Рішення № 35926609, 28.11.2013, Приморський районний суд м. Одеси

28.11.2013

Справа № 1522/28258/12

Провадження № 2/522/4134/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2013 року Приморський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого суддіСвяченої Ю.Б.,

при секретаріШеян І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 Натіка Алієвича до ОСОБА_1 про визнання шлюбу недійсним та відшкодування витрат, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просить визнати недійним шлюб, зареєстрований 26 серпня 2012 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 1036, а також стягнути з відповідачки на його користь затрати повязані з проведенням весілля в розмірі 27 902, 00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 26 серпня 2012 року сторони знаходяться в зареєстрованому шлюбі. Після укладення шлюбу зясувалось, що відповідачка не мала наміру створювати сімю, оскільки приховала від нього, що мала близькі відносини з іншим чоловіком, від якого 29 червня 2011 року народила дитину.

Також позивач зазначає, що для проведення весілля ним були понесені значні затрати в сумі 27 902, 00 грн., яку він просить стягнути на його користь з відповідачки.

ОСОБА_2 та його представники в судовому засіданні наполягали на задоволенні вищевказаних позовних вимог.

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 та її представник позов ОСОБА_2 не визнали, заперечували проти його задоволення та зазначили, що до одруження відповідачка з ОСОБА_2 зустрічались півтора роки, і лише після укладення шлюбу вони почали проживати разом, кохали та поважали один одного, вели спільне господарство. Проте майже з самого початку подружнього життя між сторонами часто виникали сварки, згодом позивач став грубим, роздратованим, виявляв неповагу до дружини та почав зловживати спиртними напоями. Також позивачка вказала, що через агресивну та неадекватну поведінку ОСОБА_2 вона стала побоюватися за своє життя, оскільки він все частіше вдавався до хуліганських та недозволених дій. З цього приводу вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів. Через те, що подальше проживання з позивачем неможливе та суперечить її інтересам, вона звернулась з позовом про розірвання шлюбу до Київського районного суду м. Одеси.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку сторін та свідків, суд вважає, що позов ОСОБА_2 є необґрунтованим та не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 26 серпня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у Київському районі Одеського міського управління юстиції був зареєстрований шлюб, актовий запис № 1036, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії І-ЖД № 182994.

Оскільки сторони є за національністю азербайджанцями, то вони дотримуються відповідних традицій та звичаїв щодо сімейних відносин та укладення шлюбу зокрема.

10 серпня 1989 року, за рік до укладення шлюбу, згідно традицій сторін у ОСОБА_2 з ОСОБА_1 відбувся обряд заручин за погодженням їх батьків. Після заручин сторони зустрічались та спілкувались один з одним до весілля.

Тобто шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено за згодою позивача та відповідача. Волевиявлення сторін на укладення шлюбу було добровільним.

Відповідно до ст. 7 ЦК України звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

У ст. 11 СК України зазначено, що при вирішенні сімейного спору суд за заявою заінтересованої сторони може врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них, якщо вони не суперечать вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Сторони по справі до реєстрації шлюбу були знайомі та зустрічались півтора року, і лише після одруження почали проживати разом в будинку батьків позивача, що не суперечить правилам поведінки, які в силу азербайджанських традицій, релігійних норм тощо є усталеними та виконуваними в тій чи іншій сфері сімейних відносин.

Однак майже з самого початку подружнього життя між сторонами часто виникали сварки, згодом позивач своїми діями та висловлюваннями виявляв неповагу до ОСОБА_1 та почав зловживати спиртними напоями.

У звязку з вищевикладеним, ОСОБА_2 неодноразово зверталась до правоохоронних органів про застосування заходів до ОСОБА_2, який ображав її та періодично погрожував фізичним насиллям.

Постановою від 06 листопада 2012 року Хмельницького ВМ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області було відмовлено у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за відсутністю в діянні складу злочину.

Також судом встановлено, що на даний час в провадження Київського районного суду м. Одеси знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

В судовому засіданні встановлено, що після припинення сумісного проживання, ОСОБА_1 повернула позивачу коштовності, які їй були подаровані під час одруження позивачем або його родиною, що підтверджується відповідною розпискою ОСОБА_2 від 14 листопада 2012 року, та не заперечувалось позивачем у судовому засіданні.

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 до укладення шлюбу з позивачем, а саме 23 червня 2011 року, народила дитину чоловічої статі, що підтверджується листом КУ «Одеська обласна клінічна лікарня» №01/01-07/3400 від 26 жовтня 2012 року. Вважаючи, що відповідачка навмисно приховала факт народження дитини від іншого чоловіка, позивач зазначив, що згідно традицій азербайджанського народу, якби йому був відомий цей факт, то не одружився б на відповідачці.

На підтвердження цього факту у судовому засіданні за клопотанням позивача були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснив, що давно знає позивача та його сімю, був у нього на весіллі. Також на весіллі у родичів відповідачки була маленька новонароджена дитина, яка, як всі вважали, є дитиною брата нареченої. Пізніше він дізнався, що це незаконнонароджена дитина відповідачки. Для їх родини це ганьба, оскільки ОСОБА_1 непорядна дівчина, і дане весілля їй потрібно було лише як юридичний факт.

Аналогічні свідчення у судовому засіданні надали допитані у якості свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Проте відповідно до ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Таким чином, ст. 40, 41 СК України перелічені вичерпні випадки щодо недійсності шлюбу.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.

Відсутність наміру створити сім'ю у момент укладення шлюбу може бути цілком компенсовано його появою після реєстрації шлюбу, коли за всіма об'єктивними обставинами можна стверджувати, що у особи з'явився намір створити сім'ю, наприклад коли після реєстрації шлюбу, який мав ознаки фіктивності, особи почали разом проживати, вести спільне господарство, дружина завагітніла або у подружжя народилися діти, батько піклується про дружину та дітей, подружжя запрошує до себе своїх батьків та друзів, підтримують інтимні стосунки, разом відпочивають та відвідують своїх рідних та близьких тощо. У даному випадку шлюб не може бути визнаний недійним.

Однак судом встановлено, що до реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зустрічались півтора року, мали намір створити сімю. Після одруження почали проживати разом, кохали та поважали один одного, вели спільне господарство, ОСОБА_1 піклувалась про чоловіка. Тому суд вважає необґрунтованими твердження позивача щодо того, що ОСОБА_1 не мала наміру створення сім'ї.

Вищевикладене підтверджується також показаннями свідків зі сторони відповідачки, які дали пояснення у судовому засіданні.

Так, свідок зі сторони відповідачки ОСОБА_7 тітка ОСОБА_1 у судовому засіданні зазначила, що сторони зустрічались більше року. Близько року вони були заручені. Вони зустрічались в той час, коли відповідачка була вагітна і зовнішньо це було помітно. Тому позивач не міг не знати про вагітність ОСОБА_1 Крім того, вони бажали створити сімю.

Свідок ОСОБА_8 мати відповідачки, пояснила в судовому засіданні, що коли вони познайомили доньку з позивачем, то вона була вже на сьомому місяці вагітності. Також вказала, що шлюб з позивачем ОСОБА_1 зареєструвала саме з метою створення сімї.

Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 дали в судовому засіданні пояснення, що і вищевказані свідки зі сторони відповідачки.

В суду немає підстав ставити під сумнів істинність фактів, повідомлених свідками, їх пояснення відповідають та не суперечать обставинам, свідчення про які містяться в інших зібраних по справі доказах.

Згідно п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» за рішенням суду шлюб обов'язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (ст. 40 СК).

Доводи позивача на обґрунтування позовних вимог в частині визнання шлюбу недійсним у звязку з тим, що ОСОБА_1 мала до шлюбу близькі відносини з іншим чоловіком, від якого народила дитину, не мають правового значення для вирішення спору по суті.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання шлюбу недійсним є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, у звязку з тим, що підстав для визнання шлюбу укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 недійсним у судовому засіданні не встановлено, то суд вважає за можливе відмовити позивачу у задоволенні позовної вимоги в частині відшкодування на його користь з відповідачки затрат, повязаних з проведенням весілля в розмірі 27 902, 00 грн.

Виходячи в вищевикладеного, суд вважає позов ОСОБА_2 необґрунтованим, недоведеним у судовому засіданні та таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. 7, 8, 38-41, СК України, ст.ст. 3, 4, 5, 10, 11, 57, 60, 88, 174, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 Натіка Алієвича до ОСОБА_1 про визнання шлюбу недійсним та відшкодування витрат, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя:Ю.Б. Свячена