Ухвала суду № 35944932, 03.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/31821/11

К-42953/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційні скарги Приватного підприємства «Телерадіокомпанія РКТ-2» та Роменської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2010 року

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року

у справі № 2а-4909/10/1870

за позовом Приватного підприємства «Телерадіокомпанія РКТ-2»

до Роменської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2010 року адміністративний позов Приватного підприємства «Телерадіокомпанія РКТ-2» (позивач) до Роменської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області (відповідач) задоволено в повному обсязі. Визнано недійсними податкове повідомлення-рішення № 0000481702/0 від 05 травня 2010 року та рішення № 0000602303 від 05 травня 2010 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «Телерадіокомпанія РКТ-2» 3,40 грн. в рахунок відшкодування витрат на судовий збір.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року апеляційну скаргу Роменської МДПІ Сумської області задоволено частково. Скасовано постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2010 року в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000481702/0 від 05 травня 2010 року. В цій частині прийнято нову постанову, якою в позові відмовлено. Скасовано постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2010 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ПП «Телерадіокомпанія РКТ-2» 1,70 грн. в рахунок відшкодування витрат на судовий збір. В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2010 року залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі позивач та відповідач оскаржили їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

ПП «Телерадіокомпанія РКТ-2» в поданій касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року та залишити в силі постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2010 року.

В поданій Роменською МДПІ Сумської області касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень в частині задоволення позовних вимог та прийняття нового - про відмову в задоволенні адміністративного позову.

В запереченні на касаційну скаргу відповідача позивач просить відмовити в її задоволенні.

Контролюючий орган в запереченні на касаційну скаргу ПП «Телерадіокомпанія РКТ-2» просить залишити її без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року в частині відмови в задоволенні позову - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу позивача слід задовольнити, а касаційну скаргу відповідача - залишити без задоволення, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПП «Телерадіокомпанія РКТ-2» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої складено акт № 260/35/23825080 від 23 квітня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000481702/0 від 05 травня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з прибуткового податку в розмірі 27 863,73 грн. (9 287,91 грн. - основний платіж, 18 575,82 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та рішення № 0000602303 від 05 травня 2010 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3 741,40 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 8.1.1, 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 889-IV) у зв'язку з неутриманням податку з доходів фізичних осіб із виплачених Суб'єкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_3 коштів за придбані на підставі договору купівлі-продажу від 21 грудня 2009 року товарно-матеріальні цінності.

Також, контролюючий орган дійшов висновку про порушення ПП «Телерадіокомпанія РКТ-2» пункту 2.8 глави 2, пункту 5.4 глави 5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, (далі - Положення) з огляду на перевищення ліміту залишку готівки в касі підприємства.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000481702/0 від 05 травня 2010 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з тексту договору купівлі-продажу від 21 грудня 2009 року та акту прийому-передачі майна вбачається, що ОСОБА_3 при укладанні та виконанні договору діяла як фізична особа, а не як суб'єкт підприємницької діяльності.

Колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції неправомірним, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону № 889-IV податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента-юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно з підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону № 889-IV податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Підпунктами 9.12.1, 9.12.2 пункту 9.12 статті 9 Закону № 889-IV передбачено, що оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Якщо фізична особа-суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Так, відповідно до абзаців 1, 8 статті 2 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Указ № 727/98) суб'єкти малого підприємництва-фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Статтею 6 Указу № 727/98 передбачено, що фізична особа-суб'єкт малого підприємництва, яка сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб.

Згідно з підпунктом 4.3.25 пункту 4.3 статті 4 Закону № 889-IV до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається дохід (прибуток), одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону.

В розглядуваній ситуації, з урахуванням принципу презумпції добросовісності платника податків, необхідно зазначити про відсутність у позивача підстав вважати себе податковим агентом СПД-ФО ОСОБА_3 з огляду на те, що йому під час укладання договору купівлі-продажу від 21 грудня 2009 року було відомо про правовий статус контрагента, що підтверджується долученими підприємством до матеріалів справи Свідоцтвом про державну реєстрацію СПД-ФО ОСОБА_3 та Свідоцтвами про сплату нею єдиного податку в 2009 та 2010 роках.

Пунктом 5.10 глави 5 Положення передбачено, що підприємства, які встановлюють строк здавання готівкової виручки (готівки) відповідно до підпункту «в» пункту 5.1 цієї глави, мають здавати понадлімітну готівку для її зарахування на рахунки підприємства в банку не пізніше наступного робочого дня незалежно від установленого строку здавання готівкової виручки (готівки).

Відповідно до пункту 5.9 глави 5 Положення не вважаються понадлімітними в день їх надходження готівкові кошти, що надійшли до кас підприємств у вихідні та святкові дні та були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків наступного робочого дня банку та підприємства або були видані для використання підприємством відповідно до законодавства (без попереднього здавання їх до банку і одночасного отримання з каси банку на зазначені потреби) наступного робочого дня на потреби, які пов'язані з діяльністю підприємства.

Згідно з пунктом 7.23 глави 7 Положення для визначення понадлімітних залишків готівки в касі порівнюються записи про фактичні її залишки в касі за касовою книгою з установленим лімітом каси за кожний день незалежно від того, здійснювалися в цей день касові обороти (надходження і витрати готівки) чи ні. Якщо в періоді, що перевіряється, виявлено перевищення ліміту каси, то з'ясовується, протягом якого часу (у днях) і які понадлімітні суми не здавалися в установлені строки до банку і з якої причини, а також загальна сума понадлімітних залишків.

Готівкові кошти, що не вважаються понадлімітними відповідно до пункту 5.10 цього Положення, для розрахунку понадлімітних залишків готівки в касі не беруться.

В свою чергу, як встановлено судами, при проведенні перевірки податковим органом не враховано, що 06, 07, 08 червня 2009 року, 10, 11 жовтня 2009 року, 24, 25 жовтня 2009 року, 01, 02, 03, 04 січня 2010 року були вихідними днями.

При цьому досліджені судами попередніх інстанцій видаткові касові ордери № 126 від 09 червня 2009 року, № 217 від 12 жовтня 2009 року, № 225 від 22 жовтня 2009 року, № 226 від 26 жовтня 2009 року, № 227 від 28 жовтня 2009 року, № 1 від 05 січня 2010 року, № 2 від 05 січня 2010 року, виписки з касових книг за 09 червня 2009 року, 12 жовтня 2009 року, 22 жовтня 2009 року, 26 жовтня 2009 року, 28 жовтня 2009 року, 05 січня 2010 року, свідчать про те, що кошти, які залишились в касі підприємства 05 червня 2009 року, 09 жовтня 2009 року, 21 жовтня 2009 року, 23 жовтня 2009 року, 27 жовтня 2009 року, 31 грудня 2009 року понад встановленого ліміту, використано підприємством у наступні робочі дні, відповідно, 09 червня 2009 року, 12 жовтня 2009 року, 22 жовтня 2009 року, 26 жовтня 2009 року, 28 жовтня 2009 року, 05 січня 2010 року частково на господарські потреби, а частково здано до установи банку.

А відтак, слід погодитись з висновком судових інстанцій про відсутність у відповідача підстав для прийняття оскаржуваного рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Телерадіокомпанія РКТ-2» задовольнити, а касаційну скаргу Роменської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області залишити без задоволення.

Скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2010 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.