконання основного зобов’язання в іпотеку нерухоме майно будинок № 28, що знаходиться в селі Кремидівка Комінтернівського району Одеської області по сул. Степовій.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про іпотеку” від 5 червня 2003 року N 898-IV іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. при цьому, відповідно до ст. 9 цього Закону іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Таким чином, самий по собі факт укладення договорів іпотеки на суму значно більшу, ніж сума наданого кредиту, призводить до неможливості здійснення відчуження нерухомого майна за відсутності згоди іпотекодержателя, що, в свою чергу, свідчить про недоцільність накладення арешту на майно з метою забезпечення позовних вимог, який, по своїй сутності , представляє собою заборону на відчуження.

Враховуючи викладене, судом вищезазначене клопотання позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно було відхилено як неправомірне та недоцільне з огляду на укладання між сторонами вищезазначених договорів іпотеки.

Відповідачем згідно з відзивом на позов загальну суму основного боргу було визнано повністю, при цьому СФГ „ЕВРІКА” було заявлено клопотання про надання відстрочки виконання судового рішення до 01.12.2009р. з огляду на неможливість виконання судового рішення у даній справі через скрутне фінансове становище. Проти задоволення вимог про стягнення пені за порушення строку повернення кредиту у сумі 105293,51 грн. відповідач заперечував, посилаючись на порушення позивачем порядку нарахування пені.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Між ВАТ „ВіЕйБі Банк” (Кредитодавець) та СФГ „ЕВРІКА” (Позичальник) 25.12.2007 року було укладено кредитний договір № 20/07/SME, відповідно до умов якого Кредитодавець надав Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, cтроковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, що складають невід'ємну частину Договору.

У відповідності до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави „Позика”, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до п.п. 1.1.1, 1.1.3 кредитного договору кредит надається в сумі 1250000,00 грн. Процентна ставка за користування кредитом складає 19 процентів річних. За змістом п. 1.1.2 кредитного договору термін остаточного повернення кредиту був обумовлений сторонами до 24.12.2008р. включно.

10.06.2008р. між сторонами по справі було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 20/07/SME від 25.12.2007р., відповідно до умов якої було збільшено розмір процентної ставки за користування кредитом до 21% річних. В подальшому, розмір процентної ставки був ще раз переглянутий. Згідно з додатковою угодою № 02 від 17.11.2008р. до вказаної кредитної угоди, процентна ставка була визначена у розмірі 27 процентів річних.

При цьому, за змістом п. 2.3 кредитного договору сторонами було визначено, що повернення кредиту здійснюється наступним чином до 20.08.2008р.- 100 000,00 грн., до 20.09.2008р.-500 000,00 грн., нарешті, до кінця строку дії кредитного договору -650 000,00 грн.

В свою чергу, за умовами п. 3.3 кредитного договору Позичальником було прийнято на себе зобов’язання своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом, виконувати інші умови цього договору та повернути Банку кредит відповідно до умов п.п. 1.1.2, 2.3 цього договору із сплатою процентів за фактичний строк користування та сплатою штрафних санкцій при порушенні умов договору.

Як вбачається з пояснень представників сторін, на виконання умов кредитного договору № 20/07/SME від 25.12.2007р. Банком відповідачу було надано кредит у сумі 1250000,00 грн.

Згідно ст. 193 ГК України в редакції Закону України від 16.01.2003р. N 436-IV, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Зобов’язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Але в порушення умов п.п. 1.1.2, 2.3, 3.3 кредитного договору, вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України СФГ „ЕВРІКА” кредит у встановлений договором строк у повному обсязі повернутий не був. Внаслідок чого за відповідачем утворилася заборгованість на загальну суму 1000000,00 грн., яка до теперішнього часу у добровільному порядку погашена ним не була.

Таким чином, приймаючи до уваги неналежне виконання Позичальником договірних зобов’язань з повернення кредиту за договором № 20/07/SME від 25.12.2007р., ВАТ „ВіЕйБі Банк” звернулось до господарського суду Одеської області з позовними вимогами про стягнення з СФГ „ЕВРІКА” заборгованості за кредитним договором № 20/07/SME від 25.12.2007р., у тому числі 1000000,00 грн. –заборгованості за кредитом та пені за прострочення повернення кредиту у сумі 105293,51грн.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідачем за змістом відзиву на позов та поясненнями, наданими його представником під час розгляду справи, суму основної заборгованості за договором № 20/07/SME від 25.12.2007р. було визнано повністю.

Відповідно до ст. 78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

На думку суду, розмір основного боргу з повернення кредиту СФГ „ЕВРІКА” перед ВАТ „ВіЕйБі Банк” витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди, листа за вих.№ 02-004/12 від 06.01.2009р.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки –грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов’язання.

В свою чергу, при здійсненні розрахунку пені ВАТ „ВіЕйБі Банк” керувалося виключно положеннями п. 4.3 кредитного договору, якими передбачено обов’язок Позичальника у разі несвоєчасного погашення кредиту сплатити пеню у розмірі подвійної процентної ставки, визначеної в п. 1.1.3 цього договору від суми відповідного непогашеного платежу за кожен день прострочення виконання.

Однак, за переконанням суду, зазначений розрахунок пені не є обґрунтованим, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до частини другої статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Крім того, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, положення Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню, розміром подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Зазначена позиція суду підтверджується і висновками Вищого господарського суду України, викладеними у п. 49 Інформаційного листа від 07.04.2008 р. N 01-8/211 „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України”.

Слід зазначити, що пеня, передбачена п. 4.3 договору № 20/07/SME від 25.12.2007р. у розмірі подвійної процентної ставки, визначеної в п. 1.1.3 цього договору від суми відповідного непогашеного платежу за кожен день прострочення виконання значно перевищує встановлену Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР та ч. 2 ст. 343 ГК України.

Таким чином, суд доходить висновку про необґрунтованість здійсненного позивачем розрахунку пені, з огляду на застосування позивачем розміру пені, що значно перевищує встановлений законом.

Враховуючи викладене, а також з огляду на те, що позивач наполягав на стягненні пені саме у розмірі 105293,51грн, керуючись вимогами ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 549 ЦК України, ст. 343 ГК України, суд оцінює позовні вимоги ВАТ „ВіЕйБі Банк” в частині стягнення з відповідача 105293,51 грн. пені необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо обґрунтованості, правомірності заявлених ВАТ „ВіЕйБі Банк” позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 1000000грн. та наявності підстав для їх задоволення відповідно до ст.ст. 11, 509, 525, 526, 611, 615, 617, 625, 1049, 1054 ЦК України. В частині вимог про стягнення пені в розмірі 105293,51 грн. слід відмовити.

При цьому, стосовно, клопотання відповідача про відстрочку виконання даного рішення в частині стягнення суми неповернутого кредиту до 01.12.2009р., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В обґрунтування підстав надання відстрочки виконання судового рішення суду відповідачем були покладені наступні обставини:

- нестабільність економічної ситуації в України у зв’язку з інфляційними процесами;

- специфіка отримання доходів відповідачем, обумовлена сезонним характером отримання доходів;

- зростанням цін на закупівлю мінеральних добрив, насіння, гербіцидів, що підтверджується довідкою управління агропромислового розвитку Комінтернівської районної державної адміністрації за вих.№ 142 від 13.03.2009р.;

- низькими ринковими цінами на сільськогосподарську продукцію, що виробляється господарством;

- відсутність на рахунку господарства необхідних грошових коштів;

- негайне та повне виконання рішення суду може спричинити неможливість подальшого функціонування господарства, що призведе до скорочення робочих місць на підприємстві та звільнення працівників.

Відповідно до ст. 121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.96 р. N 02-5/333 „Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України” підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Приведений відповідачем у відзиві аналіз економічного стану господарства та надані останнім документи дозволяють суду дійти висновку щодо можливості надання СФГ „ЕВРІКА” відстрочки виконання рішення у даній справі з метою спрямування відповідачем протягом поточного року отриманих ним від своєї господарської діяльності грошових коштів на відновлення платоспроможності підприємства минаючи можливу ситуацію застосування до господарства процедури банкрутства. Наведений висновок суду обумовлений тими обставинами, що відновлення платоспроможності відповідача з яким пов’язане і виконання судового рішення у даній справі можливе за умови підтримання відповідачем у 2009 році показників валових витрат товариства на рівні достатньому для виконання рішення суду у даній справі.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги скрутне фінансове становище відповідача та інфляційні процеси, які відбуваються у країні, суд доходить висновку щодо наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення господарського суду Одеської області у даній справі, у зв’язку з чим, а також з огляду на здійснення заявником протягом тривалого часу господарської діяльності та платоспроможність підприємства, продукція якого відіграє значну соціальну роль, суд, керуючись ст. 121 ГПК України, вважає за доцільне відстрочити виконання рішення господарського суду Одеської області у даній справі до 01.12.2009р. в частині стягнення основного боргу у сумі 1000000,00 грн.

Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на відповідача згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 549, 610, 611, 615, 617, 625, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР, ст. ст. 32, 33, 44, 49, 78, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з селянського (фермерського) господарства „ЕВРІКА” /67650, Одеська область, Комінтернівський район, с. Кубанка, поточний рахунок 2600030012690 в ОФ ВАТ „ВіЕйБі Банк”, МФО 328726, код ЄДРПОУ 19044980/ на користь відкритого акціонерного товариства Всеукраїнський Акціонерний Банк „ВіЕйБі Банк” /01054, м. Київ, вул. Зоологічна, 5, код ЄДРПОУ 19017842, коррахунок №32003176201 у Головному управлінні НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024/ заборгованість за кредитом в сумі 1000000грн. 00 коп. /один мільйон грн.. 00 коп./, 10 000 грн. 00 коп. /десять тисяч грн.. 00 коп./ - витрат на сплату державного мита; 106 грн. 76 коп. /сто шість грн.. 76 коп./ - витрат на ІТЗ судового процесу. Наказ видати.

3. Відстрочити виконання рішення господарського суду Одеської області від 22.04.2009р. по справі № 16 / 26 –09 –968 строком до 01.12.2009р.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили з урахуванням наданої відстрочки.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення підписано 22.04.2009р.

Суддя Желєзна С.П.