Рішення № 35930870, 14.11.2013, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 0417/12845/2012

2/202/430/2013

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14 листопада 2013 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Колесніченко О.В.,

при секретарі Голобородько О.М.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа орган опіки та піклування Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 Еудженіо до ОСОБА_1, ОСОБА_6, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, орган опіки та піклування Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2012 року ОСОБА_1 предявив через суд зазначений позов до відповідачів на предмет захисту свого права власності на квартиру АДРЕСА_1 з підстав того, що будучи власником вказаної квартири, набутої за договором купівлі-продажу від 09 липня 2012 року, не має змоги користуватися цією квартирою на власний розсуд у звязку з проживанням там сторонніх осіб: ОСОБА_3 з синами ОСОБА_5, ОСОБА_4 і неповнолітнім ОСОБА_4 Еудженіо, тому позивач просив суд усунути перешкоди у здійсненні права користування, розпорядження та володіння квартирою №77 в будинку №28 по вул. Косіора у м. Дніпропетровська шляхом виселення з неї ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3

Не погодившись з таким позовом ОСОБА_3, діючи в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 Еудженіо, предявила зустрічний позов до ОСОБА_8, ОСОБА_6, визначивши третіми особами орган опіки та піклування Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому поставила вимоги про визнання недійсним нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 09 липня 2012 року за яким ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_8 придбав квартиру АДРЕСА_2 з тих підстав, що рішенням Індустріального районного суду від 05 листопада 2012 року визнаний недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 26 лютого 2004 року, укладений між померлою 18 липня 2010 року матірю ОСОБА_3 ОСОБА_9 в особі повіреного за нотаріально посвідченим 08 квітня 2002 року дорученням ОСОБА_10 та ОСОБА_6, а відтак, ОСОБА_6 не мала правових підстав для відчуження спірної квартири і договір купівлі-продажу від 09 липня 2012 року є недійсним.

Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_2 первісні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, не визнаючи зустрічний позов в повному обсязі, заперечуючи тим, що рішення суду від 05 листопада 2012 року скасоване рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2013 року та це рішення залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року, тому підстави з яких зверталась позивач із зустрічним позовом перестали існувати і позовні вимоги нічим більш не обґрунтовуються.

Позивач за зустрічним позовом зустрічний позов підтримала у повному обсязі, не визнаючи первісний позов у повному обсязі, заперечуючи тим, що перша угода від 26 лютого 2004 року з відчуження квартири її матірю ОСОБА_9 визнана судом недійсною, оскільки укладена незаконно. Так, у 2002 році позивач вирішила виїхати до Італії з метою працевлаштування, взявши в борг для оформлення документів у ОСОБА_10 1550,0 доларів США з умовою видачі на його імя ОСОБА_9, матірю ОСОБА_3, довіреності з правом розпорядження квартирою №77 по вул. Косіора, 28 у м. Дніпропетровську, з тим, щоб підтвердити та забезпечити у такий спосіб виконання зобовязань позики, проте ОСОБА_9 ніколи не мала наміру продажу квартири, в якій проживала сама з неповнолітніми дітьми позивача ОСОБА_5, ОСОБА_4, проте ОСОБА_10, скориставшись тривалою відсутністю позивача за зустрічним позовом, в незаконний спосіб відчужив квартиру 26 квітня 2004 року ОСОБА_6, а вона, в свою чергу, відчужила ОСОБА_1 цю квартиру 09 липня 2012 року, що на той час вже була під забороною, вжитою судом в рамках судового розгляду спору з приводу вказаної квартири.

Відповідачі за первісним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не зявилися, у поданих заявах клопотали про розгляд справи у їх відсутності за представництвом їх інтересів їх матірю ОСОБА_3

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_6 зустрічні позовні вимоги не взнала у повному обсязі, заперечуючи тим, що викладені підстави та обставини визнання договору купівлі-продажу від 09 липня 2012 року недійсним, зокрема, судове рішення від 05 листопада 2012 року скасоване рішенням апеляційного суду, тому підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

Треті особи - орган опіки та піклування Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, в судове засідання не зявилися, про розгляд справи у їх відсутності не клопотали, про причини неявки суд не повідомили, що у відповідності зі ст. 36 ЦПК України за згоди сторін не перешкоджає розглядові справи.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом, дослідивши зібрані письмові докази, дійшов висновку про задоволення первісного позову та відмову у зустрічних позовних вимогах, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, та на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст. 319 ЦК).

Конституцією (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до Закону N 475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК).

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 набув квартиру №77 в будинку по вул. Косіора, 28 у м. Дніпропетровську 09 липня 2012 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрованого в реєстрі 1421 (а.с.6, 7).

За даними Інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 24 вересня 2013 року право власності на квартиру АДРЕСА_1, починаючи з 16 липня 2012 року зареєстроване за ОСОБА_1 (а.с.87).

За відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України в Дніпропетровській області від 20 вересня 2012 року ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 зняті з реєстрації в квартирі АДРЕСА_2 з 14 лютого 2012 року і більше в цій квартирі реєстрація не відновлювалася, що узгоджується із даними довідки ЖКП «Північне» від 15 лютого 2012 роу №432 та визнано відповідачем ОСОБА_3 у судовому засіданні (а.с. 14, 9).

Одночасно відповідачем в судовому засіданні визнані обставини з фактичного проживання її та синів ОСОБА_5, ОСОБА_4 і малолітнього ОСОБА_4 Еудженіо в спірній квартирі АДРЕСА_2, а відтак, вказані обставини доказуванню за правилами ст. 61 ЦПК України не підлягають.

Саме по собі проживання в спірній квартирі відповідачів за первісним позовом зумовлене невизнанням та оспорюванням ними підстави набуття ОСОБА_1 договору купівлі-продажу від 09 липня 2012 року, укладеного з ОСОБА_6, про визнання недійсним якого предявлена вимога до ОСОБА_1 і ОСОБА_6

Суд, визначаючи згідно з ст. 11 ЦПК України межі розгляду зустрічних позовних вимог, виходить з того, що правочин може бути визнаний судом недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, з яких звернувся позивач до суду, на що звертав увагу судів Пленум Верховного Суду України в п.п. 1, 4, 7 постанови № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у звязку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України.

Статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, на правочин, укладений з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, згідно статті 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням є повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Як встановлено судом, позивач за зустрічним позовом звернулася з вимогою до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 09 липня 2012 року з підстав визнання рішенням суду від 05 жовтня 2012 року первісної угоди з відчуження цієї квартири договору купівлі-продажу від 26 лютого 2004 року між ОСОБА_9 за дорученням якої діяв ОСОБА_12 та ОСОБА_6 недійсним.

При цьому, встановлених ст. 215 ЦК України правових підстав недійсності договору від 09 липня 2012 року позивачем не наведено, а саме по собі визнання первісної угоди з відчуження може бути підставою для подальшого порушення процедури віндикації і не потребує визнання усіх подальших угод недійсними.

Разом з тим, позивач розпоряджаючись своїми процесуальними правами за принципом диспозитивності за ст. 10 ЦПК України на власний розсуд таких вимог не заявляла.

Крім того, рішенням апеляційного суд Дніпропетровської області від 23 січня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2012 року, яким позовні вимоги ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 Еудженіо задоволені; поновлено ОСОБА_3 строк позовної давності для звернення до суду; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений 26 лютого 2004 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_13, зареєстрований в реєстрі за №398, укладений між ОСОБА_9 в особі повіреного за нотаріально посвідченим дорученням від 08 квітня 2002 року ОСОБА_10 та ОСОБА_6, - скасоване та в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 Еудженіо, до ОСОБА_6, треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_10, приватний нотаріус ДМНО ОСОБА_13, відділ опіки та піклування Індустріальної районної у місті ради, про визнання договору купівлі-продажу від 26 лютого 2004 року недійсним відмовлено у повному обсязі.

Відтак, судове рішення, на яке позивач за зустрічним позовом посилалась як на преюдиційне за ст. 61 ЦПК України, скасоване, а тому, не може судом прийматись до уваги.

За наведеного суд, сприяючи всебічному і повному зясуванню обставин справи розяснював позивачу за зустрічним позовом відповідних права та обовязки, наслідки вчинення відповідних процесуальний дій, проте позивач, розпоряджаючись своїми правами та обовязками на власний розсуд згідно зі ст. 11 ЦПК України розясненими їй судом правами на зміну та уточнення позовних вимог не скористалась, наполягаючи на задоволенні зустрічного позову з заявлених нею підстав.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК та ст. 150 ЖК, і передбачають використання власником житла для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпорядження своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Оскільки іншого відповідачем не доведено, то за встановлених судом обставин підстави для користування спірною квартирою згідно з ч. 3 ст. 810 ЦК України і ст. 158 ЖК УРСР на умовах договору у відповідача за первісним позовом відсутні, а тому належить визнати, що відповідачі за первісним позовом ОСОБА_3 ,ОСОБА_5, ОСОБА_4 порушують право власності позивача, що є за ст. 321 ЦК України непорушним та підлягає захисту за ст. 16 ЦК України шляхом виселення із спірного житла, у звязку з чим первісні позовні вимоги підлягають задоволенню, а у зустрічних вимогах про визнання договору купівлі-продажу від 09 липня 2012 року належить відмовити.

Доводи позивача за зустрічним позовом про недійсність первісної угоди купівлі-продажу спірної квартири від 09 липня 2012 року у звязку з недобросовісністю ОСОБА_1, якому було відомо про заборону на відчуження цієї квартири, судовий спір з приводу цього житла, та протизаконні дії ОСОБА_6 з відчуження 26 лютого 2004 року неналежного їй майна (квартири), на висновки суду про відсутність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу від 09 липня 2012 року недійсним не впливають, оскільки, навіть у разі встановлення недійсності угоди від 26 лютого 2004 року, усі наступні угоди не потребують визнання їх недійсними а належним способом захисту прав буде вимога про витребування майна у дійсного останнього набувача. Крім того, на час розгляду даної справи первісний договір з відчуження спірної квартири - договір купівлі-продажу від 26 лютого 2004 року недійним не визнаний, а інших підстав недійсності договору від 09 липня 2012 року за ст.ст. 215, 203 ЦК України позивачем за зустрічним позовом не наведено та доказів на підтвердження своїх вимог суду не надано.

За правилами ст. 88 ЦПК України судові витрати розподіляються пропорційно задоволеним вимогам, виходячи з чого, на користь ОСОБА_1 підлягає стягнення сплачений ним судовий збір в розмірі 107,30 грн. з ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 в рівних частинах з кожного по 35,76 грн. з кожного.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 214, 215, 88, 222 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою № 77 будинку № 28 по вул. Косіора у м. Дніпропетровську шляхом виселення з цієї квартири ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.

ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 Еудженіо до ОСОБА_1, ОСОБА_6, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, орган опіки та піклування Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради, про визнання договору купівлі-продажу недійсним - відмовити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір в розмірі 107,30 грн. (сто сім гривень 30 коп.) по 35,77 грн. з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області через Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.В. Колесніченко