Постанова № 35944476, 11.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2013 року Справа № 914/2527/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А.,суддіКондратової І.Д.,суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників сторін від позивачане з'явились;від відповідачане з'явились;від третьої особи 1не з'явились;від третьої особи 2не з'явились;розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської міської радина постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2013 рокуу справі№ 914/2527/13 Господарського суду Львівської областіза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4доУправління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської радиза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Львівської міської радиза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Відділу освіти Залізничної районної адміністраціїпровизнання продовженою дію договору оренди нерухомого майнаВСТАНОВИВ:

У червні 2013 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (надалі - ФОП ОСОБА_4, позивач) звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом, в якому посилаючись на те, що п. 5 р. II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 року № 1759-VI було встановлено, що термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, слід вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін, однак відповідач не визнає право орендаря за договором оренди, просило визнати продовженою дію договору оренди № 3-6867-8 від 26.12.2008 року нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) загальною площею 84,6 кв.м. під індексами 1,3,4,5,6,7,8,9,12 вул. Сяйво, 16, укладеного між Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (надалі - Управління комунальної власності, відповідач) та позивачем, до 26.12.2013 року на тих самих умовах.

Відповідач проти позову заперечував, відзив на позов у суді першої інстанції не надав, а тому справа розглянута за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК) України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.09.2013 року (суддя Долінська О.З.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2013 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Зварич О.В., суддів : Хабіб М.І., Якімець Г.Г.), позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Львівська міська рада звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм ч. 1 ст. 17, ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 року № 2269-XII, ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України та Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні", просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2013 року, якою залишено без змін рішення Господарського суду Львівської області від 02.09.2013 року про задоволення позову, та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Господарськими судами встановлено, що 26.12.2008 року між сторонами укладено договір оренди № 3-6867-8, за яким позивач взяв в оренду приміщення площею 84,60 м2 у м. Львові, яке знаходиться на балансі відділу освіти Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради.

Пунктами 4.1, 4.3 договору сторони встановили строк його дії з 26.12.2008 року до 31.12.2008 року. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов Договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені Договором.

Між сторонами у справі виник спір стосовно продовження договору оренди на підставі пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні".

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що договір оренди вважається продовженим до 28.12.2013 року, оскільки відповідно до змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", термін договору оренди не може бути меншим ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. А згідно з п. 5 "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, вважається продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін.

З таким висновком суду погодився і суд апеляційної інстанції, залишивши рішення місцевого господарського суду без змін.

Вищий господарський суд України вважає, що висновок суду про наявність правових підстав для задоволення позову є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та наявним матеріалам справи.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що п. 5 "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" визначення конкретного строку, на який продовжується строк договору, повинно бути здійснено шляхом внесення змін до договору, і орендар мав право звернутися з відповідним позовом до суду до припинення дії договору оренди, суд касаційної інстанції відхиляє.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. А відповідно до ст. 4 ЦК України закони віднесені до актів цивільного законодавства.

Аналіз норм п. 5 "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" дає підстави для висновку про те, що орендні відносини щодо державного та комунального майна за межами строку оренди, передбаченого договором оренди, виникають безпосередньо із цього Закону, і не потребують будь-якої іншої підстави для їх існування (оформлення їх якимось договором чи угодою). Тобто, орендареві, що має бажання продовжувати користуватися предметом оренди до закінчення п'ятирічного строку, не потрібно укладати жодних додаткових угод до договору оренди. Укладання додаткової угоди необхідно лише у випадку, якщо такий орендар прийме рішення продовжити строк оренди комунального майна на строк менше, ніж п'ять років. В даному випадку, як встановили суди попередніх інстанцій, орендар бажає продовжити орендні відносини саме на 5 років, а тому укладання додаткової угоди до договору не є обов'язковим.

Посилання заявника касаційної скарги на те, що договір оренди є припиненим, оскільки орендодавець у відповідності до приписів ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" своєчасно повідомив позивача про небажання продовжувати договір оренди на той же строк і на тих же умовах, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки лист Управління комунальної власності від 09.02.2011 року № 2302-вих-306 та докази його направлення відсутні в матеріалах справи. Але в будь-якому випадку, навіть наявність такого листа, не свідчить про припинення договору оренди, оскільки, як вже зазначалось, договір оренди продовжений на строк п'ять років відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні", тобто до 28.12.2013 року, а тому листи орендодавця щодо небажання продовжувати орендні відносини, які надіслані орендарю після 30.12.2009 року, тобто, після набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні", не мають ніякого правового значення при вирішенні спору у цій справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, Вищий господарський суд України не встановив порушення чи неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття неправильного судового рішення у справі.

Відповідно до п. 1 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, а ухвалену судом апеляційної інстанції законну та обґрунтовану постанову - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2013 року у справі № 914/2527/13 - без змін.

Головуючий суддя Гончарук П.А.Суддя Кондратова І.Д.СуддяСтратієнко Л.В.