Постанова № 35940388, 09.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2013 р. Справа№ 910/13410/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Севериненко В.А., довіреність № б/н від 10.01.2013;

від відповідача - Маловічко А.І., довіреність № 20 від 28.01.2013,

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2013 у справі № 910/13410/13 (суддя Сівакова В.В.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "Автоливмаш" до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про стягнення 45 660 грн. 72 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "Автоливмаш" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про стягнення 45 660 грн. 72 коп., з яких: 43 200 грн. 00 коп. - основна заборгованість, 2 460 грн. 72 коп. - пеня (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.10.2013 у справі № 910/13410/13 позов задоволено повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача суму основної заборгованості в розмірі 43 200 грн. 00 коп. та 2 460 грн. 72 коп. пені.

При ухваленні рішення по даній справі суд виходив з того, що відповідач не виконав своє грошове зобов'язання з оплати грошових коштів за здійснення позивачем відповідального зберігання майна.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2013 у справі № 910/13410/13 скасувати та залишити позов без розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що позивачем порушено порядок досудового врегулювання спору, у зв'язку чим відповідач був позбавлений можливості вирішити його в позасудовому порядку.

Крім цього, апелянт зазначає про те, що документи додані до позовної заяви не засвідчені належним чином, оскільки на копіях цих документів міститься лише печатка позивача без підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 09.12.2013 підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представник позивача в судовому засіданні 09.12.2013 проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між Державною компанією з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України (сторона-1) та товариством з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "Автоливмаш" (сторона-2) 07.09.2010 укладено договір відповідального зберігання № 3/22-09.

Згідно предмету даного договору сторорна-1 передає, а сторона-2 приймає на відповідальне платне зберігання індивідуально визначене рухоме державне майно, яке знаходиться на балансі Івано-Франківського обласного управління "Івано-Франківськекокомресурси" Державної компанії утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України. Перелік майна зазначений в додатку № 1 до цього договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до пункту 1.2 договору сторона-1 передає майно стороні-2 згідно акту прийому-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 2).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що сторона-1 зобов'язана надати стороні-2 майно в день підписання цього договору.

Згідно з п. 4.1 договору за здійснення відповідального зберігання індивідуально визначеного рухомого державного майна, сторона-1 сплачує стороні-2 грошові кошти у сумі 3 600 грн. 00 коп. за один календарний місяць зберігання.

Зазначені в п. 4.1 договору грошові кошти сторона-1 сплачує стороні-2 у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на рахунок сторони-2 не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем у якому здійснювалось зберігання (п. 4.2 договору).

Відповідно до п. 5.2 договору у випадку порушення строків, визначених у п. 4.2 договору сторона-1 сплачує на користь сторони-2 пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно акту прийому-передачі від 07.09.2010 (додаток № 2 до договору) відповідач прийняв на відповідальне зберігання від позивача майно, перелік якого зазначений в цьому акті.

Відповідачем зобов'язання за договором в частині своєчасної оплати позивачу грошових коштів за здійснення відповідального зберігання майна не виконувались належним чином, внаслідок чого за період з вересня 2012 по серпень 2013 утворився борг у загальній сумі 43 200 грн. 00 коп., з вимогою про стягнення якого (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) позивач звернувся до суду.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.2 договору передбачено, що зазначені в п. 4.1 договору грошові кошти сторона-1 сплачує стороні-2 у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на рахунок сторони-2 не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем у якому здійснювалось зберігання.

Відповідачем зобов'язання з оплати грошових коштів за здійснення позивачем відповідального зберігання майна в обумовлені строки виконано не було.

Враховуючи вищевикладене, строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати грошових коштів за здійснення відповідального зберігання майна настав, проте зобов'язання виконано так і не було.

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Факт наявності заборгованості, як станом на день подачі позову, так і станом на день ухвалення рішення, за здійснення позивачем відповідального зберігання майна на суму 43 200 грн. 00 коп. підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 43 200 грн. 00 коп.

Також, окрім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 2 460 грн. 72 коп., яка нарахована за шість місяців по кожному місяцю боргу.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 5.2 договору у випадку порушення строків, визначених у п. 4.2 договору сторона-1 сплачує на користь сторони-2 пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем здійснено нарахування пені у межах строків, визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Разом з тим, при визначенні періоду нарахування пені позивачем не враховано, що згідно п. 4.2 договору відповідач повинен здійснювати оплату за зберігання майна позивачем щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем у якому здійснювалось зберігання, тобто вносити платежі включно і 10 числа також.

Отже, прострочення відповідачем виконання зобов'язання буде розпочинатись з 11 числа та відповідно з цієї дати потрібно проводити нарахування пені.

Позивачем в свою чергу нарахування пені здійснювалось починаючи з 10 числа місяця протягом шести місяців, відповідно по 10-те число.

Отже, період нарахування пені було невірно визначено позивачем.

Разом з тим, оскільки за перерахунком апеляційного суду за період починаючи з 11 числа по визначене позивачем 10-те число відповідного місяця розмір пені є більшим ніж заявлено позивачем до стягнення, то позовні вимоги про стягнення пені в сумі 2 460 грн. 72 коп. підлягають задоволенню в повному обсязі.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апелянта про те, що позивачем порушено порядок досудового врегулювання спору, у зв'язку чим відповідач був позбавлений можливості вирішити його в позасудовому порядку, відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

У договорі відповідального зберігання № 3/22-09 від 07.09.2010 положення про обов'язкове досудове врегулювання можливого спору відсутні.

Навіть, при наявності в договорі відповідної умови про досудове врегулювання можливого спору право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Наведеного висновку дійшов Конституційний Суд України в рішенні від 9 липня 2002 року по справі № 1-2/2002 (справа про досудове врегулювання спорів).

Крім цього, ч. 2 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства та організації, які порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

Таким чином, доводи апелянта про порушення позивачем порядку досудового врегулювання спору є необґрунтованими та відповідно підставою для скасування оскаржуваного рішення бути не можуть.

Стосовно доводів апелянта про те, що документи додані до позовної заяви не засвідчені належним чином, оскільки на копіях цих документів міститься лише печатка позивача без підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала.

Якщо одним з учасників судового процесу подано засвідчені ним копії документів, а інший з цих учасників заперечує відповідність їх оригіналам, то господарський суд зобов'язаний витребувати такі оригінали для огляду у особи, яка їх подала.

В засіданні апеляційного суду 09.12.2013, враховуючи доводи відповідача щодо копій документів доданих позивачем до позовної заяви, колегією суддів оглянуто оригінали зазначених документів та встановлено відповідність ним наданих позивачем копій, про що зроблено відповідну відмітку.

При цьому, відповідач не заперечував сам факт укладення договору, не наводив інші доводи стосовно наявності сумнівів відповідності оригіналам наданих копій.

Таким чином, доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та не доводять їх протилежність, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2013 у справі № 910/13410/13 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи № 910/13410/13 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко