Постанова № 35948133, 11.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2013 р. Справа№ 911/3170/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Сухового В.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Білецькому Л.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Крутько М.Д. (дов. №б/н від 29.11.2013 року);

від відповідача - Куприянський Б.О. (дов. в матеріалах справи).

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

публічного акціонерного товариства «Агрокомбінат «Калита»

на рішення господарського суду Київської області від 09.10.2013 року ,

у справі №911/3170/13 (суддя Конюх О.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Текро», м. Київ,

до публічного акціонерного товариства «Агрокомбінат «Калита»,

смт. Калита Броварського району,

про стягнення 582 000,00 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2013 ТОВ «Текро» звернувся до господарського суду Київської області з позовом до ПАТ «Агрокомбінат «Калита» про стягнення з 582000,00 грн. основної заборгованості за Договором поставки №61 від 12.02.2009 року.

02.09.2013 року позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача 792 000,00 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 09.10.2013 року у справі №911/3170/13 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з ПАТ «Агрокомбінат «Калита» на користь ПАТ «Агрокомбінат «Калита» 792 000,00 грн. основної заборгованості, 15 840,00 грн. судового збору.

Не погодившись із вказаним рішенням, ПАТ «Агрокомбінат «Калита» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 09.10.2013 року у справі №911/3170/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не правильно застосував положення цивільного законодавства, дав помилкову оцінку наявним у справі доказам, посилався на недоведені обставини та неповно з'ясував обставини, які мають істотне значення для справи. Відповідач вказує, що ним не отримувався товар за видатковою накладною від 30.07.2013 року № ТК-0001452. Скаржник зазначає, що матеріали справи не містять довіреності на одержання уповноваженим представником відповідача товару за вказаною видатковою накладною, а сама видаткова накладна не була підписана уповноваженою особою відповідача, у зв'язку з чим, відповідач вважає, що судом першої інстанції безпідставно було відхилено клопотання про призначення експертизи. Також, скаржник зазначає, що оскільки факт проведення позивачем господарських операцій, що стосуються виконання ним зобов'язань за спірним договором поставки, не підтверджені належним чином складеними первинними бухгалтерськими документами, відповідно, в порядку ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено належними та допустимими доказами отримання відповідачем товару в тому обсязі, про який вказано в позовній заяві.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2013 року у справі №911/3170/13 апеляційну скаргу ПАТ «Агрокомбінат «Калита» на рішення господарського суду Київської області від 09.10.2013 року у справі №911/3170/13 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 11.12.2013 року .

В судовому засіданні 11.12.2013 року представник відповідача підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення господарського суду Київської області від 09.10.2013 року у справі №911/3170/13 залишити без змін.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 12.02.2009 року між ТОВ «Текро» (надалі - постачальник) та СВАТ «Агрокомбінат «Калита» (надалі - покупець) було укладено договір поставки №61 (надалі - договір) (а.с. 10), згідно якого постачальник зобов'язується передавати товар (кормові добавки, ветеринарні препарати, консерванти тощо, що використовуються у тваринництві, птахівництві, сільському господарстві) у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати вказаний товар та сплачувати за нього.

Відповідно до пункту 3.1. договору товар поставляється покупцю окремими партіями на підставі заявок покупця, які передаються через електронні засоби зв'язку, по факсу, поштою або через представника покупця.

Згідно із п. 3.4. договору постачання товару здійснюється на умовах "Фрахт/перевезення оплачений до…" (СРТ) відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» в редакції 2000 року. По окремим партіям за згодою сторін поставка може здійснюватися на умовах «Франко завод» (EXW).

Пунктами 3.5. та 4.2. договору перехід права власності відбувається в момент поставки, що оформляється відповідними видатковими накладними. У будь-якому випадку факт отримання товару покупцем та підписання відповідних накладних свідчить про досягнення згоди щодо найменування товару, асортименту, одиниці виміру, загальної кількості, вартості за одиницю товару та загальної вартості товару.

Покупець оплачує поставлений товар за ціною, зазначеною у відповідних видаткових накладних на кожну партію товару на умовах відстрочки платежу в строк не пізніше 14 днів від дати поставки (пункти 4.1, 4.3 Договору)

Відповідно до п. 6.2. договору за порушення строків оплати товару постачальник сплачує покупцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості недопоставленого товару. За порушення строків розрахунків за поставлений товар покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого товару за кожен день затримки розрахунку (пункт 6.3 Договору).

Відповідно до розділу 7 Договір діє до 31.12.2010 року. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за один місяць до закінчення, даний договір вважається пролонгованим до 31.12.2011 року.

Додатковою угодою №1 від 30.12.2011 року до договору (а.с. 11) сторони внесли зміни до найменування покупця - Публічне акціонерне товариство «Агрокомбінат «Калита» замість сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства «Агрокомбінат «Калита» та продовжили його дію до 31.12.2012 року, зазначивши, що у випадку, коли жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за один місяць до його закінчення, то Договір вважається пролонгованим до 31.12.2013 року.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості відповідача у розмірі 792 000,00 грн.

Зі своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору ТОВ «Текро» поставило відповідачу ПАТ «АК «Калита» товар на загальну суму 824 000,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи копії видаткових накладних та відповідні товарно-транспортні накладні, а саме: видаткова накладна від 25.06.2013 року № ТК-0001230 на суму 202 000,00 грн. (а.с. 12); видаткова накладна від 08.07.2013 року № ТК-0001301 на суму 202 000,00 грн. (а.с. 14); видаткова накладна від 23.07.2013 року № ТК-0001392 на суму 210 000,00 грн. (а.с. 16); видаткова накладна від 30.07.2013 року № ТК-0001452 на суму 210 000,00 грн. (а.с. 24) та підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від серпня 2013 року, який підписаний обома сторонами та скріплений печатками (а.с. 26).

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вищевказаний товар був отриманий повноважним представником відповідача за довіреностями на отримання матеріальних цінностей , а саме: від 04.06.2013 року 12 ААГ № 553845 (дійсна до 30.06.2013 року) (а.с. 63); від 04.07.2013 року ААД № 731008 (дійсна до 31.07.2013 року) (а.с. 62).

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до частини 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до пункту 4.3 Договору покупець зобов'язаний оплатити 100% вартості кожної партії товару в строк не пізніше 14 календарних днів від дати поставки.

З матеріалів справи вбачається (копії банківських виписок, поданих позивачем, та копії платіжних доручень, поданих відповідачем), що відповідач за отриманий товар сплатив лише частково, а саме сплатив платіжним дорученням від 01.08.2013 року № 19985 суму 32 000,00 грн. з призначенням платежу «за предстартер «Селтек» (договір №61) згідно рахунку№ТК-0001195 від 25.06.2013 року, в тому числі ПДВ 5333,33 грн.» (а.с. 150).

Колегія судді погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу того, що всі інші подані відповідачем копії платіжних доручень свідчать про оплату раніше поставленого товару, за накладними, які не заявлялися позивачем до стягнення і не є предметом розгляду справи.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу того, що в супереч ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 4.3 договору, відповідачем - ПАТ «АК «Калита» було порушено своє зобов'язання за договором, яке полягає в простроченні оплати поставленого товару у розмірі 792 000,00 грн. (824 000,00 грн. - 32 000,00 грн.).

З приводу тверджень відповідача, щодо визнання договору поставки №61 від 12.02.2009 року укладеним, з підстав не відповідності його ст.ст. 181, 266 Господарського кодексу України колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України).

За статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодекс України за правилами Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Укладаючи договір поставки № 61 від 12.02.2009 року сторони визначили, що предметом договору є поставка товарів, а саме: кормові добавки, ветеринарні препарати, консерванти тощо, що використовуються у тваринництві, птахівництві, сільському господарстві, встановили термін дії договору, а також перебачили порядок визначення вартості поставленої продукції.

Відповідно до ст. 266 Господарського кодекс України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до пункту 3.1. договору товар поставляється покупцю окремими партіями на підставі заявок покупця, які передаються через електронні засоби зв'язку, по факсу, поштою або через представника покупця.

Згідно пункту 3.5. та 4.2. договору перехід права власності відбувається в момент поставки, що оформляється відповідними видатковими накладними. У будь-якому випадку факт отримання товару покупцем та підписання відповідних накладних свідчить про досягнення згоди щодо найменування товару, асортименту, одиниці виміру, загальної кількості, вартості за одиницю товару та загальної вартості товару

Тобто, сторони договору відступили від загального правила та умовами договору передбачити можливість визначення найменування, кількість, асортимент, вид та марку за допомогою видаткової накладної, яка оформлюється на підставі заявки покупця.

Крім того, за приписами ч. 8. ст. 181 Господарського кодексу України у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Судом першої інстанції встановлено, що у період дії договору № 61 від 12.02.2009 року сторонами підписувались видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, проте вказаних документах не було посилання на відповідний договір, про що саме звертає увагу відповідач у своїй апеляційній скарзі.

Проте колегія судді не бере до уваги вказані твердження відповідача, оскільки, відповідно до банківських виписок (а.с. 45-61) ПАТ «Агрокомбінат «КАЛИТА» оплачував поставлену продукцію ТОВ «ТЕКРО» саме за договором № 61 від 12.02.2009 року відповідно до виставлених рахунків, що в свою чергу свідчить, що накладні, відповідно до яких виставлялись рахунки відповідачу, відносяться саме до договору №61 від 12.02.2009 року.

Також, в матеріалах справи наявна додаткова угода №1 від 30.12.2011 року до договору №61 від 12.02.2009 року, яка свідчить про те, що на протязі майже трьох років відповідачем не ставилося питання з приводу неукладеності договору №61 від 12.02.2009 року.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що не можна визнати договір неукладений, оскільки як юридичні, так і фактичні дії сторін свідчать про укладення договору № 61 від 12.02.2009 р. та його виконання.

Колегія суддів не приймає твердження відповідача, які викладені в апеляційній скарзі та які були розглянуті судом першої інстанції, а саме заперечення з приводу факту отримання товару від позивача за видатковою накладною від 30.07.2013 року № ТК-0001452 на суму 210 000,00 грн., з огляду на наступне.

На підтвердження здійснення між позивачем та відповідачем господарської операції з поставки 30.07.2013 року товару (предстартер «Селтек») на суму 210 000,00 грн. позивачем надано суду: 1) копію видаткової накладної (а.с. 150), засвідченої печатками обох сторін; 2) копію податкової накладної від 30.07.2013 року №199 з квитанцією про реєстрацію вказаної податкової накладної та копією реєстру податкових накладних за липень 2013 року (а.с. 74-131).

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Зазначеної правової позиції також дотримується і Вищий господарський суд України (постанова від 28.02.2012 року у справі № 5002-8/481-2001 та пункт 1 Інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Також, на підтвердження здійснення між позивачем та відповідачем господарської операції з поставки 30.07.2013 року товару (предстартер "Селтек") на суму 210 000,00 грн. позивачем надано копію товарно-транспортної накладної ТТН 2442 від 30.07.2013 року (а.с 25), засвідченою підписом і печаткою відповідача, а також довідку перевізника - ТОВ «ФАНН Транс» від 07.10.2013 року № 07/10/13-1 (а.с. 131), який підтвердив, що поставка за спірною накладною відбулася..

Крім того, в матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків від 05.08.2013 року (а.с. 26), відповідно до якого відповідач погодився, що у нього існує заборгованість на загальну суму 792 000,00 грн., в вказаному акті було враховано спірну накладну від 30.07.2013 року № ТК-0001452 на суму 210 000,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи листом б/н та б/д (а.с. 27) відповідно до якого відповідач підтвердив, що у нього існує заборгованість перед позивачем на загальну суму 792 000,00 грн. та просить розстрочити вказану заборгованість на один рік.

Всі вищевказані оригінали документів були надані позивачем та оглянуті в судовому засіданні 01.10.2013 року, про що свідчить протоко судового засідання, до якого в порядку ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України зауважень надано не було.

З огляду на вищевикладене, колегія судді погоджується із висновком суду першої інстанції, що в сукупності надані позивачем документи є достатніми для ідентифікації відповідача як особи, яка отримала товар за спірною видатковою накладною від 30.07.2013 року № ТК-0001452 на суму 210 000,00 грн., встановлення факту здійснення зазначеної господарської операції з поставки та відповідно факту виникнення обов'язку у відповідача здійснити оплату за отриманий товар.

Натомість в супереч ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України відповідач не надав жодних доказів, які свідчили про невідповідність даних бухгалтерського обліку позивача та відповідача щодо спірної поставки за накладною від 30.07.2013 року № ТК-0001452 на суму 210000,00 грн.

Твердження відповідача, які були викладені в апеляційній скарзі та були спростовані у суді першої інстанції про те, що підпис у видатковій накладній від імені відповідача здійснено неповноважною особою, оскільки матеріали справи не містять довіреності на отримання матеріальних цінностей, а термін дії довіреності, на яку посилається позивач, на момент поставки сплив, також відхиляються судом апеляційної інстанції з огляду на наступне.

До матеріалів справи долучена копія довіреності на отримання матеріальних цінностей від 04.07.2013 року ААД № 731008 (а.с. 62). Термін дії вказаної довіреності визначений до 31.07.2013 року, колегія судді погоджується із висновком суду першої інстанції, з приводу того, посилання відповідача на пункти 8, 12 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Мінфіну від 16.05.1996 року, № 99 «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей» є безпідставними, оскільки доказів того, що відповідач відмовився від отримання поставленого позивачем товару за накладною від 30.07.2013 року № ТК-0001452 на суму 210 000,00 грн. не подано, а порушення відповідачем вимог вказаної Інструкції не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку оплатити отриманий товар.

Враховуючи, що позивачем виконано обов'язок щодо поставки товару, про що свідчать накладні та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, проте відповідачем обов'язок щодо сплати за поставлений товар виконано частково, місцевий господарський дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог щодо стягнення основного боргу у розмірі 792 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу відмови у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі №911/3170/13 судових почеркознавчої та бухгалтерської експертизи з огляду на наступне.

Клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи обґрунтоване тим, що видаткова накладна від 30.07.2013 року № ТК-0001452 на суму 210 000,00 грн. всупереч вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не була підписана уповноваженим представником відповідача, не засвідчує факту здійснення господарської операції між позивачем та відповідачем, а тому у позивача відсутні підстави твердити про те, що відповідач отримав товар за вказаною накладною, тому відповідно у відповідача відсутні підстави для оплати товару, який не був отриманий. За таких обставин, на твердження відповідача, для роз'яснення питань, які потребують спеціальних знань, у справі має бути призначена експертиза. На експертизу має бути винесено питання про те, чи виконано підпис від імені особи Ворони Наталії Олександрівни у видатковій накладній від 30.07.2013р. № ТК-0001452 Вороною Наталією Олександрівною або іншою особою.

В судовому засіданні 09.10.2013 року представником відповідача додатково заявлено усне клопотання про призначення у справі судової бухгалтерської експертизи з метою встановлення факту неотримання відповідачем товару за спірною накладною від 30.07.2013 року № ТК-0001452.

Відповідно до ст. 41 Господарського процесуально кодексу України господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань. Відповідно до пункту 1 Інформаційного листа ВГСУ від 27.11.2006 року № 01-8/2651 «Про деякі питання призначення судових експертиз» судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто в разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

В матеріалах справи наявні докази, які підтверджують факт отримання відповідачем товару за спірною накладною від 30.07.2013р. № ТК-0001452, про що було зазначено раніше.

За таких обставин, у суду першої інстанції не було дійсної потреби для призначення судових експертиз, а тому призначення експертизи лише б призвело до значного збільшення строків розгляду справи та розміру судових витрат.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

За таких обставин, колегія судді погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що клопотання відповідача про призначення у справі судових експертиз жодним чином не обґрунтоване, свідчить про намір до затягування судового процесу, а не до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, а тому не підлягав задоволенню.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду Київської області від 09.10.2013 року у справі №911/3170/13.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Агрокомбінат «Калита» на рішення господарського суду Київської області від 09.10.2013 року у справі №911/3170/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 09.10.2013 року у справі №911/3170/13 залишити без змін.

3. Справу №911/3170/13 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді В.Г. Суховий

М.Г. Чорногуз